Російська політика на пострадянському просторі

Віталій Кулик,
директор Центру досліджень проблем
громадянського суспільства, Київ

http://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/1071/

Український журнал — 9/2010
Міжнародна політика як на глобальному, так і на регіональному рівнях стала більш жорсткою, аж до застосування збройної сили, що різко звузило можливість маневру для країн, які не є регіональними лідерами, у тому числі і для України. Зокрема, нетерпима поведінка США з питань боротьби з тероризмом (і у пов’язаних з цим сферах) копіюється і відтворюється і на регіональному, і на національному рівнях. В „Актуальних завданнях розвитку Збройних Сил Російської Федерації“, розроблених МО РФ, задекларовано, що „наявність у Росії сучасних і ефективних Збройних сил стає однією з умов її успішної та безболісної інтеграції у систему міжнародних відносин, що вибудовується“.

Тло для формування стосунків Росія в „Актуальних завданнях“ проголосила право на здійснення превентивних воєнних акцій у країнах СНД (у тому числі – для захисту прав етнічних росіян). Ще в жовтні 2003 р. міністр оборони Росії С. Іванов на зустрічі міністрів оборони країн-членів НАТО в Колорадо-Спрінгс заявив, що „Росія могла б застосувати військову силу, у тому числі і превентивно, у ряді випадків, коли безпосередньо існує військова загроза Російській Федерації, і вона зрима, виразна, невідворотна. […] сила може бути застосована, коли Росію намагаються обмежитив доступі до життєво важливих регіонів світу, у тому числі важливим з економічної або фінансової точки зору для нашої країни“.

В силу глобальності загроз держави-лідери зацікавлені, насамперед, у покращенні стосунків між собою, а інші держави фактично слугують тлом, на якому формуються такі взаємини, або ж стають „розмінною монетою“ у них. Намагання ж „малих“ та „середніх“ країн грати на протиріччях „великих“, або ж демонстративно суперечити їм, викликає неадекватну агресивність у відповідь (як у минулому щодо України США – стосовно „кольчуг“, Росія – щодо Грузії та України тощо). Таким чином, для „малих“ і „середніх“ держав дуже загрозливою стає зовнішньополітична поведінка, спрямована на розігрування протиріч між „великими“, у тому числі через пошук захисту в одних проти інших.

Унікальний мобілізаційний ресурс Росії
На регіональному рівні нагальною прикметою часу стало формування нових альянсів та коаліцій та відповідна трансформація вже існую чих. У цьому контексті пріоритети політики Росії на пострадянському просторі в першу чергу лежать у сфері формування та розвитку союзів, в яких безумовним лідером є Росія (ЄЕП, ОДКБ, ЄврАзЕС), а не двосторонніх стосунків (що ніяким чином не гарантує безпроблемних відносин у всіх сферах).

Упродовж останніх п’яти років керівництво Російської Федерації послідовно вибудовує свою зовнішню політику у руслі жорсткого, прагматичного відстоювання національних інтересів. Її головними завданнями є модернізація країни та її інтеграція у світові процеси, підтримка, просування та відстоювання на зовнішніх ринках інтересів російських економічних суб’єктів, насамперед природних монополістів (енергетика, транспорт, зв’язок).

Своєю чергою влада намагається отримати важелі впливу на великий бізнес з тим, щоб використовувати його можливості для впровадження російських державних стратегій в країні і за її межами.

Таке підпорядкування великого капіталу державному апарату сьогодні надає російській зовнішній політиці унікальний мобілізаційний ресурс держави-корпорації. Одночасно Кремлю вдалося провести важливі ліберальні закони й основні прогресивні економічні реформи (зниження податків, валютна лібералізація, земельна, пенсійна, митна й інші реформи). Слід зазначити, що саме проведення у Росії ліберальних реформ, націлених на зниження державного субсидування власної економіки і соціальної сфери, вступає в логічне протиріччя з продовженням „донорства“ щодо країн СНД, зокрема України.
Кінець ідеологічної конфронтації Схід – Захід Консолідація російського суспільства та політичної еліти, формування „керованої демократії“, поступове вирішення чи локалізація внутрішніх проблем, зокрема чеченської, дозволили Кремлю значно підвищити ефективність та наступальність міжнародної політики. Росія запроваджує енергійні заходи щодо участі у глобальних й регіональних економічних проектах, про що свідчить інтенсивний розвиток її економічних відносин з країнами ЄС. СНД – зона особливої уваги Кремля. У грудні 1999 року на засіданні Ради безпеки РФ з порядком денним „Про основні завдання політики РФ у відносинах із державами СНД на сучасному етапі“ було окреслено головне завдання для виконавчої влади Росії на регіональному рівні – протидія дезінтеграційним процесам в рамках СНД. Параметри конкретних заходів у цьому напрямі були відкоректовані на засіданні Ради безпеки РФ „Про основні завдання політики Російської Федерації щодо зміцнення співробітництва в рамках СНД у сучасних умовах“ у жовтні 2002 року.

В посланнях президента Росії
Федеральним Зборам РФ 2003 р. та 2004 р. вказується, що „Росія розглядає простір СНД як сферу своїх стратегічних інтересів“. Тільки у 2005 році ця фраза зникає. Згідно з директивами МЗС РФ, політичну лінію стосовно кожної з країн СНД, зокрема України, передбачається вибудовувати „диференційовано, беручи до уваги зустрічну відкритість, готовність належним чином враховувати інтереси РФ, у тому числі у забезпеченні прав і свобод співвітчизників“.

В 2008 році в РФ було затверджено Нову концепцію зовнішньої політики Росії, яка стала перехідним документом, що покликаний визначити позиції РФ щодо ключових міжнародних процесів та адаптувати зовнішню політику Росії до поточних міжнародних тенденцій.

Нова концепція не є конфронтаційною, але доволі жорстко визначає межі балансу інтересів Росії, Європи та США в питаннях національної безпеки та нового світового порядку. Водночас, документ підкреслює закінчення ідеологічної конфронтації по лінії Схід – Захід, яка існувала в минулому. Привертає увагу наступальний характер документу („енергійна“ зовнішня політика як основа подальшого поступального розвитку РФ) та заклик до активних дій у процесі посилення міжнародних позицій РФ. Тобто, це Нова концепція адекватного реагування та нарощення участі РФ у міжнародних справах.

У Новій концепції також вводиться нова категорія – мережева дипломатія, що передбачає розширення традиційного списку учасників у галузі дипломатії та вирішення міжнародних проблем.

Загалом варто відзначити, що Кремль вперше відмовився від характеристики Росії як „великої держави“. Водночас, РФ відкликала обіцянки, пов’язані з готовністю до подальшого скорочення ядерного потенціалу.

„Концепція зовнішньої політики Російської Федерації“ містить деякі нові публічні акценти відносно політики Росії на пострадянському просторі. Концепція остаточно трансформує свою філософію СНД як неполітичної організації, як форуму лише для „політичного діалогу“ й, головне, механізму співробітництва за пріоритетами у сферах економіки, гуманітарної взаємодії тощо. Концепція переводить стосунки з країнами СНД на ринкову основу: „Росія ставиться до торгово-економічних зв’язків з державами-учасниками СНД … з дотриманням ринкових принципів як важливої умови розвитку рівноправних взаємин…“.

СНД як своєрідне лоно для нової, вибіркової інтеграції

За словами російського експерта Модеста Колєрова, Росія тепер концептуально розглядає СНД як своєрідне лоно для нової, вибіркової інтеграції з тими, хто „проявляє готовність до стратегічного партнерства й союзництва“, а саме – з Білоруссю й Казахстаном у рамках ЄврАзЕС та іншими державами у рамках ОДКБ. Відтепер завдання будівництва Союзної держави з Білоруссю також переводяться на ринкову основу. При цьому залишається незрозуміла перспектива неодноразово декларованого завдання ЕврАзЕС як „механізму сприяння реалізації великих водноенергетичних і інфраструктурних проектів“.

Якщо у випадку з інфраструктурними проектами в контексті активної енергетичної політики Росії в Євразії питань не виникає, то в частині „водноенергетичних“, тобто проблем навколо енергобалансу й споживання води між Казахстаном, Узбекистаном, Таджикистаном і Киргизією й, головне, комерційним змістом участі в них Росії, – сьогодні набагато більше питань.

Нова концепція акцентує увагу на інтеграційній функції ОДКБ і, головне, її пріоритеті в Євразії перед „експансією НАТО“, завданні „перетворення ОДКБ у стрижневий інститут забезпечення безпеки“ у регіоні. Позиція стосовно такого роду відновлення ролі ОДКБ стимулюється формулою: „Росія зберігає негативне ставлення до розширення НАТО, зокрема, до планів прийому у члени альянсу України й Грузії, а також до наближення військової інфраструктури НАТО до російських кордонів у цілому“.

Харківські угоди зняли на певний час
загрозу безпеці, яку являють собою
російські військові в Криму

При аналізі російської політики на пострадянському просторі варто враховувати кілька важливих факторів. Зокрема, особливості процесів формування нової економічної і політичної еліти у наших державах. Вони характеризуються значним посиленням боротьби за контроль над стратегічними суб’єктами господарювання (як у власних країнах, так і в країнах „близького зарубіжжя“). Водночас на все це значною мірою накладаються соціокультурні розбіжності, що не тільки посилюються, але й активно експлуатуються в українському і російському медіапросторах.

Останнім часом стурбованість Кремля викликає низка обставин, зокрема: зміцнення російської державності і посилення авторитету Росії у світі, на думку російських експертів, несумісні з українським нехтуванням (або ж „проволочками“ та застереженнями) російських економічних інтересів; проведення ліберальних реформ у Росії, націлених на зниження державного субсидування власної економікиі соціальної сфери, вступає в логічне протиріччя з продовженням „донорства“ щодо України. Таким чином, „гальмування“ Києвом (з російської точки зору) російських міждержавних економічних проектів нині Москвою розглядається як втрачену економічну вигоду і час (газовий консорціум, електроенергетика, нафтопровід „Одеса–Броди“) плюс ціна нашої євроатлантичної інтеграції.

У сфері економіки Росія намагається отримати контроль над стратегічними українськими об’єктами, які можна інтегрувати у російські транснаціональні компанії, насамперед енергетичні, а також оборонний комплекс та машинобудування. Щоправда, Росія намагається якнайшвидше відтворити свої замкнуті технологічні цикли. За умов, що склалися, сьогодні Росію у стратегічній перспективі реально цікавлять тільки транзитні можливості України (газо-, нафтотранспортні на електроенергетичні).

Сьогодні для Росії виникли якісно нові можливості закріпити свої позиції на українському напрямку. Перш за все мова йде про підписання так званих Харківських угод. Продовження терміну базування Чорноморського флоту РФ в Криму до 2042 року відкрило перспективу Москві для укладання подібних угод і з іншими сусідами. Так, в серпні 2010 р. підписано угоду про продовження перебування російської військової бази у Вірменії до 2044 р., окремі договори підписані з Абхазією та Південною Осетією. На часі укладання подібних документів з рядом центральноазійських країн (Таджикистан, Казахстан) та Білоруссю. Динаміка двосторонніх контактів між керівництвом України й Росії впродовж останніх півроку дала привід вітчизняним медіа говорити як про „медовий місяць“ українсько-російських стосунків, так і про „здачу національних інтересів“. Проте пролонгація базування Чорноморського флоту РФ у Криму до 2042 року при всій внутрішній суперечливості дозволили на певний час зняти з порядку денного загрозу безпеці, яку являють собою російські військові в Криму, і дати перепочинок промисловості.

Головні досягнення „медового місяця“
Підписання угоди про початок процедури проведення на українсько-російському суходільному кордоні демаркаційних робіт стало новацією десятиліття. Росія фактично відмовилася від пакетного розгляду питання демаркації (разом з питанням морського кордону) і пішла на прийняття українського варіанту: спочатку суходіл, потім море. Вирішення питання демаркації східного кордону, можливо, буде сприяти одержанню Україною плану дій по безвізовому режиму з Євросоюзом і полегшить роботу з підписання поглибленого договору про зону вільної торгівлі й асоціації з ЄС.
Але головним досягненням „медового місяця“ стали заяви по безпеці в Європі й Чорноморському регіоні, які відкривають контури майбутнього етапу зовнішньої політики України. Найважливіше – це питання простору безпеки й формування основи зовнішньо-політичного курсу Януковича на позаблоковість України. Очевидно, офіційний Київ почав підготовку до підписання з Москвою нового документа, що визначить не тільки гарантії безпеки для України, але й сам гарантійний механізм. Мова йде про наповнення змістом Будапештського меморандуму 1994 року, згідно з яким США й РФ виступили сторонами-гарантами

безпеки України, коли ми відмовилися від свого ядерного арсеналу. Росія може піти на цей крок в обмін на українську позаблоковість та синхронізацію зовнішньополітичних ініціатив (наприклад, у питанні реформування ОБСЄ, Придністровському врегулюванні тощо).
Таким чином, російська політика на пострадянському просторі формується в кількох вимірах. З одного боку, просування економічних інтересів Кремля, реалізація коопераційних проектів там, де РФ не може самотужки побудувати замкнені промислові цикли, зберігати газовий дипломатичний інструментарій; диференційовано підходити до країн пострадянського простору (стосовно Грузії та Молдови – тактика сили та тиску), стосовно центральноазійських країн та Азербайджану – пропозиція широкої інтеграції (в рамках ЄврАзЕС та ШОС чи енергетичного простору), до України застосовується тактика „задушити в обіймах“ (хоча це вписується і в українську тактику здачі „непідйомних“ секторів промисловості в обмін на негайний конкретний результат). Проте така тактика не може використовуватися постійно.

Найближчий час не принесе жодних „історичних проривів“
Останні переговори в рамках міжурядової комісії з питань економічного співробітництва Україна – Росія, показали, що медовий місяць у діалозі Києва та Москви вже минув. Найближчим часом не очікується жодних „історичних проривів“. Тепер кожен намагається рахувати свої економічні вигоди. Зокрема, анонсоване об’єднання авіапромів РФ та України (а насправді – поглинання) так і не відбулося через жорсткий спротив українського авіаційного лобі. Жорсткі переговори відбуваються і в газових питаннях. Зокрема, українські підприємці вимагають від РФ вирішення питання прямих поставок газу з країн Центральної Азії і використання території Росії як енерготранзитної зони. Все це явно має позначитися на російській зовнішньополітичній стратегії.

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.