Гончаренко: "Ті, хто кілька років тому скасовували санкції проти Росії, тепер знову з'являються на європейській арені."
У останній тиждень лютого у Страсбурзі відбулася сесія Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). ЄвроПравда детально розповідала про цю подію, у тому числі про боротьбу прибічників та противників покарання чинної влади Грузії.
Проте існує аспект, який насправді має значення, але залишився непоміченим. Мова йде про зміни в сприйнятті європейськими парламентарями українських ідей.
Цікаво, що Україна вперше за весь час повномасштабного вторгнення зазнала поразки в політичній боротьбі в ПАРЄ. Ця поразка сталася не за "своїм" питанням, а з грузинського, проте вона все ж стала знаковою. Українська делегація, разом із кількома іншими, наполягала на тому, щоб асамблея відмовила Грузії в повноваженнях, проте, на жаль, більше голосів отримали прихильники "діалогу".
"Старожили" ПАРЄ в один голос кажуть:
Це сильно нагадувало дискусії в Страсбурзі про санкції проти Росії, що мали місце в період з 2015 по 2019 рік.
Існує також ще один не зовсім приємний підсумок цієї сесії ПАРЄ.
У цьому контексті обговорювали також резолюцію стосовно України, але, як і раніше, дебати проходили в переважно порожньому залі. Лише кілька парламентарів виявили бажання виступити, і серед них більшість становили українські представники.
Про те, що відбувається, що означають ці процеси та чому, попри це, ПАРЄ та Рада Європи лишаються важливими - ми поговорили з Олексієм Гончаренком, членом ПАРЄ з 2015 року. Ми записали це відео на завершення сесії у Страсбурзі.
А для тих, хто віддає перевагу читанню - публікуємо текстову версію розмови, викладену від першої особи.
У Страсбурзі на минулому тижні ми стали свідками того, як прихильники Росії починають активізуватися. Це дійсно вражає. Зараз вже можна з упевненістю стверджувати, що тенденції змінюються.
Цей "відкат" не був абсолютно несподіваним, адже його поява була неминучою. Це нагадує принцип роботи маятника: у 2022 році він занадто сильно нахилився в бік нашої підтримки, і таке становище не могло тривати безкінечно.
Дійсно, останні понад два роки українська делегація, без перебільшення, досягала у Страсбурзі всього, чого прагнула. Європейські депутати підтримували всі резолюції, які були необхідні, додавали у рішення всі фрази, які ми хотіли тощо. Тобто якщо Україна про щось просила - то це була гарантована підтримка. Це була така данина поваги до Збройних сил України і до всього народу України, який бореться.
Ця повага в Асамблеї збереглася і до сьогодні.
Проте вперше з моменту початку широкомасштабного вторгнення виникає відчуття, що настрої в суспільстві зазнали змін. Знову з'явився погляд на речі як на "не такі вже й однозначні".
Ситуація з Грузією є яскравим прикладом цього.
Прим.ЄП: Україна висловила тверду позицію щодо необхідності покарання проросійських властей у Тбілісі та вимагала відмови у визнанні мандатів депутатів, обраних на основі сфальсифікованих виборів. ПАРЄ, хоча й визнала ці повноваження, все ж встановила певні умови та обмеження.
Але справа не в Грузії, або не лише в Грузії. Важливо, що знову набирають вагу політики з лозунгами "миру-мир", "нам потрібен діалог" тощо. І дуже часто це ті самі люди, які 6 років тому повертали Росію до ПАРЄ і знімали санкції виконання нею зобов'язань.
У той час ті ж самі особи також ділилися думкою, що "нам необхідні росіяни для ведення діалогу".
Отже, це свідчить про те, що не слід розслаблятися і сподіватися на автоматичну допомогу Україні. Нам потрібно знову активно працювати в закритих колах, звертати увагу кожного західного політика, демонструвати, пояснювати та підтримувати інтерес до України, щоб зберегти ту підтримку, яку ми отримували протягом останніх років.
Заяви, які викликають найбільше занепокоєння, були висловлені угорською делегацією (що в цілому не є несподіванкою), а також представниками крайніх правих та лівих сил на політичній арені, зокрема від "Альтернативи для Німеччини".
Одночасно, підтримкою ідеї "ігнорувати" дії порушників займалася також бюрократична структура, зокрема секретаріат ПАРЄ. Це можна пояснити. Для бюрократів у Страсбурзі стало складністю те, що рік тому Азербайджан призупинив свою участь в асамблеї.
А тепер ще й Грузія на сцені!
Виходить, що щороку ПАРЄ втрачає по країні.
Це для них справжня проблема, оскільки мова йде як про фінансові ресурси, так і про оплату праці. Взагалі, таке поводження є неприйнятним; набагато доцільніше прагнути до стабільності. Тому пропонують "налагодити діалог" із правопорушниками. Але насправді, єдиним підсумком цього "діалогу" стане підтримка режиму Іванішвілі, який не готовий до компромісів та домовленостей.
Проте ця потреба в стабільності є характерною рисою бюрократів.
Отже, для того щоб уникнути подібних ситуацій, рішення в таких випадках повинні приймати не бюрократи, а політичні діячі.
Треба наголосити, що за всіх проблем на кшталт спроб "прощення" Грузії, про повернення Росії до Ради Європи розмов поки що немає. Я кажу "поки що", адже абсолютно впевнений, що й ці голоси звучатимуть, щойно завершаться бойові дії.
Отже, ми одразу зіткнемося з висловлюваннями на кшталт: "Росія — це велика країна, вона повинна залишатися в Раді Європи" (хоча було б добре, якби її територія зменшилася). Також звучатимуть заклики на кшталт: "росіянам варто надати можливість", "потрібно вести з ними діалог" тощо.
На сьогоднішній день в коридорах Палацу Європи можна зустріти деяких "правильних росіян", які раніше критикували Путіна лише з пари паризьких ресторанів. Проте, ми прекрасно усвідомлюємо, що вартість таких заяв – нульова.
І є також велика системна проблема, що стосується не тільки Ради Європи, а й США.
Це демонструє, як протягом багатьох років на Заході сформувалося специфічне сприйняття Росії. Якщо звернути увагу на східноєвропейські програми в провідних університетах Європи та Сполучених Штатів, можна помітити, що основна увага приділяється російській мові, культурі, історії та іншим аспектам, що впливають на загальне ставлення до країни.
Це не означає, що росіян безумовно цінують.
Проте, все це призвело до того, що на Заході склалася уява про Росію як про незмінну реальність, що існує впродовж часу і, здавалося б, завжди буде присутня. Вони не розглядають можливість того, що Росія є колоніальною імперією, подібно до інших європейських колоніальних утворень, які вже розпалися та зникли. Щодо цього сценарію, в їхніх умах навіть не виникає сумнівів!
Отже, під час бесід з європейськими партнерами, коли я говорю про можливість відсутності Росії в майбутньому, їхня реакція зазвичай виглядає так: "Як це може бути? Росія не може зникнути!"
Немов я кажу, що сьогодні вівторок, а завтра четвер. А середа де? Як її може не бути?
Це серйозна проблема, яка не вирішиться за короткий проміжок часу. Це питання системного характеру, для вирішення якого необхідна співпраця з університетами.
Цей процес уже почався: в університетах Західного світу зростає присутність української мови, а також історії інших країн і поневолених народів. Проте це тривалий шлях, який принесе результати лише через 10-15 років, коли нове покоління випускників займе позиції у політиці та державному управлінні.
Наразі все ще домінує традиційний підхід, тому заклики до "діалогу" неодмінно пролунатимуть.
Причому тут не можна спрощувати - ці люди часто не є російськими агентами, і вони насправді не люблять Росію, але бачать світ через цю, вже сформовану призму.
Раніше для прийняття рішень у ПАРЄ було достатньо підтримки України. Сьогодні ж ця схема більше не діє, і на це впливають кілька чинників.
Основною причиною є "втома" західних політиків від питань, пов'язаних з Україною та війною.
Зараз навіть наші союзники-політики в кулуарах відзначають: "Ми вас підтримуємо, поважаємо та цінуємо, але не можемо обговорювати виключно питання України". Дійсно, протягом майже трьох років Україна залишалась центральною темою на кожній сесії ПАРЄ. Кожна сесія включає спеціальні дебати, присвячені Україні (Прим. ЄП: не завжди з новими та суттєвими рішеннями; зокрема, існує думка, що січнева резолюція щодо мирних переговорів виявилась досить поверхневою, хоча українські депутати мають іншу точку зору).
Другою причиною є те, що Рада Європи, яка об'єднує 46 країн, не може всебічно зосереджуватися виключно на Україні.
Тому навіть дружні до України політики радять нам просувати інші теми, і ми до цих порад дослуховуємося. Ми, звісно, і надалі будемо наголошувати, що для України головним питанням є наше виживання, що ЗСУ ведуть боротьбу не лише за Україну, але за всю Європу. Але одночасно ми ведемо й інші європейські питання, щоби показати залученість України у європейські процеси.
Крім того, я хочу підкреслити, що підтримка України залишається незмінною.
У мене немає підстав говорити, що ставлення до України погіршилося.
Зміни торкнулися ще одного аспекту: меншина, що раніше остерігалася відкрито висловлювати проросійські погляди, тепер уже не відчуває такого страху.
Ми спостерігаємо за позицією Фіцо, Орбан залишився на місці, а також існують партії, такі як "Альтернатива для Німеччини". Незабаром в Бундестазі з'явиться ультралівий та цілком проросійський Альянс Сари Вагенкнехт, який також приїде до ПАРЄ.
Отже, їхній виступ стане все більш виразним, і до цього слід належно підготуватися.
У випадку з Грузією найдоцільніше було б звернутися до грузинів зі словами: "Все, прощавайте!" і виключити їх з асамблеї. Ми повинні були продемонструвати режиму Іванішвілі, що вони не отримують визнання, адже те, що сталося в них, не можна назвати виборами. Саме на цьому наголошувала українська делегація.
На жаль, це рішення не вдалося ухвалити, у ПАРЄ була велика опозиція до нього.
Хоча історія довела, що вигнання грузинської делегації було б найправильнішим кроком. Бо попри те, що асамблея поступилася - грузинів тут все одно немає, вони пішли з ПАРЄ.
Натомість ми дали парламенту Грузії простір для легітимізації, адже ми їх, виходить, визнали. А представники грузинського режиму отримали можливість сказати, що їх не вигнали, а "вони самі пішли".
Звісно, вони не кажуть правду, і їхнє рішення було нав'язаним. ПАРЄ висунула до них жорсткі вимоги, зокрема, зобов'язала оголосити нові парламентські вибори до квітня. Однак грузинська влада рішуче відмовляється це робити, оскільки усвідомлює, що у разі чесного голосування вони програють.
Хоча дійсно прикро, що ПАРЄ не ухвалила рішення про негайне виключення грузинської делегації, варто зазначити, що прийняте рішення не слід вважати "повною зрадою".
У Страсбурзі відбулася численна делегація представників грузинської опозиції та активістів громадянського суспільства, які сприймають це рішення як свою перемогу.
Для них були важливі дві речі: вимога про нові вибори і про звільнення політв'язнів. До рішення увійшло і перше, і друге. Інша річ, що й ці вимоги можна було викласти у жорсткішій, формі, не даючи режиму Іванішвілі нових можливостей.
Є два конкретні аспекти, які ми сподіваємось отримати від Ради Європи.
Перше - це заснування спеціального трибуналу для розслідування злочину агресії.
Ось останні новини: Генеральний секретар Ради Європи повідомив про підготовку угоди між Україною та цією організацією, що стосується створення трибуналу для судового переслідування Путіна та вищого військово-політичного керівництва Росії. Це, варто зазначити, є досить складним завданням. Однак Рада Європи може виявитися відповідним майданчиком для формування такого юридичного органу.
Другим аспектом є діяльність Реєстру втрат, спричинених російською агресією, а також підготовка до вимоги компенсацій з боку агресора.
Тут вже закладені підвалини: є міжнародна угода про реєстр, яку на саміті РЄ підписали 43 країни (частина держав Ради Європи та деякі держави з-поза її меж, включно із США, Канадою, Японією), а також Євросоюз як інституція. Цей реєстр вже фізично працює. Українці можуть подавати туди дані, інформацію про понесені ними збитки.
Наступним кроком стане формування комісії, яка розгляне заявки окремих українців, чиї домівки були знищені російськими агресорами, та визначить розмір компенсації.
А далі постане важливе питання – звідки знайти кошти для виплат компенсацій людям. На жаль, наразі не варто сподіватися на репарації з боку Росії, отже, основним потенційним джерелом для цих виплат залишаються заморожені російські активи. Проте, сподіваємося, що колись настане момент, коли репарації стануть реальністю.
Проте, підготовчі заходи слід розпочати вже в цей момент.
Процес продовжується. Зокрема, на наступному тижні в Брюсселі відбудеться підготовча зустріч, присвячена трибуналу, за участю генерального секретаря Ради Європи.
Щодо механізму компенсацій, визначені конкретні завдання: у цьому році планується утворення комісії, яка буде оцінювати заявки громадян України на отримання компенсацій.
Ну і крім того, важливими лишаються політичні резолюції ПАРЄ.
В Україні до них часто ставляться з недовірою – мовляв, "ви знову ухвалили резолюцію, що Путін – погана людина, і що далі?".
Проте насправді ці резолюції мають значну вагу, і їх вплив не обмежується Страсбургом; вони функціонують інакше.
Сила ПАРЄ як інституції - у тому, що тут збираються депутати з усіх європейських держав, які цікавляться зовнішньою політикою (у кожному парламенті насправді не так багато тих, хто переймається "міжнародкою"). Вони "заряджаються" тут, у дискусіях у Страсбурзі, повертаються у свої країни, і вже там формують думку інших. Адже саме там вирішується позиція кожної столиці щодо санкцій, практичної підтримки України тощо.
Отже, ці резолюції відображають основні тенденції щодо України, які мають надзвичайно важливе значення.
Розмовляв Сергій Сидоренко,
