Військова незалежність Європи від Сполучених Штатів: поступовий, але незворотний процес - аналітичний огляд Консорціуму оборонної інформації | Новини Еспресо
Європа започаткувала проект ReArm Europe та затвердила Європейську оборонну промислову стратегію ЄС. Ці кроки свідчать про те, що відокремлення США та Європи в оборонній сфері виглядає неминучим з стратегічної точки зору. Розглянемо, яким чином це може реалізуватися на практиці та скільки часу для цього знадобиться.
Цей матеріал створено в партнерстві з Консорціумом оборонної інформації (CDI). Це спільний проект українських аналітичних та дослідницьких установ, який має на меті зміцнити інформаційну підтримку та аналітичне забезпечення в галузі національної безпеки, оборони та геополітики. Автором є Михайло Самусь, директор мережі досліджень нової геополітики та співзасновник Консорціуму оборонної інформації.
З запуском ініціативи ReArm Europe та ухваленням Європейської оборонної промислової стратегії, Європейський Союз підтвердив своє прагнення зменшити тривалу залежність від США в галузі озброєнь. Серед ключових інструментів – фонд SAFE (Strategic Technologies for Europe Platform) обсягом €150 мільярдів, спрямований на фінансування розширення виробничих потужностей, вимога про 65% європейську локалізацію, а також пріоритет у закупівлях для компаній, що базуються в ЄС. Ці заплановані кроки чітко вказують на політичний зсув у напрямку стратегічної автономії.
Це призвело до зростання невдоволення в Вашингтоні. Під час сесії НАТО в березні 2025 року держсекретар США Марко Рубіо висловив занепокоєння, що Сполучені Штати вважають спроби Європи обмежити участь американських компаній у програмах оборонного фінансування ЄС "недоречними та здатними завдати шкоди союзницькій єдності".
Хоча розрив у військових зв'язках між США та Європою виглядає неминучим з стратегічної точки зору, цикли закупівлі основних озброєнь розраховані на тривалі періоди, що ускладнює їх швидку адаптацію. Європейські країни планують досягти рівня військової автономії в межах наступних 5-10 років. Проте зміни в пріоритетах вже відбуваються.
Протягом 2020-2024 років більше 64% військової техніки, що була імпортована країнами НАТО в Європі, походила зі Сполучених Штатів. Це значне підвищення у порівнянні з 52% у періоді 2015-2019 років стало наслідком термінового переозброєння, викликаного російським вторгненням в Україну, а також загального занепокоєння щодо довгострокової надійності американських безпекових гарантій.
Серед ключових покупців озброєння варто виділити Польщу, яка реалізує одну з найбільших програм військової модернізації в Європі. Країна уклала контракт на 250 танків M1A2 Abrams на суму близько $6 мільярдів, а також замовила 32 винищувачі F-35A, які коштують $4,6 мільярда. Крім того, Польща інвестувала $4,75 мільярда у системи протиповітряної оборони Patriot. В додаток до цього, країна придбала реактивні артилерійські системи HIMARS за щонайменше $414 мільйонів та має намір продовжувати свої закупівлі. З початку 2020 року більше 90% високотехнологічного озброєння, яке закупила Польща, походить з США.
Італія також підтримує тісні оборонні зв'язки зі США. Вона є одночасно покупцем і виробником у межах програми F-35, маючи власний завод фінального складання та випробування (FACO) у Камері. Італія планує експлуатувати 90 літаків F-35A і F-35B, а також продовжує закуповувати інші американські системи, зокрема гелікоптери CH-47 Chinook і AH-64 Apache. HIMARS також розглядається для закупівлі. Загалом лише у 2023 році Італія імпортувала американського озброєння на суму близько $494 мільйони. Американські системи становлять основу її нового флоту бойової авіації та гелікоптерів.
Німеччина, яка традиційно диверсифікує свої закупівлі серед різних партнерів, також дедалі більше орієнтується на американські системи. У 2022 році уряд підписав контракт на €10 мільярдів на постачання 35 винищувачів F-35A, а вже у 2023 році додав угоду на €8 мільярдів щодо 60 важких гелікоптерів CH-47F Chinook. Німеччина також продовжує інвестувати в системи Patriot PAC-3, особливо в межах ініціативи NATO Sky Shield. Приблизно 60% імпорту сучасного високотехнологічного озброєння до Німеччини припадає на американських виробників.
Фінляндія, яка нещодавно стала членом НАТО, підписала одну з найбільших оборонних угод в історії Європи, домовившись про придбання 64 літаків F-35A на загальну суму $11 мільярдів. Додатково, країна зробила інвестиції в системи HIMARS та високоточні боєприпаси, які постачаються з американських складів. Приблизно 95% нових військових закупівель Фінляндії складають американські озброєння, що робить її однією з найбільш залежних від американської військової продукції країн на континенті.
Нідерланди, ключовий союзник у рамках програми F-35, офіційно замовили 46 літаків F-35A та мають розвинені військово-промислові зв’язки зі Сполученими Штатами. Крім того, країна придбала оновлені комплекси Patriot і безпілотники MQ-9 Reaper. За попередніми оцінками, близько 70-75% всього імпорту озброєнь до Нідерландів походить із США.
Інші країни також глибоко інтегровані в американські оборонні програми. Греція модернізує парк винищувачів F-16 до конфігурації Viper, розглядає можливість закупівлі 20-40 F-35 і вже отримала гелікоптери MH-60R, бронемашини M1117 та бойові машини Stryker. Румунія, Болгарія та Чехія здійснюють модернізацію на основі F-16, батарей Patriot, гелікоптерів Black Hawk та іншого американського озброєння. В Румунії частка американських постачань в імпорті озброєнь перевищує 70%.
Програма F-35. Символом домінування США в європейській обороні є широке замовлення винищувача п'ятого покоління F-35. Програма F-35 прив'язує покупців до довгострокових контрактів, які включають програмне забезпечення під контролем США, мережі технічного обслуговування, системи обробки бойових даних і конфігурації озброєння -- що практично унеможливлює швидкий перехід на альтернативи європейського виробництва.
Станом на 2025 рік дев'ять європейських країн або вже отримали, або замовили F-35: Сполучене Королівство, Нідерланди, Італія, Данія, Норвегія, Польща, Фінляндія, Чехія та Румунія. Німеччина і Бельгія також погодили плани придбати цей літак. Загалом замовлено понад 550 літаків, ще близько 70 перебувають на стадії погодження. Водночас фактично поставлено лише близько 130 одиниць. Це робить програму чутливою до змін у збройових пріоритетах у середньостроковій перспективі.
Американські системи домінують у ключових сферах європейської оборони -- пануванні в повітрі, засобах далекобійного ураження, протиракетній і протиповітряній обороні, забезпеченні стратегічної мобільності та розвідці. Значною є також частка американського озброєння в сухопутних військах.
Попри те, що, наприклад, Франція зберігає більш диверсифіковані арсенали та активно просуває національних виробників, таких як Dassault, MBDA і Nexter, навіть вона імпортує критичні ракетні технології та аерокосмічні компоненти зі США в межах програм спільного виробництва.
Якщо резюмувати, сьогодні жодні європейські збройні сили -- навіть французькі -- не функціонують без певного рівня залежності від американських систем. Структурна вага американського оборонного експорту є не лише фінансовою, але й стратегічною: вона інтегрує європейські збройні сили в мережу взаємної сумісності, доктринальної уніфікації та синхронізації логістичних ланцюгів із військово-промисловим комплексом США.
Бойова авіація. На сьогодні жоден з винищувачів, виготовлених в Європі, не може зрівнятися з F-35 за рівнем технологічності та інтеграції з основними озброєннями НАТО. Популярність цього літака, незважаючи на високу вартість і ще невирішені технічні проблеми, обумовлена розвиненою промисловою базою його виробництва. Наразі в Європі експлуатується близько 130 літаків F-35 з приблизно 1 300 одиниць, що були виготовлені.
Якщо відмовитися від F-35, європейські варіанти можливі, проте їм все ще не вистачає промислових потужностей для масового виробництва — подібно до багатьох сучасних європейських систем.
Для прикладу, французький Dassault Rafale -- це ефективний багатофункціональний винищувач покоління 4.5, здатний виконувати місії з ядерною зброєю. Він експортується до Єгипту, Індії, ОАЕ, Греції та Індонезії. Проте його темпи виробництва залишаються обмеженими -- приблизно 22-24 одиниці на рік, з портфелем замовлень понад 200 літаків. Rafale не має технології малопомітності та зазвичай продається в рамках інтенсивної дипломатії й привабливих офсетних угод.
Dassault Rafale. Зображення: з публічних джерел.
Eurofighter Typhoon, який був розроблений за участі Німеччини, Великої Британії, Італії та Іспанії, відноситься до класу літаків 4.5 покоління. Хоча він досі перебуває на службі та активно експортується, зокрема в Саудівську Аравію та Катар, з 2015 року не відбулося значних змін у його конструкції. Виробництво скоротилося до 30-35 одиниць щорічно, а витрати на його експлуатацію залишаються на високому рівні.
Система Future Combat Air System (FCAS), запланована для реалізації, є шостим поколінням військової авіації з технологією стелс, що розробляється спільно Францією, Німеччиною та Іспанією. На даний момент проект знаходиться на етапі розробки, і не передбачається, що він буде введений в експлуатацію раніше 2040 року.
Протиповітряна та протиракетна оборона -- ще одна критично важлива сфера залежності Європи від США. Система Patriot PAC-3 виробництва Raytheon є основною далекобійною системою ППО щонайменше в десяти країнах НАТО. Єдиною життєздатною альтернативою з боку Європи є система SAMP/T виробництва MBDA (Франція/Італія). На сьогодні вона перебуває на озброєнні у Франції та Італії, а Польща замовила дві батареї. Її також придбали Саудівська Аравія та Сінгапур. Проте виробництво залишається надзвичайно обмеженим. Хоча SAMP/T має характеристики, подібні до Patriot, із 2008 року було поставлено лише 12-16 батарей. Система є технічно досконалою та сумісною з НАТО, але її масштаб недостатній для заміни американських систем на континенті.
Озброєння для сухопутних сил. У цій сфері Європа має декілька власних варіантів. Сполучені Штати постачають до ключових країн НАТО танки Abrams, бойові машини піхоти Bradley, бронетранспортери Stryker, а також реактивні системи залпового вогню HIMARS. Водночас, основний бойовий танк Leopard 2A7, який характеризується високою ефективністю, надходить до Данії, Норвегії, Чехії, Угорщини і експортується до Катару. Однак його виробництво відбувається повільно — всього три-п’ять танків щомісяця, і цей процес ускладнюється через фрагментацію національних версій.
Безпілотники, гелікоптери та далекобійні ракети - ці технології відіграють ключову роль у сучасній військовій справі. У Європі існують альтернативи, але їхнє використання залишається вкрай обмеженим. MQ-9 Reaper, AH-64 Apache та крилаті ракети Tomahawk і JASSM все ще займають провідні позиції в арсеналах європейських країн. Проект Eurodrone, над яким працюють Німеччина, Франція, Італія та Іспанія, наразі на стадії розробки, і його впровадження в армію очікується лише після 2028 року. Гелікоптери NH90, Tiger та AW101 є дорогими в обслуговуванні та мають багато національних варіантів. Хоча ракета SCALP/Storm Shadow є потужною європейською ударною системою, яка вже успішно використовувалася в Україні, її виробництво поки що обмежене, і вона не здатна повністю компенсувати великі запаси американського озброєння.
Бойова машина піхоти CV90 виробництва Швеції широко використовується в Північній Європі, Чехії та Словаччині. Вона є конкурентною альтернативою американській Bradley, яка перебуває на озброєнні армії США в Європі та була передана Україні. Проте загальний обсяг виробництва CV90 становить приблизно 1 300 одиниць проти 6 800 Bradley, випущених у США. Тим часом проблема заміщення Bradley може стати на порядок актуальнішою для Європи у разі виведення американських сухопутних військ із регіону.
БМП CV90, що належать збройним силам Норвегії. Джерело: armyinform.com.ua
Артилерійські системи. У цій сфері активно застосовуються німецька PzH 2000 та французька CAESAR. Однак виробництво PzH 2000 зазнало затримок через брак компонентів, і загальна кількість цих систем у світі не перевищує 400 одиниць. Натомість CAESAR демонструє більший потенціал для нарощування виробництва, здатний досягати 6-8 одиниць на місяць, хоч і тут існують обмеження з виробничими можливостями. Теоретично, Європа могла б замінити американські артилерійські системи, але для цього необхідна значна промислова консолідація та колективні закупівлі, що залишається складним політичним викликом у рамках Європейського Союзу.
Підсумовуючи, можна зазначити, що в усіх цих сферах американські виробники стабільно випереджають свої європейські аналоги за місячними обсягами виробництва, ефективністю глобальної логістики та швидкістю впровадження нових рішень. Сполучені Штати здатні постачати десятки одиниць озброєння щомісяця, тоді як більшість європейських компаній з трудом досягають навіть двозначних показників у ключових категоріях.
Такі компанії, як MBDA, KMW, Rheinmetall, Leonardo та Dassault, залишаються технічно конкурентоспроможними, однак їхня здатність до масштабування обмежується фрагментованістю ринку, недостатнім фінансуванням та браком інтеграції на загальноєвропейському рівні.
Ініціатива ЄС під назвою ReArm Europe, разом із новими фінансовими механізмами, зокрема кредитами SAFE, прагне вирішити проблеми, що стримують розвиток оборонної промисловості в Європі. Це досягається через спільні закупівлі, укрупнені контракти та вдосконалення виробничих ланцюгів. Однак, якщо реалізація цих заходів не буде проведена швидко, Європа ризикує залишитися залежною від Сполучених Штатів ще на тривалий час.
Протягом наступних п'яти років Європа має реальну можливість суттєво покращити виробництво артилерійських снарядів, стрілецької зброї та певних типів тактичних дронів. Крім того, регіон здатний об'єднати закупівлі в таких галузях, як баражуючі боєприпаси, що дозволить поступово зменшити залежність від американських постачань для конфліктів низької та середньої інтенсивності. Однак, у той же час, протягом цього ж періоду Європа залишиться залежною від американської логістики, ракетних систем та підтримки в сфері протиповітряної оборони.
У десятирічній перспективі Європа може розробити масштабовані альтернативи системам Patriot і розпочати розгортання авіаційних платформ нового покоління, таких як FCAS. Вона також може досягти автономії у виробництві дронів, розробці ракет ближньої дії та створенні модульних розвідувально-ударних систем (ISR). Такі досягнення суттєво наблизили б Європу до оперативної самостійності. Водночас навіть за найоптимістичніших сценаріїв Сполучені Штати залишатимуться незамінним партнером у сфері високотехнологічних військових спроможностей -- зокрема у стратегічних повітряних перевезеннях, бойовій інтеграції та ядерній безпеці.
Ситуація навколо програми F-35 яскраво демонструє можливості європейської автономії. Кількість поставлених літаків суттєво поступається замовленим обсягам, а реалізація програми залишається під впливом політичних рішень, ухвалюваних у Європі. Відповідно до змін у пріоритетах озброєння, які значною мірою визначаються досвідом війни в Україні, закупівлі F-35 можуть бути істотно переплановані на користь більш простих європейських моделей або економічніших автономних систем.
Співпраця з США в секторі оборонного виробництва, ймовірно, залишатиметься обґрунтованим рішенням і в перспективі. Однак зміна пріоритетів вже на даний момент та переосмислення закупівель у найближчі роки можуть в підсумку призвести до поступового заміщення американської зброї європейськими розробками в далекій перспективі.
Додаткові ресурси, які Європа виділяє на переозброєння, майже напевно використовуватимуться для розвитку власних оборонних систем, за винятком критично необхідних закупівель -- зокрема тих, доцільність яких підтверджено українським досвідом війни.
