Віталій Кулик: Ані Янукович, ані Тимошенко не є ідеальними кандидатами для Кремля

Чи не головна дилема цьогорічних президентських виборів — кого підтримає Росія: Януковича чи Тимошенко? Директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик вважає, що значно важливішим є питання: що кожен з кандидатів готовий віддати за режим сприяння Москви? Про це та багато іншого він розповів під час чату на ГАРТі.

24-11-09 09:03:25_K_Sergey: Добрий день, шановний пане Віталію! Хочу поставити Вам кілька питань і відповідно отримати відповідь. №1. Чи вважаєте Ви, що на сьогодні російська влада робить більшу ставку на кандидата в президенти Тимошенко, ніж на кандидата Януковича?

Вітаю читачів сайту Гарт. Дякую за можливість відповісти на багато важливих питань, пояснити своє бачення російського фактору на виборах президента України 2010 року. Сподіваюся, що наша дискусія буде цікавою.

Як Ви знаєте в Кремлі є не одна, а багато башт. Інколи ці башти можуть дивитися в різні боки. Це не означає, що змінюється архітектура Кремля. Це просто диверсифікація ризиків. Москва не може собі дозволити повторити помилки 2004 року, тому однозначної ставки на одного з кандидатів не буде. Є гра. З одного боку — прем’єр Володимир Путін робить вже прозорі реверанси в бік Юлії Тимошенко, підкреслює готовність російської влади співпрацювати з нею як з майбутнім президентом. З іншого боку — Дмитро Медвєдєв зустрічається з лідером Партії регіонів Віктором Януковичем на з’їзді партії «Єдина Росія». Як наслідок, і Тимошенко, і Янукович отримають режим підвищеного сприяння.

Питання в іншому — що вони готові за цей режим сприяння віддати?

24-11-09 09:08:16_K_Sergey: №2. Що потрібно зробити українській владі, аби максимально знизити (або взагалі припинити) зовнішній (зокрема прихований) вплив інших держав на хід виборчих кампаній в Україні?

Для того, щоб створити систему протидії зовнішнім впливам на внутрішньополітичний процес, необхідно набути внутрішньої політичної суб’єктності. Це передбачає: консолідацію політичної еліти навколо єдиного, але консенсусного зовнішньополітичного курсу, формування професійних силових структур, рівновіддалених від політичних гравців, проведення ефективних інформаційних кампаній.

У разі, якщо ці складові не створені, або переважає одна з них, ми матимемо «дірки», через які до нас проникатиме зовнішній вплив. Наприклад, маємо багато випадків, коли окремі політичні сили для вирішення внутрішньополітичних завдань апелюють до Брюсселю, Вашингтону чи Москви. Тим самим вони добровільно залучають зовнішні центри впливу до вирішення наших проблем. Спекуляції навколо питань: дружити чи не дружити з Росією, інтегруватися в НАТО чи ні тощо, які передбачають визначення позиції і сподівання на підтримку зовнішніх сил є вже само по собі зовнішнім втручанням.

Спочатку, за часів Кучми, помаранчеві політичні сили апелювали до Заходу, тим самим залучаючи США та ЄС до боротьби з Кучмою (а це і є втручання у внутрішні справи). Тепер проросійська опозиція робить те ж саме, тільки апелюючи до Москви. Механізми ті ж самі.

24-11-09 09:16:06_K_Sergey: №4. Як Ви оцінюєте взаємовідносини України та Росії за час 5-річного президентства В.Ющенка? Який, зокрема, позитив наша держава отримала?

Підводячи певний підсумок в україно-російських відносинах за останні 5 років, мусимо констатувати: вони знаходиться в «льодовиковому періоді». Має місце системна криза. Це стосується політичного діалогу на вищому рівні, існує чітка динаміка зменшення кількості зустрічей з президентами Путіним та Медвєдєвим — від 3-ох зустрічей в рік до обміну відеопосланнями.

На рівні міжурядової співпраці прогрес відчувається лише у випадках необхідності одному з учасників згенерувати піарівський інформаційний привід. Тільки в останній час намітився інтенсивний переговорний процес по ряду важливих економічних питань — АН70, не введення обмежень на поставку українських труб в Росію, зняття штучних бар’єрів на шляху економічної співпраці двох країн тощо.

Росія посилила політичний тиск на Україну в гуманітарній сфері. Вже можна говорити про певні елементи ідеологічної чи парадигмальної війни. Будь-які проекти офіційного Києва, що містять «хвильовизм» «Геть від Москви», розцінюються Кремлем як апріорі ворожий факт. Тому відбулася політизація таких неполітичних питань як трактування української історії, визнання голодомору геноцидом тощо. Але відповідальність за кризу в україно-російських відносинах варто розподілити між обома сторонами. з одного боку — посилення імперських настрої у Москві і намагання отримати реванш за поразку в 2004 році, з іншого — прискорена інтеграція в НАТО і певне русофобство нової української еліти.

Тепер про позитив. Як на мене, єдиним позитивом може бути налагодження стійких горизонтальних зв’язків між громадянським суспільством Росії та України, бо саме воно не завдяки, а в супереч політики Києва та Москви хоче стабільно дружних відносин між двома народами.

24-11-09 09:26:18_K_Sergey: №5. Як Ви вважаєте, Україна це вже самостійна, суверенна держава, чи все ж таки це лише декларативи, які потребують у майбутньому реалізації? Завчасно вдячний за відповіді.

Україна — залежна незалежна держава. Цей парадокс полягає в тому, що Україна має всі атрибути державності — власну територію, мову та владу — але у еліти немає достатньої політичної волі для проведення суверенної політики. Ми завжди кудись інтегруємося. Зараз вже стало «затасканим» слово багатовекторність, або рівновіддаленість від точок конфлікту, на цьому спекулюють деякі кандидати у президенти, проте саме формування виваженої зовнішньої політики, орієнтованої на національний інтерес, забезпеченої економічними вигодами від реалізації такого курсу може забезпечити суверенітет і справжню незалежність держави. Це стосується не лише політичної сфери. Україна з розвиненої аграрно-промислової країни з елементами інформаційного суспільства перетворюється на сировинний придаток глобальних гравців. Стабільність нашої фінансової системи залежить від «доларової голки» та зовнішніх запозичень. Визначенням власного економічного курсу займаються е українські експерти, а консультанти міжнародних фінансових організацій. Цю практику необхідно припинити.

25-11-09 12:26:04_Skif: Чи фінансує Росія когось з кандидатів в президенти в Україні?

Якщо Вас цікавить, чи возять валізи з грошима через українсько-російський кордон, то такого немає. Росія може надати певні економічні преференції тим чи іншим компаніям, які в свою чергу можуть надати ресурс для того чи іншого кандидата. Прямого фінансування з боку зовнішніх сил вже немає. Це вчорашній день. Тут варто говорити про роль російського капіталу в Україні, який Кремль може стимулювати до фінансування виборчих кампаній. Окрім того, можна говорити про медіа підтримку, яка надається російськими ЗМІ, а також їхніми філіалами в Україні кандидатам-2010.

На сьогодні можна стверджувати, що з 18 зареєстрованих кандидатів близько половини тією чи іншою мірою співпрацюють з російськими компаніями, ЗМІ, окремими політиками, бізнесменами, лобістами або навіть напряму з Кремлем.

25-11-09 13:54:17_Politik: Доброго дня, пане Віталій! Очевидним є те, що Росія намагається домовитись з потенційними переможцями президентських виборів в Україні, йдучи на поступки Ю.В. та обіцяючи такі В.Ф. На Вашу думку, як далеко можуть зайти у своїх поступках представники України? Чи збереже за собою Україна свої газотранспортні мережі? Що буде з перебуванням ЧФ РФ в Криму? Тобто, як на нашій державі відіб’ється перемога Ю.В. або В.Ф.?

Очевидно, що Росія диверсифікує свої ризики кампанії 2010. Другим фактом є те, що гравцями на в українських виборах є не лише безпосередньо Кремль, але й окремі російські фінансово-промислові групи. Інколи їх інтерес не у всьому співпадає з інтересами офіційної Москви. Тому можна говорити про кілька рівнів присутності російського впливу в Україні.

Стосовно поступок, чи плати за лояльність Кремля до українських кандидатів, то це поле для політичної спекуляції. Фаворити виборчих перегонів в Україні є прагматичними політиками, які не одну собаку з’їли на «киданні» один одного та своїх політичних партнерів. Поки обіцянки залишаються деклараціями чи намірами, їх можна обійти, забути чи створити ситуацію, коли ситуація їх буде неможливою. Як тільки сторони звернуться до документального оформлення обіцянок, а це зараз можна прослідкувати на прикладі газових угод Тимошенко-Путін, виникають певні загрози для українського національного інтересу. Поки що Тимошенко заявляє про гарантоване збереження у державній власності газотранспортної системи, однак експерти не виключають, що у випадку остаточного банкрутства НАК Нафтогазу, відмови європейських партнерів брати участь у модернізації нашої ГТС, Київ може переглянути свою позицію відносно збереження контролю над газовою трубою.

Питання Чорноморського флоту залишається відкритим. Його перебування в Україні після 2017 року — це виклик національній безпеці України, і на цей виклик ані Тимошенко, ані Янукович поки що не дають. У той же час, я не відкидаю можливості, що в Кремлі і не вимагають негайної відповіді від Юлі та Віті на це важливе питання. Рішення проблеми 2017 буде знайдено пізніше, в ході «більш тісної взаємодії» нового президента України з Кремлем.

25-11-09 13:55:12_natali_kuh: Який характер набудуть політичні стосунки України з Росією у разі перемоги Юлії Тимошенко? Як Ви вважаєте, Віктор Янукович для сусідів є більш бажаним переможцем на президентських виборах в Україні?

Проблема полягає в тому, що ані Янукович, ані Тимошенко не є ідеальними партнерами для Кремля.

Тимошенко є «бізнесменом від політики», і дехто з російської політичної еліти вважає, що з нею як з бізнесменом можна домовитися. Проте, це є певна ілюзія, оскільки як свідчить український досвід, у Тимошенко немає політичних друзів, а є лише корпоративні інтереси. За умови зміни політичної коньюктури, в разі потреби знайти зовнішнього ворога, на якого можна буде навісити всіх собак за провал економічної політики, Юлія Володимирівна в урочистому форматі мітингу на Майдані вкаже на Москву.

Ситуація з Януковичем інша. Якщо Тимошенко очолює політичну силу, яку умовно можна поєднати з закритим акціонерним товариством чи вертикально-інтегрованою корпорацією, де вона є і директором, і власником, то Янукович є лише портфельним акціонером і директором компанії під назвою Партія регіонів. Його спонсори і політичні партнери — це бізнес, орієнтований на західні ринки, який має конкурентні відносини з російським капіталом. Регіонали в певних ситуаціях виступають навіть економічними націоналістами, тому для Москви Тимошенко і Янукович — це вибір між двох зол, і за великим рахунком, завдання Кремля зменшити ризики від обрання того чи іншого кандидата. Особистих симпатій там немає, є лише інтереси.

26-11-09 14:29:54_Alena: Коли ми позбудемось комплексу меншовартості? Чому російські політтехнологи працюють у штабах наших кандидатів у президенти України?

На даний момент у значної кількості, особливо прохідних кандидатів у президенти України, працюють російські політтехнологи. З одного боку це аксесуар сучасної української політики (Ви маєте Майбах чи авто останньої моделі, шикарний палац, політичну партію, кілька видань чи телеканалів, Rolex і російського політтехнолога), з іншого боку — значна частина російських консалтингових та піар-агентств, які працюють в Україні вже давно спеціалізуються на наданні не піарівських послуг, а на комунікації українських політиків з російською владою чи Кремлем.

Стосовно меншовартості, то вона звичайно присутня у частині політичної еліти. Декому здається, що спеціалісти з піару в США, Європі та Росії є кращими фахівцями, ніж вітчизняні політичні консультанти. Є таке гарне російське слово «ущербность». Саме воно характеризує ставлення нашої «еліти» до власної культури, мистецтва, науки, і зокрема політтехнологій.

26-11-09 14:31:49_Alena: Росія давно веде інформаційну війну проти України та ефективно використовує п’яту колону. Чому немає протидії з боку влади (нашої неукраїнської)?

Це питання об’єднаємо з ось цим Alena:Кремль нахабно втручається у внутрішні справи нашої держави. Жодної реакції з боку офіційного Києва — чому?

«П’ята колона» Росії в Україні. З одного боку не варто перебільшувати її роль у політичному житті держави. Більшість проросійських громадських організацій та політичних структур є достатньо маргінальними та невпливовими. Спроба їх консолідувати постійно закінчується черговими скандалами та розколами, а діяльність декого з найбільш одіозних представників проросійських структур є кращим консолідатором для українського суспільства, ніж будь-яка національна ідея. Якщо Ви хочете збільшити кількість противників зближення з Москвою, випустіть на телеекран Жириновського чи Затуліна.

Але в Україні існують організації та цілі мережі громадських ініціатив, спрямованих на формування потрібної громадської думки, підготовкою ґрунту для поширення сепаратизму, підриву довіри до інституцій державності, дискредитації керівництва країни.

Схема проста. Вигадується інформаційний привід, який обростає коментарями, сюжетами чи статтями в Інтернеті та ЗМІ, далі тема підхоплюються громадськими організаціями — проводяться пікети, демонстрації, а далі тема набуває міждержавної ваги. У справу втручаються МЗС, президент чи Державна Дума. Четвертий етап — це трансляція скандалу в світових ЗМІ. У підсумку — негативний образ України, зниження довіри до Києва, падіння рейтингу тощо.

Для того, щоб ефективно протидіяти подібним недружнім діям, або негативним інформаційним кампаніям, необхідно мати не лише політичну волю ,але й в першу чергу ресурси: мережу інформаційних структур, мобільний організаційний алгоритм реакції на виклик, а також усвідомлення необхідності давати по рукам будь-кому, хто намагається втрутитися у наші внутрішні справи. На жаль, цього немає. Є лише хаотичні зусилля представників силових структур, які ще більш загострюють україно-російські відносини. Не можна боротися з так званою «П’ятою колоною», забороняючи в’їзд на територію України російським провокаторам чи закриваючи небажані інформаційні ресурси в Україні. Потрібна системна робота з протидії деструктивним впливам з боку Росії.

26-11-09 15:49:07_Byut_kapyt: Як порозумітися з Росією? Читав якось то статтю Горбуліна, зрозумів лише те, що треба займатися конкретними справами: економікою, кордоном і т.д.

Дійсно, можна погодитися з Горбуліним стосовно тих загроз і викликів, які зараз існують в україно-російських відносинах. Але попри системну кризу діалогу Києва та Москви, все ще існує вікно можливостей для нормалізації, або хоча б неконфліктності двосторонніх відносин.

Перше — необхідно взаємно долати екстремізм у ставленні один до одного.

Друге — максимально економізувати відносини.

Третє — сконцентрувати зусилля по деполітизації больових точок діалогу Києва та Москви (Чорноморський флот, демаркація кордону тощо)

Четверте — вивести гуманітарні питання, питання історичної пам’яті за рамки політичної спекуляції (створити міждержавну комісію  з залученням громадськості до історичного аналізу проблемних питань).

І останнє — дистанціюватися від ключових конфліктних точок між Росією та Заходом, не дати втягнути себе у протистояння між світовими глобальними потугами. Україна не може собі дозволити бути постійним штрафбатом НАТО чи Заходу в цілому на пострадянському просторі.

26-11-09 15:51:56_Byut_kapyt: І ще питання. Може знаєте, російські політтехнологи ще в когось працюють з українських кандидатів, окрім Яценюка?

Наскільки мені відомо, російські політтехнологи працюють з Тимошенко, Януковичем, Яценюком, Богословською та іншими. Серед прізвищ російських колег можна назвати Ситнікова, Щедровицького, відомі вже Тіма та Діма та інші.

26-11-09 16:10:32_Bandera: Оце чув, що бютівці пропонують визнати УПА воюючою стороною. Щось на Юльку це не схоже. Для чого це їй напередодні виборів як думаєте?

Під час російсько-грузинського конфлікту в серпні 2008 року Тимошенко обрала тактику невтручання. Це автоматично позначилося на її рейтингу на Західній Україні, призвело до втрати підтримки серед націоналістичного та патріотичного електорату. Зараз Тимошенко намагається поновити свій рейтинг та шукає механізми проникнення в патріотично-електоральне середовище. У неї тут дуже багато конкурентів. Ініціатива визнати УПА воюючою стороною, очевидно, ніколи не буде підтримана всією фракцією БЮТу. Це і не потрібно самій Тимошенко. Потрібен лише інформаційний шум, щоб цей месидж почули виборці, які підтримують цю ідею, і все.

26-11-09 17:02:34_Virus: Як думаєте, епідемія зможе так сильно вплинути на хід цьогорічної кампанії як отруєння Ющенка в 2004 році?

Епідемія вже зіграла певну роль у виборчих перегонах 2010. З одного боку, вона стримала розгортання активної фази агітації, створила певні перепони на шляху кандидатів третього ешелону, які в першу чергу робили ставку на масову мобілізацію своїх прихильників, з іншого боку — на епідемії заробили політичний капітал Тимошенко, Янукович і Ющенко. І найголовніше, свинячий грип вилікував педофілію.

27-11-09 00:29:31_arethas: Пане Віталію, як на Вашу думку, в чому полягають основні проблеми, через які відчувається брак діалогу на рівні українського і російського експертного співтовариств (а надто в контексті виборів)?

В останній час навпаки діалог саме і простежувався між експертами та експертним співтовариством:оскільки був брак контактів на вищому політичному рівні, їх об’єктивно замінили зустрічами експертів. Проте це прослідковується тільки протягом останнього півроку.

Перед цим був період у два роки, коли російські експерти уникали предметної розмови з українськими колегами. Можливо це пов’язано з певною централізацією генерування експертних трендів і Кремль не давав «добро» на таку експертну розмову. Та і в Росії, як, на жаль, і в Україні достатньо мало незаангажованих експертів, які б не виступали трансляторами позиції того чи іншого політика чи державного органу.

27-11-09 00:31:13_arethas: Велика кількість українських медіа зараз активно мусують тему потенційного силового протистояння України та Росії. Хто з політичних сил реально зацікавлений у подібній політичній «міфологізації»?

Повністю погоджуюся з тезою про активну міфологізацію можливого військового зіткнення Росії та України. В Росії з’явилося понад десяток книжок, в яких викладаються сценарії анексії Росією Криму, розчленування України, «гуманітарної інтервенції» на нашу територію тощо. З іншого боку, в українських ЗМІ активно поширюється міф про реальність війни з Росією, окремі експерти настільки згущають фарби, що фактично вказують дати початку військового конфлікту. Це призводить до того, що формується «мобілізаційний драйв». Свідомість росіянина та українця підводиться до точки ідентифікації: свій — чужий. Це елемент деструктивності, оскільки не просто перекреслює стратегічне партнерство Росії та України, а віддаляє наше відношення, формує образ України в Росії як ворога, а образ Росії в Україні — як вірогідного противника. Ми можемо дійти до тієї межі, коли поняття «братерські відносини» взагалі зникнуть з лексикону наших політиків.

27-11-09 03:01:52_arethas: Накануне выборов «налицо» министр-пьяница, депутаты-убийцы и педофилы… Чего ожидать после выборов – премьера-некрофила или президента-маньяка, либо еще каких-то «нестандартных» проявлений необходимой настоящему политику «пассионарности»?..

Нестандартна пасіонарність нашого політикуму вказує на глибину моральної кризи, в якій знаходяться представники так званої вітчизняної еліти.

Якщо раніше у нас просто крали, то тепер депутати влаштовують сафарі на селян, ґвалтують дітей, і справді складається враження, що скоро в парламенті країни можуть знайти такого собі Ганнібала Лектора. Тільки на відміну від героя фільму, який їв своїх опонентів за естетичну недорозвинутість, український аналог просто з’їдатиме своїх політичних опонентів.

Прояв цієї нестандартної пасіонарності — це індикатор відриву політикуму від суспільства. Наприкінці 2010 року в Україні фіксується найнижчий рівень довіри до державних інституцій та окремих політиків. Після підофілгейтів та інших скандалів суспільство не вірить не тільки політикам, але й саме собі. В 2002 році своєму сусідові довіряло понад 20%, а не довіряло 6%. У 2009 році довіряють своєму сусідові 15% українців, а не довіряють 7%. Ми перестали довіряти ближньому. Якщо немає такої довіри, немає взаємодії на горизонтальному рівні. Якщо немає горизонтальної взаємодії, немає політичної української нації.

27-11-09 03:04:21_arethas: Уважаемый Виталий Александрович, объясните парадокс: на фоне все большего недоверия к власти наблюдается все меньше реального желания эту власть как-то «поменять» (или «исправить»). Чем обьясняется, например, «реактивная» позиция России (подождем — увидим) в вопросе выборов?

Я не погоджуюся з твердженням, що українські громадяни не хочуть змін. Соціологічні дослідження, зокрема проведені нашим центром, вказують на значне зростання кількості тих, хто хотів би якісно оновити політичну еліту та змінити існуючих політичних гравців. Зараз ми маємо більше 40% громадян, які хотіли б  просто перекреслити зареєстровані в ЦВК виборчий бюлетень 2010. Проблема в тому, що ці люди не мають інструментів для того, щоб це зробити.

З приводу другого питання. Я б назвав позицію Росії не лише реакційною — почекаємо, побачимо, але й такою, яка спрямована на забезпечення найменшої кількості втрат від обрання того чи іншого кандидата у президенти. Це більш продумана політика, ніж у 2004 році. Видно, Кремль зробив правильні висновки.

27-11-09 09:26:49_Svitlana: Як знизити ступінь залежності від Росії, й не тільки у розрізі газового питання ?

Почнемо з газу. Україна на 60% залежна від поставок газу з Росії. Наша промисловість майже на 80% стоїть на російській газовій трубі. Так вже сталося і не без негативної ролі українських політиків, що весь газ, який імпортує Україна, є політично-російським, навіть якщо джерелом його є Туркменістан. Газова війна — це звичайний стан політики Газпрому в Україні. У Москві навіть не приховують наявності політичної складової в газовому питанні. Тому для того, щоб зняти проблему та загрозу газових воєн, необхідно реалізувати тристоронню схему: Росія продає ЄС як споживачу газ, Україна транспортує цей газ, але розрахунки між ЄС і Росією відбуваються на східному кордоні України. Відповідно, Україна зі свого боку гарантує прозорий механізм формування транзитного тарифу, і немає головного болю з припиненням транзиту.

27-11-09 09:30:16_Svitlana: А які взагалі проблеми турбують наше громадянське суспільство, окрім президентських виборів?

Тут є дві складові. Перша — громадянське суспільство на передодні виборів 2010 є субординованим під інтереси штабів кандидатів. Фактично, відбувся перерозподіл НПО між мегабрендами. Тимошенко проводить всеукраїнський громадський форум, обіцяє активістам НПО прохідні місця в партсписку БЮТ на місцевих виборах в обмін на підтримку громадянського суспільства. Президент консолідує громадськість на підтримку власного проекту Конституції (хоча і запізно), а Янукович збирає до Києва НПО на Собор громадянської єдності. Відповідно відбувається політизація громадянського суспільства, його розкол, а далі ми маємо корумпованість НПО з усіма негативними наслідками. Проте, не лише одними виборами живе громадянське суспільство. Протягом останніх кількох років громадянська активність перемістилася з традиційних НПО до «нових соціальних рухів». Це незареєстровані громадські ініціативи, пов’язані з вирішенням конкретних громадських питань: боротьба з незаконною забудовою міст, протест проти підвищення тарифів на комунальний транспорт, боротьба за вирішення екологічної проблематики, проти прийняття нового трудового кодексу тощо. Таке неформальне громадянське суспільство живе зовсім не виборами. Воно живе конкретними проблемами, які хвилюють кожного громадянина.

27-11-09 10:28:34_Sert1: Там сьогодні Росія, Білорусь і Казахстан підписують митний союз. А Україна що?

Митний союз Росії, Білорусі і Казахстану — це тільки проект. Його повноцінна практична організація потребує багатьох уточнюючих документів та проектів. Алгоритм прийняття рішень у митному союзі передбачає певну асиметрію. Росія має більше голосів при прийнятті рішень. Це однозначно не задовольняє Білорусь т Казахстан і в перспективі може призвести до пробуксовки в діяльності митного союзу. Нещодавно ми були свідками молочної війни між Мінськом і Москвою. Лише після політичних демаршів бацьки Лукашенка вдалося вирішити питання поставок білоруської молочної продукції до Росії. Якщо і далі в рамках митного союзу буде зберігатися практика торгівельних воєн, то він виявиться мертвонародженим.

Звичайно Україні варто вивчити досвід формування митного союзу в рамках ЄврАЗЕС, а також трохи скорегувати свою позицію в рамках формування ЄЕП. Але поспішати вступати в нові митні союзи не слід.

27-11-09 11:52:01_Olunchyk: Який кандидат в президенти України, на Вашу думку, зможе побудувати конструктивний українсько-російський міждержавний діалог та ефективні відносини між Україною та РФ, з врахуванням в першу чергу національних інтересів? Чи може таких політиків в Україні ще не існує?

Таких політиків в Україні ще не існує. Проте, будь-хто з переможців цих виборів буде змушений провести корекцію україно-російських відносин у бік конструктивної співпраці. Очевидно, що перший закордонний візит нового президента України буде до Москви. Така вже наша традиція. Але чи вдасться закріпити на довгостроково перспективу конструктивний формат діалогу буде залежати не лише від президента України, але й від готовності Кремля будувати неконфліктні відносини з Україною. Це має бути двосторонній рух назустріч один одному.

27-11-09 12:09:18_Oleksandr: Яка, на Вашу думку, може бути модель двосторонніх відносин з РФ після виборів? Та, чи можливе зближення з РФ за рахунок відмови від НАТОвського курсу України без ризику втратити позиції на Заході?

Остання частина питання достатньо цікава. Якщо цинічно її викласти, то вона звучатиме ось таким чином: чи вдасться за рахунок відмови від НАТО, купити дружбу з Росією. Моя відповідь — не вдасться. З іншого боку, чи чекають нас в НАТО найближчим часом? Чи готовий Альянс прийняти Україну як повноцінного члена найближчі 5-10 років? Також ні. Тому логічним є запитання: а чи доцільно нам ломитися в зачинені двері? Відносини з НАТО мають бути позбавлені надмірної емоційності. Це поглиблена співпраця та консультації в питаннях регіональної та європейської безпеки, це модернізація українських збройних сил, приведення їх до нормальних стандартів, підвищення їх обороноздатності, при відкладенні в часі будь-яких розмов про членство в Альянсі.

Також варто ініціювати створення нових форматів співпраці з ОДКБ, бо саме в країнах ОДКБ знаходиться наш ринок озброєнь. Виважена, неемоційна та одночасно співпраця з НАТО і ОДКБ забезпечить Україні необхідний баланс інтересів. Такий баланс може бути і без конституційного закріплення позаблокового статусу країни. Хоча на мою думку, саме позаблоковий статус буде гарантувати нам бещпеку протягом довгої перспективи.

http://www.gart.org.ua/?lang=ua&page_id=2&news_type=3&element_id=23461

 

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.