Проблема українського лідерства

Наталія Глоба. 23.07.2018

Українська спільнота напередодні чергових президентських виборів знов і знов наражається на одне і те саме питання. Як могло статися, що за 27 років, термін довжиною з ціле покоління, громада не спромоглася обрати Президента, що був би здатен змінити на краще долю країни?

Відповіді людей різняться від “народ не той” до “олігархи непереможні”. Перша відповідь призводить до народофобії, а друга — до відмови від боротьби за майбутнє.

Народофобія як стежка до фашизму

Саме питання поставлене вірно і вимагає відповіді. Подивимось, чи зможемо ми її знайти у працях наших інтелектуалів. У статті “Піна зверху. Про соціальні ліфти в Україні” Nataly Bezmen аналізувала це питання. Відповідаючи на традиційне “Який народ — такий і уряд” Натали Безмен заявляє: «Покладання провини за невдачі і злочини еліти на культурні та набуті у ході історичного шляху риси народу є спорідненим з вченням про расову неповноцінність». Я готова поставити свій підпис під кожним словом цього речення. Я готова послідовно і логічно доказати, що народофобія є бінарним протиставленням еліти народові та призводить до фашизму.

Соціальні ліфти і суспільний договір

Натали Безмен знаходить відповідь на наше питання у зламі соціальних ліфтів. Це абсолютно правильний, логічний і очевидний висновок. Але з нього витікає наступне питання: чому ліфт зламався і де має місце дефект?

Сергей Дацюк в статті «За яких умов у нас з’явиться еліта?» розглядає проблему ще глибше і робить висновок: «в умовах зруйнованої суспільної угоди соціальні ліфти принципово не працюють». Виродження еліт є наслідком більш загального явища — руйнації суспільного договору під тиском непереборених протиріч всередині суспільства. Договір все ще існує, але його утримують ще живі у народі традиції та етичні правила. Він зберігає своє існування, а отже, і Україну, ціною неймовірних зусиль самого народу, всупереч діянням еліт і сподіванням ворогів України. Але реалізації суспільного договору вже прийняли скалічені потворні форми.

Розглядаючи руйнацію суспільного договору як явище, Сергій Дацюк підкреслює найголовніший прояв цієї деструкції — тотальну заміну правлячим класом благородних практик (тих, що народжують благо) на маргінальні (брехня, корупція, розкрадання тощо). Це виходить, як пише автор, внаслідок відсутності інститутів, що постійно продукують благородні практики. Такими інститутами у минулому були аристократія, чесна конкуренція за місце у соціальному ліфті, героїзм під час війни тощо. Всюди і завжди війни виносили на верхній щабель своїх героїв, вони ставали генералами, міністрами та президентами. В Україні зламана і ця, природна для людства, практика.

Обставини виглядають ще жахливішими, якщо розглядати виховання як середовище, де практики передаються від покоління до покоління. У цьому середовищі головну роль відіграє школа, але її парадигма продиктована цими самими виродженими елітами. Отже, логічне і те, що у свідомості нових поколінь все більше вкорінюється відмова від благородства на користь маргінальних практик як єдине можливий спосіб вижити.

Вибори в умовах футорошоку

Серед нашарувань причин і проявів руйнації суспільного договору слід відзначити явище, що є визначальним і критичним у проблемі вибору Президента. Це футурологічна криза — футурошок. Він тісно пов’язаний з більш значущою і загальною кризою — кризою ідентичності. Але саме він, на мою думку, є визначальним, оскільки вибір Президента є опосередкованим вибором майбутнього для країни.

В Україні одночасно існують декілька типів моделей уявленого і бажаного людьми майбутнього. На жаль, їхня сукупність має найбільш руйнівну рису з можливих — бінарність, та ще й таку, що багатократно повторюється в різних комбінаціях. Всі моделі розподіляються на дві антагоністичні групи — патерналістські та суверенні. Поєднати у свідомості однієї людини обидві моделі неможливо, існує вірогідність лише повної відмови від однієї на користь другої.

Носіїв патерналістської моделі в Україні — більшість. Вони відмовляються від віри у суверенне майбутнє України та обирають між патронажем або приєднанням до Європейського Союзу та патронажем або прямим входженням до Росії. Патронаж вони розуміють як “парасольку”, розкриту над Україною турботливою матусею. Такий вибір теж є бінарним і не припускає компромісу. Він розривав Україну довгі часи. Він дав Росії надію на загибель України, що вилилася у агресію з боку Росії. Загибель тисяч українських синів, втрата Криму і війна на Донбасі змінили баланс сил на користь європейського вибору, але й занурили країну у стан футурошоку.

Отримавши підтримку більшості населення, патерналісти — проєвропейці одразу ж опинились у ситуації: ми туди хочемо, але нас там не хочуть. Знову бінарність, яку не можна розв’язати. Європа, що на словах так підтримала наш Майдан, виявилася здатною лише брати наш ліс ціною знищення Карпат, а дати нам у обмін Мінські угоди, що можуть взагалі знищити Україну. Така позиція Європи заганяє патерналістів — проєвропейців у стан футурошоку, з якого є лише два виходи — еміграція ( у тому числі внутрішня) або відмова від патерналістської позиції та прийняття моделі суверінітету над майбутнім.

Суверінітет над майбутнім як стартап

Суверенна модель вимагає сильну, вольову позицію: без озирань, через кров, біль та піт бігти вперед що є сили, кожним своїм рухом прокладаючи собі шлях. Стати на цей шлях надзвичайно складно з декількох причин:

1. Модель суверенного майбутнього вимагає суверенного мислення. Це особливий тип мисленевих дій, за яких звичні традиційні схеми і інформаційні блоки не приймаються на віру, незважаючи на авторитет джерела походження. Вони потребують логічного доведення. Водночас таке мислення безперервно робить свої власні “відкриття”, тобто воно по суті інноваційне. Люди з таким мисленням є завжди серед нас. Найбільші “суверенники” у світі — маленькі діти “чомучки”. Діти взагалі народжуються суверенниками, соціальне середовище ламає їхній спосіб мислення на користь залежності від стандартних алгоритмів та тверджень авторітетів.

2. Відправна позиція суверенного майбутнього — майбутнє принципово не визначене. Наявність розриву між теперешнім та невідомим повинна бути прийнята беззаперечно. Це потребує сміливості, що не менша за будь-який екстремальний стрибок.

3. Наявність резерву волі. Щоб йти шляхом суверенного майбутнього потрібна воля на довгий час, на кожному кроці, на кожному повороті.

Не дивовижно, що людей з позицією суверенного майбутнього мало як в Україні, так і по всьому світу. До того ж у них немає жодних шансів на перемогу з огляду традиційних політтехнологічних конструкцій.

А чи існують такі люди взагалі? Так, і їх не так вже і замало. Будь-який технологічний стартап — це діяльність людей з суверенним мисленням. Кожен стартапер не має на старті майже нічого, крім мрії. Сміливість та воля штовхають його вперед. І навіть гнітуча статистика успішності стартапів не зупиняє його. Мрія про космос, відчайдушна сміливість, титанічна воля, зневага до думок авторитетів вели Ілона Маска та його SPACE X. До речі, ця компанія і досі вважається стартапом. А Стів Джобс за слова виконавців «Це неможливо зробити» просто звільняв їх з роботи, відмовляючи нести з собою баласт патерналізму.

Сама постановка питання творити майбутнє України власними руками без озираннь на минуле та поведінку сусідів, створити принципову нову країну, де українці, нарешті, стануть щасливими, — це початок стартапу.

Образ ідеального Президента

Головне завдання майбутнього президента — вивід країни із стану футурошоку. Для цього він повинен бути наділений такими рисами:
суверенне мислення;
воля;
відвага;
добровільна відмова від маргінальних практик;
благородство у діях та помислах.

Це якості, притаманні успішним стартаперам. Це унікальне поєднання рис, що докорінно відрізняється від традиційних для українців вимог до лідера. Його принципова відмінність у тому що склад мислення, яке ми називаємо суверенним, не дає йому змоги постати на жодну з окремих позицій у розділенному суспільстві. Будь-яка частка із складної конфліктної ідентичності має вади. Повна сукупність індивідуальних ідентичностей, що напрочуд сшита волею, дає нову ідентичність. Це і є суверенне державницьке мислення.

Бажання українців бачити на чолі країни людину з білосніжним минулим, доведеним благородством, фантастичною волею до перемоги і водночас із патерналістким проєвропейським проектом “парасольки”, який Європа зовсім не намагається надавати — є утопічним та нереальним. Футурошок рве цей “набір цукерок” на шматки. Але це не означає неможливість правильного вибору. Це означає що саму парадигму вибору слід змінити.

Не проблема, якщо кандидат пропонує шлях, у якому деталі нам не подобаються. Важливо, щоб шлях був суверенний. Неймовірно важливо, щоб кандидат сам вже встав на той шлях. Бо людина з суверенним мисленням завжди готова відмовитись від моделі, якщо вона виявилась хибною, у тому числі і від створеної власноруч. Перша ознака суверенного мислення — наявність ефективної практики роботи над помилками, здатність якісно змінюватись самому.

Не біда, якщо у кандидата бэграунд схожий з минулим іншіх елітаріїв. За нашіх умов він інакшим бути не може. Більш важлива здатність на відмову від спокуси на користь благородства.

Не проблема, який ресурс у кандидата в наявності. Воля і відвага покриє будь-яку нестачу. Це доведено Стівом Джобсом, Ілоном Маском та десятками тысяч менш відомих стартапов, що починалися відчайдушними стартаперами «на колінці». Це доведено самою історією людства. Єлізавета Перша — англійська королева, Батьки — засновники США, люди, що створили Швейцарський Союз — усі вони діяли в умовах футурошоку, складної конфліктної ідентичності, мали мінімальний ресурс у протистоянні з ворогами їхнього суверенного майбутнього, не кажучи вже про будівництво країни. Усі вони перемогли всупереч будь-якій традиційній логіці. Тому що за таких умов воля важливіша за ресурс, а суверенне мислення важливіше за традиційні істини.

 

Читайте також

Рекомендації

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.