Щодо Енергетичної стратегії України на період до 2030 року.

В. Усатенко, інженер-енергетик, Народний депутат України І скликання.

Кабінет Міністрів України в березні 2006 року схвалив Енергетичну стратегію України на період до 2030 року. Сам по собі цей факт не є доконаною дією, оскільки уряд, як суб`єкт права законодавчої ініціативи має внести на розгляд Верховної ради України проект документу який суперечить чинній Національній енергетичній програмі України. Тільки за умови бездоганної якості і несхибності принципів цього проекту, Верховна Рада України має зупинити чинність Національної енергетичної програми України, і затвердивши відповідним законом України енергетичну стратегію, дати доручення Уряду України на розробку нової енергетичної програми. Інакше виникне серйозна правова колізія, - затверджений урядовою постановою документ входить в протиріччя з вищим в правовій ієрархії документом - чинним Законом України і повністю зводить нанівець виконання чинної Національної енергетичної програми України. Саме тому вважати розроблений робочою групою під керівництвом академіка НАН України М.М. Кулика документ «Енергетичною стратегією України на період до 2030 року» немає правових підстав. http://www.acn.org.ua/2008/05/16/shhodo_energetichno_strateg_ukrani_na_perod_do_2030_roku..html

Є інші підстави для широкого обговорення якості цього документу. Оскільки, метою раціональної енергетичної політики є найефективніше використання енергії, необхідно було в схваленому проекті енергетичної стратегії продемонструвати глибокі знання в динаміці на період дії стратегії, зокрема:

структури енергоресурсів;

структури економіки країни в цілому;

рівень і стадія розвитку;

структура і кількість енергії, що споживається;

соціально-економічна структура і тип суспільства;

екологічні ризики і обмеження;

природа і її чинники, клімат, рельєф і т.п.;

технологічна структура промисловості;

технологічна структура енергетики.

Більшість цих чинників залишилася поза увагою розробників проекту. Штучне введення трьох періодів розвитку економіки України: - «до 2010 року період структурної перебудови інноваційного напрямку», «2011- 2020 роки – період випереджаючого розвитку прогнозується завершення переходу до постіндустріального суспільства з характерною зміною структури економіки» здається заплутало самих розробників документу і вивело на звичну пряму і зрозумілу як план ГОЕЛРО дорогу. Найперше – псевдопрогноз енергоспоживання, слідом – розподіл меркантильних очікувань учасників процесу енергореформування. Насамкінець усунення розриву в енергоефективності економіки, порівняно з світовими показниками.

В такому вигляді документ і був схвалений Кабінетом Міністрів. Поза його текстом, а саме в «Висновках відносно листа громадських екологічних організацій з питань розвитку української енергетики та перегляду енергетичної стратегії України на період до 2030 року» сформульовані апетити тільки в електроенергетиці використовувати від 5 до 15% ВВП України з коштів Держбюджету. Але на ринкових засадах. І виключно за рахунок соціальної сфери. Фактично це і є головною метою розробників. Долучитися до розподілу великих коштів. І ще захистити свою позицію від «невідомих людей», які намагаються ревізувати їхні творчі надбання.

Все інше в цьому документі є простою демонстрацією банальної ерудиції її розробників. Абсолютна відсутність аналізу ризиків для пересічного споживача щодо проживання його в країні, яка здійснює свою енергетичну політику зазначеним в документі чином є тим індикатором, який показує зверхність позиції держави над інтересами суспільства. Люди, які вкладали значну частку сімейного бюджету в газифікацію своїх осель, так і залишилися сам на сам з проблемою невизначеності ресурсного забезпечення, цінової складової і, що не менш важливо, технологічної безпеки газифікації. Не викликає оптимізму стан надійності розподільчих електричних мереж, низька встановлена потужність і ненадійність споживацьких підстанцій, особливо в сільській місцевості і малих містах. Як наслідок – повна відсутність альтернативи щодо забезпечення власної оселі опаленням, освітленням, засобами приготування і зберігання їжі. Першим парадоксом є те, що встановлена потужність електрогенерації в Україні на третину перевищує можливості пікового вітчизняного споживання і експорту електроенергії. Другим парадоксом є надмірне превалювання на енергоринку генеруючих потужностей однієї компанії, а саме НАЕК «Енергоатом». НАЕК «Енергоатом», володіючи 25% генеруючих потужностей реалізує споживачам половину електроенергії в Україні. Це призводить до штучного банкрутства теплових електростанцій, які вимушені покривати переважно пікові навантаження енергосистеми України, працюючи в режимі слідування за поточним навантаженням. Завдяки такому перекосу ведення режиму енергосистеми України середня собівартість електроенергії в Україні завищена майже на 40%.

Щодо ресурсів. Основними первинними енергоресурсами є природний газ, нафта і нафтопродукти, вугілля, ядерне паливо, енергія стоку річок. Вітер, сонячна енергія, геотермальні ресурси, біомаса та ін. ще не зайняли достойного місця в структурі паливно-енергетичних ресурсів України. Ризики порушень існуючої системи забезпечення основними енергоресурсами викликають природне бажання досягнути найбільш можливого самозабезпечення. Проблема, що виникає під час переходу від ресурсів з великим енерговміщенням (нафта і газ – 40 кДж на кг.) до ресурсів з меншим енерговміщенням (низькосортне вугілля) чи розосередженими (біомаса), можуть викликати втрату переваги самозабезпечення. Але ця втрата може бути відчутною тільки в коротко чи середньоперіодній перспективі. В стратегічному плані, як правило, принцип самозабезпечення енергоресурсами є виграшним, але за умови, якщо програма заміщення нафти і газу дуже ретельно підготовлена і гарантує стабільність енергозабезпечення, поліпшення платіжного балансу, збільшення зайнятості населення, прискорення розвитку високоефективних галузей промисловості. При цьому зростають ризики забруднення навколишнього середовища вище рівнів, безпечних для проживання людей. Для умов України покриття прогнозованого дефіциту електроенергії за рахунок атомних блоків є найбільш ризикованим шляхом, оскільки повна відсутність національного наукового менеджменту, спеціалізованої проектно-конструкторської та нормативно-дослідницької інфраструктури, системи кадрового забезпечення будівництва і експлуатації ядерних об`єктів не дозволять сформувати повного уявлення про ступінь економічних та екологічних ризиків цієї сфери. Відкладені рішення щодо поводження з опроміненим ядерним паливом і відсутність прогресу в захороненні радіоактивних відходів атомних станцій, вкупі з відходами видобутку і переробки уранової руди, сховища радіоактивних відходів військового походження повністю вичерпали перспективу економічного субсидування атомної енергетики. Загальні витрати на знешкодження тільки існуючих радіоактивних відходів можуть сягнути рівня 65 трлн.$. До цього додаються значні бюджетні видатки на фінансування зупиненої ЧАЕС та утримання об`єктів зони відчуження ЧАЕС. На додаток, існуючі ризики порушення порядку забезпечення блоків діючих АЕС України ядерним паливом з Росії, можуть викликати неможливість роботи АЕС України до вичерпання їх ресурсу, або непередбачені значні затрати на кваліфікацію і придбання ядерного палива інших країн чи майже космічні видатки на створення власного ядерного палива.

Для забезпечення сталості функціонування житлового-комунального комплексу і побутових споживачів України необхідно зусилля держави сконцентрувати на виконанні заходів щодо підвищення надійності мереж і обладнання, повного забезпечення відповідними енергоресурсами власного видобутку чи виробництва за доступними для найбідніших верств населення тарифами.

Ресурси вугілля є найбільш значними, проте варто зауважити що за умов продовження практики небезпечних способів його видобутку ці ресурси можуть бути втраченими. Середня глибина видобутку для шахт Донбасу складає близько 700 метрів. Ведеться видобуток на ряді шахт з глибини 1200 метрів. При видобутку якісного вугілля з цих глибин енерговитрати складають від 35 до 50% енергоємності самого вугілля. На видобуток низькосортного вугілля цей показник піднімається до 70%. Висока аварійність процесу, вплив високих температур і інтенсивне пилогазовиділення, необхідність відкачування води і багатократної вентиляції будуть тими чинниками, які будуть і надалі ускладнювати і здорожувати видобуток вугілля. Зважаючи на ці обставини, варто звернути увагу на комплексне використання низькосортного вугілля. Інвестиційною складовою для широкого застосування забалансових залишків вугілля шахт, що підлягають закриттю можуть бути кошти, які спрямовуються урядом на закриття шахт. Сам метод полягає в тому, що на низу розширеного шахтного ствола розміщується руднотермічна піч – газифікатор. Низькосортне вугілля разом з вуглистою породою по системі гравітаційних спусків потрапляє в руднотермічну піч, в якій мінеральна складова вугілля відновлюється в вигляді нержавіючого сплаву – феросилікоалюмінію. Відновлювачем є вуглець самої шихти. Газ, що виділяється з печі піднімається на гора, де, або потрапляє в установку для виробництва метанолу, або на парогазову чи газотурбінну енергоустановку відповідної потужності. Сам феросилікоалюміній застосовується в машинобудуванні, будівництві і інших сферах, вивільняючи з застосування продукцію чорної металургії. Таке використання відпрацьованих шахт зніме частину соціальних проблем в шахтарських містечках і дасть можливість включення в енергосистему України високоманеврових енергоблоків. Відповідні рішення треба шукати також для застосування бурого вугілля. До речі, в Донбасі немає жодної шахти, яка б видобувала солоне вугілля. Саме тому, що відсутні технології його використання.

Внутрішні проблеми Української енергетики є значними. Насамперед в інституціональному плані. Достатньо сказати, що за рахунок оптимального адміністративного і диспетчерського управління енергосистемою України ефективність енергетичних процесів у сфері генерації, передачі та розподілу електроенергії і використання первинних енергоносіїв має підвищитися на 25 – 30 %. Для цього не потрібні бюджетні кошти. Достатньо політичної волі урядової команди.

Щодо відсутності критеріїв, стимулюючих утворення функціонального енергогосподарства, то на їх розробку і треба було спрямувати енергетичну стратегію України. Можливо замість сфери енергозабезпечення варто було-б створити засади утворення і функціонування сфери енергетичних послуг. У цій сфері знайдуть своє місце альтернативні, відновлювальні і інші джерела. А головне, принципи функціонування сфери енергетичних послуг мають зупинити назавжди неефективні енергетичні процеси від видобутку енергоносіїв до кінцевого використання енергії.

Будь які спроби реформувати енергетичне господарство України прийняттям і впровадженням цільових програм, навіть замаскованих під стратегію, приречені на провал, оскільки рівень щорічних вливань коштів з держбюджету в енергетику більше 2,4% від ВВП є критичним для будь якої економіки, оскільки руйнується соціальна сфера країни.

Розрахунки до енергетичної стратегії не мають жодного сенсу, оскільки невизначеними є якраз економічні, екологічні і геополітичні ризики розвитку енергетичного господарства в умовах досягнутого технологічного рівня України.

Вищенаведені міркування варто розглянути для формування дійсно енергетичної стратегії України.

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.