Віктор Каспрук: Політичний феномен Віктора Орбана: "орбанізм" – це загроза для європейської спільноти -- Блоги | OBOZ.UA
Ставлення угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана до України вже давно стало предметом обговорення. Його поведінка на міжнародній сцені часто виглядає так, ніби він виконує роль представника російського лідера Володимира Путіна. Коли питання допомоги Україні в її боротьбі проти російської агресії постає в рамках Європейського Союзу чи НАТО, Орбан завжди знаходить спосіб висловити купу штучних аргументів, чому ці організації повинні відмовити Україні. Варто лише згадати, які дії він вчиняє під час головування Угорщини в Євросоюзі, щоб зрозуміти його стратегію.
Політичний феномен Віктора Орбана "орбанізм" - це ракова пухлина в спільному європейському організмі. Але не дивлячись на це Євросоюз дуже слабо реагує, що в його лавах перебуває політик, котрий неприховано працює на інтереси Росії. Майбутнім історикам доведеться скрупульозно досліджувати сумнівну спадщину цього заангажованого слуги Москви. Однак небезпека для України від цієї персони полягає ще й у тому, що Орбан перебрав на себе сумнівну роль гінця між Путіним та майбутнім президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом.
Трамп активно підтримує наративи, які походять від Орбана, що фактично відображають позиції та амбіції безумного російського диктатора. Він вміло адаптує їх для західних політиків, щоб забезпечити їхнє сприйняття. Оскільки в Європі бракує сили, якщо не сказати бажання, протидіяти його згубній діяльності, ЄС змушений враховувати цю небезпечну активність, яка постійно підриває єдність континенту. Ця єдність ніколи не була ідеальною і часто базувалася лише на ситуативних інтересах.
Сучасна угорська політика зосереджена на амбіціях однієї особи, чиє найголовніше прагнення — зберегти владу назавжди. Віктор Орбан вживає всіх можливих заходів, щоб унеможливити критику своєї політики та захистити свої маніпуляції, які лише мімікрують під демократію. Це означає, що він активно формує "політичні антитіла" проти небезпечних наслідків усталеної диктатури. Його режим фактично контролює більшість медіа в Угорщині, заважаючи розвитку альтернативних джерел інформації, які дотримуються принципів чесної журналістики та адекватно відображають реальність.
Сьогоднішня боротьба проти режиму Орбана є інформаційною війною. В угорському прем'єрі, який майстерно маневрує між Путіним і Трампом, вони знайшли важливого союзника. Безперешкодний доступ Віктора Орбана до резиденції американських консерваторів, розташованої в Мар-а-Лаго у Флориді, свідчить про багато аспектів цієї взаємодії.
На сьогоднішній день Угорщина перетворилася на цілковито авторитарний режим. Незважаючи на те, що більш ніж половина угорських виборців вже не підтримує чинного прем'єра, його уряд досить хитро маніпулює виборчим процесом, щоб забезпечити свою перемогу. Орбан відкрито веде країну в обійми Росії, проте багато провідних політиків Європейського Союзу воліють ігнорувати цю ситуацію. Вони обґрунтовують свою позицію тим, що виключення Угорщини з ЄС і НАТО може закрити можливості для позитивних змін у цій країні в майбутньому.
Сам же Віктор Орбан, уявляючи себе правонаступником диктатора адмірала Міклоша Горті, вважає, що він міцно сидить у своєму кріслі довічного прем'єр-міністра, і йому комфортно у ньому залишатися. І якщо подивитися на всю історію Угорщини, то в ній, окрім кількох коротких спазмів демократії, країною завжди керували "сильні люди". Такі авторитаристи встановлювали під себе політичну сцену та установлювали на ній свої правила гри.
Очевидно, що після 14 років безперервного перебування на посаді, Орбан не має жодного бажання залишати її. І, тому не варто дивуватися, що Велику війну Путіна в Україні він спромігся використати на свою корись. Вже не перший рік він намагається позиціювати себе в ролі "миротворця", який єдиний здатен прогарантувати безпеку Угорщини.
Раніше йому вдавалося використовувати незадоволення значної частини угорського населення наслідками Тріанонського договору, але тепер ситуація ускладнилася новими "страшилками", на які угорці також реагують з тривогою. Враховуючи, як сильно громадяни прагнуть стабільності в умовах жахливої війни, що триває в сусідній країні, та їхнє бажання уникнути втягнення у криваве протистояння між Росією та Україною, він постійно наголошує, що, якщо опозиція здобуде перемогу, угорські війська та зброя можуть опинитися на лінії фронту.
Влада цього політика тримається ще й на тому, що багатьох угорців більше хвилює економіка, ніж зовнішня політика Орбана. Не дивлячись на те, що угорська валюта форинт досягла рекордно низького рівня, а інфляція зросла до критичного максимуму, велика частина угорського соціуму переконана в тому, що нехай усе залишається так, як воно є, аби тільки їм не було гірше.
В принципі, Віктор Орбан може бути не менш загрозливим для західної демократії, ніж Путін. Якщо російський диктатор атакує ззовні, то Орбан підриває її зсередини. Схоже, що в Брюсселі все ще не усвідомлюють ризик, який походить з Угорщини. Протягом останніх десяти років Орбан фактично виступає в ролі "агента" Путіна в рамках Європейського Союзу.
Його повний контроль над ЗМІ може здатися недостатньо загрозливим, поки європейці не зрозуміють, що лише 29 відсотків угорців розмовляють іншою мовою, окрім угорської. Хоча решта, хто це міг робити, можливо, вже покинули Угорщину. Подібна ситуація загрожує й тим, що отримавши монополію на "правду", Орбан робить усе можливе, аби для більшості населення альтернативна інформація стала недоступною.
Питання, пов'язане з угорським прем'єром, є досить складним і не має очевидного рішення. Установчі документи Європейського Союзу не містять механізму для виключення країн-членів, і тому ЄС не має відповідних повноважень для цього. Згідно зі статтею 7, ЄС може лише призупинити певні права держав-членів, але не має можливості повністю їх виключити. Союз може тиснути на Угорщину, відмовляючись у виділенні певних фінансових ресурсів, що вже відбувається, однак про анулювання членства мова не йде.
Парадокс ситуації полягає в тому, що Віктор Орбан має здатність адаптуватися до будь-яких умов, що складаються в реальності. Наприклад, Орбан 1990-х був би в опозиції до Орбана 2012 року, а обидва ці варіанти Орбана конфліктували б з його версією 2024 року. Він вражаючий соціопат, а його політичні погляди та стратегія засновані на забезпеченні власного перебування при владі. Його електоральна підтримка базується на найбільш неосвічених та недостатньо проінформованих верствах угорського суспільства, і ця схема працює дуже успішно.
Тепер ситуація досягла такого рівня, що Угорщина та Європейський Союз опинилися по різні боки конфлікту в Україні. У Брюсселі намагаються запобігти поразці України від тоталітарної Росії, в той час як у Будапешті прагнуть, щоб Київ прийняв "мир" на умовах Москви, що фактично означає капітуляцію. Наразі врегулювати цю суперечність неможливо. Орбан настільки активно захищає інтереси Кремля, що складається враження, ніби він не представляє європейську державу, а радше є частиною Західного Федерального округу Росії.
Йому дуже не подобається в Європейському Союзі, але Орбана тримають там меркантильні інтереси його політичного клану. Гіпотетично Угорщина могла б виявити ініціативу і оголосити про свій вихід з ЄС. Проте він добре знає, що угорська економіка дотаційна, і вона тримається на трьох китах: субсидіях Євросоюзу, вільній торгівлі в ЄС та дешевих енергоносіях з Росії, які прем'єру постійно доводиться відпрацьовувати перед Путіним. Та якщо Угорщина свідомо стала неліберальним сателітом Росії, Євросоюз не повинен стояти на її шляху.
За довгі роки свого перебування при владі Віктор Орбан без вагань використовував важелі урядової влади для розмивання демократичних норм і зміцнення однопартійного правління. Він переписав Конституцію, змінив суди й використовував державні та приватні телевізійні станції, і навіть шкільні підручники, щоб просувати свої плани або проштовхувати дезінформацію про конкурентів.
Приклад угорського прем'єра міг би стати каталізатором для політичних дебатів в межах Європейського Союзу. Який термін перебування однієї особи на державній посаді можна вважати свідченням перетворення на диктатора? Орбан вже 14 років займає свою посаду, а його лідерство в партії "Фідес" триває 30 років. Незалежно від того, наскільки він був популярний серед електорату, така тривалість його влади свідчить про деградацію демократичних інститутів в Угорщині. І це ще не враховуючи, що його авторитарний режим, що має риси клептократії, серйозно підриває репутацію ЄС.
Найбільш тривожним наслідком впливу "Орбана-Фідес" на виборчі процеси та медіа є повна деморалізація молоді в Угорщині, яка втрачає інтерес до політичних дискусій. Цю ситуацію можна порівняти з тим, що спостерігається в Росії за часів Путіна, коли тих, хто заявляв про байдужість до політики, врешті-решт виявили на фронтах російсько-української війни.
Загалом важко не помітити, що Орбан, який перетворив нечесну політику на справу всього свого життя, імітує стиль Путіна, щоб отримати все більше влади над своєю країною. Під його управлінням Угорщина остаточно відривається від європейських цінностей. Європейський Союз повинен мати можливість та механізми реалізації цієї можливості, щоб позбавляти членства країни, якщо вони порушують демократичні принципи та права людини. Брюссель не мусить субсидувати авторитарний режим Віктора Орбана. Одна тільки перспектива вигнання Угорщини з ЄС, яка не має виходу до моря, із зони вільної торгівлі, повинна була відштовхнути достатньо розумних виборців від нього.
Неприкритий авторитаризм, який Орбан силується видати за окремішній угорський шлях європейського розвитку, привів Угорщину до конфронтації з ЄС. Тепер Угорщина мусить остаточно визначитися з ким вона - з Брюсселем, чи Москвою. Адже неможливо одночасно всидіти на двох стільцях, і в Євросоюзі мали б переростати робити вигляд, що це нормально.
Після початку Великої війни в лютому 2024 року, коли агресор Путін здійснив військове вторгнення в незалежну Україну, що відмовилася піддаватися його деспотизму, підтримка Орбана Москви вже давно мала б призвести до його виключення з Європейського Союзу.
