Выживание в эру Трампа: причины ухудшения отношений с США и необходимые шаги для Украины.

Розпочнемо з очевидного, хоча все ще не сприймається багатьма, зокрема впливовими особами та чиновниками: Україна поступово втрачає підтримку США в питанні безпеки. Цей процес варто затягнути якнайдовше, проте повністю зупинити його вже не вдасться.

Усвідомити це необхідно якнайшвидше. І українському суспільству, і владі - щоб уникнути ще більших помилок, ніж ті, які вже відбуваються.

Справа не лише в Україні – Сполучені Штати поступово відмовляються від традиційної безпекової ролі в Європі, яка потребувала оновлення ще з часу розпаду Радянського Союзу, і переключають свою увагу на Китай.

Цей розрив є поступовим, він далеко не завершений: всупереч публічним заявам із Вашингтона, не варто ставити хрест на партнерстві з США вже зараз. Процес цілком можливо загальмувати (що, зрештою, буде вигідно і Україні, і США). Однак він відбувається і давно став незворотним - просто за Трампа все шалено прискорилося і набуло потворних обрисів.

Спосіб, яким команда Дональда Трампа та сам президент США здійснюють цей процес, а також їхнє шантажування України, створюють нові комунікаційні виклики, на які наша країна не завжди реагує адекватно. Це стало очевидним протягом минулого тижня. Проте, варто зазначити, що тут немає підстав для паніки.

Заяви Трампа про Україну обурюють, але від них не варто впадати у розпач.

Це одна з тих "характерних рис" нової адміністрації США, про які вже йшлося раніше.

Для Трампа політичні заяви вже не мають тієї ваги, як це було у міжнародних відносинах досі. Брехня та маніпуляції навіть геббельсівського масштабу перетворилися на цілком "нормальний" інструмент. А одночасно нормалізувалася практика, за якої Вашингтон може діаметрально змінити риторику і без жодних пояснень відмовитися від сказаного раніше. Ніби нічого й не було.

Усе робиться для того, щоб Трамп зміг оголосити свою перемогу виборцям. І неважливо, що насправді вона може бути відсутня. Це створює для України не лише виклики, а й нові можливості — іноді достатньо просто підкреслити його амбіції, щоб заручитися його підтримкою. Однак суперечки, які не впливають на реальний стан справ, можуть призвести до ще більших складнощів для України.

Це особливо важливо в контексті американсько-української угоди про надра. Переговори щодо неї тривають, і українська влада має не перетнути важливі червоні лінії. Щоб ми не опинилися у ситуації, коли у безпековому плані США підуть (а це станеться!), але перед цим обтяжать Україну односторонніми зобов'язаннями. Така угода нам точно не потрібна.

Ця публікація "Європейської правди" розкриває суть теми та сприяє кращому усвідомленню нової стратегії Сполучених Штатів.

У період першого президентського терміну Дональда Трампа виникло поширене хибне уявлення, що значні зміни у зовнішній політиці США, ініційовані його адміністрацією, є випадковістю або історичним "збоєм". Багато американських виборців, незважаючи на багатовіковий досвід демократії, не усвідомлювали, за кого саме вони віддають свої голоси.

Перемога Джо Байдена у 2020 році додала палива цим сподіванням, та й сам 46-й президент США підтримував цей міф. "America is back" ("Америка повернулася") - оголосив Байден на початку свого президентства.

Однак ця "вражаюча" заява не витримала перевірки реальністю. Байден і його зовнішньополітичний радник Джейк Салліван так і не повернулися до зовнішньої політики, яка була характерна для епохи Обами (хоча для України ситуація тоді була далеко не ідеальною, ми зараз не оцінюємо підходи, а лише констатуємо тенденції). Деякі дії мали місце, але більше носили декларативний характер; стратегічно ж адміністрація Байдена продовжила курс, започаткований за часів "першого Трампа", у ключових напрямках.

Сполучені Штати все активніше перенаправляють свою увагу від Європи та Росії до Китаю. Політика Китаю стала ключовим чинником, що визначає процес ухвалення рішень у Вашингтоні.

Тиск на союзників по НАТО, щоб вони нарощували свої оборонні бюджети, вже не мав тих непристойних форм, як за президента Трампа - але й за Байдена він зберігся.

Байден також висловив підтримку концепції скорочення закордонної присутності американських військ, незважаючи на потенційні загрози (варто згадати, як виведення військ з Афганістану призвело до серйозних іміджевих втрат).

Уряд Байдена був готовий до співпраці з Росією та йти на компроміси аж до моменту початку повномасштабного конфлікту. Варто згадати, як були зняті санкції з "Північного потоку" та зустрічі між Путіним і Байденом у Женеві в 2021 році. Багато експертів вважають, що ці дії послужили сигналом для Путіна про те, що США не готові захищати свої інтереси.

Другий термін президента Трампа призвів до значних змін у швидкості, формі та глибині реформ, але не змінив їхній стратегічний напрямок. Основною тенденцією залишається переорієнтація Сполучених Штатів з Європи на Китай. Бажання США зменшити свою присутність в Європі та покласти відповідальність за безпеку на європейські країни не є новиною — про це говорять вже протягом останніх восьми років. І, ймовірно, ця позиція не зміниться в найближчому майбутньому.

Це, нарешті, починає доходити до важливих європейських столиць.

Проте, виглядає на те, що в Києві це питання ще не отримало належного усвідомлення. Цю тему варто обговорити детальніше, але спочатку зосередимося на тому, що є надзвичайно важливим для Трампа: його комунікація з громадськістю.

"Ідеальний шторм", що розгортається в стосунках між США та Україною, не залишив байдужими нікого, і це абсолютно зрозуміло. Висловлювання та заяви, які звучать від президента США та його команди, є принизливими не лише для Володимира Зеленського, але й для України в цілому.

Це абсолютно неприпустимо і викликає обурення, адже вважається абсурдним називати Україну диктатурою, враховуючи величезні жертви, які наша країна принесла заради демократії. Ще більш скандальними є висловлювання Трампа, які ставлять на один рівень агресора і жертву – Росію та Україну; іноді в цих порівняннях Росія навіть виглядає вигідніше. І це лише частина тих образливих коментарів, які пролунали з вуст Трампа в останні дні.

А на додаток Україна має всі підстави для розчарувань не лише через заяви, а й через окремі дії американського президента.

Легітимізація Путіна. Переговори з Росією без урахування позиції Києва. Нав'язування Україні кабальної редакції договору про надра.

Варто ще раз звернути увагу на заяви: Сполучені Штати вимагають повернення допомоги, яку Україна отримала у вигляді безповоротних коштів, причому явно перебільшують її вартість.

Усе це дійсно здатне викликати шок, обурення, протест.

Згідно з традиційними принципами міжнародних відносин, дії одного партнера зазвичай вимагають "взаємності", що означає відповідь, яка була б пропорційною за своїм характером. Наприклад, коли США звинувачують Україну в отриманні безкоштовної американської допомоги, українська сторона може нагадати, що в минулому, під тиском США, ми відмовилися від ядерної зброї, утилізували частину військової техніки, а решту, включаючи ракети, передали Росії. Сьогодні ж ці літаки і ракети використовуються в атаках проти нас.

У соцмережах вже лунають заклики до Зеленського публічно нагадати Трампу про це і теж виставити рахунок, у відповідь на приниження України з його боку. І, повторимося, у традиційній дипломатії це могло б мати сенс.

Проте взаємодіяти з Трампом у "звичний" спосіб — це безглузда та шкідлива стратегія.

Це стосується не лише даного питання. Інші публічні "випади" з боку США також підпадають під це.

Щодо усіх неправдивих заяв Дональда Трампа є вдосталь контраргументів. Але давайте чесно: невже хоч хтось вважає, що причиною вимог про "вибори просто зараз" або ж безглуздих тверджень про 4% підтримки Зеленського серед українців є брак джерел інформації у Трампа, Маска тощо? Звісно ж, ні.

Президент Зеленський вже припустився помилки, коли у четвер розпочав заочну полеміку з американським колегою, але це лише підняло градус протистояння і не дало жодних бонусів.

Річ у тім, що для чинного президента США, який прийшов у політику з бізнесу вже у поважному віці та зі сформованим світоглядом, публічні заяви мають зовсім інше значення.

Це - інструмент не донесення позиції, не публічної державницької комунікації, а лише конкурентної боротьби. Боротьби без правил, як і годиться у бізнесі, з якого походить чинний президент США (детальніше про це - у колонці "Рецепт "успіху" Трампа" на "ЄвроПравді".

У цій схемі контраргументи Зеленського сприймаються Трампом як спроба України оголосити йому публічну війну. Це виглядає як напад на його популярність серед виборців.

Діяльність, яку можна охарактеризувати як "ворожу", за яку Трамп отримав звинувачення - і він дійсно на це відповів.

Звісно, ми можемо діяти так само, але чи дасть Україні хоч якийсь плюс закручування емоцій у відносинах з США? Звісно ж, ні. Навіть якщо ми будемо на 100% праві у цій дискусії, а Трамп і надалі оперуватиме виключно фейками та маніпуляціями - Україна вийде з цієї суперечки слабшою, ніж заходила у неї.

А якщо мета полягає в тому, щоб затягнути збереження американської підтримки якомога довше, то про це можна забути.

Ключовий момент: з кількох джерел стало відомо, що в останні тижні під час переговорів з європейськими лідерами, зокрема в Мюнхені, українське керівництво просило уникати публічних суперечок з Трампом та намагатися ігнорувати його агресивні висловлювання. Проте сам Зеленський не зміг стримати емоцій і дав відповідь, яка не принесла бажаних результатів.

В даний момент виглядає, що на Банковій усвідомили цю помилку. Емоційне напруження з українського боку більше не посилюється.

Проте важливо зазначити: це зовсім не означає, що Україні слід відмовитися від захисту своїх інтересів у взаємодії зі Сполученими Штатами. Навпаки, така діяльність є вкрай важливою. Якщо мова йде не про відкриту активність, а про закулісні переговори, то в США високо цінують силу.

Висловлювання Зеленського, безумовно, не стали єдиною причиною, що спровокувала хвилю емоцій і невірних коментарів з боку Трампа та його команди.

Усе це відбувалося на фоні першої поразки Трампа на українському напрямку з моменту його інавгурації. Мова йде про угоду, яка була запропонована на минулому тижні, що стосується розподілу доходів від українських природних ресурсів та, можливо, інфраструктури між США та Україною.

Угоди, яка у початковій редакції перетворилася б на кабалу для України з катастрофічними наслідками - але яку Вашингтон шантажем та тиском вимагав підписати її саме у такій редакції.

"ЄвроПравда" в своїй статті "Копалини в обмін ні на що" грунтовно висвітлила ці події. Ми тоді зазначили, що, незважаючи на емоційний фон навколо цього документа, Україна залишається переконаною в можливості доопрацювання угоди до такої версії, яка буде не лише прийнятною, але й вигідною для всіх учасників.

Нещодавно стало відомо, що Сполучені Штати також не відкидають можливість відновлення угоди. Як повідомляє "ЄвроПравда", первісний проект, який вже потрапив в інформаційний простір, зазнав значних змін; зокрема, зараз обговорюється меморандум — основний документ, який згодом може бути доповнений більш детальною угодою.

Попередній досвід свідчить про те, що в будь-якому випадку переговорний процес не буде легким. Необхідно бути готовими до нових етапів тиску з боку Сполучених Штатів.

Проте існують певні межі, які в жодному разі не слід переходити.

Перша з цих вимог полягає в тому, що Трамп наполягає на тому, щоб прибутки від спільного освоєння українських природних ресурсів використовувалися для покриття витрат американської допомоги, яку Україна отримала протягом останніх трьох років.

Це абсолютно неприйнятно. В жодному випадку.

Відшкодування допомоги, що була надана на безповоротній основі (згідно з рішенням Конгресу, яке, до речі, отримало публічну підтримку і самого Трампа), не може бути навіть темою для обговорення. Україна боронила трансатлантичну безпеку, жертвуючи життям своїх військових, тоді як американський внесок у цю оборону не слід розглядати як позику. Це не єдиний довід, проте його достатньо, щоб твердо сказати "ні".

До слова, у непублічній дискусії, доводячи свою позицію, Київ може посилатися і на Будапештський меморандум та наводити вартість утилізованої або переданої росіянами зброї. Бізнес-підхід нинішньої адміністрації США цілком припускає жорстке ведення переговорів. Це - нормально.

Проте виносити це на загал — не найкраща ідея, про що вже зазначалося раніше.

Другу червону лінію озвучив Зеленський під час виступу в Мюнхені, і з цим погодитися справді важливо: президент підкреслює, що навіть у вигляді меморандуму угода з США повинна включати елементи безпекових гарантій.

Суперечка з цього приводу між Києвом і Вашингтоном все ще триває. Прихильники Трампа вважають, що присутність американських компаній в Україні автоматично забезпечить її безпеку та добробут. Проте це не відповідає дійсності.

Один із найочевидніших прикладів — це видобуток алмазів, дорогоцінних металів та урану в різних африканських країнах, проведений американськими та європейськими компаніями. Ця діяльність не лише не сприяла процвітанню континенту, а, навпаки, призвела до нестабільності та недостатньої безпеки.

Перетворення України на ресурсну колонію для компаній, пов'язаних з Трампом, також не виглядає як перспективний шлях до досягнення успіху.

Проте не слід сильно сподіватися на те, що гарантії, зазначені в угоді (особливо в меморандумі) щодо розподілу ресурсів, будуть детально прописані. Швидше за все, йдеться лише про декларативні положення.

Отже, існує ще одна червона межа.

В даний час США висловлюють вимогу отримувати 50% від рентних та інших зборів, пов'язаних з видобутком корисних копалин, нафти, газу, а також використанням портів і іншої інфраструктури (саме такий перелік пропонується у Білому домі!). Цей "дружній податок від США" не може бути реалізований в односторонньому порядку.

Врешті-решт, ця норма не отримає схвалення у Верховній Раді України, незалежно від її складу.

Наскільки відомо "Європейській правді", Київ пропонував Вашингтону варіант, за якого США отримають відсоток від прибутку, отриманого від надр на територіях, які США допоможуть звільнити від окупації. Такий варіант видається логічним і політично прийнятним.

Однак чи зможуть США це здійснити?

Можна вважати, що відповідь не надійде, поки Трамп не закінчить свої переговори з Росією і не з'ясує, які умови пропонує ця сторона, а також чи буде вигідно продовжувати діалог щодо України.

Давайте будемо чесними:

немає гарантій того, що "мир", про який домовиться Трамп, не буде схожий на поразку України.

Негативний розвиток подій, безумовно, не є неминучим; йому можуть завадити навіть тиски з боку соратників Трампа, які вже почали проявлятися. Однак українські мінеральні ресурси, що знаходяться на окупованих територіях Донбасу чи в Криму, навряд чи відіграють вирішальну роль у цій ситуації.

Отже, в даний момент ситуація з угодою залишається сповненою невизначеності. Проте одне можна стверджувати без сумнівів — це ті значні трансформації, про які згадувалося на початку статті.

Сполучені Штати поступово скорочуватимуть свою присутність на європейському континенті. Зміна акцентів у зовнішній політиці США, яка все більше орієнтується на Китай, вже відбувається. Це серйозні геополітичні зрушення, що реалізуються незалежно від того, як розвиватимуться стосунки з Росією. Вони також не залежать від потенційної угоди щодо надр, навіть якщо така угода буде укладена.

Доля США у видобутку мінералів в Україні (прибуток від якого навряд чи досягне обіцяних Трампом $500 млрд, оскільки ця оцінка вважається багатьма експертами недостатньо реалістичною) не стане "грубо змінюючим фактором", здатним спонукати Трампа чи його наступників змінити основні принципи сучасної зовнішньої політики США.

Це свідчить про те, що незалежно від того, як складуться обставини — з участю американських компаній у видобутку чи без неї — для України все більш актуальними стають стосунки з Європою. Особливо важливими є зв’язки з Європейським Союзом, до якого ми наразі прагнемо приєднатися, а також з Великою Британією.

Це встановлює ще одну важливу межу: такі економічні угоди не можуть бути укладені без попередніх консультацій з Європейським Союзом щодо їхньої відповідності нашій інтеграції в ЄС.

Проте зовнішня політика не зводиться виключно до цієї угоди. Україні важливо також трансформувати своє світосприйняття.

Наразі на Банковій стверджують, що без участі Сполучених Штатів у забезпеченні безпекових гарантій нам не обійтися, і це цілком обґрунтовано. Мінімум, американська підтримка (а ще краще - максимальна активність) буде надзвичайно важливою. Однак існує великий ризик, що така підтримка виявиться тимчасовою, а в підсумку Трамп може перенести відповідальність за гарантії на Європу. Він вже зараз висловлює ці думки публічно. Ігнорувати це та продовжувати орієнтуватися в основному на США - це недалекоглядно.

Ця трансформація у сприйнятті реальності є вкрай важливою. Вона також повинна вплинути на дії столиці України.

У сфері безпеки, політики та економіки ми поступово стаємо менш залежними від США і дедалі більше покладаємося на Європу, незалежно від назв різноманітних безпекових та політичних альянсів, що існують на нашому континенті.

Однак зараз, у перехідному періоді, для нас важливо зберегти також підтримку США, не створюючи зайвих проблем із адміністрацією Трампа. Навіть тоді, коли відносини з нею є складними, а її дії не є демократичними. А часом навіть не видаються дружніми.

Тут, безумовно, існують певні межі. Сподіваємося, що до дискусії про те, чи не перейшли ми ці межі, справа не дійде.

Автор: Сергій Сидоренко.