Російські "знаки до миру": атака на ЧАЕС та новий етап загострення конфлікту.

Сергій Магера, український народний депутат і очільник підкомітету Верховної Ради, що займається питаннями ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

З обранням нового президента США Дональда Трампа стрічка новин стала набагато динамічнішою. Щодня з'являються нові заяви як від самого очільника США, так і від його команди щодо можливого початку мирних переговорів між Росією та Україною. І, здавалося б, країна-агресор готова сідати за стіл переговорів.

Проте слова залишаються лише словами. Реальні дії Кремля говорять про зовсім інше. Володимир Путін знову звернувся до одного зі своїх "улюблених" способів ескалації ситуації у цій війні — загрози ядерної складової. У ніч на 14 лютого російський ударний дрон з бойовою частиною, наповненою вибухівкою, вразив арку НВК - Нового безпечного конфайнменту - захисну споруду над зруйнованим четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, що призвело до суттєвих пошкоджень.

Які загрози виникають внаслідок цього нападу для Чорнобильської атомної електростанції та для України загалом? Чому, незважаючи на заяви про мирні переговори, Кремль знову збільшує ризики, ставлячи під загрозу здоров'я та життя мільйонів європейців? Якою повинна бути реакція міжнародної спільноти на ці події?

"Новий безпечний конфайнмент" (НБК), відомий також як "Укриття", -- це масштабна сталева арка, яка накриває четвертий енергоблок ЧАЕС, що був зруйнований під час катастрофи 1986 року. Саме по ній було завдано удару. Виникла пожежа, яку вдалося локалізувати, однак роботи з ліквідації наслідків атаки тривають. У ДСНС повідомили про залучення близько 90 рятувальників і 20 одиниць спецтехніки.

Міністр екології та природних ресурсів України Світлана Гринчук повідомила, що внаслідок ушкоджень як зовнішньої, так і внутрішньої оболонок арки, а також системи основних кранів, виникли порушення у межах і умовах безпечного функціонування об'єкта. Незважаючи на те, що рівень радіації наразі залишається стабільним, цей удар створив реальну загрозу радіаційному забрудненню з непередбачуваними наслідками.

"Укриття" є визнаним інженерним досягненням, яке отримало визнання на міжнародному рівні та стало символом глобальної співпраці. Ця конструкція повністю накриває зруйнований ядерний реактор, ефективно ізолюючи радіацію. Будівництво проекту фінансувалося 45 країнами-донорками і обійшлося у понад 2 мільярди доларів. Робота над укриттям тривала дев'ять років і завершилася в 2016 році, що цікаво, під час першого терміну президентства Дональда Трампа. В реалізації проекту брали участь близько 10 тисяч спеціалістів з різних країн, серед яких були і українські металурги: спеціальну сталь для арки виготовила та постачала Група Метінвест, зокрема легендарний завод "Азовсталь", який був знищений Росією у 2022 році.

Російські війська свідомо завдали удару по об'єкту, що забезпечує захист України та Європи від радіаційних загроз. На щастя, конструкція витримала напад. Вона вкотре підтвердила свою ефективність, зупинивши безпілотник і не допустивши пошкодження реактора. Проте процес тління захисних матеріалів триває. У 2000-х роках, коли нове "Укриття" лише планувалося, ніхто не міг уявити, що воно стане мішенню для російських дронів. Однак нині ми стикаємося з жахливою реальністю. Конфайнмент не був спроектований для відбиття такого роду атак і виявляється вразливим через особливості своєї захисної оболонки.

Уряд виділив понад 1,5 мільярда гривень для забезпечення безпечного стану укриття ЧАЕС, збільшивши фінансування на 139 мільйонів гривень у порівнянні з 2024 роком. Проте залишається питання, чи цих коштів вистачить на ремонт "Укриття", оскільки наслідки удару все ще ліквідовуються, а оцінка збитків триває. Вже зрозуміло, що російський напад на ЧАЕС мав кілька цілей: від демонстрації ескалації до завдання значних матеріальних втрат Україні.

Ця атака ще раз підтвердила: Кремль свідомо створює ядерні загрози. Протягом цієї війни таких випадків було безліч. На початку масштабного вторгнення відбулася окупація та грабежі Чорнобильської АЕС. Запорізька АЕС, найбільша в Європі, також зазнає окупації та систематичних порушень безпеки. Окрім того, російські війська обстрілювали та знищували ядерні наукові установи в Харкові. Своїми ракетами та безпілотниками ворог свідомо прокладає траєкторії польоту над українськими атомними електростанціями на небезпечно низьких висотах. Всі ці дії є частиною стратегії ядерного терору.

Удар по ЧАЕС стався в перший день Мюнхенської конференції з безпеки 2025 року та на тлі заяв Трампа про мирний процес. Це не випадковість, а демонстративний акт. Кремль використовує ескалацію як спосіб тиску. Атака на ЧАЕС вчергове доводить, що росія веде війну не лише проти України, а й проти глобальної безпеки, порушуючи всі можливі "гласні" й "негласні" правила міжнародного права. І те, що це може нести катастрофічні наслідки для мільйонів людей, вона свідомо ігнорує.

Це вже стало звичним явищем. Битва за Дебальцеве в лютому 2015 року відбулася невдовзі після підписання угоди "Мінськ-2", і українські сили змушені були залишити місто в умовах, що критично загострилися. Під час російсько-українських переговорів у Стамбулі навесні 2022 року, коли обговорювалися можливості для припинення конфлікту, Росія вчинила масові вбивства цивільних у таких містах, як Буча та Ірпінь. Після підписання "зернової угоди" у 2022 році за посередництва ООН і Туреччини, яка відкрила Україні шлях для експорту зерна через чорноморські порти, РФ неодноразово завдавала ударів по українській портовій інфраструктурі, намагаючись отримати вигідніші умови.

Отже, все, що ми спостерігаємо під час мирного процесу, ініційованого новою адміністрацією США, є типовою поведінкою Росії. Причини такого підходу кореняться в суті російської дипломатії, яка фактично є продовженням конфлікту іншими засобами. Кремль використовує переговори як засіб тиску та дезінформації, створюючи ілюзію миротворчості, але насправді сприймає будь-яку затримку лише як шанс на перегрупування сил, нарощування потенціалу та спробу нав'язати свої умови з позицій сили. Для російського керівництва компроміс вважається ознакою слабкості, тоді як ескалація є способом підтримувати напругу у противника та його союзників, виснажуючи їх як на полі бою, так і психологічно.

Відповідь України та міжнародної спільноти на цю стратегію повинна бути обдуманою, але водночас рішучою. Київ і його партнери не можуть дозволити собі компроміси під тиском агресії, оскільки це лише стимулює Росію до нових ультиматумів. Натомість необхідно укріплювати оборонні можливості, посилювати військову допомогу від союзників і вести переговори з позиції сили.

Західним союзникам, зокрема США, як основному учаснику мирного процесу, слід уникати сприйняття дипломатичних заходів Москви як щирого прагнення до миру. Натомість важливо усвідомлювати, що це лише елемент їхньої стратегії ведення війни. Будь-які спроби переговорів повинні супроводжуватися не зменшенням напруженості, а введенням нових санкцій та наданням військової підтримки Україні, щоб Росія усвідомила: її стратегія ескалації більше не приносить їй переваг.

Мир може і має бути досягнутий через тиск і силу. Показного пацифізму Росія не сприйме. Все 11-річне російсько-українське протистояння доводить, що вона сприймає поступки лише як ознаку слабкості, а значить як шанс покращити свої позиції і почати давити ще більше, висувати ще гірші для нас умови. Лише рішучими діями, підкрепленими реальними кроками, "батогом", а не тільки "пряником", можна можна змусити агресора змінити тактику й перейти до справжнього діалогу.

Мир можливий лише через силу та тиск. Поступки для Кремля -- це слабкість. Лише рішучі дії можуть змусити агресора змінити тактику й перейти до справжнього діалогу.