Кулик,Близький,схід
Лівія нині є найгарячішою точкою регіону Північної Африки та Близького Сходу. Країну лихоманить майже тиждень. Лівійський лідер Муаммар Каддафі ситуацію не коментує, натомість на телебаченні виступив його син, заявивши, що міжнародна спільнота втрутиться і не допустить безладів у країні. Акції протесту розпочалися також у Алжирі, Джибуті, Йорданії, Іраку, Ірані, Мавританії, Марокко, готується до протестів Сирія. Про причини виникнення «ефекту доміно» та те, як близькосхідна криза вплине на Україну, кореспондент «ГолосUA» говорив з директором Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом.
- Пане Віталію, що саме викликало революції на Близькому Сході?
- Основні причини заворушень і соціальних акцій протесту у країнах Магрибу — у першу чергу соціальні. Це відсутність робочих місць - безробіття без перспективи отримання роботи, достатньо низький рівень та якість життя. Утворилися політичні режими, які герметизувалися протягом останніх двадцяти-тридцяти років. Керівництво цих країн передавало владу або собі, або найближчим родичам. Ці режими грунтувалися на владі однієї сім'ї, президента чи якогось іншого керівництва. Тому виникло поєднання соціального протесту з політичним, потреба реформування, змін.
А зміни у цих країнах майже не відбувалися. У той час, як світ змінювався, ці режими лише балансували на рівні толерантності до різних темпів впливу: до Європи, арабського Сходу чи Сполучених Штатів. І зараз ця соціальна напруженість у Тунісі, Єгипті та інших країнах вирвалася з середини на поверхню, вилилася у акції протесту, погроми. Влада не змогла адекватно зреагувати на зростання цієї соціальної напруженості. Попри те, що протягом 2009-2011 років вже були якісь прояви соціальної активності, влада не змогла каналізувати цю активність у позитивне русло. Не було досягнуто компромісу з протестними суспільними групами, навпаки, була політика «закручування гайок», переслідування, арештів, заборон, тиску на засоби масової інформації, ігнорування позиції європейської спільности і навіть арабської спільноти стосовно дій опозиції. У результаті люди не мали іншої можливості, як протестувати, повставати проти такої влади. І у цьому винне, у першу чергу, те керівництво, яке ще при владі у цих країнах.
- Які загрози несуть заворушення у країнах Близького Сходу?
- Ці акції протесту носять подвійний характер. Це соціальні акції і значну роль у них відіграють профспілки і соціальні мережі. З іншого боку, ми бачимо, що деякі ісламістські політичні сили намагаються скористатися соціальним протестом і спрямувати його на свою підтримку. Це чітко видно у Єгипті. До Тунісу повернулися раніше вислані представники ісламських фундаменталістських об'єднань. Тобто, є загроза, що країни Магрибу можуть перетворитися на фундаменталістські країни. Це є значним ризиком для регіону.
Прихід ісламістів буде означати не лише скорочення туристичного потоку до цих країн, а й перегляд загальної системи безпеки країн Магрибу і великого Ближнього Сходу. У мене є великі сумніви, що ті на Заході, хто підтримує ці революційні процеси, до кінця усвідомлюють небезпеку ісламізму у цих країнах. Оскільки опозиція - ліберальна чи у середовищі військових, чи у сучасному істеблішменті - не має достатнього коріння у самому суспільстві, а ісламісти - мають це коріння і підтримку.
З іншого боку, у мене є сподівання, що профспілки та соціальні мережі, ліві політичні сили зможуть подолати свою роздробленність та об'єднаються для протидії ісламістським політичним силам, зможуть демократизувати суспільство, аби відбулися демократичні і прозорі вибори до парламентів та органів влади цих країн.
- На Вашу думку, чому цей конфлікт так швидко поширюється? Експерти кажуть, що Єгипет був, так би мовити, «повортною крапкою» у цьому процесі.
- Чому поширюється, як «доміно»? Ці країни схожі за системою управління та якістю політичних режимів. Справа не у Єгипті. Не було б Єгипту, була б якась інша країна, де перемогли протестуючі. Хвиля протестів поширилась під впливом прикладу Тунісу та прикладів самоорганізації у Європейському Союзі, як проводити акції протесту із застосуванням сили. Вони бачили це у Франції, Греції, в Італії, в Іспанії.
- Успішність, так?
- І успішність також. Сама форма самоорганізації. Більшість учасників протестів — люди, які сезонно працювали у Європейському Союзі чи мають родичів, друзів там, які брали участь у цих соціальних акціях. Вони навчені європейськими соціальними акціями. І цей досвід перейшов на грунт Магрибу.
Не було б Єгипту, був би Бахрейн, Оман чи будь-яка інша країна арабського Сходу. Ситуація поширилася по всьому Близькому Сходу і очевидно зупинити цю хвилю буде достатньо складно. Керівництвам цих країн доведеться обирати між радикальною демократизацією та ставкою на соціальні реформи, підвищувати якість життя, не лише подачками, а й структурними реформами. Або придушувати акції протесту силою зброї, що неминуче призведе до виникнення підпілля, партизанської боротьби і навіть громадянської війни.
- На Вашу думку, як міжнародна спільнота реагуватиме на все, що відбувається у цих країнах? Син Муаммара Каддафі нещодавно заявив, що Захід зацікавлений у збереженні режиму в Лівії. Чи допомагатиме Захід діючим режимам насправді, яким чином втручатиметься?
- Є заява сина Каддафі, частина Лівійської Джамахирії вважає, що для Європейського Союзу збереження існуючого режиму — це менше зло, оскільки досить важко буде знайти спільну точку зору з ісламістською опозицією, яка зараз переважає у Лівії. З одного боку, режим Каддафі є світським, це також мало б зіграти а руку «каддафістам». Проте, тут питання не у зовнішній підтримці - Європейський Союз та Захід у цілому не можуть надавати якусь економічну, політичну чи військову підтримку, такого не буде. Будуть певні заяви, «реверанси». Але не більше, ніж дружня підтримка, на рівні дзвінків. Якщо у критичній ситуації влада застосовує зброю проти демонстрантів, Європейський Союз зможе відмовитися від будь-якої констатації своєї позиції. Що, скоріш за все, у лівійському варіанті і станеться.
- Свої заяви родина Каддафі мотивує тим, що Захід є енергозалежним...
- Енергетичний шантаж у цій ситуації не спрацює. Якщо США або Євросоюз намагатимуться втрутитись у ситуацію на Близькому Сході, арабські країни у цілому через ОПЕК можуть прийняти рішення стосовно відповідних санкцій. Це буде енергетична війна. У цій ситуації буде достатньо важко знайти порозуміння. Але я думаю, що до цього не дійде. Ставку буде зроблено на досягнення стабільності внутрішніми силами. Тобто, або усунення родини Каддафі від влади, заміну на більш лояльних до Заходу офіцерів чи політиків, або реформування зсередини каддафійського режиму, запровадження соціальних реформ та часткової демократизації, у перспективі — можлива відставка Каддафі. Хоча, з моєї точки зору, каддафійський режим був найбільш стабільним і людський капітал у Лівії був достатньо високим, порівняно з іншими країнами Магрибу. У Тунісі режим самозберігся шляхом усунення лише однієї сім'ї колишнього президента Бен-Алі, з Мубараком та сама ситуація — залишились ті самі люди, лише немає Мубарака. Подібна ситуація можлива й у інших країнах.
- Але не у Лівії, так?
- Так, на даний момент не у Лівії. Зараз сила увійшла у спротив силі, вуличні заворушення протидіють силам правопорядку і військам.
- Каддафі не так давно відвідував нашу країну з візитом, пожвавилось економічне та політичне співробітництво України і Лівії. Як криза на Близькому Сході та у Лівії, зокрема, позначиться на Україні?
- Зміна режиму у Лівії може зашкодити українсько-лівійським відносинам - як економічним, так і військово-технічному співробітництву. Акції протесту негативно впливають на торговельний обіг. Проте, якщо режим самозбережеться, відновити втрати можна буде достатньо легко і швидко. Натомість, якщо до влади прийдуть ісламістські політичні угруповування, це може означати необхідність перегляду нашої зовнішньої політики відносно всіх країн Близького Сходу, доведеться змінювати стратегію.
Зараз виробити якусь однозначну позицію Києва стосовно ситуації важко, це — політика невтручання. Ми маємо захистити власних громадян шляхом евакуації або досягнення певних гарантій їхньої безпеки, контролювати, моніторити ситуацію. А робити висновки ми маємо вже з європейською спільнотою, виходячи з політичних узагальнень. Поки висновки робити складно, оскільки у Тріполі відбуваються і акції підтримки Каддафі, є достатньо високий відсоток «каддафістів» у суспільстві, які підтримують свого лідера. Тому говорити про те, що «революція» у Лівії відбулася чи має перспективу, поки що передчасно.
