О.Ю. Полтораков, к.політ.н.,
Як визначають критики, «дискусії із приводу глобального громадянського суспільства вбачаються занадто абстрактними, типовим чином характеризуючи це явище як різноманітну багатоманітність складних взаємозв'язків, взаємозалежних ланцюжків мереж та взаємодій, що здійснюються невідомо де» [7, р.5]. Іншими словами, припускаючи наявність «глобального громадянського суспільства» (зазвичай в якості «ідеального типу» (Д. Кін [9]) або як відверто дискретної структури) або навіть аналізуючи окремі його елементи, сучасні дослідники-міжнародники зазвичай «за лапками» своєї уваги залишають його системну якість – «вмонтованість» в сучасні процеси глобалізації та, зокрема, безпекову «суб’єктність» (принаймні опосередковану).
На межі тисячоліть «глобалізація» та «безпека» остаточно закріпилися в якості своєрідних мега-трендів загальносвітового розвитку. Не оминули дані процеси і соціально-політичну сферу, суттєво вплинувши як на інституційну структуру, так і на рольові фактори «глобального громадянського суспільства» як одного з потужних соціально-політичних акторів сучасних міжнародних відносин. Згідно Дж. Кіну, це недержавна система соціоекономічних інститутів, об'єднаних на глобальному рівні, що динамічно розвивається; діяльність цих інститутів відчутна в глобальному масштабі. Їх характеризує плюралізм влади й незастосування сили в сферах соціальної, ділової й політичної активності [9, р.8-9].
Виникнення та закріплення в суспільствознавчому дискурсі категорії «глобальне громадянське суспільство» відбиває об'єктивні процеси. Так, якщо в 1990 році у світі існувало близько сотні організацій, що діяли в глобальному масштабі, то на сьогодні їх нараховується десятки тисяч, причому це число має тенденцію до швидкого зростання [8, р.32-33].
Свого часу Г.В.Ф. Гегель виділив три ключові функції громадянського суспільства – (1) опосередкування потреби та задоволення одиничного за допомогою його праці, а також задоволення потреб усіх інших; (2) захист власності за допомогою правосуддя; (3) запобігання в цих системах випадковості та увага до особливого інтересу як до загального за допомогою поліції та корпорацій [2, с.233].
Віддаючи належне глибині думки філософа, слід, проте, взяти до уваги обставину, яку підмітив сучасний польський суспільствознавець К.Кумар: якщо ми використовуємо поняття громадянського суспільства, то маємо розглядати його в контексті певної традиції, визначаючи, таким чином, його конкретне місце й значення [10, s.317].
Іншими словами, сучасне громадянське суспільство слід розглядати в нерозривній єдності з глобальним та безпековим контекстами – в них ключові функції громадянського суспільства набувають нового сенсу.
Свого часу (1991) С. Сассен переконливо довела, що вже на той час економічна діяльність є організаційно розкиданою, але інтегрованою глобально [12]. В наші часи така ж специфіка спостерігається і щодо соціальної – соціально-політичної та соціально-гуманітарної – діяльності.
Масштаби подібної активності стають дедалі глобальнішими. Вже можна стверджувати про остаточне закріплення достатньо «цілісного» (інтегрованого і структурно, і функціонально) глобального громадянського суспільства з системи транснаціональних співтовариств та неурядових організацій, колективних глобальних рухів, мережевих груп по інтересах, міжнародних професійних (наукових та ін.) асоціацій, через які індивіди досягають соціальних і політичних домовленостей на рівні всього світу.
Подібні структури глобальної сцени в цілому є повноцінним суб’єктами міжнародних відносин, перетворюючи глобальне громадянське суспільство на реального актора сучасної міжнародної політики, здатного створити альтернативу чи навіть нейтралізувати існуючі конфігурації глобальної влади та управління, висуваючи та лобіюючи альтернативні цінності [Див. 6].
Вони взаємодіють із державними та міжнародними організаціями, можуть відігравати значущу роль у формуванні майбутнього світового суспільства й бути атрибутом демократичного глобального управління (governance), зрощуючи інтернаціональний публічний простір, широко поділювані цінності, свідомість спільності людства. Емпірично доведений ріст числа акторів і їхньої активності на загальносвітовому рівні [5].
Окреме місце займає проблематика регіонального виміру громадянського суспільства – як проміжного (але виключно в структурному сенсі) між національними громадянськими суспільствами і глобальним громадянським суспільством як таким. (На наявність у глобального громадянського суспільства «цивілізаційно-територіального» – як проміжного між «глобальним» та «державно-національним» – рівня вказують і українські дослідники, зокрема Л.Дегтярьова та ін. [Див. 4]).
Дискусії про регіональну специфіку розвитку «громадянських суспільств» (в Африці [3] чи Латинській Америці, на Балканах чи просторі СНД [Пор. 1] тощо) точаться вже давно.
Проте не буде помилкою стверджувати, що принаймні у «класичному» європейському сегменті світової цивілізаційної структури є всі підстави стверджувати наявність своєрідного «європейського (регіонального) громадянського суспільства». Формуванню цього сегменту громадянського суспільства сприяли передусім процеси європейської інтеграції масштабні (континентального характеру) та ледь не всеосяжні (політико-економічні, соціально-гуманітарні тощо). Серед них на принципову увагу заслуговують наступні:
По-перше, соціально-економічна складова «чотирьох свобод руху» (тобто вільне переміщення робочої сили).
По-друге, феномен «європейського громадянства» (формалізований у «єдиний європейський паспорт»).
По-третє, міжнародно-політичний феномен Європарламенту, в якому партійно-політична діяльність будується на транснаціональних принципах (фракції формуються не за державно-національними, а за політико-ідеологічними ознаками). Показовим є досвід Європейської народної партії (European People's Party), яка «об’єднує національні партії із близькою ідеологією в державах-членах і асоційованих членах ЄС, а також підтримує близькі контакти із країнами – можливими кандидатами».
Крім того, опосередкований (але достатньо суттєвий) вплив на формування «європейського громадянського суспільства» зробили такі міжнародні організації як Рада Європи («простір демократії») та, частково, НАТО (що мала спирання на суспільну підтримку). В контексті останнього актору (НАТО), показовою є діяльність таких суспільно-політичних структур як Парламентська асамблея НАТО та Асоціація атлантичного договору, орієнтовані на підтримку діяльності Альянсу в євроатлантичному масштабі. Для порівняння, відсутність підтримки діяльності ОВД в 1968 р. (вторгнення в Чехословаччину) стало поштовхом для активізації зародків громадянського суспільства в країнах «соцтабору», що в кінцевому рахунку призвело до «оксамитових революцій» кінця 1980-х – початку 1990-х рр.
Окреме місце займає діяльність системи «лівих рухів», інституціоналізованих в міжнародні Інтернаціонали (зокрема Четвертий та похідні від нього).
Перспективи розвитку міжнародних громадянських суспільств в інших регіонах світу (окрім Північної Америки) залишають простір для серйозних сумнівів. Адже навіть експерти небезпідставно застерігають, що «глобальне мислення та активність, у тій мері, у якій вони засновані на переконанні в існуванні універсально-глобальних (тобто західних) рішень конкретних місцевих проблем, можуть призвести до руйнування національних і місцевих підходів і ініціатив» [7, р.13].
Дійсно, в таких регіонах як Латинська Америка спостерігається тенденція «накладання» розвитку громадянського суспільства на процеси розвитку міжнародної злочинності.
Крім того, в діяльності «громадянського суспільства»в багатьох країнах Латинської Америки існуючі політичні режими (в т.ч. ті, що реально користуються певною суспільною підтримкою) небезпідставно вбачають «руку Заходу». Їхня активність часто-густо спрямовується не на підтримку суспільно-орієнтовних державних ініціатив (боротьба з бідністю, криміналом і т.ін.), а на лобіювання вигідних Заходу економічних проектів чи навіть на підрив достатньо легітимних владних режимів (нелояльних Заходу), які через «вроджені вади» (характерні для більшості не-західнх цивілізацій) є далекими від «ідеальних демократій» західного зразку.
В свою чергу, в Африці зародки громадянського суспільства (через вкрай низький рівень соціально-економічного розвитку та похідну слабкість «середнього класу») залишаються дуже маргіналізованими. Ті ж локальні (регіональні) мережі громадянського суспільства, які активно розвиваються за фінансово-економічного і т.п. (на рівні волонтерства і т.п.) сприяння Заходу, де-факто «сидять на голці» західного донорства. Через подібну орієнтацію «на замовника» (акцентуалізацію тих потреб, які важливими вбачаються з «західної точки зору») відповідна діяльність «інституцій громадянського суспільства» в таких регіонах як Африка
Певна культурно-політична та соціогуманітарна специфіка властива і своєрідному «пострадянському громадянському суспільству», яке, в першому наближенні, охоплює країни колишнього СРСР (за певним виключенням прибалтійських країн).
Історико-політична та соціально-економічна спорідненість національно-державних спільнот «простору СНД».
Незважаючи на те, що за півтора десятка років «незалежного» (суверенного) існування, національні спільноти країн СНД майже остаточно відбрунькувалися одна від одної, непоборний «родовий зв’язок»
Проте соціально-орієнтовані (соціально-політичні та соціально-гуманітарні) складові, однак, не вичерпують форм організації соціального життя між громадою та державою на транснаціональному рівні. Багатонаціональні корпорації, релігійні спільності, космополітичні еліти, етнічні діаспори теж є їх складовою.
Деякі з подібних міжнародних структур переслідують цілі релігійного фундаменталізму, політичного панування, економічної експлуатації.
Транснаціональне громадянське суспільство настільки ж піддане конфлікту, як і його контрагент на рівні національних держав, оскільки на рівні миру інституціональні й нормативні вимоги до ненасильницького вирішення конфліктів слабкіше.
Більшість соціологів схильні до думки, що актори громадянського суспільства щодо міжнародної безпеки виконують відверто «позитивну» рольову функцію, оскільки вони, сповідуючи соціогуманітарні цінності виступають за «демократичний контроль», проти експлуатації та гноблення. Однак реалії «безпекоцентричного світу» сповнюють суперечностями подібні дещо ідеалізовані картини – адже не тільки цивільні групи, але й релігійні, націоналістичні рухи діють поза контролем держави, не кажучи про теористичні та екстремістські організації, дедалі активніші на міжнародному (в т.ч. глобальному) рівні. Показовим, зокрема є дедалі масштабніший рух «антиглобалістів», який свою практичну діяльність переводить в відверто деструктивне, руйнівне русло.
Але навіть якщо обмежитися уявленнями про транснаціональне громадянське суспільство як системи домінуючих груп, прихильних розвитку демократії глобального публічного простору, не можна з його реального росту виводити наявність універсального світового суспільства, тому що це лише один вимір формованого глобального громадянського суспільства.
Висновки
Набуття сучасним громадянським суспільством міжнародного виміру – об’єктивна реалія сучасного суспільного розвитку. Вона визначається важливою інституціональною роллю, яку даний соціальний феномен поряд з національною державою та транснаціональним бізнесом об'єктивно покликано відіграти в соціально-економічному розвитку як окремих країн, так і глобального співтовариства в цілому. Цивілізаційні чи регіональні особливості та відмінності громадянських суспільств не скасовують потреби й можливості його формування в усіх країнах і регіонах світу.
Ускладнення ж структури сучасних міжнародних відносин призвело до зростання суперечливості феномену сучасного громадянського суспільства, яке співіснує не тільки в національних, але й у міжнародних «форматах». Це передусім проявляється як у розмиванні інституціональних кордонів державної та недержавної сфер («дипломатія другого плану» зрівнюється за якістю впливу з «традиційною»), так і, особливо, у загостренні проблеми «включення» у громадянське суспільство нових – індивідуальних і колективних членів міжнародного характеру.
Породжене феноменом «глобального громадянського суспільства» переосмислення поняття громадянства пов'язане, зокрема, з інтеграцією зростаючих потоків мігрантів у громадянські суспільства «розвинених» багатих країн.
Ще один важливий аспект трансформації сучасної «громадянської ідентичності» в її міжнародному вимірі – ускладнення соціально-просторової структури. Якщо раніше членство в певному громадянському суспільстві «за замовчуванням» прив’язувалось до національної держави, то зараз відбувається диференціація рівнів ідентичності: поряд з «національно-державною», що зберігається, дедалі більшої ваги набувають «регіональні» («транс-», «суб-» і т.ін.) чи «локальні» ідентичності, а також різні форми наддержавної ідентичності цивілізаційного (соціокультурні, етнонаціональні, лінгвоконфесійні тощо) і «проблемного» («антиглобалістського», гуманітарного і т.п.) планів.
Хоча, як вбачається, наразі можливо говорити лише про початкову стадію формування глобального громадянського суспільства, його перспективи досить проблематичні внаслідок існування важкої «спадщини», міжнародних протиріч, що тягне за собою домінуюча державно-центрична структура міжнародних відносин.
Література
1. Василенко С.В. Безопасность России в контексте становления глобального гражданского общества: дис. ... канд. полит. наук: 23.00.04 – М.: Российская академия государственной службы при Президенте РФ, 2006. – 175 с.
2. Гегель Г. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 526 с.
3. Гусаров В.И. Гражданское общество в Африке: очередная утопия или определенное будущее? // Восток. Афро-азиатские общества: история и современность. – 2008. – № 4. – C. 163-168.
4. Держава і громадянське суспільство: партнерські комунікації в глобальному світі: Навч.-метод. посіб. / За заг. ред. В.Бебіка – К.: ІКЦ «Леста», 2006. – 248 с.
5. Мартинелли А. От мировой системы к мировому обществу? // Социологические исследования. – 2009. – № 1. – С.5-15.
6. Fukuyama F. State Building: Governance and World Order in the 21st Century. – Ithaca, N.Y.: Cornell Univ. Press, 2004. – 132 p.
7. Halperin S., Laxer G. Effective Resistance to Corporate Globalization // Global Civil Society and Its Limits (International Political Economy) / Halperin S., Laxer G. (eds.). – Palgrave Macmillan, 2003. – Р.1-21.
8. Keane J. Civil Society, Old Images, New Visions. – Stanford University Press, 1999. – 201 р.
9. Keane J. Global Civil Society? (Contemporary Political Theory). – Cambridge University Press, 2003. – 236 р.
10. Kumar K. Spo?ecze?stwo obywatelskie:rozwa?ania nad u?yteczno?ci? historycznego terminu // Ani ksi???, ani kupiec: Obywatel. Idea spo?ecze?stwa obywatelskiego w my?li wsp??czesnej / Szacki J. (wyb?r tekstow i wst?p). – Warsawa: Znak, 1997. – 340 s.
11. Pettifer J., Nazarko M. Strengthening Religious Tolerance for a Secure Civil Society in Albania and the Southern Balkans – Amsterdam, Washington, DC: IOS Press, 2007. – 156 р. (NATO Science for Peace and Security Series. E, Human and Societal Dynamics; V. 27)
12. Sassen S. The Global City: New York, London, Tokyo. – Princeton: Princeton University Press, 1991. – 398 р.
Полтораков О.Ю. Глобальне громадянське суспільство в системі міжнародних відносин // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. – К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 2008. – Вип. 44. – С.149-156.
