Віталій КУЛИК: “Майдана-2 не вийде, хто б до нього не закликав”


— Наскільки вибори-2010 відрізнятимуться від виборів-2004? Чи є вірогідність того, що відбудеться третій тур?
— Попри запевнення деяких політиків та експертів у тому, що вибори-2010 року відбуватимуться в якісно інших умовах, ніж у
2004-му, нинішні президентські перегони відзначатимуться підвищеними політичними та економічними ризиками. Дві потужні політичні сили, що змагаються за головне крісло країни, очікують на максимальну вигоду. Це означає, що ставка виборів-2010 не стільки посада президента, скільки перерозподіл власності та владних повноважень. Ціна питання є занадто високою, майже як і в 2004 році. Тому Янукович і Тимошенко боротимуться до останнього, за допомогою судових рішень, спроб зриву голосування, визнання результатів виборів сфальсифікованими тощо.

Але навряд чи повториться третій тур. У новій редакції закону про вибори президента скасовано пункт про можливість оскарження результатів виборів волевиявленням у Верховному суді.
Однак ці вибори відзначаються тим, що відбуватимуться в якісно новій архітектурі влади, коли новому президенту неодмінно потрібно буде домовлятися з парламентом та Кабміном. Тому, щоб не втратити все, сторони можуть піти на певні домовленості й угоди. Усе залежатиме від того, який сценарій оберуть у штабах основних кандидатів.

— Громадяни дуже розчаровані у політиках. Чи вдасться останнім привести своїх прихильників на дільниці?
— За результатами вересневого опитування Центру досліджень проблем громадянського суспільства, 78,3 відсотка респондентів чітко відокремлюють себе від політикуму (влади). На думку багатьох опитаних, є “вони” — влада, кандидати в президенти, політичні діячі, партії, олігархи та “їхній” світ зі специфічними потребами: виборами, конституційною реформою, інтеграцією в НАТО чи ЄЕП, мовною проблемою і таке інше. І є “ми” — всі інші, які не належать до поняття “вони”.
“Ми” розв’язуємо проблеми, що пов’язанні з повсякденним виживанням: зарплата, робота, пенсійне забезпечення, якісна освіта та здоров’я, нормальне середовище для життя. Ось і виходить, що в одній країні є два “світи”, які не перетинаються між собою на рівні потреб та цінностей. Звичайно, “ми” відчуваємо на собі наслідки діяльності “їх” (політикуму).
Наслідки переважно негативні. За даними ЦДПГС, 87,9 відсотка респондентів вважають, що ситуація в Україні в соціально-економічній сфері істотно погіршилася, а 83,7 відсотка — звинувачують у цьому владу (без поділу на президента, прем’єра чи Верховну Раду). Рівень довіри до парламентських партій дорівнює 14,5 відсотка, а 64 відсотки опитаних взагалі незадоволені своїм вибором в 2007 році.
Я не перебільшую вагу таких настроїв. У суспільстві поширюється загальне розчарування у політиках і політикумі, а це неодмінно позначиться на зростанні кількості тих, хто взагалі не прийде на дільниці, або якщо й прийдуть, то голосуватимуть проти всіх.
На відміну від попередніх виборів, у 2010 році ті, хто відмовився голосувати, становлять свідому та активну частину населення. Вони не просто “заб’ють” на вибори, а агітуватимуть проти всіх.
Кандидатам та їхнім політсилам доведеться знаходити новаційні комунікації для того, щоб мобілізувати своїх прихильників, привести їх на дільниці. Тому можна очікувати не лише відверто маніпулятивних технологічних кроків, а й прямого підкупу окремих груп виборців.

— Появу яких нових технологій очікуєте на цих виборах?
— Основними технологіями сезону стане концепт мега-брендів та оптимізм/песимізм стосовно кризи, гра на цій темі.
Технологія створення мега-бренду передбачає ліплення образу кандидата, котрий відрізняється від усіх інших, збільшення між ними дистанції. А тема кризи розкривається через “оптимізм” або “алярмізм”. Тимошенко розповідає, що все у нас добре і все у нас вийде, а опозиція каже, що країна гине і її треба рятувати.
Щодо суто технологій, то новацією сезону стала “Формула любові”. Йдеться про “олюднення” політичного лідера. Нині в Україні є дуже популярними “політики без краваток”, які ближчі і зрозуміліші народу. Звідси і звернення політтехнологів до тем любові, щирості.
Цю тему з успіхом обіграв штаб Тимошенко. У самій основі її кампанії зображено серце як символ любові до України. Окрім того, триває ототожнення України (патріотичних почуттів) із особою Тимошенко. Таке собі політтехнологічне втілення кредо Людовіка XIV — “Держава — це я”. “Вона” активно використовує позитивну риторику, говорить про надію і любов, людське тепло, якого бракує українцям під час кризи. І про сильну державу, яку “ми” будуємо. З одного боку, це маніпуляція “вона” — “вони”, з іншого — це має потужний електоральний ефект.
Другою технологією стали “Лідери громадянського суспільства” — “неполітичні” виборчі проекти. Суспільство вже давно стомилося від політичних чвар у стилі “хто кого образив”: Вітя Юлю, чи Юля Вітю... Зростає невдоволення партіями як інститутами політсистеми.
У той же час, є підтримка населенням конкретних суспільних рухів і громадських ініціатив, які займаються речами зрозумілими і відчутними для простих громадян: боротьбою проти незаконного будівництва в містах, проти захоплення землі олігархами тощо. Політики зацікавлені в тому, щоб використовувати цей потенціал для своєї розкрутки. Так, Арсеній Яценюк створив “Фронт змін”, що позиціонується ним як суспільний рух, якому лише належить стати партією. Схожа технологія є і в Анатолія Гриценка — “Громадянська позиція”.
Громадські організації можуть використовувати як оргпроекти для протидії конкурентам. Громадські організації виступають як незалежна сила, діють локально, з певною метою і не несуть політичної відповідальності. Приклад, нещодавня акція молодіжної ініціативи “Професіонал” під стінами уряду проти Юлії Тимошенко і цензури та заборони критики Кабміну.
Тепер про гумор та сатиру як політтехнології. Деякі політики мають так званий “тефлоновий” імідж. До них не липне жоден компромат, усі репресії проти них лише підвищують їхній рейтинг. У такому разі найдієвішим інструментом є сміх. Він провокує таких “політиків-тефлонів” на неадекватні дії. Сміх руйнує сакральний ресурс такого політика, знижує його рейтинг. Те, що смішно,— не небезпечно і “несерйозно”.

— Чи можливі масові акції непокори у випадку спроб фальсифікації результатів?
— З моєї точки зору, масові акції протесту на виборах-2010 неможливі. Протягом 2005—2009 років політики остаточно корумпували громадянський сектор та перевели політичний протест у комерційний формат. Нині участь в акціях протесту є оплачуваною, є тарифна сітка. І вивести маси на вулиці можливо лише сплативши їхнє стояння. Але штучні протести неефективні, вони можуть дати картинку для ТБ, але не підштовхнуть громадян до дії. Майдана-2 не вийде, хто б до нього не закликав.

— Наскільки потужним буде зовнішній вплив на вибори в Україні? Хто більше зацікавлений у результаті — Росія чи США?
— Звичайно, зовнішні гравці зацікавлені в просуванні в Україні своїх національних інтересів. Проте однозначних ставок на окремих кандидатів не варто очікувати. США більше переймаються своїми внутрішньоекономічними проблемами, борються з кризою та намагаються побудувати неконфліктні відносини з Росією. Для Вашингтона прохідні кандидати в президенти України є однаково “не своїми”. Однак є певні ознаки того, що Білий дім хотів би бачити в Києві Юлію Тимошенко, але підтримка її американцями напряму залежить від динаміки контактів Тимошенко з Кремлем.
Нинішня проросійська гра Юлії Володимирівни підштовхує США до пошуку кандидатів “на перспективу”. Американці концентрують свою увагу на “вирощуванні” нових політиків, які у недалекому майбутньому (років через 5—10) остаточно прийдуть до влади і викорінять прозахідний курс України. На це вказує і призначення послом США в Україні Джона Теффта. Це кадровий дипломат, який завжди працює у тісній взаємодії з ключовими особами Держдепартаменту. Такий тандем дасть змогу Вашингтону оперативно впливати на українські внутрішньополітичні розклади та побудувати ефективні стосунки з новим президентом України, хто б ним не став. Росія також не хоче робити однозначної ставки на виборах-2010. Кремль не може собі дозволити помилки 2004 року. Тому контактери від Путіна-Медведєва вже давно стали частими гостями штабів Тимошенко, Януковича та Яценюка.
Проте Росія за останні 5 років навчилася вирішувати свої питання в Україні навіть за ситуації владного розбалансування. Мало того, Москва вже не зацікавлена в політичній стабілізації нашої країни. Постійна боротьба між олігархічними кланами, гра на протиріччях БЮТ і Партії регіонів дають змогу кремлівським стратегам досягати тактичних результатів. Утім, не без того, що Російська Федерація може піти на суттєве загострення відносин з Україною (частково це вже відбулося влітку 2009-го, після відеозвернення Медведєва до Ющенка), щоб поставити нового президента України в такі умови, щоб він (вона) не позбулися залежності від Москви.

— Як виборча кампанія позначиться на економічній ситуації? Чи не призведе нагнітання політичної істерії до загострення економічної кризи та подальшої девальвації гривні?
— Прогнози експертного співтовариства щодо пожвавлення економічної активності в реальному секторі не збулися: обсяги промислового виробництва впали на третину в порівнянні з відповідним періодом 2008 року; майже на 40 відсотків скоротилися інвестиції в основний капітал; більш ніж на 10 відсотків знизилася реальна заробітна плата. З урахуванням фактичного зниження зарплат і зміни курсу долара можна казати, що з вересня зарплати впали на 35—50 відсотків. Зростає й заборгованість по зарплатах. На 1 вересня 2009-го розмір невиплачених зарплат збільшився на 3,9 відсотка порівняно з 1 серпня 2009 року, до 1 619,909 млн грн. Фактичне безробіття зростає на 150 тисяч чоловік щомісячно. Нині воно становить більш ніж 2,5 мільйона осіб. І це ще не “дно” кризи, як би припартизовані економісти нас не втішали. Виборчі перегони неодмінно вплинуть на інфляційні очікування населення, долар зростатиме, як зростатимуть ціни на бензин та продукти харчування.

— Наразі багато говорять про те, хто б не переміг, наступним кроком переможця буде ініціювання проведення дострокових парламентських виборів. Чи згодні ви з цим?
— Проведення дочасних парламентських виборів на початку 2010 року — це очевидна потреба для Януковича і очікувана для Тимошенко. Президент потребуватиме “власної” парламентсько-урядової коаліції, яка б стабілізувала уряд та не допустила б повторення двовладдя в країні. Після цього можна було б говорити про конституційну реформу та концентрацію влади в одних руках.
Тимошенко могла б погодитися на збереження чинного парламенту лише за умови, що коаліція гарантовано давала б голоси за пропозиції уряду, а регіонали знизили б блокувальну активність. Якщо ж Юлія Володимирівна відчує слабкість своїх позицій у Верховній Раді, вона неодмінно розпустить парламент та оголосить про дочасні вибори.

 

 http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3585/art/1255371469.html

Розмовляв Іван РИБАЛКО, “Хрещатик”. Фото Миколи ТИМЧЕНКА

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.