Богдан Буткевич
Через кілька місяців на Україну очікує чергове стихійне лихо під назвою «вибори Президента України». Цілком можливо, що вони будуть поєднуватися і з достроковими виборами у Верховну Раду. Для звичайних людей передвиборчі перегони асоціюються з набридливою до нудоти політичною рекламою та черговим стрибком цін через вкидання мільйонів передвиборчих грошей в економіку. Та для більш спритних наших співгромадян це шанс значно покращити свій матеріальний стан. Особливо для тих, хто є членами громадських організацій.http://ukrzurnal.eu/
"Український журнал", Прага, № 6 за 2009 рік.
Які асоціації у вас виникають при слові «громадський рух»? Мабуть, організований натовп з полум'яними очима, що палко протестує проти якоїсь чергової несправедливості. Та готовий до останньої краплі крові захищати свої переконання та права. На жаль, до українських громадських рухів все вищесказане не має жодного стосунку.
Я вирішив на власному досвіді відчути, що таке бути членом громадської ініціативи. Першою на очі потрапила стіна найближчого будинку з інтригуючим салоганом «Дістали». Гаразд – цим і займемося.
Кілька хвилин пошуків в Інтернеті – і знаходжу однойменний сайт. Одразу в очі кидається пафосний напис російською: «Мы хотим все изменить». Після короткого вивчення контенту виявляється, що мене закликають до «повного перезавантаження всієї політичної системи» та єднання. При цьому декларуючи повну ж незалежність від будь-яких політичних сил. Трохи здивувало, що все на ресурсі російською мовою. В розділі «Цікаві статті» - декілька матеріалів з донецьких інформаційних ресурсів в стилі «анти-оранж». Судячи з дописів на сайті, найбільшу активність об'єднання розвило в лютому-березні. За останні ж півтора місяця новин майже немає. Окрім реєстрації громадського руху «Достали» в Міністерстві юстиції від 10 квітня поточного року.
Заходжу в розділ «Контакти» - але там лише адреса електронної пошти. Відсилаю на неї листа, в якому з усім красномовством, що тільки мені доступне, пропоную послуги активіста. Якого всі і все настільки дістали, що він готовий хоч зараз йти на барикади. Але пройшов майже тиждень – відповіді так і не надійшло. Другий лист також не дав жодного результату. Отже, довелося шукати виходи на «тих, кого все дістало» через особисті контакти.
Стали в пригоді також знайомі експерти, які дещо чули про цю організацію. «Достали»?, - перепитує Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства. - Так, я чув про таку ініціативу. Класичний приклад супровідної громадської організації, що працює на політичну партію (докладніше про це в наступному розділі). В даному конкретному випадку, на Партію регіонів. Очільником кампанії є представник молодіжної організації Партії регіонів «Молодь регіонів» такий собі Руденко. Хоча намагається дистанціюватися від цього і позиціонувати себе виключно в якості незалежної структури громадської активності».
І ось, через майже два тижні пошуків, мені вдалося зустрітися з одним з координаторів цього руху. До мого столику в популярному київському кафе підсідає інтелігентного вигляду молодий хлопець з зовнішністю, типовою для менеджера середньої ланки. Сергій (ім'я змінене) обережно ставить чималий шкіряний кейс на стільчик та замовляє каву з коньяком. Вирішую одразу «брати бугая за роги» та кажу, що я журналіст, якого замучило сумління і який бажає виконати свій громадський обов'язок. Причому саме у лавах їхньої ініціативи.
Пан координатор, що помітно посерйознішав при слові «журналіст», відповів наступне: «Ну, ви ж розумієте, не все так просто, нам не вистачає активістів. А завдань так багато». Наступні хвилин 10 я вислухав лекцію на тему: «Сучасні завдання та проблеми громадського руху в Україні в умовах фінансово-економічної кризи».
Різко перебиваю оратора і кидаю йому в очі: «Слухайте, ми ж серйозні люди. Ви розкручуєте новий проект, все ок. Я пропоную вам свої послуги. Якщо це вас цікавить, то розкажіть всі розклади». По очам Сергія бачу, що потрапив «в яблучко» – заговорив з ним саме тією мовою, яку він і розуміє. Нарешті лід тріснув. «То де ви працюєте? - перепитує Сергій. - Гаразд, нормально, я чув. Ну, добре, нам потрібні люди. Дивіться, зараз в нас невеличка «пробуксовка». Ми нормально розкрутилися на лютневих акціях «Гудок» - ну, ви пам'ятаєте. Зараз просто чекаємо, коли буде зрозуміла точна дата виборів. Грошей малувато – шефи більше не дають. Але люди готові, все нормально. Ви нас цікавите в якості дописувача для головного ресурсу, бо мало своїх матеріалів. Ось телефон нашого офісу».
Питаю з приводу оплати. «Платити будемо за кожний матеріал, - вже зовсім по-діловому відповідає Сергій. - Плюс премія за нових активістів». В самому кінці розмови, ніби ненавмисно, з легкою посмішкою : «А як там Руденко поживає? Він що, там в «регіонах» не може трохи «бабла» відбити під проект?». Очі Сергія одразу перетворюються на два колючих кавалки льоду. «Вибачте, не знаю ніякого Руденка, ми самі по собі працюємо. Всі питання – особисто через мене». Ще раз підозріло дивиться на мене та залишає кав'ярню.
На наступний день дзвоню в «тіньовий» штаб – але вже офіційно як журналіст. Відповідає чоловічий голос. Щоправда, своє прізвище чолов'яга називати відмовився – сказав, що воно нам не потрібне, він, мовляв, рядовий член, звати його Віктор. А світитися особливо йому немає сенсу. «Нас дістала нинішня влада, - емоційно доповідає активіст. - Чи маємо ми відношення до Союзу молоді регіонів України? Звичайно, ні. Іноді співпрацюємо – але насправді ми є абсолютно незалежними. Чи знаю Руденка? Ні, не знаю. Хоча знаю – це один з наших головних активістів. Я не знаю, чи він має відношення до молодих «регіоналів», але впевнений, що не має. В нас діють тільки чесні люди. Наша мета – щоб ті, хто довів цю країну до кризи, пішли. Бо вони дістали! А на їх місце хай прийдуть справжні професіонали, які знають, як треба управляти країною і вже робили це не раз».
Анатомія політескорту
«95 % усіх українських громадських організацій створюється апріорі через бажання їхніх засновників заробити грошей, - стверджує політтехнолог Володимир Петров, за сумісництвом – лідер громадського руху «Журналісти проти депутатів». - Особливо після Помаранчевої революції. 2004 рік став переломним у свідомості і активістів громадських рухів, і пересічних громадян. Кожен зрозумів, що має право та можливість заробляти на політичному процесі. Ну, а участь у будь-якій громадській організації робить участь громадянина у політичному процесі юридично підтвердженою».
«Політгастарбайтерство – це неминуче породження успіху акцій мирної непокори на Майдані в 2004 році, - погоджується з ним Андрій Г., також політтехнолог, один з авторів досить успішної регіональної громадської ініціативи «ГАВ-ФАС» - Громадський актив Вінничини. . - Політики побачили, що це працює, а значить можна пускати у справу. З іншого боку, з'явився цілий прошарок професіональних активістів громадських організацій, які завжди готові за помірну або не дуже плату імітувати чи «народне обурення», чи «народну підтримку». Інша справа, що дух корупції досить швидко вбив в українцях те прекрасне, що було на Майдані – дух солідарності, почуття громадянського достоїнства, бажання щось змінити в своїй країні. Тому навіть платні мітинги стали втрачати свою ефективність на даний момент».
За словами Андрія, першою ластівкою серед серйозних громадських брендів, які потім почали заробляти гроші, стала «ПОРА». Причому, як «жовта», так і «чорна». Маючи дуже серйозний авторитет після подій 2004 року, вона втратила його буквально за півроку, виступаючи підрядником, досить безтолковим до того ж, в історіях з рейдерськими захопленнями та зведенням рахунків між конкретними політиками.
«Мій «ГАВ-ФАС» діяв напередодні виборів в Верховну Раду у 2006-му році, - пригадує Андрій. - Потім цей бренд разом з активістським складом в нас перекупила «Наша Україна». Хоча спочатку в нас була цілком дієва реальна громадська ініціатива. Але потім на нас вийшли, як я вже казав, місцеві «нашоукраїнці», вони якраз тоді «мочили» «комуняку» Калетника. Ну, ми взяли замовлення – і пішло-поїхало».
«Якщо раніше громадські рухи зазвичай виконували функцію звичайних «грантожерів», то зараз в українському суспільстві спостерігається новий тренд, - зазначає Віктор Небоженко. - Громадські організації використовуються в якості «ескорт-послуг» для політичних партій».
За словами Володимира Петрова, схема створення класичної громадської організації на замовлення наступна: «Беремо ту ж Партію регіонів, яка виділяє на якусь область 2 мільйони доларів. З них 100 тисяч кидається на певні громадські організації та соціальні інститути, які педалюють потрібні теми. Бо ж зрозуміло, якщо якийсь Вася Пупкін назве кого потрібно сволотою, це одне, коли ж те саме заявить громадська організація «Ми за мир», то це одразу викликає хоч якусь, але цікавість. Ефективність такої організації та акції не дуже велика, але якісь проценти все-таки наявні».
«В нас сформувалося вже достатньо багато організацій, що спеціалізуються на створенні супровідних громадських ініціатив, - продовжує думку Віталій Кулик. - Які мають виступати або проти когось, або за когось. Якщо політична партія не хоче або не може сама щось проголосити, то вона використовує такий ось симулякр. Цей симулякр може діяти цілком автономно, або бути у тісному зв'язку з партією – причому, як фінансово, так і організаційно. Все ж, у більшості випадків вони діють як автономні організаційні проекти. Такі проекти, як правило, не потребують реєстрації в органах юстиції».
Пан Кулик також наголошує на громадських кампаніях, що потім переростають в політичні об'єднання. Наприклад, «Третя республіка», яка виросла з одноразової політичної акції «Гудки протесту» в грудні 2008 року. Можна також згадати «Геть усіх», яка насправді створена політичним структурами – «Братством». та «Новою силою». Хоча знов-таки позиціонує себе як громадська кампанія, що не потребує ніякої реєстрації.
«Є й інший шлях – коли структуру спеціально створюють та розкручують для того, аби потім продати конкретній політичній силі, - аналізує Віталій Кулик. - Наприклад, був колись такий рух «Україна без Ющенка». Що мав чітку орієнтацію на Партію регіонів, хоча був сформований не нею. Також спочатку створювався та розкручувався як незалежна громадська ініціатива без підтримки політичних партій. Але потім плавно перейшла в якості сателітної структури під крило Партії регіонів. Можна також згадати декілька спілок обманутих вкладників та антиколекторських спілок, які зараз намагаються підім'яти і Партія регіонів, і БЮТ».
На думку експерта, існує й третій варіант громадських організацій на замовлення – організації-«скунси», як їх називають політтехнологи. Тобто, в такому випадку громадська ініціатива створюється з чисто кілерськими завданнями «мочити» політичну чи економічну структуру. В якості прикладу таких «скунсів» можна привести ініціативи Вадима Гладчука.
Ціна питання
«Саме створення громадської організації нічого не коштує, - стверджує Володимир Петров. – Потрібно просто мати голову на плечах та відповідний талант громадського організатора. Якщо замовник хоче замовити з нуля створення ефективної громадської структури, інструменту соціально-політичного впливу у серйозного політичного консультанта, то порядок цифр починається з 300 тисяч доларів. Це означає, що підписується серйозний контракт, за яким гарантовано за рік роботи збирається 100 тисяч людей як мінімум, діяльність організації постійно висвітлюється в медіа, є постійні інформаційні приводи тощо. Зрозуміло, що така робота з нуля нереальна для людини без досвіду – тут має працювати команда, для якої така діяльність є фаховою. Якщо ж вам потрібна якась разова акція, під яку створюється організація-одноденка, то це може коштувати 2-5 тисяч доларів. Або навіть менше – залежить від вашого вміння шукати потрібних людей».
«Все залежить від того, наскільки капіталізований бренд, - розмірковує Віталій Кулик. - Тобто, наскільки ім'я структури є на слуху, наскільки відомій пресі, наскільки великим є кількість реальних активістів. Якщо мова йде про гарантовану команду, що може мобілізувати 50 і більше людей, то тоді мова може йти про суму в 30-40 тисяч доларів. Якщо ж мова йде не про купівлю та створення, а разові акції, то вони в Києві зараз коштують приблизно 10-15 тисяч доларів. Причому, під такі акції прописуються цілком формалізовані графіки виконання робіт».
«Зараз, у зв'язку з економічною кризою розцінки впали, - підсумовує Віктор Небоженко. - Але все одно, гарна розкручена вже готова громадська ініціатива з сформованим ядром активістів буде коштувати для разової покупки від 100 тисяч доларів і вище».
взято звідси - http://lisyanskyi.livejournal.com/47650.html
