Відновлення величі України: Чи можливо відновити українську "імперію"?

Все розпочинається з мовлення; слова створюють ідеології, які формують наше сприйняття світу. Яким чином навіть вислів "українська імперія від Сяну до Чукотки" може вплинути на майбутнє України і глобальну перспективу?

Останні події показали, що до влади в США прийшли особи, які мають своє бачення майбутнього. Їхній світогляд базується на капіталі, технологіях і монополіях, примноженому на "олів'є" певних ідеологій і гасел. Сказати, що це погано - не можна. Тому що в кожну історичну епоху і кожного століття приходили люди, які бажали максимальної влади над іншими, а виборці/суспільство готові добровільно віддати владу над собою, бо шукають прості швидкі рішення на еволюційні процеси, які мають свої природні закони для реалізації. Тому що природа влади є певним дурманом, який затягує і створює психологічну та ментальну залежність. Дані особи змінювали правила. Переважно люди самі їх наділяли такими повноваженнями, тому що чекають політичних чудотворців, довіряють більше гаслам, аніж науці й особистій праці. В Біблії таких людей називали "одержимі": люди, які свої психологічні хвороби/комплекси чи світогляд виливали в формування політичних законів.

Кожен монарх або імператор мав свого власного "тіньового радника" та "мозкового трястя". Вони завжди знаходилися під впливом особистостей, які могли б маніпулювати їхніми рішеннями, таких як Распутін або Дугін. У наш час Трамп має Кертіса Ярвіна, який розробив концепцію нео-техно-фашизму, що сприймає більшість людей як просто споживачів, іноді цілком слушно, якщо зважати на вибори, які вони роблять. Ярвін вважає, що сучасне суспільство можна зводити до споживчого рівня, де політична інформація постачається у формі швидкого харчування. Ця ідея нагадує концепцію корпоративізму, що була популярна в часи Муссоліні, де державна влада тісно співпрацює з великим бізнесом. Проте в цій новій системі роль держави поступово замінюють технології, такі як старлінки, інтернет та системи відеоконтролю. Ярвін також запозичує ідеї з "джамахірії" Каддафі, де влада, за задумом, мала належати народові через комітети, але Каддафі не передбачав технологій, які могли б реалізувати цю ідею. Сьогодні ж люди, що підтримують Трампа, намагаються підірвати основи традиційних демократичних інститутів, призначаючи на ключові посади осіб, які не відзначаються розумом. Освіта, на їх думку, має бути зведена до мінімуму, а міністерства освіти закриті. Виникає розкол між "патриціями", які контролюють інформаційні потоки, та "плебеями", які лише споживають цю інформацію. Ця ситуація дещо нагадує північнокорейську концепцію "чучхе", де культ особистості стає основою політичного режиму. Трамп, наприклад, відзначав, що Кім Чен Ин, попри всі його жорстокості, має певну любов до свого народу. У майбутньому університети можуть отримати стандартизовані знання, які потрібно буде просто зазубрити. Це не що інше, як теорії корпоративного управління, які так подобаються Трампу і його спонсорам, зокрема Тілю.

Ця ситуація виглядає кумедною, якщо не брати до уваги реальність. Адже винуватцем тут не є Трамп. Кожен народ у свій час має своїх "героїв" — наполеонів, сталінів, трампів, рейганів, горбачових або леніних. Це просто потреба суспільства, яке вимагає певних лідерів у відповідні моменти. В Росії існує усталений міф про те, що "цар хороший, а бояри погані", тоді як у США поширена інша тенденція: "цар поганий, а бояри добрі". Трамп є продуктом двопартійної системи — республіканців і демократів, які фактично створили монополію на політичну владу, допускаючи до неї лише тих, хто відповідає їхнім домовленостям. Особливо помітним це стало в епоху інтернет-революції, коли родини представників обох партій часто ведуть спільний бізнес і укладають шлюби між собою. Тому політичні суперечки часто виглядають як імітація справжніх виборів, адже в США нині немає реальної конкуренції між партіями — існує лише боротьба корпорацій. Трамп мислить в рамках цих корпоративних категорій: щоб вижити в умовах політичної конкуренції, держава повинна функціонувати як ефективна корпорація. Для цього необхідні кілька ключових характеристик: швидке ухвалення рішень, зовнішня експансія (експорт), внутрішній захист (підвищення мит і податків для іноземних товарів та послуг) і вплив (закупівля дешевих ресурсів або політичні виплати від підкорених країн). Його підхід не має нічого особистого — це лише бізнес. Прибуток забезпечується через силу в різних її проявах. Для Трампа важливо залучити своїх громадян до праці, щоб вони менше заважали реалізації нових ідей і не втручались у соціальні програми, які можуть порушити традиційні інститути, зокрема сім’ю. Тому його світогляд можна вважати цілком логічним.

Друге питання: як сприймає світ Трамп на особистісному рівні? У свої 78 років він за столом переговорів виглядає, як старший чоловік з Галичини, сидячи з руками на колінах і замислюючись про одне: що ж залишить він своїм дітям? Байден може дозволити собі "бурізм" для видобутку природних ресурсів на користь свого сина, а Трамп хіба гірший? Саме тому угода з Україною щодо корисних копалин є для нього надзвичайно важливою — адже керівництво цим приватно-корпоративним фондом, скоріш за все, опиниться в руках його нащадків, або ж через посередників. Якщо вже щось робити, то варто це робити масштабно: будувати високо та копати глибоко. Фондом міг би опікуватися, безпосередньо або через посередників, Іванка Трамп — освічена та інтелігентна особа. Як у казках: у батька було троє синів — перший був мудрий, другий — середнячок, а третій, м'яко кажучи, мав свої особливості. Наймолодшого Трампа, з явними рисами нарцисизму, вже починають готувати до ролі президента США. Все це нагадує сюжет фільму "Ідіократія" режисера Майкла Джаджа, що вийшов у 2006 році. Проблема полягає в тому, що люди, які здобули свої мільярди завдяки демократії, прагнуть зруйнувати демократичні інститути, які забезпечують баланс і обмеження влади, аби не втратити контроль і не зійти на шлях диктатури.

Прихід американських інвестицій міг би суттєво поліпшити ситуацію в Україні: якби вони замінили місцевих олігархів, які мали зв'язки з Путіним, конфлікт на Донбасі та в Криму міг би бути уникнутим. Варто згадати, як великі корпорації, такі як General Motors, зазнали труднощів у південних та східних регіонах України. У цьому контексті єдина реальна альтернатива олігархічним і феодальним моделям полягає в розробці програми для європейсько-американських інвестицій, що дозволила б Україні максимально звільнитися від російського впливу. Історично для України іноземні інвестиції не є новим явищем: перша залізниця на території країни була зведена французами. Водночас, на Волзі ще працювали бурлаки... Проте існують парадокси: США, наприклад, допомагали у створенні радянських п'ятирічок, будуючи понад 1200 заводів і сприяючи індустріалізації СРСР, отримуючи за це українське зерно, що призвело до голодомору. Пізніше, через кооператив ОЗЕРО в Санкт-Петербурзі, вони відправляли "лапки Буша", щоб підтримати радянську систему, зміцнюючи КГБ та формуючи нові еліти, які стали спадкоємцями путінського режиму. А такі постаті, як Генрі Кіссінджер, прагнули побудувати мости з комуністичним Китаєм, а тепер вважають його супротивником, запроваджуючи мита.

Тема українських проблем завжди залишалася на порядку денному: американські медіа спотворювали правду про голодомор, нагороджуючи таких брехунів, як Волтер Дюранті, Пулітцерівською премією. Сьогодні ж виникає аналогічна ситуація з "Путлерівською премією". Адже не чути голосів українців, які закликають допомогти народам, що прагнуть демократії, та покінчити з радянським спадком. Натомість, чимало американських політиків прагнуть отримати прибуток від співпраці з диктаторами, де можна знайти дешеву робочу силу, що нагадує кріпацтво.

Важливо забезпечити активну участь місцевих громад у процесі розподілу прибутків від природних ресурсів, а також залучити патріотичну американсько-українську діаспору як співінвестора цього фонду. Венс підкреслив, що діаспора повинна відстоювати інтереси Америки, проте також варто, щоб вона захищала українсько-американські інтереси в Україні. В іншому випадку, якщо всі ресурси віддадуть корпораціям, угода щодо природних ресурсів може перетворитися на щось подібне до казки про Чиполліно (з податками на дощ, грозу та повітря), що призведе до надмірного оподаткування. Критично важливо контролювати, щоб ця угода не стала "псевдодокументом", як це сталося в Афганістані, що відкрило шлях для приходу Талібану.

Обговорювати Росію, здається, не має особливого сенсу: ситуація там і так на поверхні. Дурні правлять, як це було ще за часів Івана Грозного. Проте, у верхах влади існує група прагматичних і цинічних осіб, які вправно маніпулюють масами, намагаючись примножити свої статки і вплив. Як зазначав Аристотель, ніколи не слід недооцінювати ідіотів, що об'єднуються в політичні партії, адже їхня спільна мета - примусити людей працювати на своє благо.

Дивно, але саме українські богослови стали архітекторами ідеології російської імперії.

Можна поставити питання: Яка його зв'язок з Україною?

Незважаючи на героїчний опір українців, для Дональда Трампа та його адміністрації концепція вільної і демократичної України є малозначущою. Вона не вирішує жодних проблем, які його турбують. Основною загрозою для Трампа є Китай. Саме тому він, так само як і його попередники, вважав, що Україні не слід перемагати Росію, а лише підтримувати затяжний конфлікт, щоб згодом мати можливість придбати природні ресурси за символічну ціну. Адже у разі поразки у війні з Росією, Китай зможе без труднощів захопити всю територію Росії, включаючи колишні радянські азійські республіки.

Таким чином, перемога України може стати перешкодою для довгострокових інтересів та безпеки США і Європи. Питання полягає в тому, як управляти величезними територіями та малими народами, які можуть потрапити під контроль Китаю. Чи можемо ми справді вірити, що після краху російської псевдо-імперії настане процвітання, а не з'являться нові конфлікти? Чи є підстави вважати, що всередині Росії є сили, здатні побудувати демократичне суспільство? Росія знищила місцеву еліту, а на її місці залишилися лише кримінальні угруповання. Відновити демократію за короткий час просто неможливо: приклад Афганістану яскраво це демонструє. Демократія може зародитися лише там, де є освічене населення, а це вимагає зміни поколінь.

Значно швидше й дієвіше змінити ситуацію в Росії можна було б у випадку зовнішньої експансії/окупації з боку більш демократичних держав. І чому б не під проводом України?

Адже правильним могло б стати й таке, наприклад, рішення, як створення концепції української імперії "Русь-Україна", базованої на християнській ідеології, яка візьме на себе нову місію на теренах росії. "Київ як мати городів руських" може забрати роль від "вашої мать москви". Такий процес айтішники називають "update". У такому разі можемо сказати: українці, ідіть і навчайте народи! Що може бути гаслом для нас у експансії наших здорових інтересів. Ми теж маємо право створити нашу казку, у якій наш народ є обраним для певної місії.

ІСТОРІЯ: ВІДОМИЙ ФАКТИЧНИЙ ПОВІДОМЛЕННЯ

Київська Русь являла собою значну середньовічну державу, що володіла рисами початкової імперії, однак її політична структура суттєво відрізнялася від традиційних імперій, зокрема Римської чи Османської. Ця держава була більше схожа на конфедерацію князівств, об'єднаних спільними культурними, релігійними та економічними зв'язками, аніж на централізовану імперію, яку ми розуміємо сьогодні.

Усе, на що ми нині можемо пишатися (Софія Київська, Печерська Лавра), було зведено в період нашої імперської історії. Все інше на нашій території зводили інші імперії, які здебільшого приносили нам страждання.

Якщо рухатися в цьому ключі й нині, можемо розглядати такі форми відродження величі української "імперії":

► 1. Культурна та цивілізаційна модель - укріплення русько-української ідентичності, збереження історичної пам'яті, розвитку мови, а також підтримка духовних і культурних зв'язків з державами, які в минулому входили до спільного історичного контексту (Балтійські країни, Польща, Білорусь, Скандинавія та інші).

► 2. Економічний альянс - формування потужного економічного простору через співпрацю з європейськими державами, сприяння розвитку інноваційних та соціальних складових української економіки.

► 3. Геополітичний осередок - Україна має потенціал стати ключовим гравцем у Центрально-Східній Європі, слугуючи зв’язуючою ланкою між Європейським Союзом, Сполученими Штатами, Чорноморським регіоном та Скандинавією.

► 4. Духовний вплив - застосування концепцій церковної доктрини для формування суспільства, яке ґрунтується на принципах солідарності, субсидіарності та спільного блага. Це контрастує з сюрреалістичним атеїстичним "кірілізмом", що закликає до насильства проти православних християн в Україні.

Вважаю, що важливо усвідомити та прийняти, що в умовах сучасної Росії неможливо існування іншої системи, окрім імперських форм. У цьому контексті українська модель могла б виявитися найбільш прийнятною.

Отже, йдеться про ідею "імперії" України, яка могла б стати осередком культурної, духовної та економічної сили, здатною виступити моральним і цивілізаційним лідером у Східній Європі.

Всі ми були нещодавно шоковані пропозицією путіна обговорити ідею запровадження в Україні тимчасового зовнішнього міжнародного управління, котру можна було б втілити в життя "під егідою ООН, США, з європейськими країнами" та з "партнерами і друзями" росії.

Якщо ми вже говоримо про можливість розгляду подібних пропозицій з боку Росії, логічно було б також запропонувати "дзеркальну відповідь" — українську альтернативу. Це може бути концепція, що передбачає тимчасове міжнародне управління Російською Федерацією або, наприклад, ідея сучасної оновленої імперії РУСЬ-Україна. У цю концепцію можна включити цілу низку цікавих ідей, що перевершують російські пропозиції. Я б хотів поділитися кількома можливими пунктами для нової "імперії" РУСЬ-Україна:

1. Відновлення геополітичного осередку в Києві, який слугуватиме прообразом Брюсселя, для майбутньої організації Євро-азійської комісії та формування Євро-азійського парламенту.

2. Розташування міністерств має відповідати регіональним потребам імперії.

3. Створення міцного військового альянсу з Великою Британією та Японією, яка повинна здійснювати контроль над Дальнім Сходом.

4. Львів буде оформлений як Мекка патріотизму.

5. В маскві залишити лише міністерство екології: нехай свою хворобу ненависті до всіх лікують вирощуванням квітів і садів. Можна додати лікувальну та технічну коноплю.

6. Озброєні сили єдиного центру, ядерні арсенали - під спільним управлінням.

7. Максимальна автономія республік: залежність від Києва - лише номінальна. Зокрема, кожна республіка матиме свою національну збірну по футболу та в інших видах спорту.

8. Формат управління регіонів з Києва - швейцарська модель кантонів.

9. Податки - це десята частина. 10% для столичного центру в Києві.

10. Всі ресурси спеціалізуються по регіонах: фабрики - робітникам, землю - селянам, олені - ескімосам, діаманти - якутам, дрова - бурятам і т.д. Всім - по можливостях, кожному - за потребами. Оскільки росія знищила їхню еліту і середній клас, то менші народи можуть легко стати жертвою Китаю. А так новий тип імперії побудував би безпеку для них, їхніх інтересів і прив'язав би до євро-атлантики, США і Японії.

11. Формування потужного середнього класу та розвитку культури громадських зборів за допомогою технології блокчейн.

12. Щоб розвинути пропаганду нової імперії, необхідно створити український аналог Голлівуду. Найкраще місце для цього — Коломия. Гуцули мають талант до оповідання і здатні перетворювати казки на реальність.

ІСТОРИЧНИЙ УСТРІЙ КИЇВСЬКОЇ РУСІ: ЗАГАЛЬНОВІДОМІ ФАКТИ

1. Структура влади

Київська Русь являла собою федерацію князівств, у якій Київ виконував функції політичного, культурного та релігійного осередку.

● Офіційно Київський князь (великий князь) володів найвищою владою, проте підпорядкованість місцевих князів Києву була досить умовною.

● Кожне князівство управлялося місцевими князями, які мали певну автономію.

2. Система правління: принцип родового престолонаслідування

● Династія Рюриковичів управляла Київською Руссю, але процес передачі влади відбувався не за звичним принципом спадкування від батька до сина, як це прийнято в традиційних монархіях. Натомість, престол передавався за принципом отчини, переходячи спочатку між братами, а потім до їхніх нащадків.

3. Народні збори (віче)

● У певних містах, таких як Новгород та Псков, функціонували віче — збори громадян, що мали вплив на керування містом.

● Віче могло запрошувати князя на правління або навіть виганяти його, що свідчить про певні демократичні елементи.

4. Система феодалізму

● Київська Русь представляла собою феодальну державу, в якій значні земельні наділи були у власності князів, бояр та священнослужителів.

● Селяни залежали від землевласників, проте кріпацтво ще не було встановлено.

ВІДМІННОСТІ ВІД КЛАСИЧНИХ ІМПЕРІЙ

1. Відсутність централізованої адміністрації

● Київська Русь не мала жорстко централізованої влади, як, наприклад, Римська імперія чи Османська імперія.

● Князі керували своїми територіями автономно, тоді як Київський князь лише формально вважався верховним правителем.

2. Невійськовий аспект розширення

● Київська Русь, як правило, збільшувала свої володіння завдяки династичним союзам, комерційним зв'язкам та укладенню мирних угод.

● Незважаючи на конфлікти з Візантією, хозарами, печенігами та половцями, ця територія не являла собою імперію завоювань у традиційному розумінні, як, наприклад, Римська чи Монгольська імперія.

3. Етнічна політика

● Русь не примушувала підкорені народи приймати єдину культуру або релігію через силу.

● На противагу, Київ демонстрував відкритість до багатьох культур: варяги, слов'яни, греки, хозари та фіно-угорські народи мирно співіснували в рамках Русі.

4. Значення комерції

● Київська Русь була торговельною державою, а не військовою імперією.

● Шлях "із варяг у греки" (Балтійське море - Чорне море) перетворив Київ на значущий вузол міжнародної торгівлі.

Київська Русь мала імперські риси (велика територія, культурна єдність, політична гегемонія Києва), але відрізнялася від класичних імперій слабкою централізацією, відсутністю тотального контролю над регіонами та невійськовим способом поширення впливу. Це була радше "конфедеративна імперія", де Київ виконував роль головного центру, але не контролював усі князівства жорсткою рукою.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Коли ж хтось поспішить зауважити, що вище висловлені концептуальні пропозиції абсурд, то зважте, що колись ті ж експерти вважали групи ДНР-ЛНР у контактах абсурдом у роках 2009-2010, а через 4 роки це стало реальністю.

Призупинення військових дій не слід сприймати як остаточну перемогу. Справжня перемога полягає в трансформації політичної системи в Росії: від її занепаду до створення нових форм управління. Фокусування на українському питанні в стратегічному контексті може стати основою для забезпечення безпеки та стабільності, а також сприяти досягненню перемоги і добробуту. Трамп, оточуючи себе провокаційними особами, які привертають увагу, поступово їх звільняє... Було б добре, щоб замість них призначали ефективних вчених і стратегів, які не боялися б остаточно знищити Росію та інші авторитарні імперії!

А от подібна версія "нової української імперії" могла б допомогти Трампові make America great again thanking of Ukraine.