Середній клас в Україні не народився, а вже, бідося, помер. Вічна йому пам’ять

АСН

Коли взимку 2004-2005 років симпатяга Рома Скрипін та Данило Яневський із радісними обличчями повідомляли про перемогу середнього класу на Майдані, автору цих рядків було смішно. Адже як могло перемогти те, чого ніколи не було? Звісно, „середній клас” існував у тому ж сенсі, що й бог для атеїста. В книжках про Всевишнього написано чимало, а вплив на реальність – мізерний. Приблизно, як від літаючих тарілок, снігової людини, латиноамериканської собаки-вампіра чупокабри чи вітчизняних шубіних, анчуток чи злиднів. Масове вірування. Народна міфологія. І жодних доказів існування.

Марні дівочі… помаранчеві мрії

Люди з великими прибутками, може, й підтримували Ющенка, але це можна поставити під сумнів. Центральні райони Києва, населені буржуазією, дали меншу підтримку, ніж робітничі околиці чи передмістя, де голосування було майже як на Галичині. На Печерську Ющенко мав підтримку близько 60-ти %, а на околицях й 90-то % — не було дивиною. Перемога „середнього класу”, який „стояв на Майдні”, – марення помаранчевих ідеологів. Спроба збрехати іншим і собі. Бо спокійніше вірити в „середній клас”, що захотів „утвердження демократії”, ніж у соціальний вибух, що просто через відсутність сильних політичних та економічних організацій робітничого класу не призвів до серйозніших змін суспільного ладу. Але до недавнього часу в нас не було доказів відсутності середнього класу. Тому що звичайне „під ліжком шукав, у нужнику теж і не знайшов” та приаттачене чесне слово в якості аргументу не приймається. А сама „середньокласова манія” набула вже „космічних” розмірів та космічного масштабу дурості. Навіть Черновецькій на фоні ЦЬОГО виглядає відносно нормальною людиною.

Похвала глупоті

Коли взимку по три-п’ять тисяч справжніх (не за гроші) пенсіонерів виходили до київської мерії, то ці люди в старому заношеному одязі розповідали, що вони не бідні. В них є „власність”! Наприклад, шість соток землі з невеличким сарайчиком, який називають дачею. Власне, буржуазна демагогія БЮТ чи Михайла Бродського, складається враження, звернена в основному до представника уявного, а не реального „середнього класу”. БЮТу та іншим політичним силам має бути соромно, що основний контингент їхніх заходів — студенти за бабки та трохи пенсіонерів „на шару”. Середній клас вам побачити у натовпі буде важко. Він тусується біля трибуни в ідеологічній обслузі. Це його соціальна місія.

Пенсіонерам було соромно сказати, що їх — власне, бідних людей — реформатори ЖКГ намагаються зробити звичайнісінькими жебраками. Ідіотську ілюзію прищепили бідним. Власне, сама ідея „середнього класу” є конструкцією, щоб прищепити ідеологічні цінності правлячого класу бідноті. Цікаво, що, за результатами спеціального опитування 2006 року представників „середнього класу”, виявилося, що за партію „Віче” вони не голосують.

Мільйонерів та великих власників, за оцінками матеріалів Інституту демографії та народонаселення, — 200 тисяч. І це замало для рейтингу цього піар-проекту. За ліберальну демагогію, радше за все, голосують бідні — із снобізму. Така от є в автора цих рядків гіпотеза.

ПР включила до списку Богословську. Може, біло-блакитні це зробили, щоб спертися на голоси пролетаріату та бюджетників? Такий тонкий хід. Втім, люди розумнішають, рейтинг полум’яної неолібералки падає. Так що включення її до списку схоже на акт благодійності. Останній шанс вскочити до парламенту перед остаточним зануренням у політичне небуття.

Пацієнт радше мертвий ніж живий

В травні Інститут ім.. Горшеніна опублікував гомерично смішне дослідження вітчизняного середнього класу. Власне, в Інституті ім. Горшеніна (політологічна фірма Костя Бондаренка) вірять, що десь в сусідній країні (а може, й за морем) „середній клас” існує. Все ж попри любов до західних інтелектуальних міфів, вони дійшли висновку — „середнього класу” як політичного суб’єкта немає. Хоча знайшли якусь кількість приватних власників та високооплачуваних фахівців, які отримують десь по „штуці” зелених на місяць. Вони відокремили його від верстви держслужбовців та представників скромної породи мультимільйонерів та мільярдерів. Також викинули з середнього класу представників робітництва та дрібного бізнесу, що нахабно називають себе середнім класом. Кожен третій в Україні має тенденцію відносити себе до цієї верстви. Три чверті з них (25% відсотків співвітчизників) собі безсовісно лестять, бо вони звичайнісінькі бідні люди. А справжніх представників „середнього класу”, за версією підлеглих Костя Бондаренка, за статусом та доходами — 8,9 %. Отримують вони десь близько тисячі доларів на брата/сестру. Хоча щодо „сестер” там негусто. Більшість вітчизняних „середньокласників” — мужички за сорок. Але й ці мільйони буржуа не надто відрізняються він таких само „мужичків” із нижчих щаблів соціальної драбини. От тільки до „недоторканності приватної власності” відносно багаті та успішні ставляться з більшим пієтетом, ніж бідні. Хоча й для середнього класу одностайність у цьому питанні нехарактерна. Наймані працівники в неструнких лавах „середнього класу” не так переймаються загрозами реприватизації та приватизації, ніж безпосередні власники. Тобто висококваліфіковані фахівці від сірих та убогих громадян не надто відрізняються.

Біль та страждання буржуа

Політолог Віталій Кулик вважає, що, насправді, „середній клас” живе тяжко, працює забагато й існування його позбавлене перспективи. Переважна частина „середнього класу”, до якого він відносить людей із доходами вище 500 доларів на члена родини, весь час перебуває в гонитві за грошима. Їхні доходи значною мірою перебувають у „тіні”, а вимоги трудового кодексу не виконуються. Адже „середній клас”, у його розумінні, – це переважно кваліфіковані фахівці й платити податки господарі не дуже зацікавлені. Зарплати в „конвертах”. Звісно, не всюди так, але за твердженням Кулика, закони про працю регулюють лише 25% трудових відносин.

Найнеприємніше, вважає політолог, — те, що така система організації праці та відпочинку робить існування кваліфікованих працівників безсистемним та беззмістовним: „вони весь час балансують на межі виживання, щоб наповнити споживчий кошик, повернути відсотки по кредитам, заплатити за навчання дітей… така праця не дає їм підняти голову та критично оцінити дійсність”.

„При здавалося б високих доходах вони часто ледве зводять кінці з кінцями. Ціни на оренду житла в Києві настільки високі, що після виплат квартирним господарям в руках у представника середнього класу залишається 200-300 доларів. Це десь мінімальний споживчий кошик”.

Люди, у яких доходи зростають, ніяк не можуть банально „нажертися”. Значна частина доходів, витрачених не на харчі, а у сфері обслуговування, – це витрати на їжу в ресторанах, — твердить співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень Людмила Черенько.

Смерть „Середнього класу”

Місце народження терміну „середній клас” – США. Саме там соціологи розробили класифікацію соціальних прошарків, за якою три із шести страт називають середнім і відносять туди людей за рівнем доходів. Від початку вчені особливо глибокого сенсу в таку стратифікацію не закладали. Це вже політики перетворили „середній клас” на фетиш. Це стало символом „класового миру” й держави благоденства. Втім, соціальна держава останні років 15-ть агонізує. Повернення повномасштабних класових конфліктів не за горами. Саме член сенату США Джеймс Уэбб – цей колишній міністр в уряді Рейгана, колишній конгресмен-республіканець, а сьогодні сенатор-демократ у вступі в Конгресі — порівняв Америку початку 20-го сторіччя з нинішньою. „Америка тоді, як і зараз, була розділена класовими бар’єрами на частини, які дрейфували все далі один від одного. Так звані барони-грабіжники без всяких вибачень привласнювали собі велетенський процент національного багатства. Знедолені робітники на нижніх поверхах суспільства, в свою чергу, погрожували революцією”, — сказав він 23 січня 2006 року.

Так що, „панове-політикани”, припиніть багато говорити про середній клас та розвиток бізнесу. Це не тільки дурне заняття, але ще й немодне. В Америці зараз говорять про робітничий клас і про чесніший перерозподіл доходів, бо інакше буде буржуям біда.

Агенство социальных новостей

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.