Президентські вибори в Польщі: основні політичні гравці "показали свої карти"
Мер Варшави Рафал Тшасковський знову спробує досягти найвищого політичного рівня в Польщі, використовуючи свій другий шанс.
Хоча до президентських виборів у Польщі залишається більше шести місяців, проте останні вихідні ця тема викликала неабиякий резонанс у медіа країни.
Воно і не дивно: хоча неофіційно кампанія триває вже кілька місяців, лише цими днями найбільш впливові політичні гравці Польщі зняли головну інтригу, назвавши своїх кандидатів у президенти. Від правлячої Громадянської коаліції (KO) кандидатом доволі прогнозовано став чинний мер Варшави Рафал Тшасковський.
Натомість від опозиційної партії "Право і Справедливість" (PiS), щоправда, як незалежний кандидат, але за підтримки політсили Качинського за президентську посаду доволі несподівано для багатьох побореться чинний голова Інституту національної пам'яті Польщі (IPN) Кароль Навроцький.
Якщо не виникнуть ніякі непередбачені обставини, саме Тшасковський і Навроцький стануть основними конкурентами в боротьбі за президентське крісло.
Наступний президент стане шостим главою держави в історії демократичної Польщі у посткомуністичний період. До цього впродовж двох каденцій президентами були Александер Кваснєвський і Анджей Дуда (чинний президент), однієї - Лєх Валенса, Лєх Качинський (не добув до завершення президентського терміну через загибель у Смоленській катастрофі у 2010 році) й Броніслав Коморовський.
За польською конституцією, президент не має надзвичайно великих повноважень, як у США чи Франції. Але він є верховним головнокомандувачем збройних сил країни й у звʼязку з цим має доволі широкі повноваження у політиці безпеки. У польському істеблішменті існує певне розмежування: за політику в межах ЄС відповідає премʼєр і уряд, а за безпекову політику в межах НАТО - президент. Він також призначає і звільняє державних чиновників високого рангу і має право накладення вето на прийняті парламентом закони.
Офіційний старт президентської виборчої кампанії в Польщі призначено на 8 січня, а перший тур голосування відбудеться в одну з неділь у травні.
З політичної точки зору, ця виборча дистанція є досить довгою, протягом якої можуть виникнути різноманітні ситуації, такі як зняття кандидатів з виборів, втрата провідних позицій або, навпаки, несподіване зростання популярності аутсайдерів. Після оголошення списків кандидатів у президенти їхні команди повинні в установлені терміни зібрати 100 тисяч підписів на свою підтримку. Лише після підтвердження автентичності цих підписів Державною виборчою комісією РП, кандидати отримають можливість взяти участь у виборах.
ЗНАЧENНЯ ВИБОРІВ У КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
На президентських виборах 2025 року ставки дуже високі, особливо для двох провідних політичних сил. Відомо, що стосунки між діючим прем'єр-міністром Туском та теперішнім президентом Дудою залишаються вкрай напруженими. Дуда перешкоджає більшості законодавчих ініціатив польського уряду та правлячої коаліції, а також важливим призначенням, зокрема, блокуючи призначення понад 50 польських послів у різних країнах світу.
Зокрема, в Україну на посаду головного дипломата уряд Туска відправив восени цього року Пьотра Лукасевича. Однак він є тимчасовим повіреним у справах Польщі в Україні, а не послом лише тому, що Дуда не затверджує його призначення. Для президента РП послом в Україні, фактично, й досі залишається призначений за попередньої влади Ярослав Гузи, якого глава МЗС Радослав Сікорський своїм розпорядженням уже відкликав до Варшави. І таких прикладів напружених відносин між Туском і Дудою є багато. Глава польського уряду вже не раз висловлювався, що уряду та владній коаліції потрібно буде "потерпіти" до серпня наступного року, коли новий президент почне виконувати свої обовʼязки. З новим президентом, який з високою ймовірністю може бути від його політсили, глава польського уряду повʼязує "розвʼязання рук" для здійснення реформ і передвиборчих обіцянок.
Для опозиційної партії PiS під керівництвом Ярослава Качинського, посада президента після втрати влади минулого року може стати "останнім оплотом" для захисту своїх політичних інтересів. Це також може слугувати бар'єром проти подальшого тиску з боку правлячої коаліції, запобігаючи "вичищенню" залишків його прихильників з ключових інституцій, таких як Національний банк, Конституційний та Верховний суди. Успіх кандидата від PiS може ускладнити плани Дональда Туска щодо максимальної дестабілізації PiS перед наступними парламентськими виборами та закласти основу для перемоги у 2027 році.
Партії Туска та Качинського обрали різні стратегії для висунення своїх кандидатів на пост президента.
Нещодавно здавалося, що Туск, очолюючи KO, може в будь-який момент офіційно оголосити Тшасковського кандидатом на президентську посаду. І, напевно, мер Варшави також вважав, що так і буде, адже у 2020 році він вже мав досвід участі у президентських виборах. Тоді йому не вистачило лише 2% голосів, щоб випередити Анджея Дуду, за яким стояла вся державна машина.
Результат Тшасковського був визнаний досить задовільним, зважаючи на те, що він став резервним кандидатом, який на фініші кампанії змінив KO Малгожату Кідаву-Блонську, котра зазнала значних невдач. Туск неодноразово стверджував, що його партія вже має підготовленого кандидата на наступні президентські вибори, прямо натякаючи на Тшасковського. Проте нещодавно інший впливовий політик з цієї партії – міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський – також почав відкрито висловлювати свої президентські амбіції. Він давно мріє про цю посаду: у 2010 році він вже намагався отримати партійну номінацію, але програв Коморовському. Цього разу Сікорський намагався переконати своїх однопартійців в необхідності президента з великим міжнародним досвідом та авторитетом на світовій арені, враховуючи сучасні геополітичні виклики та війну в Україні. Проте його стратегія не принесла успіху: 75% членів KO, які брали участь у праймеріз, віддали свої голоси на користь Тшасковського. Важливу роль у цьому зіграли результати соціологічних опитувань, які свідчили про те, що Тшасковський впевнено обігрує будь-якого кандидата від PiS, тоді як шанси Сікорського були значно нижчими, і в першому турі він міг зазнати поразки навіть від кандидата Качинського.
Проведення праймеріз зіграло на користь партії Туска, оскільки про це багато говорилося у ЗМІ та соцмережах, а значить зробило кандидата від KO ще більш популярним у суспільстві.
Політична сила Ярослава Качинського обрала зовсім інший підхід до визначення свого кандидата. Вони одразу ж відмовилися від організації праймеріз, оскільки партія не могла запропонувати настільки помітних особистостей, як їхні суперники. Замість цього було вирішено зосередитися на стратегії, яка принесла успіх PiS у 2015 році. Тоді їхнім кандидатом став маловідомий молодий політик Анджей Дуда.
Хоча він починав свою кар'єру в канцелярії президента Качинського, а пізніше став депутатом Європарламенту, його популярність серед громадськості була обмеженою. Проте, завдяки вдалому проведенню виборчої кампанії, Дуда зумів здобути перемогу над Коморовським, який на той час займав посаду президента Польщі, перетворившись з відвертого аутсайдера на переможця.
Для політичних соратників тодішнього президента, зокрема Туска, ця поразка стала справжнім шоком, адже Коморовський вважався фаворитом.
Схоже на те, що Качинський не проти ще раз повторити стратегію, яка декаду тому принесла успіх його політичній силі. Ще влітку у PiS почали шукати кандидатів, які мали би відповідати визначеним критеріям. Згідно з ними, це має бути одружений чоловік (жінка у часи глобальних потрясінь і воєн, на думку партії, не є найкращим кандидатом), який має дітей. Він повинен мати консервативні погляди, приємний зовнішній вигляд і незаплямовану репутацію. За цими критеріями у Качинського тривалий час шукали кандидатів як серед партійного активу, так і людей з-поза PiS. За останні кілька місяців озвучувалося багато прізвищ, серед яких експремʼєр Матеуш Моравецький, колишній міністр оборони Маріуш Блащак, депутат Європарламенту Тобіаш Бохенський і навіть чинний президент Всесвітнього антидопінгового агентства (WADA) Вітольд Банька. Останнім часом коло претендентів звузилося до двох осіб: ексміністра освіти Пшемислава Чарнека і голови Інституту національної памʼяті РП Навроцького. Врешті кандидатом у вузькому колі керівництва партії обрано останнього, оскільки він відповідає партійним критеріям. Чи не найважливішим критерієм вибору став низький антирейтинг Навроцького на відміну від Чарнека. Зокрема, за останнім опитуванням центру Opinia24 для радіо ZET, його антирейтинг складає 18%, у той час як Чарнека - аж 64%.
У польському суспільстві Навроцького наразі мало хто знає, але у PiS це, навпаки, вважають перевагою, оскільки з нього можна буде з нуля "зліпити" справжнього лідера, який навʼяже боротьбу більш досвідченому Тшасковському. Важливим моментом є те, що Навроцький не є членом PiS і в кампанії позиціонуватиме себе саме як незалежний кандидат. Це, на думку стратегів політсили Качинського, дасть змогу залучити до його підтримки ширші прошарки польського суспільства - не лише правоконсервативний, але й частково ліберальний електорат, для якого погляди Тшасковського є занадто лівоцентричними. У PiS кандидатуру Навроцького оголошено у неділю під час громадянського конгресу в символічному для партії місці - спорткомплексі "Сокіл" у Кракові, звідки декаду тому розпочинався переможний виборчий шлях Дуди до поста президента.
На президентських виборах у Польщі планують висунути ще кілька кандидатів, які, швидше за все, не зможуть продовжити боротьбу після першого туру. Серед них особливо варто відзначити маршалка Сейму Шимона Головню, який вже давно демонструє свої амбіції стати президентом. Він має досвід участі у виборчій кампанії 2020 року. Однак нинішні обставини для нього виявляються явно невигідними: минулого разу, прийшовши в політику з шоу-бізнесу, він мав більше шансів на вихід у другий тур і можливу перемогу, ніж тепер. Головня, безсумнівно, усвідомлює це, але відмовлятися від боротьби він не планує.
Націоналістична "Конфедерація" вже давно визначила свою кандидатуру на пост президента. Ще в вересні ця політична сила першою оголосила про свого кандидата на майбутні вибори – одного з лідерів партії Славоміра Менцтена. Він уже два місяці подорожує Польщею, зустрічаючись із виборцями. Проте, можна припустити, що в найкращому випадку він зможе поборотися з Головнею за почесне третє місце в першому турі голосування.
Не залишає своїх президентських амбіцій ще один кандидат з виборів 2020 року — представник консервативних сил Марек Якубяк, який у жовтні оголосив про намір взяти участь у виборах.
У попередніх виборах він здобув менше 0,2% голосів виборців. Усе вказує на те, що за результатами виборів у наступному році він навряд чи зможе розраховувати на значно кращий результат.
Із висуненням свого кандидата наразі зволікають польські ліві, які планують це зробити наприкінці цього або на початку наступного року. Єдине, у чому вони впевнені, - від них стартуватиме жінка. Однак навряд чи представниця лівих зможе навʼязати боротьбу кандидатам від двох найбільших партій.
Динаміка виборчого процесу в Польщі може бути складною для прогнозування, але на сьогоднішній день можна з упевненістю стверджувати, що до другого туру, ймовірно, вийдуть саме Тшасковський і Навроцький.
У виборчій кампанії в Польщі домінуватимуть безпека, економіка й ідеологія. При цьому у безпековому компоненті у польському політикумі загалом панує консенсус: більшість впливових партій солідарні у тому, що потрібно зміцнювати армію, будувати фортифікації на кордоні з Білоруссю та Росією, посилювати позиції НАТО на східному фланзі, а також протидіяти агресивним намірам Росії, зокрема тією чи іншою мірою допомагаючи Україні.
Більше поле для дій кандидати матимуть в економічній та ідеологічній сферах, де між партіями та їх кандидатами є суттєві розбіжності й аргументи для взаємної критики. Висунення кандидатом професійного історика означає, що PiS значну увагу приділятиме світоглядним питанням: католик і патріот протистоятиме кандидату від KO з вираженими лівими поглядами. Очевидно, що Тшасковського атакуватимуть за позитивне ставлення до одностатевих шлюбів, намагання обмежити вплив церкви у публічному просторі, насадження жорстких екологічних вимог тощо. Своєю чергою Навроцький піддаватиметься критиці за відсутність будь-якого досвіду в політиці, необхідного для найвищої посади в державі, і його тотальне підпорядкування волі Качинського та його оточення.
Щодо ставлення до України та російської агресії, позиція Тшасковського виглядає цілком зрозумілою: він рішуче засуджує дії Росії та підтримує Україну, що неодноразово підкреслював під час своєї роботи на посаді мера Варшави. На його фоні Навроцький демонструє значно більш стриману позицію стосовно України, що, безумовно, зумовлено його теперішньою роллю у контексті історичних суперечок між Польщею та Україною.
Як голова польського інституту національної памʼяті, він відверто ігнорував голову УІНП Антона Дробовича, з яким за кілька років перебування на посаді так жодного разу й не зустрівся, попри намагання української сторони організувати таку зустріч. Польський IPN торік прийняв дуже суперечливе рішення: закрив справу щодо операції "Вісла" (примусове переселення у 1947 році понад 130 тис. українців на північ і захід Польщі), що викликало здивування та осуд навіть серед частини польської еліти.
Складно собі уявити, що таке рішення було прийняте без відома і згоди Навроцького.
Отже, партія Туска сподівається на стабільність сильного кандидата, тоді як PiS орієнтується на контрольовану непередбачуваність аутсайдера, який здатен взяти ініціативу у свої руки та здобути перемогу, як це колись зробив Анджей Дуда. Проте часи, обставини та самі кандидати зазнали змін. Тшасковський, на відміну від Коморовського у 2015 році, ще не мав президентського досвіду. Він вже зазнав поразки на попередніх виборах, тому цього разу прагне реваншу і планує активну кампанію. Крім того, Дуда десять років тому не був таким "темним конем" у політиці, як сьогодні Навроцький. Проте це не означає, що боротьба буде легкою. У конкуренцію можуть втрутитися й інші кандидати, адже ставки у цій грі надзвичайно високі.
