Сполучені Штати намагаються викликати конфлікт між Росією та Китаєм через ситуацію в Україні, проте цей план не має шансів на успіх, - зазначає The Hill.
У Вашингтоні виникла думка реалізувати концепцію "зворотного Ніксона", але не було враховано, що історичні обставини кардинально відрізнялися.
Останнім часом у Вашингтоні зростає кількість правих політиків, які виступають за впровадження своєрідного "зворотного Ніксона". Вони пропонують знайти компроміс в Україні, вважаючи, що це може допомогти віддалити Росію від Китаю та сприяти розколу в їхньому партнерстві.
У статті для The Hill аналітики Майкл Мацца та Шей Хатірі стверджують, що ця стратегія є помилковою, оскільки базується на спотвореному сприйнятті як історичних фактів, так і нинішньої геополітичної обстановки.
Згадаймо, як відбувався поворот США до Китаю за часів Ніксона. Попри популярне уявлення, Сполучені Штати не зуміли "вбити клин" між Пекіном і Москвою. Їхнє протистояння виникло значно раніше і без американського втручання. Як зауважив оглядач Washington Post Девід Ігнатіус:
Китай мав причини турбуватися щодо російської влади та шукати підтримки у Сполучених Штатах.
Після смерті Сталіна в 1953 році, у 1956 році Микита Хрущов виступив з гострою критикою сталінського режиму, що викликало глибоке обурення Мао Цзедуна. Лідер Китаю сприйняв це як відхід від справжнього марксизму-ленінізму та намагався підтвердити домінуючу роль Китаю в міжнародному комуністичному русі. Його кампанія "Великий стрибок уперед", яка розпочалася в 1958 році, частково була відповіддю на радянську критику. У 1963 році китайські комуністи випустили памфлет під назвою "Про фальшивий комунізм Хрущова та його історичні уроки для світу", що остаточно закріпило ідеологічний розрив між двома країнами.
Цей конфлікт мав реальні наслідки: у 1960 році СРСР відкликав своїх радників із Китаю, включно з тими, хто працював над китайською ядерною програмою. Коли Китай звернувся по співпрацю до США, щоб зберегти рівновагу в ядерному балансі, це викликало обурення в Москві. До кінця 1960-х напруга дійшла до того, що СРСР навіть припускав, що може завдати превентивного удару по китайських ядерних об'єктах - на тлі прикордонної війни 1969 року.
Колись у 1920-х роках радянські агенти допомагали в організації Комуністичної партії Китаю, а вже через кілька десятиліть радянські та китайські війська обстрілювали одна одну. При цьому США були радше спостерігачами, ніж архітекторами конфлікту. Коли Генрі Кіссінджер і Річард Ніксон вирушили до Пекіна в 1971-1972 роках, вони не створювали новий союз -- вони просто використали той розрив, який вже існував.
Сучасна співпраця між Росією та Китаєм не має підґрунтя спільної ідеології, як це було під час Холодної війни, а, скоріше, базується на її відсутності. Аналітик Аарон Фрідберг підкреслює, що сьогодні ці дві держави об'єднує "антиідеологія" — заперечення ліберального світового порядку, який підтримують Сполучені Штати.
Пекін і Москва ретельно проаналізували уроки історії. Вони усвідомлюють, що розкол між Китаєм і Радянським Союзом відіграв важливу роль у перемозі США під час Холодної війни, і прагнуть уникнути повторення подібної ситуації.
Навпаки, нещодавні події лише підкреслюють стійкість їхніх відносин. За інформацією, Китай звернувся до Росії з проханням відкласти військові дії в Україні до завершення Олімпійських ігор у Пекіні, на що Путін дав свою згоду. А перед самим початком війни обидва керівники уклали меморандум, у якому зазначалося:
Взаємини між двома націями не знають кордонів, і немає жодних "табу" на співпрацю. Поглиблення стратегічного партнерства не має на меті протистояння третім країнам і не підлягає впливу змін у міжнародній ситуації чи обставинах інших держав.
Впродовж усієї війни Китай надавав Росії підтримку: дипломатичну, економічну і навіть військову.
На сьогоднішній день Пекін і Москва пов'язані не лише спільним опонентом - Сполученими Штатами, а й багатьма напрямками співпраці. Від досліджень у космосі та розвитку штучного інтелекту до збільшення ядерних можливостей, обидві держави активно працюють над удосконаленням своїх арсеналів, тоді як США намагаються підтримувати наявний порядок.
Навіть давній конфлікт на кордоні, який колись був однією з основних причин напруженості в минулому, давно знайдено вирішення. Після того, як Путін прийшов до влади, це питання було розглянуто, і в 2008 році підписано угоду. Хоча деякі все ще вважають, що Москві слід бути обережною щодо китайських амбіцій на Далекому Сході, Путін насправді не відчуває цього страху, і Сі Цзіньпін не створює йому жодних приводів для занепокоєння.
Автори роблять висновок:
Сучасні відносини між Росією та Китаєм кардинально відрізняються від тих, що існували в 1960-1970-х роках. Для США було б великою помилкою використовувати стратегії, засновані на подіях 1971 року. Такий підхід неминуче призведе до невдачі.
Китай і Росія оголосили про стратегічне партнерство "без обмежень" за кілька днів до того, як Путін напав на Україну в лютому 2022 року.
На початку цього року стало відомо, що торгівля Китаю з РФ за підсумками 2024 року досягла рекордного рівня. Обсяг імпорту та експорту еквівалентний 232 мільярдам євро.
