ОДКБ: євразійська безпекова альтернатива

Наміри, що мусируються російською стороною, щодо відкриття на території України Інформаційного центру Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), подібного до Центрів інформації та документації НАТО, не могли не привернути увагу вітчизняної громадської думки до проблематики процесів воєнно-політичної інтеграції на пострадянському просторі. Ситуацію ускладнила низка «інтриг», пов’язаних передусім з затягуванням Білоруссю ротаційного головування в ОДКБ і туманними (в контексті невизначеності позиції Білорусі та Узбекистану) перспективами створення Колективних сил оперативного реагування ОДКБ. Ці та інші події вимагають приділення якомога глибшої уваги геостратегічним «реалітетам» діяльності цієї досить потужної, але недостатньо відомої у нас воєнно-політичної організації – ОДКБ, яку багато експертів розцінюють ледь не як євразійську альтернативу НАТО.

Геополітичні аспекти становлення та розвитку ОДКБ

Підписані в грудні 1991 р. Угода про створення СНД, Протокол до нього та Алматинська декларація, визначивши принципи відносин між пострадянськими державами, сформували умови для вирішення широкого спектру воєнно-політичних проблем, пов’язаних з розпадом СРСР, забезпечили міжнародно-правові основи регіональної безпеки в період системних трансформацій. Були врегульовані питання, що стосуються ядерної зброї, виконання міжнародних договорів про роззброєння та контролю над озброєннями, правонаступництва, включно з питаннями власності. Здійснено узгоджений перехід від єдиної Радянської армії до створення національних Збройних сил країн СНД. Розвиток миротворчої діяльності допоміг дещо знизити рівень конфліктності. Підписання цілої низки Угод у рамках Співдружності визначило можливості для співробітництва в сфері безпеки та оборони, створило механізми протидії тероризму, організованій злочинності, незаконному обігу зброї та наркотиків, незаконній міграції та торгівлі людьми. Однак, зважаючи передусім на те, що СНД, не будучи організацією з безпеки, змушене було виступати ключовим елементом загального простору безпеки1 – в її форматі не вдалося повністю вирішити всі ключові проблеми безпеки та оборони.

Відповідно, країни, найбільш зацікавлені в налагодженні безпекового формату (передусім воєнно-політичного, воєнного та воєнно-технічного) співробітництва, де на ключову роль претендувала Росія, стали ініціаторами підписання Договору про колективну безпеку (1992 р.), у рамках якого поступово налагоджувалося багатоаспектне (від воєнно-стратегічного2 до воєнно-технічного) співробітництво з питань безпеки та оборони. Формування ОДКБ означало не тільки нову інституційну та змістовну якість воєнно-політичної інтеграції, а й підвищення ролі регіоналізму та мультилатералізму в міжнародних відносинах.

Водночас, особливого значення набула розбудова відносин і можливої взаємодії ОДКБ з такими об’єднаннями, як НАТО, ЄС (теж має воєнно-політичну складову) чи ОІК на рівно статусній основі. Так, процес налагодження геостратегічного діалогу між доволі близькими «за духом» ОДКБ і ШОС показує велику перспективність подібного шляху.

Показові в цьому сенсі слова генсека ОДКБ М. Бордюжи, що «масштаби та складність завдань, що стоять перед Організацією, помітно переважують досягнутий в ОДКБ рівень співробітництва й військово-політичної інтеграції. Можна сказати, що ми ще залишаємося на початку шляху, подолати який можна лише при збереженні та поглибленні солідарності й взаєморозуміння, зміцненні виконавчої дисципліни, ритмічного та своєчасного виконання державами-членами колективних рішень»3.

Принципово важливим у цьому контексті є нещодавнє підписання Угоди про співробітництво в питаннях безпеки між ШОС і ОДКБ (2007 р.). Цей документ закріплює спільні цілі та напрями спільної діяльності цих міжнародних організацій політичного співробітництва в Євразії. Відповідно до нього, ОДКБ та ШОС відтепер обмінюватимуться інформацією, проводитимуть консультації, розроблятимуть спільні програми та заходи для розвитку співробітництва в галузі забезпечення регіональної та міжнародної безпеки та стабільності, протидії тероризму, незаконному обігу зброї та наркотиків, транснаціональній організованій злочинності. Угода про співробітництво ШОС та ОДКБ відкриває можливості до ліквідації дублюючих структур, а в перспективі – створення єдиної системи транс’євразійської безпеки (від Білорусі до Китаю). У контексті інтересу, який виявляє до ШОС Білорусь, перспективною вбачається система транс’євразійської безпеки, подібна до євроатлантичної, де ОДКБ виступатиме аналогом НАТО, а ШОС відповідно – ОБСЄ; ЄврАзЕС же може посісти місце, подібне до ЄС (але без військової складової).

Поточні проблеми воєнно-стратегічної діяльності ОДКБ

Нині у воєнно-політичному форматі ОДКБ розгортається масштабне спільне комплексне навчання «Підготовка та застосування Колективних сил оперативного реагування та військових контингентів збройних сил держав – членів ОДКБ в інтересах забезпечення колективної безпеки».
Наприкінці серпня у будівлі Об’єднаного штабу ОДКБ у Москві відбулися командно-штабні навчання Організації. Вони проходили на картах і комп’ютерах у формі відпрацьовування бойових документів – наказів, розпоряджень, повідомлень, аналізу розвідданих і постановки військам завдань. Зокрема, й на два наступні етапи – «Захід-2009», заплановано на останні 19–28 вересня в Білорусі, та «Взаємодія-2009» – 2–15 жовтня у Казахстані.
Показово, що сценарій цих двох етапів буде різним.

«Захід-2009» – дія об’єднаного угруповання військ Білорусі (103 обр) та Росії (98-ма пдд) з невеликою участю казахстанських десантників і оперативної групи Міноборони Вірменії. Сценарієм, який реалізовуватиметься під керівництвом начальника Генштабу ЗС – першого заступника Міноборони Білорусі генерал-лейтенанта С. Гурулева, стане відбиття «зовнішньої агресії»4. Для спостереження за діями військ будуть запрошені Президент Росії, міністри оборони та секретарі рад безпеки держав-членів ОДКБ.

Локальний масштаб цієї події вбачається своєрідним тлом («димовою завісою») загального погіршення відносин Росії з Білоруссю. Відкритими до останнього залишалися запитання:
– чи  перебере Мінськ  на себе головування в ОДКБ (Лукашенко відмовився отримати «бразди» у Вірменії на знак протесту проти введених Росією обмежень на поставки білоруської молочної продукції);
– чи підпише він Угоду про Колективні сили швидкого реагування ОДКБ.

Та навіть позитивна відповідь Білорусі на ці запитання (яка надто затягнулася) не тільки залишила своєрідний осадок в «геополітичній душі» Організації, а й стала своєрідним сигналом щодо наявності серйозних негараздів у традиційно «братських» (на рівні «братерства по зброї») воєнно-політичних відносин. Мабуть, саме ці латентні негаразди стали причиною досить різкого крену РБ у бік Заходу5.

«Взаємодія-2009» – пройдуть випробування Колективних сил оперативного реагування ОДКБ (до них не входять підрозділи білоруської армії. Ситуацію не змінив і візит О.Лукашенка до Сочі). Кістяк КСОР становитимуть окрім російських підрозділів ПДВ, ОМОНу та СОБРу6, казахстанських десантно-штурмових підрозділів, спецчастини МВС і Комітету національної безпеки РК, а також мотострілкова рота Вірменії та спецназ Киргизії.

Висновки

Останнє масштабне розширення НАТО (а тим паче втрата перспективи вступу до нього Грузії та України), визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії (а надто наміри останніх стати членами ОДКБ) є масштабним геостратегічним викликом усім акторам простору безпеки ОДКБ–ШОС. Відповідно, створювану в рамках ОДКБ систему колективної безпеки на нинішньому етапі її розвитку можна концептуально охарактеризувати як проміжну між воєнним союзом, що персоніфікується НАТО, і спільною, або кооперативною безпекою, прикладом якої є ОБСЄ або, певним чином, ШОС. Залежно від розвитку регіональної та міжнародної обстановки може виникнути перспектива створення на базі ОДКБ організації колективної оборони, близької за своїми функціями до НАТО, із заздалегідь розробленими планами мобілізації та розгортання збройних сил і відповідною інфраструктурою, здатною в короткий термін відбити агресію та планувати як оборонні, так і наступальні операції, у тому числі, в складі воєнних коаліцій.

Крім того, зі зміною поколінь у керівництві пострадянських держав, зокрема, поступовим ослабленням позицій номенклатурних режимів, успадкованих від радянських часів (РБ та ін.), ключове значення для подальшої еволюції ОДКБ та її дієвості матиме розміщення внутрішньополітичних сил у країнах-членах ОДКБ (отже, й пріоритетів національних воєнної та безпекової політик), а також результативність впливу на них ззовні.

/ Олексій ПОЛТОРАКОВ, кандидат політичних наук

http://uaforeignaffairs.com/article.html?id=424

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.