Стенограмма пресс-конференции
23 октября в «Главреде» состоялась пресс-конференция на тему: «Путин + Янукович = ? Украино-российские межпартийные связи».
В пресс-конференции приняли участие:
-директор Центра исследований проблем гражданского общества Виталий Кулик;
-заместитель директора Агентства моделирования ситуаций Алексей Голобуцкий.
По-перше, коли ми говоримо про міжпартійні взаємини між політичними партіями України і Росії, то варто зазначити, що є уже майже п’ять років дружніх відносин між Партією регіонів на «Єдиною Росією». В 2005 році був підписаний меморандум про співпрацю. Саме тоді Янукович взяв участь у з’їзді «Єдиної Росії», після того відбувався регулярний обмін делегаціями під час заходів, як партії «Єдина Росія», так і Партії регіонів. Тобто, міжпартійна комунікація існує уже протягом чотирьох років, вона розвивається, вона відбувається, як на рівні депутатів Верховної Ради і депутатів Державної Думи, так і на рівні партійних функціонерів цих двох політичних структур.
Віталій Кулик:
Хотів би зазначити, що крім «Єдиної Росії» міжпартійні взаємини встановлені між партією «Наша Україна» і Союзом правих сил Росії. Також встановлені відносини між Компартією України і КПРФ, як в рамках єдиної структури СКП-КПСС, так і в рамках двосторонніх меморандумів про співпрацю між КПУ і КПРФ.
Хотів би зазначити, що встановити певні відносини з тією ж «Єдиною Росією» хотіла, наприклад, Народна партія Литвина. В 2004 році він оголошував про такі наміри, проте «Регіони» перейшли дорогу, тому і перші встановили такі відносини.
Те, що на з’їзд Партії регіонів прибуває делегація від «Єдиної Росії», вказує на те, що є певна традиція подібних обмінів. Янукович, таким чином, намагається політично посилитися, вказати на підтримку його політичної лінії з боку прем’єр-міністра Росії Путіна, на наявність формальних і неформальних комунікацій з Кремлем, на здатність вирішувати питання українсько-російських відносин.
В той же час, ефективність міжпартійного діалогу на рівні «Єдиної Росії» і Партії регіонів не потрібно перебільшувати або переоцінювати. Як показує практика, всі ці партійні взаємини обмежуються лише протокольними заходами і офіційними заявами чи якимось месиджами, які озвучують ті чи інші політики. Фактично, роботи по обміну досвідом, по співпраці виборчих штабів, технологічного обміну чи якихось інших спільних ідеологічних дискусій, якогось спільного економічного простору в рамках таких міжпартійних міждержавних проектів, не існує. Тому це, по суті, є піарівським засобом і своєрідним видом політичного туризму, коли політичний віп-турист з Росії приїжджає до України, а українські віп-туристи їздять до Росії, не більше того.
Олексій Голобуцький: Партія регіонів при всій недорозвинутості нашої демократичної системи все ж таки є парламентською партією в реально діючій парламентсько-президентській системі. Вплив Партії регіонів не можна переоцінити, це найбільша політична партія, представлена в парламенті. Але це політична партія, яка є найпотужнішою і найсильнішою, є опозиційною.
«Єдина Росія» в тій системі суверенної демократії - це просто елемент, політична надбудова, яка практично нічого не вирішує, яка закликана виключно для того, щоб показати усьому світу, що в Росії існує видимість демократії, видимість парламентської демократії. Тому, звичайно, це більше потрібно Партії регіонів. Я впевнений, що перші лідери «Єдиної Росії» в такому плані нічого не вирішують - це було видно по останнім подіям в Росії.
Один російський журналіст написав в Інтернеті з приводу ветеранів війни, вступилися наші, «Єдина Росія». На захист цього письменника стала Панфілова, вона очолює комісію при Президенті. «Єдина Росія» сказала, що таким чиновникам не місце в системі. Кремль просто сказав партії, грубо кажучи, щоб вона закрила рот, трохи в іншому формулюванні, що це не їх справа займатися коментуванням таких речей. В цій системі, яка сьогодні укладається, Якуковичу потрібно, щоб, в першу чергу, саме населення повірило, що Росія до нього небайдуже відноситься. Для чого це йому потрібно, це інше питання. Наприклад, я вважаю, що Янукович даремно це робить.
Росія більше не хоче помилятися. У них головна стратегія – ставка на програш Ющенка, і в цьому вони не програють. Вони хочуть мати гарантії. А гарантії могли їм дати тільки спільні дії БЮТ і Партії регіонів. Будь-який експерт скаже, що якщо Янукович стає Президентом, він не буде гарантувати на сто відсотків ті речі, які міг би гарантувати, так як хотіла б Росія. Так само і Тимошенко не може гарантувати. Дехто каже, що при певних обставинах міг би повторитися приклад Росії 1999 року, коли «Єдинство» і «Отечество» об’єдналося в одну партію, так само як БЮТ і Партія регіонів. У нас це, скоріше за все, неможливо. Тому такий варіант демократії в російському розумінні у нас неможливий, тому, звичайно ми будемо розглядатися як нестабільне утворення з більш-менш лояльним режимом, який знаходиться при владі.
Віталій Кулик: Стосовно того, що Янукович фактично формує образ проросійського кандидата, запрошує російських політиків у якості піарівського інструменту. В Україні сформована громадська думка, що єдиним проросійським політиком в Україні є Юлія Тимошенко. Тут відбувається конкуренція проросійськості. Довести своє лояльне ставлення до Кремля, а також фактично отримати певні месиджі з боку Москви, зацікавлені всі політичні гравці, починаючи від Яценюка, закінчуючи Тимошенко. Янукович не є виключенням, і, звичайно, він буде цим користуватися.
«Главред»: В чому полягає інтерес «Єдиної Росії»? У «Єдиної Росії» інтересу немає, є інтерес Кремля. Максимально, що Кремль може зараз зробити на з’їзді, це прислати делегацію від «Єдиної Росії». Бо було б занадто, якби приїхав державний діяч більш серйозного рівня.
Олексій Голобуцький:
Чесно кажучи, я не розумію Партію регіонів, після такого достатньо блискучого з точки зору піару з’їзду Литвина.
Чому делегація «Єдиної Росії» буде присутня в залі, а журналісти не будуть присутніми в залі, вони будуть дивитися на ці події з монітору в сусідній кімнаті? Це, мабуть, не правильно. Логіка тут цікава.
Віталій Кулик: Стосовно інтересів «Єдиної Росії». По-перше, в «Єдиній Росії» є група депутатів, яка мають певні інтереси в Україні, як бізнесові, так і, фактично, використовують українську тематику для власної політичної розкрутки. Звичайно, бути означеним в українській тематиці в Росії - це використовувати двосторонні відносини для внутрішньої потреби в Росії. Тому «Єдина Росія» не може собі дозволити випустити з-під свого контролю українську тематику в Державній Думі. Відповідно, вони зацікавлені в піарі в Україні і піарі на тематиці України.
Друге - дійсно, є певні економічні інтереси, і вони використовуються як в майні, тобто є російські інвестиції в Україні, вони також мають їх захищати, мають бути певні лобістські системи, лобістські схеми по захисту інтересів.
Трете - це те, що дійсно є міжпарламентський діалог, який не припинявся навіть в час наших «героїчних» відносин з Росією, коли ми собі створювали проблеми по всьому периметру відносин, а потім героїчно їх долали. Навіть в цей час, коли не відбувався діалог на рівні прем’єрів і на рівні президента, діалог на рівні депутатів, на рівні Державної Думи відбувався. Відбувалися зустрічі, відбувалися постійні взаємні делегації приїжджали і в Росію, і в Україну, діалог справді тримався саме на міжпарламентському спілкуванні, навіть тоді, коли не було діалогу між Міністерством закордонних справ. Тут є плюси від такого інтересу «Єдиної Росії». Але насправді «Єдина Росія» не формує зовнішню політику Росії стосовно України. Вони впливають на формування погляду Кремля, однак депутати державної Думи, члени партії «Єдина Росія» не є останнім словом у формуванні цієї політики.
Олексій Голобуцький: Я не згоден з тим, що робить зараз Партія регіонів. Вона дуже сильно звужує свій електорат. Вони вже остаточно і сильно змонтували свій електорат, більше його накручувати немає сенсу. Приведу приклад: західна Україна, її треба, принаймні, не збуджувати. Там дуже сильно за останній час впав рейтинг Тимошенко. Треба робити все, щоб, принаймні, не збуджувати цей електорат. Таке враження, що деякі депутати «регіонів» знаходяться на ставці у штабу. Для чого всю ідеологію, яка проходить нормально в Криму, на півдні і на сході України продовжувати розкручувати в інших областях? Я вважаю, що це неправильно.
Відносини Путін+Янукович почалися ще з візиту Патріарха Кирила. Знову ж таки, це неправильно, коли один із найвірогідніших кандидатів у Президенти підтримує одну конфесію. Він повинен бути президентом всіх українців. Вони раз заявляють, потім про російську мову, тепер вони висловлюють свою позицію з приводу історії. Вони роблять все, щоб весь цей «постпомаранчевий» електорат знов відчув себе в небезпеці, забув те, що робили з ним «помаранчеві» в останні п’ять років.
Читатель сайта «Главред» Иван Нетак (Ukraine, Kiev): Пану Голобуцкому: как вы относитесь к показной набожности политиков, в частности Путина и Януковича? В цьому плані Путін мені подобається. Все-таки, школа є школа. Все ж таки, кегебістська школа, при моєму поганому до неї ставленны, це школа. Він вміє в поганих ситуаціях виглядати більш-менш натурально. Так само як він виглядав, коли Янукович дарував йому цукерку. Він виглядав нормально, Янукович виглядав трошки не нормально. Так само він в церкві виглядає нормально, Янукович - не дуже.
Олексій Голобуцький:
Набожність більшості наших політиків, особливо після останніх конфліктів, скандалів, викликає спротив у більшості населення. Ми, українці моралісти, люди віруючі, тому це не проблема політиків, це проблема всієї нашої нації. Нації, де один з найвищих рівнів наркоманії, алкоголізму, в слов’янських державах кількість сиріт на душу населення найбільша у світі і т. д. Ми всі такі моралісти, набожні, але коли справа доходить до діла, ми виявляємося, м’яко кажучи, дуже аморальними людьми. Так само наші політики, тут вони не сильно відрізняються від населення.
Кажу виключно як політ технолог - даремно Янукович заганяє себе в такі рамки. Можна бути православним, але не дуже сильно натякаючи на ті ж самі Московський, Київський Патріархати і т. д.
В цьому плані Ющенко так само - полюс зовсім інший, але в цьому ж самому напрямку. Він себе загнав в якесь конкретне поле. Люди взагалі не розуміють, про що іде мова. Є наш глобальний погляд, а є конкретні люди, які не розуміють, що це таке - Помісна церква. Можливо, і не повинні розуміти. У нашому багатовекторному світі не треба робити нічого унітарного.
Інший кандидат, «вона», поводить себе по-іншому. Вона теж проявляє набожність. Але, наприклад, ви не відповісте на питання, якої вона конфесії. Вона постійно, як мінімум, між Київським і Московським Патрыархатами. Але зараз і не скажеш, де вона більше засвітилася.
Віталій Кулик: Після «педофільного» скандалу Тимошенко буде важко замолити гріхи своїх депутатів, навіть отримаючи благословення Папи Римського, Варфоломія чи Патріарха Кирила.
Стосовно набожності, по-перше, у нас така ситуація, що відбувається кларикалізація політики. В Україні найбільша кількість священників на один квадратний сантиметр політичної реклами, це означає проникнення священників, релігії, конфесій в політичну систему, політичні структури. Ви не знайдете жодної політичної сили, яка не має якоїсь певної співпраці з конфесіями чи церквою. Йде постійна апеляція всіх наших політиків до релігії, до конфесій, до церковників.
Церковники втручаються в політичні справи, фактично, намагаються диктувати свої правила гри певним політикам. Іде повернення візантійської традиції, зрощення влади і церкви. Хоча, в Конституції, нагадаю, закріплено розділення держави і церкви. Держава не має втручатися в церковні справи, конфесійні справи, а церква не має нав’язувати свою волю державі і суспільству.
Чим менша вага церкви, релігії буде в політиці, а більша її вага буде в суспільстві, як морального арбітра, тим краще буде для політики. А поки, що це використовується як політтехнологія. З одного доку, використовується Партією регіонів - останній візит Кирила показав, що Партія регіонів дійсно подає себе як політичну структуру, яка захищає так зване канонічне православ’я. З іншого боку, ми бачимо дії Тимошенко, яка намагається сподобатися всім конфесіям, і, відповідно, не отримуючи підтримку від переважної більшості вірних цих конфесій. Ми бачимо Ющенка, який пропагує єдину помісну церкву, хоча в той же час Україна поділена аж на три православних конфесій, чого немає в інших країнах. У нас їх три, а вони ще й постійно між собою діляться.
Відсутність єдиного канонічного простору на території України створює певні політичні проблеми. Політизація церковно-державних відносин йде на шкоду самій церкві, оскільки, не дивлячись на те, що є висока довіра суспільства церкви як інституту, не до конфесії, не до окремо Московського патріархату, Київського, а до церкви в цілому як інституту, але ця довіра падає. Протягом останніх п’яти років вона впала на 7%, наскільки я пам’ятаю. Це показує, що саме політизація конфесій, церкви, намагання грати політики на своїй воцерковленості, призводить до девальвації самого інституту церкви.
Олексій Голобуцький: Греко-католицька церква грає набагато більш серйозну і потужну роль в західній Україні, ніж православна церква грає на своїх теренах, з точки зору кількості приходів, кількості людей, які ходять в церкву і т. д.
Але, наприклад, кардинал Гузар до останнього часу, я думаю так буде і далі, займає чіткий нейтралітет, він не заявляє про свою прихильність. Йому багато чого намагаються приписати, але він намагається зберегти нейтралітет, через те, що сама ця церква фактично новостворена, вона відроджена з руїн, відроджена з тією системою яка вона створювалася з самого початку. Православна церква, яка існує на теренах України практично безперервно протягом 70 років. Розумієте, що таке священники, що таке першоотці, як їх називають, які більше 50-60 років в Україні? Я не буду казати під «колпаком» якої організації вони знаходилися під час радянської влади. Зрозуміло, що всі ці люди нічим не відрізняються від тих же самих колишніх секретарів парткомів, вони і за ідеологію, і за мислення, і за розумінням того, як відносяться до нас колишні партійні комсомольські вожді, як до майна чи як до люду, який знаходиться на цьому майні. Так само і церковники.
Церква в нашій державі просякнута тими ж самими хворобами, як і все наше суспільство. І всі ті скандали, які ми чуємо, скандали про гомосексуалізм в православній церкві, які виринають мало не кожний рік і тушиться за допомогою того, що, нібито, про святих людей не можна таке казати. Можна цим займатися, але не можна про це казати, в принципі. Тому не дивно, що з кожним роком кількість протестантських рухів росте, не дивно, що Аделаджа, при всіх цих кримінальних справах і при тому, що це просто реально «развод лохов», але набирає обертів і постійно збільшується їх кількість. Через те, що в традиційних християнських конфесіях люди не відчувають не те, що діалогу між священиком і паствою, вони бачать що це їм не потрібно, вони розглядають це як бізнес, просто бізнес. Всі ці проблеми, які спіткають наш бізнес, спіткають так само і бізнес церковний, який існує. Вони так само обслуговують владну верхівку, як бізнес змушений це робити.
Тому тут казати, що церква якось виділяється чи займає якусь окрему позицію не варто. Якщо священик, як економічний експерт, коментує, дає поради, людина собі не те, що дозволяє, він вірить в те, що він абсолютно правий. Тобто, священики почнуть виходити на телебачення, бо вони дійсно відчувають потенціал, їм дозволено. Всі наші політики перед ними стоять на колінах, вони думають: ми теж можемо брати у цьому участь. Не користуватися контрабандою, дозволами на таможні, а вже реально приймати участь у майнових справах, в розподілі національного багатства.
«Главред»: Як між партійні зв’язки впливатимуть на результати виборів Президента України?
Віталій Кулик: Якщо ми говоримо міжпартійні зв’язки, то вони є не лише між партіями України і Росії. Вони є між партіями Європи і України, між політичними партіями США і України. Вплив міжпартійних взаємин не потрібно переоцінювати. З одного боку, це є інструмент політ технологій, з іншого боку, міжпартійний діалог без ідеологічної дискусії і без інтеграції партій в певну ідеологічну дискусію в рамках певних об’єднань політичних партій неможливий як такий будь-який вплив на перебіг політичного процесу.
Якщо, скажімо, політичні партії, які входять до Соцінтерну чи до Християнсько-демократичного інтернаціоналу мають між собою ідеологічну комунікацію і можна говорити про певний ідеологічний вплив іноземних центрів цих інтернаціоналів, говорити про якийсь вплив ідеології «Єдиної Росії» на формування політичної лінії чи ідеології Партії регіонів, мабуть, не варто. В першу чергу, тому що ПР має внутрішні джерела формування своєї політичної лінії і ідеології. По-друге, ті конструкти, які використовуються сьогодні у ЄД, не можуть бути застосовані для ПР. по-перше, ПР є зараз опозиційною партією, по-друге, конструкти соціальної демократії, до яких апелюють єдиноруси, в Україні поки що неможливі. І багато інших «але», які заважають говорити про ідеологічний чи політичний вплив єдиноросів на ПР.
Читач сайту «Главред» Андрій, Полтавщина (Ukraine, Malaya): Питання Кулику: Як Ви вважаєте, чи має Путін на Януковича "убойний" компромат, якщо так, то що б це найвірогідніше могло бути? Питання Голобуцькому: чи піде Янукович на поступки Путіну в питанні ГТС, інакше кажучи, чи "здасть" Янукович Путіну "трубу", якщо стане Президентом?
Віталій Кулик: Мабуть, пан Андрій має на увазі таким компромат, як та сама шапка, яку колись, як кажуть, вкрав Віктор Янукович. Можливо, це єдиний компромат, який може бути в архівах Кремля.
Стосовно компроматів стосовно Януковича, Тимошенко або когось іншого – зараз, на початку виборчої кампанії, будь-який компромат, факт зрідження національних інтересів, батьківщини, передача секретних даних, що завгодно – вже не подіє. По великому рахунку, компромати вже нікому не цікаві.
Стосовно можливостей політичного чи економічного контролю курсу, який міг би проводити Янукович і Тимошенко, я сказав би, що на Тимошенко є більше зацепок, щоб керувати її дії в якості Президента з Кремля. Це й газові домовленості, це й певні прорахунки в економічній політиці.
Стосовно Януковича, в першу чергу, доведеться запитати його з приводу обіцянок, які він давав, російських обіцянок. І тоді Януковичу буде достатньо складно пояснити і своїм виборцям, і своїм зовнішньополітичним партнерам, чому він не виконує обіцянки.
Олексій Голобуцький: Російськість Януковича визначається тільки в тому, що він використовує проросійську ностальгію в електоральних цілях. На цьому його проросійськість закінчується.
Я впевнений, що він не віддасть ГТС – це гроші, а поки що «регіонами» не відрізнялися альтруїзмом (сміється).
Читатель сайта «Главред» Андрей (Ukraine, Kiev): Может ли кандидат в президенты В.Ф.Янукович быть образцом для подражания среди молодежи? Какие главные критерии в оценке необходимых качеств претендентов? Или среди самых плохих он самый хороший? И чем нам придется гордиться в случае его избрания президентом? Спасибо. : Я, не будучи прибічником Януковича, вважаю, що він абсолютно адекватний політичний діяч для сучасного стану української дійсності. Всі його «мінуси» до певної міри можна звести до політичного переслідування під час радянської влади і певного дисидентства. А щодо позитивних якостей – взагалі не треба шукати в політиках позитивних якостей. Вони повинні бути слугами, яких наймає суспільство для того, щоб вони виконували якісь функції. Якщо ми будемо брати приклад з наших президентів – це не найкращі приклади. По-друге, треба своєю поведінкою показувати приклади.
Олексій Голобуцький
Жахливість ситуації в тому, що пройшло 5-6 років, а у нас фактично вибір той же самий. І це найгірше в сьогоднішній ситуації.
Віталій Кулик: У Януковича дуже багато чеснот, я не хочу їх перераховувати. Є, звичайно, свої «мінуси». Я погоджусь з тим, що питання моральних орієнтирів на політиків треба зняти з порядку денного. У нас немає політиків, на яких варто рівнятися. У нас є або вічні непрохідні, або…
Олексій Голобуцький: …Вічно прохідні…
Віталій Кулик: Або ті, що вічно працюють, або ті, хто хочуть когось почути. У нас немає моральних авторитетів в політиці, на жаль. Це є фактом.
З іншого боку, суспільство має саме виробити в собі певні морально-етичні вимоги до політиків і домагатися, щоб політики їм слідували. І тоді, я думаю, у нас буде пере форматування політичної системи, зміна якості політичної системи, зміна якості політиків.
Олексій Голобуцький: У нас немає інтелігенції в політиці.
Віталій Кулик: Слава Богу. Інтелігент не вміє працювати (сміється).
Читатель сайта «Главред» Вервольф (Ukraine, Kiev): Г-н Кулик, в Украине нет гражданского общества и перспективы не видны .Что вы лично,ваша структура сделали для становления такого общества? Означает ли это, что вы сидите на проектном финансировании олигархата и играете роль "засланного казачка"? : Я знаю автора – це Соломатін, колишній депутат Верховної Ради. У нас з ним довга ідеологічна дискусія.
Читатель сайта «Главред» Анвар (Ukraine, Kiev): Господин Кулик, Вы директор Центра проблем гражданского общества. Есть ли в нынешней буржуазной Украине ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО? И может ли ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО быть при социализме? Если - ДА, то в чем принципиальное отличие? Спасибо
Віталій Кулик
Стосовно назви нашого центру – ми тому й називаємося «проблем громадянського суспільства», тому що, наприклад, я вважаю, що громадянське суспільство в Україні до цього часу не сформовано. У нас є зародки громадянського суспільства і зародки громадянської активності, але немає повноцінних структур громадянського суспільства. Крім того, немає взаємодії між третім сектором – громадянськими ініціативами – і владою, з одного боку, а з іншого боку, з бізнесом.
Тому, виходячи з філософського принципу, я вивчаю те, чого немає, абстракцію.
Стосовно громадянського суспільства при соціалізмі я послав би товариша Анвара до творів Грамши про необхідність формування громадянського відповідального суспільства, яке в умовах переходу до соціалістичного ладу передбачає взаємодію соціальних протестних ініціатив з пролетарськими партіями для побудови соціалістичного ладу.
Я б порадив читачу читати не лише Маркса, Енгельса, Леніна, а й нову марксистську літературу, особливо західну і східну, і не зациклюватись на творах товариша Сталіна.
: Путин+Янукович=0. Потому что ни Путин, ни Янукович не имеют представления, как будет складываться ситуация в дальнейшем. Я все-таки надеюсь, что это не игра плохого и хорошего полицейского, что все-таки это попытка оздоровления российской политической элиты.
Читатель сайта «Главред» Corleone (Ukraine, Kiev): Путин+Янукович= порядок в наших странах!
Олексій Голобуцький
У Ющенко проблема заключается в том, что Россия слишком любит Украину, уделяет ей слишком много внимания, а у Януковича будут другие претензии – слишком плохо любит Украину, слишком мало дает Украине, слишком мало вкладывает инвестиций и т.д., - т.е. будут свои претензии, которые Россия, конечно, не сможет выполнять по многим причинам и снова будут возникать определенные проблемы.
Віталій Кулик: В Україні образ Путина як політика, який навів порядок, побудував вертикаль влади, відновив Росію. Деякі наші громадяни вважають, що нам потрібен український Путін. Частина з них бачить такого українського Путіна в Януковичі. Я не ставив би між ними знак рівняння в силу багатьох причин – специфіки російської політичної системи – і більше би говорив, що ця формула – «Янукович+Путін=порядок» - це є міф. Як кожен політичний міф, він має свою логіку і є більше політтехнологією для досягнення певних політичних цілей. Не більше.
Читатель сайта «Главред» Степан (Ukraine, Simferopol): В Крыму сегодня фактически у власти Партия Регионов, которая побила "горшки" со всеми русскими движениями на полуострове. Ясно почему, потому что криминал от Партии Регионов(депутаты местной ВР Крыма Лукашов, Мельник ) начал управлять всем. А вернее, брать мзду. Сегодня Крым не только на коленях, он лежит плашмя. Кого Путин будет поддерживать в Крыму - русские движения или криминальных авторитетов от регионалов? Интересно, что у Тимошенко проблемы локализировались на уровне Верховной Рады. Мы не знаем о серьезных конфликтах на местном уровне. А Крым – Киселеву просто дать возможность вести отдельную кампанию, зарегистрировать его как кандидата в президенты и чтобы он просто занимался тем, что показывал, что такое Партия регионов в Крыму.
Алексей Голобуцкий:
В Харькове созданы два конкурирующих штаба – один возглавляет Шенцев, другой – Добкин. И так множество организаций. Люди почувствовали, что они могут прийти к власти по-настоящему, и вылезают все негативы. Крым очень показателен, потому что независимо от того, выиграет Янукович или проиграет, он не будет иметь легитимности украинской с точки зрения того, что он не победит в Киеве. Для любого президента в любой европейской стране это не совсем хорошо. Но если он еще не получит максимальный результат в Крыму, это будет очень серьезным козырем для оппозиции.
Віталій Кулик: З моєї точки зору, конфлікт між Партією регіонів та «Руським блоком» та іншими проросійськими структурами свідчить про певну кризу відносин цих сил, а також про кризу самого «Руського блоку». Це перше. По-друге, криза в самій ПР на місцевому рівні. Останні півроку ми стали свідками багатьох скандалів всередині ПР, протиріч між різними угрупуваннями всередині ПР. якщо раніше ПР сприймалась як щось монолітне, то тепер це фактично це є сегментоване, фрагментоване угрупування. Я думаю, що цей процес поглибиться. Будь-які розколи в ПР будуть закінчуватися виключенням одного конкретного депутата і на цьому конфлікт буде локалізовано.
Те саме відбувається зараз і в Криму. Очевидно, що після виборів відбудеться чистка ПР в Криму, і вона позбавить найбільш одіозних персонажів, які створюють імідж, тому що попереду – місцеві вибори. І ПР розуміє, що без певного ребрендінгу, без певного очищення в Криму неможливо отримати успіх.
А те, що ПР зараз має потужний рейтинг на півострові, - це факт.
Стосовно того, чи підтримає Росія когось в Криму – мабуть що не Богословську, згідно її позиції зробити Севастополь українсько-російським містом. Очевидно, що не Ющенко чи партію «Свобода» Тягнибока, який взагалі пропонує скасувати автономію Криму. Я думаю, що інтереси російського бізнесу в Криму достатньо сильно представлені, і вони будуть диверсифікувати свої ставки. Очевидно, що буде балансуюча підтримка як ПР, так і БЮТ, який також набирає зараз певної ваги в самому Криму.
