Як нам порозумітися з Молдовою?

Віталій КУЛИК,

директор Центру досліджень

проблем громадянського суспільства

 

Після акцій протесту 7-9 квітня у Кишиневі, в Республіці Молдова почав формуватися новий політичний простір, який характеризується підвищеними ризиками для внутрішньополітичної стабільності в РМ. Події на вулицях молдовської столиці (розгромлені будинки парламенту та президентури) показали, що в сусідній країні існує потужне протестне середовище, яке не бажає йти на компроміси з правлячою партією і більшою мірою зорієнтована на інтеграцію Молдови з Румунією. Це не може не хвилювати Україну, яка має власні інтереси в Молдові (зокрема в Придністровському регіоні) і знаходиться в конкурентних стосунках з Румунією.

У той же час, протягом останніх кількох років українсько-молдовські відносини не відзначалися політичною динамікою. Між Києвом та Кишиневом накопичилось багато невирішених питань, консервація яких призводить до зростання взаємної недовіри між країнами.

 

Недоговороздатність Кишинева

Стосунки між Києвом і Кишиневом протягом останніх років полягали в тому, що Україна крок за кроком здавала свої позиції по багатьом важливим економічним питанням. Так Київ погодився піти Молдові на зустріч в питаннях:

·        забезпечення постачань газу за рахунок квоти України на початку 2006 р. та в 2009 р., а також постачань електроенергії по понижених тарифах до 2009 р.;

·        українська сторона також дала згоду на впровадження моніторингової Місії ЄС на українсько-молдавському кордоні і впровадження уніфікованого митного порядку на придністровській ділянці спільного кордону;

·        Київ відкрив український ринок для постачань молдавській алкогольній продукції після введення Росією заборони на постачання молдавського вина, що завдало збитків вітчизняній виноробній промисловості тощо.

Такий підхід Києва у відносинах із сусідом будувався з розрахунком, що згодом Кишинів розвиватиме дружній нашій країні курс. Можна припустити, що на якомусь етапі Молдова, напевно, почала вважати, що постійні поступки України — ознака її слабкості. Не дивлячись на наявні домовленості на найвищому рівні, а також прийняті на засіданнях Міжурядових комісій рішення з конкретними термінами їх реалізації, більшість цих проблем переходять з однієї комісії в іншу, молдавська сторона по різним причинам їх не виконує, роздаючи все нові обіцянки.

Вітчизняні експерти вважають, що стан «неврегульованості» проблемних питань    українсько-молдовських відносин значною мірою обумовлений браком політичної волі команди В.Вороніна, яка не зацікавлена у врегулюванні проблем з Києвом, якщо це вимагатиме додаткових поступок з молдовського боку.

Президент Молдови В.Воронін неодноразово дозволяв собі неприємні для України висловлення в російських ЗМІ. Є чимало прикладів, коли Кишинів, усупереч нормам СОТ, ішов на відверто дискримінаційні кроки стосовно українських експортерів, транспортних перевізників. У придністровському врегулюванні команда В.Вороніна, особливо не церемонячись із Києвом, намагалася використовувати його як інструмент у своєму діалозі з Росією.

На даному етапі у Києві, здається, вже звернули увагу на необхідність вироблення нових підходів до Кишинева. Головне — підійти до цього питання виважено й без перегинів. Украй необхідна стратегічна оцінка перспектив подальших взаємовідносин із Молдовою.

 

«Больові» точки двосторонніх відносин

1. Будівництво нафтотерміналу біля с. Джурджулешти на Дунаї. Будівництво нафтотерміналу поблизу с. Джурджюлешти (Міжнародний вільний порт Джурджулешти – МВПД) на ділянці берега Дунаю, 400 метрами якого Україна поступилася Молдові на прохання Кишинева, було розпочате в 1997 р. Міжнародне законодавство, зокрема Конвенція відносно оцінки впливу на довкілля в транскордонному контексті відносить нафтотермінали до об’єктів, які вимагають обов’язкового проведення стороною, яка його будує, оцінки впливу на довкілля і передачу отриманих результатів всім зацікавленим сторонам.

У 1998 р. експертна комісія України, розглянувши безпосередньо на місці надану молдавською стороною проектну документацію будівництва нафтотерміналу, зробила висновок відносно можливого істотного негативного впливу будівництва на довкілля.

Будівництво і подальша експлуатація нафтотерміналу біля н.п. Джурджюлешти з екологічного погляду являє потенційну загрозу для Придунайського регіону України. Питання неодноразово розглядалося впродовж останніх 10 років на різних рівнях, в т.ч. і на вищому. Особливо гостро він стояв на трьох останніх засіданнях Міжурядової комісії.

Лише 5 вересня 2006 р., в результаті наполегливих прохань, Україні був переданий пакет матеріалів, підготовлених Міністерством екології і природних ресурсів Республіки Молдова, які були визнані українською стороною як такі, що не є достатнім обґрунтуванням будівництва такого екологічно небезпечного об’єкту як нафтотермінал.

Користуючись відсутністю планомірної та фахової реакції України в екологічній сфері та сфері безпеки судноплавства (що є компетенцією Мінекології та Мінтрансу), а також заручившись підтримкою Румунії, ряду західних країн, Адміністрації з навігації Нижнього Дунаю тощо, Молдовою вже відкритий та фактично функціонує нафтотермінал, повним ходом йдуть роботи із будівництва зернотерміналу та пасажирського порту, невдовзі мають розпочатися роботи із будівництва контейнерного та вантажного терміналів.

2. Будівництво Молдовою в обхід України транспортних шляхів. Крім цього, в кінці серпня 2006 р. здано в експлуатацію залізничну гілку Кагул-Джурджулешти, яка зв’язала порт Джурджулешти з мережею молдовської залізниці і дозволяє направляти вантажі на МВПД та порт Галац (Румунія) обминаючи як Придністров’я, так і Україну. Ще на самому початку будівельних робіт керівництвом Молдови прямо було заявлено, що зазначена залізнична гілка будується, у першу чергу, з метою „уникнення залежності від України” (про те, що у подальшому можливо очікувати ще більш жорсткої позиції від молдовської сторони, свідчить постійне зниження вантажообігу порту Рені).

Апелюючи до норм міжнародного права та правил судноплавства по Дунаю, які передбачають вільне пересування суден міжнародним фарватером, молдовська сторона не бачить сьогодні для себе перешкод у плані здійснення повноцінної роботи МВПД.

3. Затягування передачі Молдовою Україні земельної ділянки в районі с. Паланка згідно договору 1997 р. Згідно з Додатковим протоколом до Договору між Україною і Республікою Молдова про державний кордон відносно передачі у власність України ділянки автомобільної дороги Одеса — Рені в районі населеного пункту Паланка Республіки Молдова, а також земельної ділянки, по якій вона проходить, і режиму їх експлуатації (18.08.99 р.), Республіка Молдова повинна була передати їх у власність України.

Проте передача земельної ділянки не відбулася, не дивлячись на неодноразові нагадування української сторони на всіх рівнях. Ще під час засідання Міжурядової комісії 29 травня 2006 р. у Києві була досягнута домовленість, що молдавська сторона в місячний термін визначить компетентний орган, відповідальний за передачу землі на ділянці автомобільної дороги Одеса – Рені. За станом на червень 2009 р. питання залишилося невирішеним, молдавська сторона не може визначити такий компетентний орган.

Посилання української сторони, що саме Україна зробила Молдову «морською державою», надавши їй ділянку берега на Дунаї, натомість не отримавши землю під ділянкою автодороги Одеса-Рені (7,77 км) в районі с. Паланка після ратифікації Парламентами обох країн Договору про державний кордон, молдовською стороною не беруться до уваги. За матеріалами делімітації обмін територіями становив 6:1 на користь Молдови (тільки у районі н.п. Бесарабяска Молдовою отримано пів міста, рефрижераторне депо з рухомим складом, приватний виноградник – загалом 147,2 га). Слід зазначити, що молдовська сторона досить активно співпрацює у цьому сенсі з європейською спільнотою. За сигналами, які надходять від представників дипкорпусу, акредитованого у Молдові, реакція європейської спільноти сьогодні не на користь України.   

4. Зрив графіку та затягування демаркації українсько-молдавського кордону. Відповідно до положень Договору про українсько-молдовський державний кордон мають тривати роботи з його демаркації. Проте останні засідання  Спільної  українсько – молдовської  демаркаційної  комісії, засвідчили незмінність позицій сторін щодо відсутності компромісних позицій. Таким чином, вкотре ставляться під сумнів реальність виконання Графіку вирішення першочергових питань українсько-молдовських відносин (зокрема, завершення демаркації зазначених ділянок було заплановано на березень – квітень 2008 року) та своєчасність проведення засідання Міжурядової українсько-молдовської змішаної комісії з торговельно-економічного співробітництва.

Офіційний Кишинів готовий до вирішення питання демаркації державного кордону у районі греблі Дністровського буферного гідровузла за варіантом української сторони у разі надання поступок України в питаннях демаркації спільного кордону в районі транспортно-енергетичного комплексу н.п. Джурджулешть. У той же час, молдовська сторона штучно затягує початок демаркації центральної (придністровської) ділянки українсько-молдовського державного кордону,  посилаючись на пасивну реакцію керівництва Придністровського регіону на офіційні запрошення Міністерства реінтеграції РМ щодо залучення представників землевпорядних служб районів Придністров’я, які межують з Україною, до роботи СУМДК.  Керівництво Придністровського регіону в цілому позитивно відноситься до необхідності демаркації ділянки кордону з Україною, проте ініціатива в цьому питанні повинна належати українській стороні.

У разі недосягнення компромісу між сторонами найближчим часом, подальший розвиток подій може призвести до відмови Молдови від вирішення зазначених питань „пакетом”, що остаточно зведе нанівець значні зусилля докладені протягом останнього року та на невизначений час заблокує вирішення першочергових питань українсько-молдовських відносин.

При цьому під загрозу „заморожування” підпадають не лише питання демаркації державного кордону у районах н.п. Джурджулешть та Дністровської ГАЕС, а й демаркації центральної ділянки українсько-молдовського державного кордону, яке молдовська сторона напряму пов’язує з першими двома (згідно п.2 Меморандуму Президентів України та Республіки Молдова від 6.06.08), а також питання власності на буферний гідровузол Дністровської ГЕС-2.

5. Блокування залізничного сполучення через Придністров’я. Починаючи з 3 березня 2006 р., після того, як було заблоковано залізничне сполучення через пункти пропуску Кучурган – Новосавіцкая і Бендери — Кеушани, і до вересня 2006 р.. Укрзалізниця зазнала серйозних збитків — в результаті переорієнтації значної частини вантажів в обхід України.

6. Ув’язування Кишиневом комплексу двосторонніх українсько-молдовських відносин з позицією Києва стосовно придністровського врегулювання. Молдовська сторона  впродовж останнього часу прагне втягнути Україну як сторону конфлікту в Придністров’ї. Нашими руками (через введення обмежувальних заходів по експортно-імпортних операціях придністровських економічних агентів) змусити Придністров’я до поступливості в процесі реінтеграції Молдови. Адміністрація Вороніна (як і офіційний Бухарест) не розглядають Україну як самостійного гравця, суб’єкта регіональної політики. Кишинів прагне знаходити важелі впливу на поведінку Києва за межами України, зокрема в Брюсселі. Тому будь-які поступки в двосторонньому діалозі з Києвом Кишинів намагається з комплексом придністровського врегулювання, розглядаючи їх в пакеті. 

 

Придністровське врегулювання

В 2008 — 2009 рр. так і не вдалося відновити повноцінні переговори сторін придністровського врегулювання у форматі «5+2» (сторони конфлікту — Республіка Молдова та Придністров’я, гаранти врегулювання – Україна, російська Федерація, ОБСЄ та спостерігачі – США і ЄС). Нинішній стан придністровського врегулювання може бути охарактеризований як інерційний. І у Тирасполі, і в Кишиневі розуміють, що реалізувати з вигодою для себе проект остаточного вирішення конфлікту є не можливим. Хоча офіційний Кишинів у жовтні 2008 р. задекларував готовність разом з Москвою реалізувати так звані «пакетні пропозиції», уже наприкінці листопада 2008 р. молдавське керівництво усвідомило їхню безперспективність.

В короткостроковій перспективі будь-які істотні зміни в процесі придністровського врегулювання є малоймовірними. У першу чергу це пов’язано з завершенням виборчих перегонів у РМ й пов’язаним з цим переформатуванням у керівництві Молдови. Найближчим часом обидві сторони конфлікту будуть намагатися перекласти провину за відсутність прогресу в переговорах одна на іншу (у першу чергу для Москви).

Фактично, на даному етапі, переговорний процес (як в форматі «5+2», так і в «2+1») між Придністров’ям та Молдовою вичерпав свою актуальність для молдавської і придністровською політеліт, і посадити сторони за стіл переговорів можуть лише зовнішні гравці.

У тому, щоб переговори у форматі «5+2» не відновилися, зацікавлена й Росія, яка не втрачає надії в поствиборчий період у РМ сформувати більш ефективний для неї алгоритм «2+1» (РМ, Придністров’я та РФ). У той же час Москва не бажає ускладнювати й без того проблемні відносини з ОБСЄ і ЄС. Тому віддає перевагу практиці руками придністровської сторони зривати строки початку діалогу, переводячи в режим паузи переговорний процес у цілому.

Остаточна схема подальших кроків Москви на цьому напрямі поки що відсутня. Кремль враховує можливість політичних спекуляцій з цього питання як в Кишиневі, так і в Тирасполі, а також специфіку особистих відносин обох лідерів. Тому, російська сторона, не має значних очікувань від можливих зустрічей в форматі «2+1», бо їх результати можуть обмежитися лише спільним меморандумом про наміри і це стане своєрідним бекграундом для відновлення формату «5+2», при збереженні модерації процесу за РФ. 

Свій внесок у затягування переговорного процесу, як не дивно, вносить і Євросоюз. При неможливості поновлення формату «5+2» єврочиновники намагаються не допустити реалізації російсько-молдавського плану врегулювання (по алгоритму «2+1») і, тим самим, підігрують Тирасполю й Кишиневу в їхньому небажанні домовлятися. Крім того, європейці схильні інструментизовувати свій вплив на переговорний процес за допомогою Місії EUBAM, що здійснює контроль за придністровською ділянкою українсько-молдавського кордону.

У свою чергу, місія Єврокомісії з питань допомоги на кордоні України та Молдови, як один з основних інструментів впливу ЄС на ситуацію в регіоні, поки що не повною мірою справляється з покладеними на неї функціями, зокрема щодо усунення економічних передумов, які створюють ґрунт для існування придністровського конфлікту.

Після 3 років роботи Місії ЄС не створена навіть концепція здійснення контролю за переміщенням товарів на адміністративному кордоні між Молдовою й ПМР; загальні операції контролюючих органів України й РМ під егідою Місії ЄС є досить неефективними; сумнівними є результати участі Місії в боротьбі з нелегальною міграцією й трафіком крадених автомобілів через українсько-молдавський кордон й т.п.

У найближчій перспективі, з урахуванням розвитку світової фінансової й економічної криз, та газового українсько-російського конфлікту, ЄС не буде сваритися з Росією через Молдову, оскільки зацікавлений в стабільних поставках енергоносіїв, а вирішення внутрішньоекономічних проблем буде переважати над зовнішньоекономічними ініціативами.

Таким чином, придністровське врегулювання «зависло», і ніхто із гравців не може або не бажає перезавантажувати систему.

Більшість експертів сходяться на тому, що остаточне вирішення придністровського конфлікту може затягтися, що ймовірно збільшить вплив загроз стану забезпечення національної безпеки України. У даних умовах Києву доцільно розробити стратегію мінімізації власних ризиків і загроз при неврегульованості придністровського конфлікту в сферах політики, економіки та безпеки, а також ужити заходів по посиленню свого впливу в регіоні.

 

Виклики національній безпеці України

1. Політичні та економічні втрати. Зволікання Києва з подальшим просуванням Графіку вирішення першочергових проблем українсько-молдовського співробітництва призведе до їх консервування, а також ускладнить пошук шляхів їхнього вирішення в інтересах нашої держави у майбутньому.

2. Витіснення України з регіону. Динаміка останніх років свідчить про посилення впливу російського та румунського чинників на ситуацію в РМ. По суті, у разі продовження руху Молдови в орбіту Кремля (у т.ч. за умов вирішення придністровської проблеми за російським сценарієм), врегулювання українсько-молдовських двосторонніх проблем все більшою мірою буде залежати від політичної волі РФ. Аналогічно Бухарест, у разі подальшого посилення свого впливу в регіоні, докладатиме чималих зусиль для того, щоб упередити можливе потепління у відносинах Києва і Кишинева, зберегти існуючі неврегульовані проблеми українсько-молдовського співробітництва. Необхідно враховувати, що на відміну від України, в РМ існує єдиний центр влади (команда В.Вороніна), що обумовлює високий ступінь оперативності прийняття рішень в Кишиневі (перевага РМ над Україною в інформаційно-пропагандистській роботі із Заходом протягом останніх років стала очевидною та підкріплена багатьма прикладами).

3. Посилення транскордонних загроз. Фінансово-економічна криза досягла обох берегів Дністра. Незважаючи на оптимістичний тон офіційної статистики, середній розмір пенсій у Молдові ледь дотягає до 50-60% прожиткового мінімуму, зарплати бюджетників не покривають вартості мінімального споживчого кошика. З листопада минулого року по квітень поточного року близько 100 тис. молдавських громадян повернулися із зарубіжних заробітків.  Перспектив знайти роботу в Молдові у них немає. Окрім того, молдавські громадяни шлють додому все менше грошей. За перший квартал 2009 року об’єм грошових переказів з-за кордону склав 227 млн. доларів — на 93,6 млн. менше ніж за аналогічний період минулого року.

Тим часом кризові явища в економіці Придністровського регіону також даються взнаки. У першому півріччі 2009 року обсяг промислового виробництва скоротився на 38%, на 50% скоротив випуск продукції ММЗ, скорочення простежуються й на таких виробництвах, як «Квінт», «Тиротекс», «Молдавкабель» і ін.

У випадку досягнення критичної крапки кризи в Придністров’ї та РМ сторони можуть піти на взаємне загострення з наступним силовим з’ясуванням відносин. Мова не йде про збройне зіткнення, але Кишинів може спробувати ввести фронтальні обмежувальні міри по відношенню до придністровських економічних агентів, зовнішньоекономічної діяльності ПМР і навіть припинити режим вільного перетинання внутрішнього «кордону» фізичними особами. Не виключені й відповідні дії Тирасполя на адресу товаропотоку в Молдову.

Навіть якщо цей катастрофічний сценарій не буде реалізований, консервація тенденції до спаду промислового виробництва в ПМР та РМ, нагромадження проблем соціально-економічного характеру й погіршення рівня життя в Придністров’ї творить загрозу соціального вибуху й зростання трудової міграції в Україну, загострення криміногенної обстановки на кордоні, поновленню контрабандних схем. 

 

Замість висновків

Попри наявність комплексу невирішених питань в українсько-молдавському діалозі, Києву необхідно виступати ко-спонсором молдавської незалежності і молдавської ідентичності. Йдеться про незалежну, позаблокову Молдову, яка вибрала для себе орієнтиром перспективу членства в ЄС (без посередницьких послуг Румунії).

Це не означає, що Київ може стати спонсором і реінтеграції Молдови. Це справа самих Кишинева і Тирасполя, перший повинен спочатку налагодити клімат довіри, ввести гарантійні механізми виконання досягнутих домовленостей.

На жаль, через внутрішню соціально-економічну кризу і політичну нестабільність Україна позбавлена можливості вести наступальну політику у Придністров’ї і повною мірою використовувати шанс «паузи» в діалозі для зміцнення власних позицій. По суті, на сьогодні, наша роль у врегулюванні зводиться до рефлексії на ініціативи інших гравців і асистентського супроводу політичної лінії ЄС у Придністровському врегулюванні.

Проте, Київ все ще може виступати модератором переговорного процесу, стимулюючи Тирасполь і Кишинів до інтернаціоналізації діалогу і відновлення переговорів в рамках формату «5+2». Для цього у нас є і ресурси, і механізми. Звичайно, Україна не має достатніх фінансових ресурсів для заміщення російської економічної допомоги Придністров’ю. Та це і не є доцільним. Але українська сторона має розуміння і підтримку з боку ЄС в процесі зниження ризиків для регіону. Можна залучити фінансову допомогу з боку Євросоюзу для вирішення багатьох важливих соціально-економічних проблем Придністров’я і переформатування стосунків з Молдовою у бік неконфліктної моделі діалогу Києва і Кишинева. Це поза сумнівом підвищить роль України в регіоні і понизить ризики від можливого загострення.

Що ж до безпосереднього врегулювання больових питань відносин України та РМ, то Києву необхідно діяти асиметрично. По-перше, далі реалізовувати курс на диверсифікацію енергетичних та транспортних коридорів в обхід РМ, з обов’язкових супроводженням цього курсу через ЗМІ; по-друге, проводити активну систематичну роботу із впливовими західними Інституціями з метою схилення їх до позиції України і, відповідно, отримання додаткових важелів у переговорному процесі із молдовською стороною.

Україна повинна комплексно підійти до всіх питань, які нагромадилися у відносинах із Молдовою. Якщо Кишинів і далі ігноруватиме сигнали Києва про необхідність якнайшвидшого вирішення двосторонніх питань, Україні потрібно розпочати реалізацію плану дій з мінімізації ризиків від невирішених проблем.

Коментувати



Читайте також

Рекомендації

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.