"На фронті важливі надійні укріплення та прилив адреналіну," - зазначив головний сержант Андрій Купчинський.
Військовий займався укріпленням позицій на відстані 150 метрів від лінії фронту поблизу Часового Яру.
Головний сержант розвідки 153-ї окремої механізованої бригади Андрій Купчинський пройшов через Торецьк, Часів Яр, Нью-Йорк, Богданівку, Велику Василівку та Григорівку в Донецькій області. Він займався будівництвом укріплень, відбивав атаки супротивника, рятував своїх товаришів по службі, а також зазнавав втрат. Кореспондентка Укрінформу отримала можливість поспілкуватися з Андрієм під час його відпустки. Військовослужбовець поділився своїми думками про мотивацію продовжувати боротьбу, наголосив на важливості постійної роботи з особовим складом, а також розповів про втому та відчуття розриву між фронтом і тилом.
"Наш командир не раз відвідував наші позиції та організовував постачання."
- Не хочеться просто сидіти та курити, чекаючи, поки мене вб'є снаряд, адже в мене троє дітей, - зазначає військовослужбовець. - Якщо ти прийшов на війну і прагнеш вижити, потрібно діяти. Лінуватись на фронті не можна.
Він скромно зазначає, що просто виконує свої обов'язки. Проте серед досягнень Андрія Купчинського можна знайти медаль "Захиснику Вітчизни" та орден "За мужність" ІІІ ступеня. Командування відзначає його як військового, який майстерно організовує лінії оборони, ефективно відбиває атаки супротивника, знищує ворога, рятує життя товаришів у екстремальних ситуаціях і вміє навчати нових бійців.
Андрій родом з Житомира. Він здобув освіту в топографічному технікумі в Києві, а потім продовжив навчання в Поліському національному університеті, отримавши вищу освіту. Під час своєї служби в армії він проходив строкову службу. Перед початком повномасштабної війни працював менеджером з оптової торгівлі в аграрному секторі. 24 лютого 2022 року він вирішив добровільно вступити до територіального центру комплектування.
На початку своєї кар'єри Купчинський обіймав посаду командира відділення роти охорони ТЦК та СП у Житомирі. Улітку 2023 року він зробив крок у бік нової служби, приєднавшись до 463-го окремого піхотного батальйону 143-ї окремої механізованої бригади, а згодом - до 153-ї окремої механізованої бригади. Його шлях привів до Донеччини.
- Наш ротний Олексій Васильчук ще під час БЗВП поставив високу планку підготовки особового складу, завдяки чому наша рота виконувала всі завдання на Донбасі. Пощастило, що в нас молодий, енергійний та розумний командир. Він цінує життя людей, неодноразово заходив із нами на позиції і грамотно налагоджував забезпечення, - розповідає військовий.
ЧИМ ЯКІСНІШІ УКРІПЛЕННЯ - ТИМ БІЛЬШЕ ШАНСІВ ВИЖИТИ
У складі 463-го батальйону Андрій займався створенням фортифікаційних споруд. Він зазначає, що в Донеччині в теплий період земля має сипучу текстуру, тоді як після дощів чи під час танення снігу стає важкою і глинистою. Проте, завдяки рішучості та старанням, цю землю можна перетворити на міцне укріплення.
Військовий зазначає, що під час бойових дій важливими факторами є адреналін та якісно зведені укріплення.
Як тільки ми займаємо позицію, першим ділом потрібно зміцнити наші позиції. Якщо це буде виконано якісно, шанси на тривале перебування там значно зростають. Завдяки надійним укріпленням ми змогли утримувати один населений пункт протягом пів року. Я завжди говорив хлопцям: "Ми не знаємо, скільки часу нам тут доведеться провести. Давайте зробимо все як слід". Варто лише почати, і коли інші бачать, що твої зусилля приносять результати, вони охоче приєднуються. Найкращим способом донести до людей значення нашої присутності є власний приклад, - підкреслює військовослужбовець.
У селі Богданівка, розташованому неподалік від міста Часів Яр, він разом із товаришами побував тричі. Пам'ятає, як на відстані 150 метрів від "нуля" укріплював свої позиції під житловим будинком та господарськими спорудами. Вони працювали без перерви, адже зима була суворою, і земля швидко замерзала.
На деяких позиціях раніше облаштовані укріплення доводилося переробляти, бо вони не гарантували належного захисту.
Багато наших труднощів виникає через те, що багато хто не сприймає це всерйоз. Коли лінуєшся, це може призвести до неприємностей, і, не дай Боже, ти можеш опинитися в скрутному становищі або підвести когось. Я пояснював хлопцям, що укріплення ми створюємо в першу чергу для власної безпеки. Я сам збудував дім, тому розумію, наскільки важливо виконувати все якісно, - зазначає співрозмовник.
У Богданівці під проводом Андрія Купчинського захисники не раз успішно відбивали ворожі наступи, завдаючи значних втрат російським військовим, які змушені були відступити. Він згадує випадок, коли під час артилерійського обстрілу та атак з FPV-дронів зміг евакуювати двох поранених солдатів із зони бою. Повернувшись, він приєднався до захисту від нової атаки, використовуючи автомат, щоб знищити ворога, що унеможливило їх подальший просування.
УСПІШНЕ НАВЧАННЯ ДЛЯ КОНТРАКТНИКІВ
Андрій також пам'ятає Григорівку. У тих місцях йому доводилося облаштовувати позиції у посадці, що постійно зазнавала обстрілів з боку російських військ.
- Як тільки їхній дрон нас помічає, починаються обстріли снарядами. Росіяни впродовж дня випускають їх сотнями і вміють влучно цілити. Звісно, страх є, особливо, коли криють "Градами" - тоді розумієш, що від тебе нічого не залежить. Виживеш чи ні - як лотерея, - ділиться військовослужбовець.
В Григорівці Андрій виконував обов'язки старшого на одному з вогневих пунктів. Під його керівництвом цей пункт було облаштовано таким чином, що в критичні моменти артобстрілів вдавалося зберегти життя військових. Під час одного з штурмів, використовуючи гранатомет "Форт-600", він знищив і поранив кількох супротивників, що змусило ворога відступити.
Під час виконання місії в Григорівці Андрію передали в підпорядкування восьмеро молодих контрактників.
Це були молоді хлопці, приблизно одного віку з моєю старшою донькою. За полем вже діяли ті зловмисники, постійно обстрілюючи нас. Протягом півтора місяця ми займалися копанням і зміцненням наших позицій. Я постійно підтримував зв'язок з ними, адже так можна було зрозуміти їхні страхи та переживання, а також знайти способи для подальшої співпраці. В цілому, на війні більшість людей піддаються переконанню та навчанню. Хоча є й певний відсоток тих, хто цього не сприймає. Щодо контрактників, то з ними все склалося вдало, і вони продовжують свою службу, - зазначає Купчинський.
Він розповідає про час, коли Збройні Сили України тривалий час очікували на підтримку з боку США. За його словами, бували моменти, коли українські військові змушені були витримувати російські обстріли, на які не було можливості адекватно реагувати. При цьому зазначає, що значну допомогу надали FPV-дрони.
"АРХІТЕКТОР" ЗАГИНУВ ЗА ДЕНЬ ДО ВІДПУСТКИ
Військовослужбовець ділиться, що найважчою частиною війни є втрата товаришів по службі. Він згадує про ветерана футболу Юрія Няйка з Полтавщини, з яким вони спільно будували укріплення в Часовому Яру. Пізніше обох направили до Богданівки. Андрій пам’ятає, як його товариш начебто відчував небезпеку, адже дуже не хотів їхати туди. На жаль, у Богданівці Юрій отримав осколкове поранення, яке пошкодило його діафрагму. Він довго сподівався на евакуацію, але, на жаль, час виявився проти нього...
У Часовому Яру нашу групу врятував "Архітектор" з Чуднівської громади (Житомирська область, - ред.), - розповідає Андрій. - Над нами кружляли FPV-дрони, які довго не помічали нас, але зрештою один з них завис у повітрі. Я спробував влучити в нього з "двохстволки", проте не зміг, оскільки дрон був занадто високо. Потім він змінив напрямок і попрямував до нас, до шести осіб. Я схопив автомат, але знову не зміг вразити його, бо зброя заклинила. Відтак, раптово з'явився "Архітектор" і, зробивши короткий чергу, знищив дрон, врятувавши нас усіх.
Розповідається про те, як за день до відпустки, незважаючи на вихідний, вирішили повернутися на позицію, оскільки переживали, що молоді бійці можуть не впоратися. Саме там почався мінометний обстріл, під час якого "Архітектор" загинув, рятуючи товариша на псевдо "Капсер". Андрій сподівався, що той залишився живим і навіть наклав йому турнікет, але важке поранення забрало в нього всі шанси. Через інтенсивність обстрілів його тіло вдалося забрати з поля бою лише через два тижні.
Замість цього "Каспера" з пораненими ногами та більш ніж 40 осколками вдалося евакуювати протягом чотирьох годин під безперервним вогнем противника. Тоді життя бійця було врятоване.
"МИ ШОКОВАНІ ТИМ, ЩО БАЧИМО В ТИЛУ"
На звершення розмови запитую в Андрія, чи відчуває він утому.
- Вона відчувається постійно. У відпустці ніби відволікаєшся, але втома не зникає. Рік людина ще може протриматися на війні, а далі має бути ротація хоча б від трьох місяців до пів року. Військовим потрібно лікуватися і відновлюватися. Було таке, що наших суміжників із 24-ї бригади, які були поруч із нами на позиціях, 54 дні не виводили з Богданівки, бо не було ким замінити. В армії не вистачає людей і мене хвилює, хто туди піде далі. Ті, що ховаються вдома? - риторично запитує військовий.
Він розповідає, що під час війни неодноразово зазнавав контузій, наслідки яких досі дають про себе знати. Час від часу йому потрібно проходити лікування, аби знову повернутися на фронт, адже, як підкреслює військовослужбовець, на його плечах лежить велика відповідальність за своїх товаришів.
- Мене більше турбує, що відбувається тут, аніж там, бо на війні все зрозуміло - продовжує співрозмовник. - Це і мобілізація, і внутрішня політика, і виховання патріотизму, бо молодь скоює теракти, ніби їй ще мало прилітає. Де робота в цьому напрямку? Виходить дисонанс. Деколи я навіть дивуюся, як ми досі тримаємося. Відчувається велика межа між військовими й цивільними, але війні ще не кінець. Після відпустки ми повертаємось і просто шоковані тим, що побачили в тилу.
Андрій застерігає, аби суспільство не вірило в перемогу найближчим часом, бо розчарування - завжди гірке. Не варто й недооцінювати ворога, адже, попри втрати і виснаження, він постійно вчиться.
- Я не належу до песимістів і впевнений, що все обернеться на краще, - ділиться своїми думками воїн. - Все має свій кінець, але росіяни завжди залишатимуться нашими вічними супротивниками.
Ірина Чириця з Житомира
