187 куль та жодної подряпини: як було вбито "Спасителя Франції" Шарля де Голля.

9 листопада відзначається річниця смерті генерала Шарля де Голля. Цей видатний "рятівник Франції" покинув цей світ 55 років тому. Його життя схоже на захоплюючий пригодницький фільм, адже він завжди опинявся в епіцентрі найнапруженіших моментів французької історії.

Історики підрахували, що починаючи з 1944 року на де Голля здійснювали замахи аж 31 раз! Частіше, ніж на когось із європейських лідерів після війни. Найгучніший замах -- засідка на заміському шосе під Парижем, у місті Кламар, яку влаштували 22 серпня 1962 бойовики таємної військової організації OAС. (Можете не вірити, але ця абревіатура розшифровується саме як "Таємна військова огранізація".)

Як це було, згадує "Телеграф".

Замах, що залишив свій слід в історії під іменем "Операція Шарлотта Корде", був спланований Жан-Марі Бастьєном-Тірі — інженером військово-повітряних сил, який мав зв'язки з терористами з ОАС. Французькі радикали сприймали політику де Голля, спрямовану на надання Алжиру незалежності, як зраду національних інтересів. Самого ж де Голля вони вважали таємним комуністом.

Протягом багатьох років у цій французькій колонії тривала жорстока війна. Фронт національного визволення Алжиру (ФНВ) обрав тактику міської партизанської діяльності та терору, у той час як французькі війська відповідали жорстокими тортурами і позасудовими стратами затриманих. За оцінками, втрати французької армії становили від 18 до 35 тисяч загиблих, тоді як серед алжирців цифри не були зафіксовані, але в деяких джерелах згадують про понад півтора мільйона. (Ще близько трьох мільйонів людей були переміщені до концтаборів.) Лише "спаситель Франції" Шарль де Голль міг зупинити цю криваву трагедію. Таким чином, його зникнення стало метою бойовиків ОАС, які планували вбивство генерала на вузькій дорозі на південному заході від Парижа.

Окрім Бастьєна-Тірі, до групи змовників входили його заступник Ален де Бугрене де Ля Токне та угорці Ласло Варга, Лайош Мартон та Дьюла Шарі -- усі вони були затятими антикомуністами. Решта "розстрільної" команди складалася з французів, народжених в Алжирі: їх зневажливо називали у Франції "чорноногими". Загалом на Де Голля полювали 12 людей.

Змовники планували атакувати машину у русі, а потім добити поранених, коли автомобіль зупиниться. Озброєні напівавтоматичними гвинтівками та пістолетами-кулеметами стрілки ховалися в засідці по обидва боки дороги. Сам Бастьєн-Тірі стежив за дорогою і мав подати сигнал, помахавши скрученою в трубку газетою, коли з'явиться президентський Citroën DS 19. Але все від початку пішло не так.

Генерал, який не підозрював нічого лихого, разом зі своєю дружиною Івонною де Голль та полковником Аленом де Буассьє, зятем і ад'ютантом президента, вирушили з Єлисейського палацу до військово-повітряної бази Віллакобл. За кермом президентського автомобіля сидів жандарм Франсуа Марру. Сьогодні це важко уявити, але в той час президента країни, що переживала війну, супроводжували лише двоє мотоциклістів поліції. (Конфлікт в Алжирі вже почав виливатися на французьку територію: бойовики ФНВ атакували паризьких поліцейських і влаштували вибух нафтобази в порту Марселя.)

Здавалося, терористи здобули перевагу. Проте з невідомих причин Бастьєн-Тірі затримався і надіслав кілерам сигнал з деяким запізненням.

Коли кулі почали влучати в кузов автомобіля, Івонна де Голль миттєво впала на підлогу салону. Сам генерал зберігав свою характерну крижану спокійність. Але в той момент, коли заднє скло з боку генерала розлетілося на шматки, Буассьє закричав: "Лягай, тату!". Пасажирів автомобіля врятувала холоднокровність водія, який різко натиснув на педаль газу. Вражений спалахами пострілів, Франсуа Марру зумів вирватися з-під вогню.

Звичайно, машина теж не підвела: у Citroën DS 19 був оснащений гідропневматичною підвіскою, яка утримує кузов і не дає автомобілю "виляти" навіть при прострілених шинах. Будь-яке інше авто після такого шквального вогню перекинулося б у кювет. На машині не залишилося живого місця: змовники буквально зрешетили колеса, шибки та крила, передні покришки лопнули. Загалом із 187 випущених куль у машину влучили 14. Але генерал був у гарному настрої і жартував, що терористи "стріляють, як свині".

Коли він таки прибув на військово-повітряну базу Віллакобл, преса писала, що у генерала на плечах ще лежали уламки скла.

Здавалося, що позиція стрільців була бездоганною. Однак через запізнення Бастьєн-Тірі терористи атакували автомобіль Де Голля не з близької відстані, а з боку та трохи ззаду. Варто зазначити, що змовники не були професійними вбивцями, як відомі "барбузи" — колишні підпільники та колабораціоністи часів Другої світової війни, чиї послуги були затребувані французькими спецслужбами після конфлікту. Люди Бастьєн-Тірі стріляли багато, але їх дії були безглуздими. Що стосується холоднокровності водія та переваг машини, ми вже згадували: якби Citroen вдавалося заблокувати, пасажири не мали б жодних шансів. І, звісно, не можна не згадати про дивовижну вдачу Де Голля: жодна з куль, що пробили вікна, навіть не залишила на генералі жодної подряпини.

Серед усіх змовників лише організатора Жан-Марі Бастьєна-Тірі було страчено. Його розстріляли 11 березня 1963 року у форті д'Іврі — це стало останнім смертним вироком у Франції за політичний злочин. Інші змовники отримали помилування від Де Голля, який знову продемонстрував свою мудрість як державний лідер.

Помер Шарль Андре Жозеф Марі де Голль не під градом куль, а власною смертю у віці 79 років. Увечері 9 листопада 1970 року, як завжди, він розкладав пасьянс і дивився телевізор. Несподівано відчувши різкий біль, генерал упав на підлогу -- домашні й прислуга навіть не встигли викликати лікарів. В офіційних повідомленнях писали про смерть "внаслідок розриву судинної аневризми".