Віктор Каспрук: Чи є імітація Карибської кризи з боку Путіна блефом чи справжньою загрозою? -- Блоги | OBOZ.UA
Той, хто бачив фрагменти з останнього виступу Путіна, під час якого він вже відверто почав погрожувати Заходу, не міг не помітити, що російський диктатор знаходиться в абсолютно неадекватному стані. Психічний стан цієї особи показує, що йому потрібно було б якнайшвидше звернутися до психіатра, однак він вперто продовжує нагнітати ситуацію, провокуючи новий виток конфронтації з Україною та західним світом.
Пропагандистське телебачення в Російській Федерації створило образ "нездоланного лідера нації" для диктатора, і тепер він прагне підкорити світ так, як уже зробив це з Росією. Запеклий російський "монарх" усіма силами намагається зберегти владу, яка опинилася в руках покоління людей, що перетнули сімдесятирічний рубіж. Ці особи не бажають ризикувати, поступаючись своїми усталеними позиціями новим поколінням. Очевидно, що Путін має намір залишатися в Кремлі доти, поки дозволятиме йому здоров'я.
Сьогодні в Росії влада належить політикам, які сформувалися в епоху брежнєвського СРСР. Вони поглинули агресивний неоімперський менталітет пізньорадянських часів і тепер знову пропонують його російському суспільству. Це пояснює одержимість Путіна відродженням Радянського Союзу за будь-яку ціну. Але в уявленні кремлівських керівників, як можна говорити про Радянський Союз без насильницького включення України в його склад?
Цей геополітичний маніяк виражає себе через свої спотворені погляди. Його очі, схожі на очі психопата, вказують на одержимість реалізацією своєї нав'язливої ідеї, яка стала основною метою його існування. Для Путіна його найважливіше історичне завдання полягає у руйнуванні української державності.
Політичні та психологічні спонукання безумного маніяка-місіонера цілком зрозумілі: він намагається "очистити світ" від, на його думку, "вигаданих українців" та "штучно створеної" України, яка, за його словами, становить величезну загрозу для безпеки російської держави. Однак цей збочений садист керується не лише політичними мотивами при виборі своїх жертв; його імперсько-шовіністичний світогляд не може прийняти інакшість, що існує на територіях, які Московія на протязі 337 років вважала своїми колоніями.
Проте в Росії наразі не існує жодної особи, яка б змогла вказати психічно нестабільному тирану на те, що його необачні вчинки ставлять під загрозу весь світ і можуть стати причиною Третьої світової війни.
Його "міфічний тоталітаризм" оснований на міфах сталінських часів, які він намагається реалізувати у ХХІ столітті. Путін за допомогою ракет, бомб та "Шахідів" робить спробу відкрити для московитів псевдогоризонти майбутнього. При цьому одночасно демонструючи й нав'язуючи всьому світові свою систему силових кривавих "цінностей", як довершену магію конче необхідних змін для людської цивілізації.
Створивши мафіозну структуру, що визначає сьогоднішню російську владу, він виявляє відразу до інтелектуалів, інтелігенції та всіх, хто захоплюється читанням книг або отримує знання з Інтернету. Його інформаційний простір обмежений цілковито контролюваним державою телебаченням, яке подає йому лише те, що він прагне почути. Путін, з усіма своїми рисами мафіозі, соціопата і расиста, став втіленням найгірших аспектів, які з'явилися в Московії в пострадянські часи. Він намагається подати своє бачення реорганізації світового порядку як відповідь на сучасні виклики.
А залякування решти світу ядерним Армагеддоном та Третьою світовою війною стали його головними "аргументами", за допомогою яких він хоче змусити Америку та Європу відступити, і віддати Україну на розтерзання московським агресивним варварам. Збочений деспот з усіх сил блефує, адже йому добре відомий реальний стан справ в Російській Федерації. Як і те, що якщо він й далі буде продовжувати війну в Україні, то в середині або в кінці 2025 року увесь світ побачить неминучий крах російської економіки.
Досі Путін, попри всі свої дії, дивним чином уникнув палацового перевороту. Система, яку він створив за 25 років узурпації влади, стала своєрідним буфером, що пом'якшував економічні труднощі і дозволяв його режиму хоча б частково зберігати стабільність. Проте така ситуація не може тривати безкінечно.
Навіть ті, хто підтримує його злочинний режим — підгодовані співробітники ФСБ, ГРУ, СВР, а також представники МВД, Росгвардії та інших силових структур, яким путінська терористична держава Росія надала право використовувати силу, навряд чи прагнутимуть залишатися в занепаді та стражданнях країни. Країні, що стикається з неминучою 50-відсотковою обліковою ставкою, незворотною 300-відсотковою гіперінфляцією та замороженими фінансовими ресурсами.
Не кажучи вже про могутніх мафіозі-олігархів, яких навряд чи може задовольняти стан речей, коли соціальні заворушення, бунти та повстання, які розпочнуться в національних регіонах Російської Федерації, звідти перекинуться на Москву, Санкт-Петербург та інші великі міста Росії. Також правлячі групи не може не хвилювати ситуація, коли завдяки санкціям, для них зараз немає легкого способу вивозити свої "чесно вкрадені" доходи на Захід.
Оскільки валютні резерви Росії майже вичерпані, а компанії на зразок "Газпрому" опинилися на межі банкрутства, здатність Путіна підтримувати стабільність рубля в порівнянні з доларом швидко знижується. У цій ситуації навіть голова Центрального банку Російської Федерації Ельвіра Набіулліна, яка славиться своїми навичками в економічній політиці, не зможе надати суттєву допомогу. Водночас Набіулліна, як і її політичний покровитель, також несе відповідальність за воєнні злочини. Адже без її недобрих дій війна Росії в Україні могла б завершитися ще у 2023 році.
Путін метається з боку на бік, вдаючи, що Росія досягла успіхів, хоча реальність абсолютно інша. Коли справи в Москві йшли гладко, чому ж Кремлю знадобилося залучати північнокорейські війська для протистояння українській армії в Курській області? Це не що інше, як ескалація конфлікту — провокаційний, цинічний та безнадійний крок, спрямований на те, щоб будь-якою ціною витіснити ЗСУ з Курщини.
Ситуація виглядає так, що Україна є критично важливою для Росії, оскільки без неї Путін не зможе відновити російську імперію. Тому Кремль готовий йти на ризики. У той же час, для Сполучених Штатів Україна - це питання вибору, і Америка протягом тривалого часу не була готова надати українцям всю необхідну підтримку. У Москві з нетерпінням чекають можливих змін у владі у Вашингтоні, вважаючи, що у військових конфліктах політична воля часто має більший вплив, ніж військова потужність.
Проте військова міць таки має своє значення. У російсько-українській війні ймовірні швидкі зміни, а й, можливо, критично необхідний перелом, завдяки тому, що США дозволили Україні використовувати балістичні ракети ATACMS. Наступний крок мав би бути за Європейським Союзом, щоб той збільшив поставки зброї в Україну разом з ініціюванням переміщення військ. Рух військ НАТО міг відбуватися вздовж кордону Росії з Фінляндією та поблизу кордону з Україною.
Обидва заходи призвели до подолання складної нерішучості Європейського Союзу в його взаємодії з Російською Федерацією. Ця нерішучість виникає з ілюзії, що Україна воює з Росією, тоді як Євросоюз залишає за собою нейтралітет. Подібне вибіркове сприйняття є серйозною помилкою для об'єднаної Європи, яку слід терміново виправити.
Зокрема, Путін постійно акцентує увагу на тому, що Росія веде війну не проти України, а проти НАТО. Більшість країн Європейського Союзу є частиною цього Північноатлантичного альянсу. Європейський Союз мав продемонструвати свою готовність до спілкування з Путіним у формі, яку він зможе без труднощів сприйняти. Іншими словами, мова йде про силове протистояння.
Взаємодія з Путіним в контексті сили стає єдиним способом донести, що підтримка України з боку Європейського Союзу - це не просто декларації, а свідчення того, що ЄС вважає Україну важливою складовою єдиної системи безпеки Європи. При цьому Росія є значно вразливішою, ніж уявляє собі її лідер.
Європа повинна чітко визначити свою позицію, не боятися наслідків посилення підтримки для України, адже геополітичний агресор уже став її ворогом. Путін завжди був і залишиться загрозою для єдиної Європи, тому він прагне посіяти розбрат серед європейських країн, підриваючи їхню солідарність. Вважати, що Євросоюз може виступати лише у ролі побічного партнера для України, означає вводити себе в оману.
Парадокс полягає в тому, що для того, щоб створити умови для загальної деескалації, фактично необхідно вжити додаткових мілітаризованих заходів. Надання Україні дозволу на використання ракет ATACMS проти цілей у Російській Федерації виглядає як оптимальне рішення, адже в разі, якщо Москві вдасться захопити українські території, це призведе до стратегічної поразки і для Європи в цілому.
Україна має ключове значення не лише для Росії, а, в першу чергу, для об'єднаної Європи. Якщо б Путін зміг захопити Україну та підірвати її суверенність, це б відкрило шлях для московських сил не тільки в Східну, а й у Західну Європу. У такому випадку Російська Федерація могла б безперешкодно спостерігати за європейськими країнами, вишукуючи найбільш вигідний момент для нового вторгнення.
Імітація Карибської кризи з боку Путіна: реальність чи просто блеф? Здається, що Путін опинився в безвихідній ситуації, адже його плани щодо України зазнали провалу. Це, в свою чергу, призвело до атаки на "Південмаш" у Дніпрі міжконтинентальною балістичною ракетою, нових загроз використання ядерної зброї та інших нестандартних дій з боку диктатора. Однак, попри всю свою агресивність, Путін, ймовірно, не готовий ризикувати і використовувати ядерну зброю, аби спровокувати глобальний конфлікт.
Використання ядерної зброї Росією проти України або її партнерів по НАТО призведе до того, що Росія стане міжнародним парією на багато десятиліть. Ядерний арсенал Росії матиме значення лише настільки, наскільки противники країни вважатимуть його реальною загрозою. З кожним новим погрозою Путіна щодо застосування цієї зброї, ймовірність її фактичного використання виглядає дедалі меншою.
Які наслідки може мати ескалація напруги з боку Москви в конфлікті з Україною та Заходом? Чи має Росія достатньо ресурсів для протистояння НАТО? Основна мета Путіна полягала в тому, щоб за три дні здобути перемогу над Україною і захопити Київ. Однак після провалу та відступу з-під столиці його агресивні сили опинилися в затяжній війні, яку Москва не в змозі виграти.
Фінансові ресурси Кремля вичерпуються, а під час м'ясних атак знищено значну кількість російських військових. Продовження російсько-українського конфлікту в такому ж темпі не лише суттєво ослаблює, але й може остаточно підірвати вже й так крихку економіку Росії. В такій ситуації падіння режиму Путіна стає неминучим.
І якщо Захід збільшить свою рішучість та поставить Україні повний набір наступальної та оборонної зброї в необхідній кількості, то на Путіна чекає поразка та гарантоване усунення від влади. Адже навіть населення Росії, яке нашпиговане насиченою пропагандою, усуне узурпатора, якщо він програє війну, яку так необдумано розпочав проти мирної сусідньої країни.
