Чи справді Європі загрожують ветерани з України, чи це насправді Росія є справжнім викликом?
Війна закінчиться - злочинність посилиться, причому міжнародна. Боятися слід українських ветеранів, вони погіршать криміногенну обстановку та даватимуть матеріал для кримінальної хроніки. Не бувально, але контекстуально - так висловився на початку лютого польський президент Анджей Дуда.
Розвиваючи цю думку, він заявив таке, що, як казала моя покійна бабуся, на голову не налазить. Зі слів пана Дуди, складеться ситуація, аналогічна тій, що мала місце в Росії на початку 1990-тих, коли лави бандитів поповнили ветерани радянсько-афганської війни. І буквальна цитата: "Згадайте часи, коли розпався Радянський Союз, і наскільки зріс рівень організованої злочинності в Західній Європі, а також у США".
Президент Польщі пропонує згадати певні часи - гаразд, згадаю. Де Західна Європа, а де "афганці", так досі називають ветеранів тієї десятирічної війни. Причому незалежно від походження. "Афганці" були і досі є серед російських, українських, білоруських, молдовських громадян. У тій війні, як у Другій світовій, воювали мешканці всіх 15-ти так званих "союзних" республік.
В кінці 1980-х - на початку 1990-х років тема інтеграції "афганців" в організовану злочинність стала справжнім культурним феноменом, яка надихала сценаристів на створення "перестроєчних" бойовиків та телевізійних серіалів. Зокрема, в "Бандитському Петербурзі" з'явилося багато персонажів, пов'язаних з Афганістаном. Проте раніше також знімали фільми, в яких узбеки та таджики, що повернулися з Афгану, шукали справедливість, перетворюючись на сучасних Робін Гудів.
Я не пригадую жодної експансії на Захід або через океан, до Сполучених Штатів, від організованих злочинців, які з'явились внаслідок війни в Афганістані. Проте, як зазначив пан Дуда, у безплідних 1990-х роках Захід остаточно сформулював термін "російська мафія". Більш того, варто вжити його в оригіналі: "русская мафия". Це поняття не можна перекласти так само, як інші характерно російські терміни, такі як "перестройка" чи "водка".
Концепцію української мафії як складової етнічної злочинності вперше представив російський кінорежисер Олексій Балабанов у своєму фільмі "Брат 2". Це свідчить про те, що таке кримінальне формування існувало тільки в уяві режисера, який, переживши афганський досвід, розширив цю тему у своїй наступній роботі "Груз 200". Важливо відзначити, що українська мафія практично не відображена в західних медіа та популярній культурі, в той час як відомі російська, чеченська, албанська та італійська мафії отримали значну увагу. Це не означає, що українці не беруть участі в міжнародному кримінальному бізнесі, але не варто вважати, що ветерани російсько-української війни можуть створити подібні угруповання на міжнародному рівні в майбутньому.
"Українські воїни та ветерани є не загрозою, а фактором безпеки для України, Польщі та всієї Європи. Вони запорука вільного і стабільного європейського майбутнього", - відповіли Анджею Дуді в МЗС України. Очільник Польщі досі не надто розрізняє Україну та Росію, його світоглядне сприйняття залишається в 1990-х, і є менш помітним, проте прогнозованим.
Існує ще одне, більш актуальне пояснення. Хоча з української перспективи це може виглядати абсурдно, для Польщі та багатьох країн Східної Європи така ситуація є цілком зрозумілою. В Україні вже тривалий час обговорюють, пишуть та прогнозують: щойно війна на деякий час затихне і буде скасовано воєнний стан, демобілізовані чоловіки масово вирушать через кордони до своїх родин, які виїхали та оселилися в Польщі з весни 2022 року. А ті жінки та діти, які з різних причин залишилися вдома і дочекалися повернення батька, швидко зберуть свої речі та вирушать у путь, щоб більше ніколи не повертатися до війни. Адже більшість аналітиків прогнозують, що бойові дії можуть призупинитися на термін від двох до п'яти років.
Таким чином, згідно з міркуваннями Анджея Дуди, у Польщі, а згодом і в Західній Європі, а також у США, опиняться, без перебільшення, сотні чоловіків, які переживають посттравматичний стресовий розлад. Чи не зможуть впоратися зі своїми переживаннями, чи навпаки, знайдуть способи адаптуватися, але все ж таки оберуть найпростіший шлях з точки зору західного політика: почнуть формувати організовані злочинні групи. Отже, наразі в Європі та Америці панують порядок і спокій. Поки в Україні триває війна, питання власної безпеки не викликає занепокоєння. Як тільки конфлікт затихне, європейська безпека може опинитися під загрозою через наплив українських ветеранів.
Зі страхів не лише пана Дуди, а й загалом європейських політиків, тамтешніх лідерів думок та загалом пересічних громадян можна було б кепкувати. Аби не одна прикра обставина: всередині країни до ветеранів формується точно таке саме ставлення. Я б не сказав, що страхи виникли на рівному місці й без впливу російської агентури й власних корисних ідіотів. Про агентуру не конспірологія, не перебільшення. Серія вибухів біля ТЦК в різних місцях, щоденні запобігання терактам та затримання причетних тому підтвердження. Але ж є ще перелякані громадяни, які в кожній людині в пікселі, чоловік то чи жінка, молодого віку чи солідного, бачать загрозу особисто для себе.
Військові стикаються з труднощами при оренді житла. Їх все частіше без наслідків виганяють з кафе та ресторанів. Загалом, їм не раді у громадських місцях. Коли хтось помічає військового, чоловіки призовного віку часто відвертаються або переходять на інший бік вулиці, вважаючи, що перед ними працівник територіального центру комплектування. Захисники України поступово стали об'єктом неприязні для певної частини суспільства, яка є досить значною. Ідеться не про російських агресорів, мародерів, насильників чи вбивць. Мова йде про наших співгромадян, які відстоюють свою країну, жертвуючи власним життям, здоров'ям та добробутом.
Подібне ставлення до учасників бойових дій дедалі частіше проявляється в соцмережах, яким значна кількість українців довіряє більше, ніж верифікованим ЗМІ. Персонажі, котрі дозволяють собі гнобити своїх же захисників, лишаються безкарними. Повз увагу Заходу ця тенденція не проходить. Тож маю обгрунтовану підозру щодо природи страхів Анджея Дуди та його європейських колег. Чи можна спробувати змінити це? Треба. І найперше - виявляти до ветеранів значно більше поваги, зокрема й публічної. Та карати бодай адміністративно всякого, хто дозволяє собі знецінити українського військового. До нас ставляться так, як ми ставимося до себе, ніколи не навпаки.
