Навроцький може стати президентом Польщі: його погляди на Україну та можливі наслідки для політичної ситуації в країні.
Як і у 2023 році, коли в Україні покладали великі сподівання на перемогу Дональда Туска і його "Громадянської платформи", так і нині надії зосереджені на мері Варшави Рафалі Тшасковському, якого підтримує Туск. Він вважався більш ліберальним у своїй позиції щодо України. Проте, Україні варто утриматися від офіційних коментарів та реакцій, які могли б свідчити про розчарування чи побоювання щодо польсько-українських відносин після перемоги Кароля Навроцького, голови Інституту національної пам'яті, якого підтримала опозиційна партія "Право і справедливість" (ПіС).
Я проведу тут чітку аналогію з виборами в США, що відбулися в листопаді минулого року, оскільки це дуже вдалий приклад. Навіть за умов демократичного уряду, українсько-американські відносини не завжди відповідали сподіванням України, особливо в питаннях підтримки у конфлікті з Росією або щодо членства в НАТО. Проте, Київ готувався як до можливого успіху Камали Гарріс, так і до ймовірного другого терміна Дональда Трампа, демонструючи прагматизм і холоднокровний підрахунок можливих дій. Варто зазначити, що стратегічні кроки попередньої та нинішньої адміністрацій США в багатьох аспектах є схожими. Тому, в роботі з нашими стратегічними партнерами, зокрема з Америкою, ми завжди повинні дотримуватися принципу двопартійної дипломатії, прагнучи заручитися підтримкою обох політичних таборів, які відображають настрої суспільства.
Щодо Польщі, цей досвід стане в нагоді. Тим більше, що у нас є на що спиратися. У 2022 році політичні інтереси партії «Право і справедливість» (ПіС) щодо підтримки України збіглися з нашими потребами. До початку охолодження відносин у 2023 році ми мали майже півтора року продуктивної співпраці. Наша стратегічна мета полягає в тому, щоб підтримувати конструктивні та раціональні зв'язки з обома політичними таборами, не виявляючи жодних офіційних переваг для одного з них.
Перспективи для України: чого слід очікувати? Безсумнівно, що політика Польщі стане більш правою та консервативною, що можна спостерігати через певну радикалізацію суспільних настроїв у відповідь на запити щодо чутливих рішень. У передвиборчій кампанії теми, пов'язані з українцями в Польщі та українсько-польськими відносинами, набули нових відтінків, ставши більш складними, ніж раніше. Це створить додаткові труднощі. Навіть якщо рівень антиукраїнської риторики з боку Навроцького та ПіСу зменшиться, це не гарантує зниження агресивності таких настроїв у суспільстві.
У Польщі спостерігається явний підвищений інтерес суспільства до певної риторики, тому повернутися назад до попереднього стану на побутовому та політичному рівнях буде майже неможливо. Отже, можна з упевненістю очікувати на прояви антиукраїнської риторики в різних аспектах: від економічних питань до соціальних взаємин щодо позиції українців у Польщі, а також на стратегічному рівні — чи може Україна стати нашим близьким партнером або ж розглядатися як конкурент.
Подальша підтримка з боку Польщі? Допоки не змінена урядова коаліція, а чинним прем'єром є Дональд Туск, президент за винятком вето на окремі законопроекти, матиме дуже поміркований вплив на стратегічні рішення щодо, наприклад, виділення грошової, фінансової чи збройної допомоги Україні. Тобто, автоматичного розвороту від нинішньої лінії підтримки України я би не очікувала.
Перший рік каденції Навроцького стане визначальним етапом у його політичному становленні. Вже на початкових етапах його діяльності можна буде оцінити, чи прагнутиме він перетворитися з кандидата від ПіСу на незалежного політичного діяча, чи залишиться президентом, що представляє інтереси більш широкої команди ПіСу на чолі з Ярославом Качинським, який формує основні принципи партійної стратегії. Це має значний вплив на українсько-польські відносини. На початку своєї політичної кар'єри Анджей Дуда також сприймався як представник партійної лінії, але згодом проявив незалежність у прийнятті рішень та реалізації політики, яка не завжди відповідала позиціям інших членів ПіСу. Тому тепер важливо зрозуміти, чи зможе Навроцький створити невелику групу підтримки, яка дозволить йому з часом відійти від впливу ПіСу і Качинського, або ж залишиться лояльним представником партії, незважаючи на свою риторику.
Яскравим прикладом може слугувати ставлення до членства України в НАТО, яке в Польщі, зокрема в колах партії ПіС, сприймається як аргумент на користь безпеки, а не ескалації конфлікту. Проте в передвиборній кампанії звучала критика щодо можливого приєднання України до НАТО, оскільки це нібито могло б загострити ситуацію з Росією, що в свою чергу негативно вплине на Польщу. Завершенням цієї дискусії стало підписання декларації лідера націоналістичної та проросійської партії "Конфедерація" Славоміра Менцена, який посів третє місце на першому турі президентських виборів. У документі містилося вісім пунктів, серед яких була згода, що новообраний президент Польщі не підпише закон про ратифікацію вступу України до НАТО.
Чи можливі дострокові парламентські вибори в Польщі? Наразі в країні не залишилося жодних сумнівів: ми спостерігаємо політичну кризу. Результати останніх президентських виборів виявили глибоку поляризацію в суспільстві. Це може спонукати партію Право і Справедливість (ПіС) прагнути отримати максимальні політичні вигоди від перемоги Навроцького, намагаючись спровокувати розпад урядової коаліції в парламенті, що, своєю чергою, може призвести до дострокових парламентських виборів. Цілком ймовірно, що це стане їхньою головною метою. На цьому також розраховує "Конфедерація".
Адже результат другого туру президентських виборів у Польщі у неділю, 1 червня, -- це не просто результат самого Кароля Навроцького. Це й нижча, ніж очікувалося, суспільна оцінка політики та дій чинної урядової коаліції після півтора року перебування при владі. Відчуття, що політика влади не досягла того рівня підтримки серед людей, на які вона розраховувала, сприятиме загостренню політичної кризи, що цілком може закінчитися коаліційною кризою. Бо чинна коаліція прем'єра Туска складається з партій, які між собою постійно шукають компроміс, тоді як ПІС є більш консолідованою силою з однією партійною лінією.
Чи може Польща залишитися в стані конфлікту між президентським палацом і урядовою коаліцією, якщо президент продовжить блокувати та ветувати урядові рішення? Це питання є вкрай важливим, оскільки воно матиме прямий вплив на відносини між Україною та Польщею. На мою думку, Польща, скоріш за все, обере шлях загострення ситуації до моменту перевиборів. Це викликає занепокоєння для України, адже антиукраїнська риторика поступово переходить у контекст позачергових виборів. Таким чином, цей інформаційний "сніжний ком" буде лише наростати, і, як показала президентська кампанія, ця тема виявляється дуже вигідною з політичної точки зору, оскільки вона зосереджена на пошуку винних.
Наприклад, питання безпеки та оборони можна буде звинуватити у надмірній допомозі, що надається Україні, внаслідок чого Польща ризикує піддатися агресії з боку Росії. Економічні труднощі, такі як інфляція, безробіття та зниження зарплат, можна списати на велику кількість українців, які, на думку деяких, забирають робочі місця у місцевих жителів. Це створює зручний політичний контекст, що може бути використано. Якщо відбудуться дострокові парламентські вибори, ця антиукраїнська риторика отримає нові формулювання і продовжить своє існування, що призведе до подальшої поляризації польського суспільства та ускладнить українсько-польські відносини.
Що робити Україні? Тут я повернуся до того, про що зазначала на початку. Не треба демонізувати ПІС. Для Навроцького зустрічі з Зеленським зараз будуть токсичними. Тому я би спочатку радила активізувати спроби налагодження контактів на робочому рівні, на рівні функціонерів, на рівні неформальних зв'язків. Як Київ це робив і робить зі США. Мені здається, подібна дипломатія найближчого до президента Зеленського кола осіб із Навроцьким могла би спрацювати.
Однак варто мати на увазі, що українсько-польські взаємини переживають період напруги не завдяки особисто Навроцькому, а через зміни в суспільному сприйнятті України в Польщі. Важливу роль у цьому зіграла політична риторика, яка з 2023 року стала антиукраїнською. Соціологічні дослідження свідчать, що в 2022 році спостерігався різкий підйом симпатій до українців, але після цього почався спад. Тому в 2023 році, після перемоги коаліції Туска, я б не радив покладати занадто великі політичні сподівання, оскільки нинішні польсько-українські відносини в значній мірі формуються запитами польського суспільства.
Зокрема, варто звернути увагу на ту частину Польщі, яку рідко показують. Це Польща в провінціях, у селах, де живуть люди без вищої освіти. Такий зріз суспільства відображає результати голосування на останніх президентських виборах, підтверджуючи цю тенденцію. Саме цим можна пояснити, чому після виборів наприкінці 2023 року — на початку 2024 року "Громадянська платформа" утримувалася від публічних заяв на підтримку покращення українсько-польських відносин. Відновлення теплого емоційного зв’язку, яким характеризувалися стосунки між Варшавою та Києвом у 2022 році, з новим польським президентом, ймовірно, не відбудеться.
Уроки останніх років свідчать про те, що безпека та оборонна співпраця є основними напрямками, які не викликають значних суперечок ані з боку Києва, ані з Варшави. Цікаво, чи буде Польща під керівництвом Навроцького такою ж рішучою, як і його висловлювання про можливе членство України в НАТО під час виборчої кампанії. Крім того, варто зазначити, що є ще одна важлива тема, яка, на мою думку, може сприяти зміцненню наших двосторонніх відносин, а саме – спільне виробництво озброєнь.
У Польщі традиційно були і є претензії щодо тяжіння України до Франції і Німеччини. Однією з причин взаємного охолодження відносин між Варшавою і Києвом у 2023 році було те, що Варшава (а тоді при владі був ПіС) не бачила, як їй на той момент здавалося, потрібної пріоритетності для Польщі в українській зовнішній політиці. Основною претензією було те, що відносини з Польщею Україна вважає тактично вигідними, але щойно ситуація з війною стабілізується, у зовнішній політиці Київ повернеться до традиційного для себе орієнтування на Париж і на Берлін.
Власне, в Польщі сприймають покращення відносин між Україною та канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцем саме так. Проте варто зазначити, що поляки ігнорують той факт, що для успішного двостороннього стратегічного співробітництва потрібні зусилля обох сторін. Україна має визнати Польщу своїм пріоритетним регіональним партнером, але й Польща, у свою чергу, має реагувати на ініціативи України. Наразі Варшава дуже чутливо реагує на те, що Україна активно розвиває питання довгострокового співробітництва з іншими країнами, такими як Німеччина, Франція та Данія. Першою відповіддю стала реакція на німецькі ініціативи, зокрема, йдеться про спільне виробництво зброї, яке передбачає інвестиції Німеччини в обсязі 5 мільярдів євро у виробництво озброєнь в Україні.
Однак, Україна може також запропонувати Польщі аналогічний підхід для спільного ремонту та виробництва озброєнь, які сприятимуть обороноздатності та безпеці обох країн у певний момент. Ця ідея видається мені досить цікавою, адже одним із поширених наративів щодо зовнішньої політики Польщі стосовно України є те, що за свою підтримку Варшава не отримує жодних вигод, преференцій для польських підприємств, проектів або контрактів.
А ми в Києві розуміємо, що ця тема в принципі для всіх країн, які підтримують Україну, є однаковою. І Британія, і Франція, і США, і Німеччина -- всі думають, а чи зможе їхня бізнес-еліта мати якийсь доступ чи преференції, наприклад, під час реконструкції України. Це питання в Польщі так само часто звучить. Але оскільки по реконструкції зараз великих проєктів в роботі немає, то таким привабливим проєктом є і буде спільне виробництво зброї, яке, мені здається, новому президенту Навроцькому Україна цілком могла би запропонувати як конструктивну пропозицію, яка вигідна і Києву, і Варшаві.
