РОЛЬ ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ В СТАНОВЛЕННІ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Виталий КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

Укранське суспільство продовжує перебувати в стані перманентної диференціації. Ці процеси, незважаючи на неодноразові спроби вітчизняних "реформаторів" "прискорити та поглибити" капіталізацію країни, ще не завершились.

http://www.oksamyt.org.ua/cep/biblioteka.epl?&article=conf/26

Соціальна структура населення України залишається на рівні радянської "тричленки" (робітники, селяни та інтелігенція). Дійсно, можна погодитися з тезою О.Мороза про те, що в Україні немає суспільних класів (у класичному розумінні цього терміну), а є аморфні соціальні верстви, що перебувають в постійній зміні своєї структури.

Соціальна диференціація незавершена, а отже соціально-економічні інтереси груп не визначені. Проте, можна вже говорити про наявність в Україні невеликого (однак фінансово потужного) прошарку буржуазії - як національної, так і компрадорської.

Вплив цього прошарку на державну владу важко переоцінити. Хоча влади як такої приватний бізнес не має - навпаки, національну буржуазію намагаються усунути від самих інститутів влади, залишивши їй неофіційні лобістські механізми впливу на держапарат та представницькі органи влади. До того ж підприємницька діяльність вимушено п ов'язана з криміналітетом та корупцією. Все це не сприяє розвиткові цього соціального прошарку.

Деякі політологи та політики, визначаючи соціальні верстви, на які мають спиратися ті чи інші політичні інститути, звертаються до т.зв. "середнього класу". Особливо це стосується лідерів центристських партій.

Абстрагуючись від теоретичної дискусії навколо самого поняття "середній клас", звернемо свою увагу на факт умовності застосування цього терміну в українських соціально-економічних умовах. Те, що ми маємо за середній клас, є, по суті, переважно декласованими елементами, які забезпечують свій матеріальний стан тимчасовим заробітком (не за фахом).

Найрозповсюдженішим прикладом представника середньої верстви є колишній викладач школи, який покинув свою попередню роботу через хронічну невиплату зарплатні й займається шоп-турами до сусідніх країн.

Бізнес, яким займаються представники "середнього класу", є переважно тіньовим, оскільки податкове законодавствоУкраїни жодним чином не сприяє розвитку приватного дрібного та середнього підприємництва. Легалізація цього бізнесу можлива лише у випадку якісної радикальної зміни податкової системи, чого ми аж ніяк не спостерігаємо. Навіть якщо станеться диво і легалізація тіньового бізнесу відбудеться, то від підприємництва відійде значна частина населення (повернеться до попередніх місць праці). Отже, наявність середнього класу в Україні є досить умовною.

В умовах перехідного періоду соціальна структура суспільства відрізняється особливим динамізмом процесів. Окрім того, пост-радянська специфіка не дозволяє застосовувати класичні західні схеми оцінки соціальної стратифікації суспільства. Тому щодо наявності суспільних класів, верств чи груп можна говорити лише усвідомлюючи всю умовність застосування цих термінів стосовно української дійсності.

Виходячи з цього можна проаналізувати партійну систему, яка формується в Україні. Більшість політологів визначають українську партійну систему як атомізовану багатополюсну. "Історичний досвід свідчить, -- вважає політолог Е.Пуфлер, -- що атомізована партійна система наймнш стабільна й ефективна серед усіх інших партійних систем, а тому вона ніколи не залишається сталою протягом тривалого часу і завжди трансформується у більш стабільні партійні системи."

Оптимізм стосовно стабілізації партійної системи висловлювали й інші політологи, наприклад, А.Білоус: "Є не тільки надія, а й вагомі політичні підстави сподіватися, що стабілізація партійної системи в нашій державі йде прогресивним шляхом трансформації атомізованої партійної системи у систему поляризованого плюралізму". А.Білоус вбачає контури системи поляризованого плюралізму в об'єднавчих тенденціях, які мали місце у 1993-94 та 1996-97 рр. у партійному середовищі.

Головною передумовою стабілізації партійної системи є виборче законодавство. Партійна та виборча системи тісно пов'язані. Великі надії покладалися на прийняття ВР нової виборчої системи, що стимулювала б розвиток партій.

Після прийняття закону суб'єктами політичної гри стали партії, блоки та блоки партій. Партійні списки на виборах-98 мали поставити крапку на становленні партійної системи в Україні. Прогнозувалося, що дрібні партії, в силу своєї неспроможності самостійно вести політичну гру, об'єднаються з більш потужними силами.

Також деякі політологи сподівалися на відмирання партій-карликів та виокремлення соціальної бази партій. Однак, парламентські вибори-98 проілюстрували хибність подібних тверджень.

Виявилося, що наявні в Україні групові соціально-економічні та політичні інтереси, які до цього перебували поза політикою, інституціоналізувалися в якості нових партій. Потужні адмістративно-економічні групи та кримінальний капітал вирішили безпосередньо брати участь у політичному житті країни.

Неофіційних лобістських засобів впливу виявилося недостатньо для виживання за сучасних умов. Так з'явилися "партії одного банку"(Промінвестбанк та Партія національно-економічного розвитку України), "партії регіональних керівників" тощо.

Фактично, відбувається інвестування капіталом своїх політичних інтересів та фінансових ресурсів в конкретні політичні структури. Це породжує створення однотипних за ідеологією політичних партій центристського спрямування, ідеології яких може розрізняти лише професійний політолог. Крім того, сучасні українські політичні партії в більшості не мають розробленої ідеології та програми дій. Частина партій є партіями-фантомами, які з'являються лише напередодні виборів. Попри все це, подібні партії потребують значних фінансових капіталовкладень. Ці партійні структури ведуть боротьбу за виборців в спільному електоральному полі. Отже головний акцент партійні аналітики вимушені робити не на специфічних особливостях програм, а на чисто зовнішніх елементах виборчої кампанії. Центристські партії вимушені розігрувати т.зв. "неполітичний проект": відмовившись від ідеологічності, пропагувати "неполітизованість" партії. Тому значна частина украінських партій внесла до своїх списків відомих діячів спорту, мистецтва та культури. Крім того застосовувалися різноманітні засоби передвиборчої агітації із залученням поп-музикантів і т. ін. Лідери партій свідомо уникали політизованих дискусій та публічних виступів з економічної тематики. Навпаки, деякі політичні діячі зверталися до навмисно провокативних заяв та скандальних дій з метою привернути до себе увагу громадськості.

Значна частина партій взагалі визначається як "партії-карлики" чи "політичні секти", оскільки в силу своєї невеликої чисельності та маловпливовості не здатні адаптуватися до існуючих політичних умов. Такі партії не відбивають соціально-економічні та політичні інтереси жодної із соціальних груп.

Загалом існуючі політичні партії не достатньо відбивають інтереси соціальних верств та окремих груп. Суспільство продовжує структуризуватися знаходячи канали виявлення групового інтересу. Сам же груповий інтерес не зникає, якщо відсутня організаційна форма його вираження (профспілки, громадські об'єднання, партії тощо), а переходить на "тіньовий" рівень. Наявність же відповідної політичної організації легалізує груповий інтерес і дає можливість здійснювати гласний контроль за його відповідностю засадам правової держави.

За таких умов постає проблема створення ефективного механізму функціонування політичної опозиції. На сьогодні в опозиції правлячим колам перебувають лише ліві сили, прихід до влади яких призведе до часткової реставрації економічних та політичних елементів радянського періоду. Такий сценарій розвитку подій цілком реальний зогляду на досить високий рейтинг лівих сил, що пов'язаний з об'єктивними соціально-економічними причинами, зокрема з погіршенням економічного стану громадян. Токож в опозицію потрапили "політико-економічні" групи та окремі діячі, що перебувають "в опалі" у Президента. Їх опозиційність повністю залежить від ставлення до них виконавчоі влади. Введене журналістами в навколополітологічну термінологію визначення "опальна опозиція" означає нестійкий та схильний до кардинальних змін в своїх політичних поглядах конгломерат "політико-економічних" груп та окремих політиків, опозиційність яких значно залежить від стану власного бізнесу. Якщо ж йому загрожуватиме повне знищення, то і рівень опозиційності їх значно знизиться. Існування правої опозиції залишається під питанням. Партії правого спектру не мають достатньо сил та можливостей бути в опозиції до влади в існуючих умовах. Таким чином, виконавча влада створила ситуацію за якою вибір можливий лише між реставрацією комунізму та існуючою правлячою верхівкою. У випадку дскредитації правлячої верхівки, через неспроможність приборкати економічну кризу, державності загрожує колапс. Громадяни України матимуть всі підстави для того, щоб відмовити у довірі українській державності загалом.

Найбільш реальний вихід з існуючої ситуації полягає в тому, щоб кандидатом в Президенти на виборах-99 був представник політичної партії чи блоку партій. За таких умов Президент підтримуватиметься конкретною політичною силою, яка нестиме всю відповідальність за політичний та економічний курс країни. Партії, кандидат яких не переміг на виборах будуть вимушені перейти в опозицію. Звичайно, що в опозиції зможуть перебувати партії, які матимуть достатній потенціал та "прохідного" кандидата. Проте відсутність механізмів громадянського суспільства, які регулюють взаємовідносини між виконавчою владою та громадянами, можуть звести до нуля позитиви "припартизації" кандидатів у Президенти. Використовуючи наявні офіційні та приховані засоби адміністративного тиску виконавча влада здатна локалізувати будь-яку опозицію. Існує навіть можливість повернення до модифікованого варіанту однопартійного диктату. Запобігти цьому можна лише через прийняття нового законодавства про партії та розбудовуючи інститути громадянського суспільства. Лише широка громадська ініціатива є надійним засобом від олігархії та диктатури.

Попри всі негативи, присутні в політичній системі , спостерігається помітне її вдосконалення. Маніпулювання громадською думкою стає все більш складним процесом, який намагаються опанувати різні політичні та економічні сили. Під час диференціації суспільства виділяються нові групові інтереси, що потребують своєї політичноі інституалізації. Узгодження цих інтересів передбачає наявність відносно демократичних механізмів, що в свою чергу означає існування ознак демократичного режиму. Багатопартійна система і є однією з ознак демократичного ладу. З прийняттям мажоритарно-пропорційної виборчої системи Україна зробила значний крок до цивілізованої політичної гри.

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.