У 1980-х роках КДБ докладав зусиль, щоб запобігти витоку інформації про голод в Україні за межі країни, згідно з даними розвідки.

У 1980-х роках КДБ здійснювало спостереження за членами української діаспори, які прагнули донести до світової спільноти інформацію про Голодомор.

Згідно з інформацією, наданою Укрінформом, це підтверджується матеріалами, що зберігаються в архіві Служби зовнішньої розвідки України.

"У 1980-х роках органи КДБ УРСР пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932-1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь КДБ ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів", - ідеться у повідомленні.

Так, на початку 1980-х років із резидентур КДБ СРСР у США, Канаді та деяких країн Європи почали надходити повідомлення про те, що українські емігрантські організації, такі, як Світовий конгрес вільних українців, Український конгресовий комітет Америки, Комітет українців Канади, Союз українців у Великій Британії, Державний центр УНР в екзилі, ОУН та інші вирішили консолідовано привернути увагу світу до Голодомору в Україні. Відтак розпочали підготовку до вшанування жертв цієї жахливої трагедії та злочинів сталінського режиму.

У архівних матеріалах виявлено лист з назвою "Щодо антирадянських змов закордонних ОУН", датований 2 червня 1983 року. Цей документ підписаний головою КДБ УРСР Степаном Мухою та надісланий всім керівникам обласних управлінь.

У документі зазначається, що 10 березня КДБ вже отримав інформацію про передбачувані ворожі дії представників ОУН за кордоном, пов’язані з "50-річчям" так званого "штучного голоду в Україні". Ці слова взяті в лапки, щоб підкреслити, що жодних ювілейних заходів не існує; йдеться не про штучний голод, а про наслідки посухи, неврожаїв та певних політичних помилок на селі; це був "так званий голод", а не Голодомор у масштабах, які дійсно мали місце.

Згідно з новими повідомленнями, закордонні осередки ОУН, поряд із загостренням антирадянської кампанії, намагаються надати цій наклепницькій діяльності стійкий характер. Вони планують реалізацію провокаційної концепції створення постійного центру "український голокост", що буде аналогічним сіоністському інституту "Яд Вашем" у Єрусалимі. Цей центр має на меті "увічнення пам'яті жертв штучного голоду в Україні 1932-1933 років" і стане місцем зосередження всіх матеріалів, пов'язаних з "голодом", включаючи публікації, фотознімки та імена "жертв", а також записи свідчень. Для цього на заході вже розпочато кампанію з пошуку "свідків голоду" та складання списків українців, які "постраждали від голоду", як зазначено в документі.

У документі наводиться приклад діяльності активіста Союзу українців у Великій Британії, що проживав у Кембриджі, на ім'я З. Жижка. КДБ перехоплював і аналізував його листи до родичів у Донецькій області. У цих листах він звертався з проханням про допомогу в отриманні списків усіх, хто загинув у 1933 році, зауважуючи, що варто дотримуватись обережності і вдаватися до легенд, пояснюючи свій інтерес бажанням поминати померлих у місцевих церквах. Цю ситуацію в КДБ розглядали як намір систематично збирати інформацію про жертв Голодомору. Відповідно, було віддано розпорядження вжити заходів для запобігання витоку такої інформації за межі країни, задіюючи агентів, надійних осіб та інші оперативні методи.

Інший документ, який невдовзі так само розіслали в усі обласні управління КДБ, мав назву "Витяг із заходів щодо протидії ворожим акціям закордонних наццентрів у зв'язку з "50-річчям" так зв. "штучного голоду на Україні", затверджений 28 червня 1983 року головою КДБ генерал-лейтенантом Мухою".

Одним із запланованих заходів було підготувати та відправити за кордон кілька десятків досвідчених агентів, яким ставилося завдання "збирати інформацію про наміри та конкретних виконавців ворожих дій закордонних ОУН".

Паралельно з цим намічалося провести спеціалізоване опитування радянських громадян, що поверталися з закордонних поїздок, щоб з'ясувати, яку інформацію вони могли отримати про організацію таких заходів.

Окрім того, було визначено завдання контролювати іноземців, що прибували до УРСР, з метою виявлення їхнього інтересу до теми Голодомору.

Тих, хто виявляв значний інтерес, слід залучати до активної оперативної розробки, а під час виїзду з СРСР піддавати ретельній перевірці на митниці, щоб уникнути вивезення будь-яких матеріалів, списків, документів чи світлин.

Аналогічно, контролерам оперативно-технічних підрозділів було поставлено завдання виявляти спроби передачі таких відомостей через лінії міжнародного телефонного зв'язку.

"У певних ситуаціях, відповідно до встановлених норм, можна обмежувати та зупиняти використання комунікаційних каналів для шкідливих цілей," - йдеться в документі.

У КДБ було безліч методів для досягнення цієї мети.

Водночас рекомендувалося вживати заходи для організації поїздок іноземних делегацій у передові колгоспи й радгоспи, аграрні промислові підприємства республіки, щоб на місцях показувати високий рівень життя українців і акцентувати увагу на тому, що так було й раніше, і жодних ознак голоду в минулому ніде не спостерігалося.

Як зазначили в Службі зовнішньої розвідки, подібні маніпуляції проводилися органами НКВС у 1933 році. Тоді іноземних журналістів та інших важливих гостей запрошували до спеціально підготовлених сіл. Напередодні їхнього приїзду в місцеві магазини завозили продукти, а всіх знедолених, хворих та бідних вивозили в інші райони.

Для відволікання уваги світової громадськості від теми Голодомору в Україні одним із пунктів передбачалося підібрати низку студентів з країн Азії і Африки, які дали б інтерв'ю для преси з розвінчанням "неоколоніалістської політики імперіалістичних держав, що призводить до зниження рівня життя і голоду на батьківщині іноземців".

На виконання цих заходів на місцях розробляли окремі плани. Такою була усталена практика. Характерним прикладом стосовно цього є ситуація з Омеляном Пріцаком, засновником і першим директором Українського наукового інституту в Гарварді. У 1980 році він звернувся з проханням надати йому сприяння у відвіданні СРСР на запрошення Академії наук УРСР для встановлення ділових наукових контактів, обміну літературою, вивчення досягнень науки і культури Радянської України. Попередньо такий дозвіл у Києві він отримав. Але наприкінці 1981 року все змінилося. У шифртелеграмі КДБ з Києва до Москви зазначалося: "... у зв'язку з публікацією в націоналістичному журналі "Сучасність" № 9 за 1981 рік статті з різкими антирадянськими вигадками стосовно 1500-ліття Києва, а також матеріалами подібного змісту про так званий "штучний голод" на Україні в 1932-33 рр., які готуються зазначеним інститутом Гарвардського університету, вважаємо доцільним у в'їзді в СРСР йому відмовити, в'їзну візу анулювати і через Представництво УРСР при ООН від імені Академії наук УРСР офіційно оголосити Пріцаку про прийняте рішення".

У той час КДБ отримав інформацію про ініціативу Пріцака, який запропонував заснувати постійний центр при Українському науковому інституті Гарвардського університету. Цей центр мав на меті збирати дані про голод в Україні, включаючи списки жертв, свідчення очевидців та інші матеріали. Крім того, планувалося організувати випуск наукових праць, брошур і книг, проводити конференції та запровадити спеціальний навчальний курс присвячений українському голокосту. Це стало критично важливим для ставлення до вченого. У лютому 1982 року до КДБ у Москві надіслали документ з проханням заборонити Пріцаку в'їзд на територію СРСР через Міністерство закордонних справ.

В цілому, заперечення Голодомору та ігнорування цього питання стало результатом добре спланованої дезінформаційної кампанії, організованої радянським урядом за активної участі спецслужб. На реалізацію цих заходів вкладали значні фінансові ресурси, проводились численні акції як в межах країни, так і за її межами, залучаючи до участі письменників, журналістів та інших діячів.

Більшовицько-комуністичний режим зумів очорнити тих, хто прагнув відкрити правду. Проте істина про цей великий злочин залишилася невідомою.

Після здобуття Україною Незалежності реальна картина цієї трагедії була досліджена і стала надбанням гласності. Водночас у Росії політика заперечення і замовчування Голодомору в Україні триває й донині.

За інформацією Укрінформу, в Україні 23 листопада, в суботу, відзначають пам'ять жертв Голодоморів.

Цей день пам'яті відзначається щорічно в четверту суботу листопада, згідно з указами Президента, виданими у 1998 та 2007 роках.

Протягом XX століття українці зазнали три страшні голодомори: у 1921-1923, 1932-1933 та голод 1946-1947 років. Найбільш катастрофічним з них вважається голод 1932-1933 років, який було визнано геноцидом українського народу, вчиненим сталінською владою.