/ Олександр ШАРФ, магістрант університету Люнда (Швеція)
эксперт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
Ще пару років тому білоруські політологи обережно відносили Білорусь до низки країн у центрі Європи, які не визначилися, пояснюючи зовнішньополітичну невизначеність історичними явищами, ідіосинкразією керівників і проблемою самоідентифікації самих білорусів.
Зовнішньо- і внутрішньополітичні орієнтації білорусів значною мірою визначалися риторикою влади. Тривалий час Європейський Союз (ЄС) був маргіналізованим, опозиційно-налаштованим гравцем із політикою, заснованою на просуванні європейських норм сухими нормативними методами, популяризації їх серед населення, і тому вважався чужим державним білоруським інтересам. Білорусь, у свою чергу, була обережна в прийнятті тих чи інших рекомендацій Євросоюзу, щоб уникнути нормативної залежності. Розширення Європейського Союзу на Схід, вступ найближчих сусідів Білорусі в НАТО, зміна політичної еліти в Росії та геополітичні проблеми (визнання Осетії та Абхазії, питання енергетики тощо), що виникли в зв’язку з цими обставинами, змусили Білорусь здійснити геополітичний розворот у бік Заходу, змістом якого є технічне співробітництво, технічна та фінансова допомога у досягненні країною економічної сталості, але в обмін на зрушення в галузі політичних і цивільних прав. Таким чином, ми кажемо про два підходи в артикуляції зовнішньої політики Білорусі та Євросоюзу (ЄС): раціональний і нормативний.
Європейський академічний дискурс розглядає поведінку гравців на міжнародній арені через призму раціонального вибору та нормативного самосприйняття серед інших. Теорія раціонального вибору припускає сприйняття політичного процесу як наслідку діяльності раціональних професіоналів. Вони вибирають той варіант дій, який призводить до оптимального результату з погляду співвідношення витрат і кінцевого результату. У цьому сенсі такі явища, як дефіцит демократії, настрої електорату чи ідеологія не розглядаються як політично значимі. Нормативний підхід у політиці ЄС (normative power), – термін, який запропонований Іаном Маннерсом (Ian Manners, 2001) і визначається як "вплив на ідеї чи думку", конкурує з цивільним і військовим підходами, і у контексті білорусько-європейських відносин зводиться до пріоритезації європейських норм та ідей (свобода слова, права людини, демократія, верховенство закону тощо) перед політичними чи економічними вигодами.
Білорусь–ЄС
Сучасна геополітична орієнтація Білорусі цікава тим, що після тривалого періоду її політичної ізоляції, апатії білоруського електорату та економічної стагнації, виникла потреба, нарешті, артикулювати державний інтерес і самостійно зробити вибір методу реалізації цього інтересу. На мій погляд, вибір методу, зроблений Білоруссю у відносинах із Європейським Союзом, має яскраво виражену раціональну складову – прагматизм. Поставлена перед рядом важливих геополітичних виборів, таких як визнання Південної Осетії та Абхазії, співробітництво з Балто-Черноморським регіоном в галузі енергетики й транспорту, Білорусь демонструє закономірний інтерес до повернення в поле партнерства з ЄС, обравши для себе, за словами Міністра закордонних справ Литви Вігаудаса Ушацкаса, роль "економічного посередника між ЄС і Росією" .
Актуалізація європейської складової та участь Білорусі в "Східному партнерстві" разом з непростими російсько-білоруськими відносинами, тестує багатовекторність білоруської зовнішньої політики, одночасно примушуючи Білорусь вибирати спосіб придбання політичного та економічного прибутку, за можливістю, шляхом найменшого опору. Робити те, що "вигідно для білоруського народу та що вигідно для Європи", за словами Президента Білорусі О.Лукашенка, ще раз указує на принцип раціонального підходу до формулювання методу реалізації державних інтересів.
Так, політика Східного партнерства передбачає підписання шістьма країнами-учасницями впродовж наступних кількох років договорів про асоціацію з ЄС, створення зони вільної торгівлі та поступового формування єдиного з Євросоюзом ринку за прикладом вже існуючого загального економічного простору з такими країнами, як Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн. З раціональної точки зору, Східне партнерство розглядається, насамперед, як інструмент економічного прибутку для Білорусі. На сьогоднішній день для його потреб зарезервовано 600 млн. євро на термін до 2013 року.
Слід відзначити, однак, що, на перший погляд, нормативна складова білорусько-європейських відносин нівельована чи відсутня. Відповідно до заяви МЗС Республіки Білорусь, у Декларації "Східного партнерства", прийнятої на установчому саміті в Празі, немає ні рядка, який зобов’язував би держави-учасниці "приводити своє національне законодавство відповідно до норм ЄС".
ЄС–Білорусь
Зміна риторики керівників ЄС на адресу Білорусі за останні кілька місяців обумовлена низкою чинників (таких як бажання самого ЄС зайняти в цілому більш артикульовану позицію з політики добросусідства, яка до цього часу не приносила відчутних економічних чи політичних плодів, продемонструвати Сполученим Штатам конкурентоспроможність зовнішньої політики ЄС). Серед них і бажання визначитися у власній типології сприйняття ЄС як нормативної чи раціональної сили.
Упродовж тривалого часу ЄС намагався позиціонувати себе щодо Білорусі як нормативну силу, спроможну включити Білорусь у загальноєвропейський дискурс шляхом роз’яснення важливості нормативних інструментів, таких як демократія, верховенство закону чи права людини для формування істинно європейської свідомості. Проте своєрідність білоруського підходу до цих інструментів не дозволило цим принципам стати домінуючими у внутрішній та зовнішньої політиці Білорусі. До того ж, достаток конфліктів інтересів з іншими партнерами, можлива виктимізація ЄС унаслідок цих конфліктів, відносна економічна нестабільність на пострадянському просторі та вплив Росії як головного гравця в регіоні змусило ЄС звернутися до політики добросусідства через програми, спрямовані на вирішення короткострокових проблем. Це підтверджує й раціональний підхід Євросоюзу до Білорусі, при якому, за словами німецького держміністра Гернота Ерлера, ініціатива ЄС "Східне партнерство" передбачає інтенсифікацію існуючої політики добросусідства на принципах диференціації, тобто відносинах ЄС із кожною з цих держав розвиватимуться по-різному, залежно від здійснення ними необхідних реформ" .
Відносини з Білоруссю розвиваються по траєкторії, раніше заданої інструментами зовнішньої політики ЄС через матеріально технічну допомогу, що також свідчить про раціональний підхід до залучення конкретних європейських структур у конкретні білоруські проблемні зони. Відповідно до сайту Координаційного бюро ТАSІS у Білорусі, основним видом допомоги, наданої ЄС Білорусі, є ноу-хау, консультативні послуги, експертні оцінки, навчання, бізнес-плани, інвестиції. З 1991 по 2006 рр. у рамках Програми ТАSІS у Білорусі було надано матеріально-технічну допомогу на суму понад 216 млн. євро, що становить приблизно 40% від усіх ресурсів, що надійшли до Білорусі за цей час від інших міжнародних донорів.
Проте, у відносинах із Білоруссю, ЄС, здається, відчуває обидва підходи – раціональний і нормативний. Залучення Білорусі в "Східне партнерство" для Євросоюзу – спроба здійснення певного демократичного нагляду шляхом надання членства для Білорусі в європейських структурах, таких як Рада Європи в обмін на те, щоб Білорусь підпадала під юрисдикцію Європейського суду з прав людини, що повинно сприяти розвитку в країні демократії, дотримання загальноєвропейських норм і цінностей, верховенства закону. Членство Білорусі в Раді Європи, проте, має ряд серйозних і ідеологічно конфліктуючих умов, які викристалізовують конфлікт влади та цивільного суспільства, а також питання довіри між цими інститутами. Відповідно до Білоруського приватного агентства новин (БілоПАН), якщо Білорусь прийме рішення про вступ у Раду Європи, то необхідно буде вирішувати й питання про введення мораторію на страту. Якщо питання вступу в Раду Європи стоїть на порядку денному, Білорусь має ратифікувати Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод. Документ не тільки називає основні права людини, а й передбачає механізми їхнього захисту, зокрема через Європейський суд з прав людини (Страсбурзький суд). Після ратифікації конвенції білоруси одержать право спрямовувати скарги в цю інстанцію. Ця можливість може стати випробуванням легітимності тези влади "держава для народу", заявленої в офіційному дискурсі, і виправдати характеристику Євросоюзу як нормативної сили, спроможної, шляхом надання економічного чи політичного прибутку, здійснювати перенесення нормативних ресурсів у вигляді демократії і/чи верховенства закону в регіони, де ЄС найгостріше відчуває таку необхідність. При цьому відчуття такої необхідності в Білорусі може бути прямо пропорційне до політичного чи економічного прибутку, отриманого Білоруссю від ЄС.
Зрозуміло, що конфлікти інтересів відбуватимуться між Білоруссю і ЄС у тих сферах, де стратегічні нормативні інтереси Європи протистоятимуть стратегічним раціональним інтересам Білорусі. З одного боку, ідеологічна ламка у відносинах із ЄС неминуча, якщо Білорусь не зуміє чи не захоче адаптуватися до нормативних вимог ЄС. З іншого боку, спроможність Білорусі мімікрирувати якщо не змістом, то формою, можливо, створить видимість ідейних реформ, але в це погано віриться – раціональні гравці так не чинять...
У ході візиту до Мінська, єврокомісар із зовнішніх зв’язків і європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер заявила: "Якщо білоруси виберуть Європу, їх чекатимуть з розкритими обіймами. У вас є всі можливості, та, я думаю, ви їх використаєте". Наскільки ця заява раціональна – залишається лишень здогадуватися...
