В Україні і поза нею затамували подих в очікуванні розв’язки боротьби за президентське крісло.
Однозначних гарантій вибору дати не може ніхто. Висловлюючись спортивною термінологією, один кандидат “висить на колесі” іншого. Все вирішить фінішний спурт. Яким він буде, що чекатиме Україну при четвертому президенті? Про це – у розмові з директором Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом (на фото).
- Після першого туру президентських виборів у команді Віктора Януковича заявляли про кінець помаранчевої епохи в Україні. Чи згідні ви з такою оцінкою?
- Помаранчева епоха закінчилася у 2005-2006 роках, потім настав період “багатоколірної” політики. У нас був біло-блакитний прем’єр Янукович, біло-червоний уряд Тимошенко, ми бачили спільні голосування антагоністичних політичних сил у парламенті…
- Вочевидь, у Партії регіонів мали на увазі, що завершився п’ятирічний період орієнтації України на Захід і дистанціювання від Росії…
- При наступному президенті відбудеться корекція зовнішньополітичного курсу – незалежно від того, хто стане главою держави. Новий лідер діятиме більш виважено, балансуючи на інтересах Заходу і Сходу. Бо політика прискореної інтеграції у НАТО та Європейський Союз (де нас не чекали) себе не виправдала - у першу чергу, через брак ресурсного забезпечення такого курсу і відсутність згуртованості політичного класу в Україні.
- Чинний президент Віктор Ющенко натякнув, що за його відсутності біля керма держави буде згорнуто демократичні свободи…
- При Ющенку ніяких кроків для забезпечення цих свобод не було, окрім, можливо, свободи слова і свободи вибору, яка була обумовлена не стільки його правлінням, скільки характером політичної системи, реформою 2004 року. Так, він декларував певні цінності, певну ідеологію, однак ця ідеологія не мала механізму для реалізації. Чи є ризик згортання демократичних свобод? Це і при Ющенку деякою мірою відбувалося. Можна згадати 2005 рік, коли люди з оточення Ющенка намагалися закрити канал НТН, власником якого був “біло-блакитний”. Лише дякуючи активним протестам громадськості, консолідованій позиції медіа вдалося відстояти цей канал.
Очевидно, надалі будуть спроби згорнути певні демократичні свободи, переглянути політичну реформу. Проте за умови існування сильного громадянського суспільства (а воно уже у нас є), сильної опозиції ми можемо самі, без Ющенка, Януковича чи Тимошенко, захистити свої демократичні свободи.
- Багато нині розмов про “золоту акцію” Тігіпка. До кого пристане електорат цього політика?
- Як на мене, перед другим туром Тігіпко не підтримає жодного кандидата, хоча переговори з ними вестиме. Його виборці на сході і півдні підтримають Януковича, на заході і в центрі – скоріш за все, стануть на бік Тимошенко. В Києві електорат Тігіпка може взагалі не піти на вибори. Тігіпко не контролює свого виборця. Давши йому свободу голосувати у другому турі, Тігіпко гарантує збереження електорального ядра для майбутніх місцевих та парламентських виборів.
- Експерти кажуть, що після 7 лютого нас чекають довгі судові війни за ініціативою того, хто програє, навіть силові протистояння на кшталт інциденту на поліграфкомбінаті “Україна”. Чи можуть такі події призвести до незавершеності нинішнього виборчого процесу, гострої політичної кризи і прийняття якихось екстраординарних рішень з боку чинного глави держави?
- Можуть – у разі неможливості встановлення результатів виборів з боку ЦВК, а також у разі оскарження їх у Вищому адміністративному суді, де є два не зовсім легітимні керівники. Ми можемо отримати два взаємовиключні судові рішення. У ситуації невизначеності Ющенко може піти на призначення нових виборів президента. Щоб реалізувати цей план, йому необхідно контролювати весь адміністративний ресурс і силові структури. Окрім СБУ (частково), Ющенко їх не контролює. А адмінресурс вже почав перетікати до двох фаворитів. Отож ситуація може бути багатоваріантною…
- Дехто прогнозує недовговічне правління нового президента і оголошення у 2011 році дострокових виборів...
- Не виключаю, що у разі “напівлегітимності” обрання нового президента, спливе ідея проведення дострокових його виборів. Фінансово-промислові групи, які стоять за теперішніми найбільшими політичними силами, підштовхнуть їх до перезавантаження політичної системи, зокрема – через прийняття нової Конституції. Після цього слід чекати переобрання Верховної ради, президента, які будуть наділені новими повноваженнями.
- Чи пов’язаний з якоюсь політичною місією приїзд нового російського посла Михайла Зурабова? Кажуть, він може стати одним з модераторів нестабільного розвитку політичних подій в Україні…
- В українському суспільстві є певна алергія на можливу модераційну роль Росії. Будь-які спроби Зурабова виступити “голубом миру” між двома протиборчими силами будуть негативно оцінені електоратом. Тому Кремль навряд чи піде на використання Зурабова у такій функції. З іншого боку, Зурабов є комунікатором Кремля з фаворитами виборчих перегонів в Україні. Призначення Зурабова для керівництва Росії - все одно, що відправити в Україну свій мобільний телефон…
- Яке політичне майбутнє чекає Віктора Ющенка? Якою буде доля нинішньої його команди: працівників Секретаріату Президента, міністрів за квотою “Нашої України”, губернаторів, голів РДА?
- Одна частина з них перейде до Партії регіонів або до політичних проектів, які співпрацюватимуть з нею, інша увіллється до БЮТу. Ще інша - залишиться у політичній силі Віктора Ющенка, але лише в тому разі, якщо відбудеться кадрова і брендова зміна в “Нашій Україні”. В Ющенка є політична перспектива, оскільки він володіє ресурсом у 5-6 відсотків, а при мобілізації – він може взяти на дочасних парламентських виборах до 7 відсотків. Щоправда, за умови, що вони відбудуться у цьому році. Якщо ж вони відтягнуться, втрачатиме і “Наша Україна”. Зараз Ющенко може провести ребрендинг, кооптувати до себе нові обличчя, зміцнити кадровий склад, прибрати групу Тарасюк-Ульянченко, провести зміну у керівництві партії. Якщо Ющенко цього не зробить, шанси залишитися активним гравцем у великій політиці у нього будуть мінімальними.
- Чи означають нинішні президентські рейтинги кандидатів, що такі ж показники мали б їхні політичні сили у разі проведення дострокових парламентських виборів?
- Ні, не означають. Особливо це стосується кандидатів “третього ешелона”, зокрема компартії, яка може претендувати на 5% голосів, а не на 3,5%, які отримав Петро Симоненко 17 січня. Певний ресурс є у Народної партії Литвина. Водночас сумніваюся, що такий же високий бал (13%) на парламентських виборах здобуде Тігіпко. Зменшаться відсотки і у Яценюка, так само, як і у Януковича, і у Тимошенко. На політичній арені з’явиться близько п’яти нових проектів, які не були представлені кандидатами у президенти.
- Ваш прогноз: кого чекати на президентському троні - даму чи валета?
- Я не гадав би на кавовій гущі, бо результати виборів визначатимуть, образно кажучи, за “фотофінішем”. Різниця між кандидатами становитиме від трьох до шести відсотків. Поки що інерційно виграє Янукович. Проте не виключаю мобілізаційного ривка Тимошенко. Якщо відбудуться зміни в її виборчій кампанії, вона може обігнати на повороті Януковича. Однак мінімальний відрив між ними може призвести до великої судової тяганини...
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=80201
Іван ФАРІОН
