Антон Швець: Чи має план Трампа щодо відновлення внутрішнього виробництва шанси на успіх у США, щоб наздогнати Китай? -- Блоги | OBOZ.UA
Отже, давайте обговоримо еволюцію промисловості в Сполучених Штатах. А точніше, розглянемо її майбутні можливості. Також варто згадати про митні збори та ініціативи Трампа. Звичайно, це все подано в спрощеному вигляді, але охоплює основні принципи.
Китай, безумовно, є країною з багатьма викликами, тому виробники вже деякий час звертають увагу на інші азійські країни, такі як В'єтнам і Філіппіни, а також на Індію. Здавалося б, Індія — це ідеальний кандидат для перенесення виробництв. Однак, на жаль, тут існує проблема нестачі кваліфікованих робітників з професійною освітою, що ускладнює масштабування виробництва. Хоча кількість таких людей в Індії велика, вони вже зайняті наявними роботами. Крім того, країна проводить надзвичайно протекціоністську політику, що призвела до зриву кількох важливих інвестиційних проектів. Інші регіони також стикаються з подібними труднощами.
Всі якось забувають, що Китай в режимі ригачки майже двадцять років шаленими темпами і через примус розвивав профтехосвіту, аби вистрілити у 90х. Вони буквально випустили десятки мільйонів годних працівників на ринок. Далі треба було просто спростити правила гри, і заводи почали зростати як гриби. Бо для них були люди. І заробітні плати в них були копійчані.
Уявімо, що Трампу вдалося досягти своїх цілей. Компанії прагнуть відкривати виробництва в США, завдяки тарифам, зниженим податкам або ж через привабливий американський ринок — не важливо. Існує два шляхи розвитку. Перший з них передбачає наявність великої кількості працівників, що здатні виконувати рутинні завдання, як це роблять в Китаї. Другий — це впровадження високого рівня автоматизації у виробництво.
Перший варіант не має шансів на успіх. Навіть якщо скасувати дотації та соціальні програми, людей потрібно буде вчити працювати, а це забирає багато часу. Завезти кваліфікованих працівників не вдасться через обмеження міграційної політики. Відповідно, відкриття заводів пропонується в регіонах, де катастрофічно не вистачає професіоналів. Не кожен готовий піти на це. Плюс, немає жодних гарантій, що Трамп не змінить свою політику або не втратить владу.
Другий варіант, який передбачає автоматизацію, можливий, але він створює дуже обмежену кількість робочих місць і вимагає значних інвестицій. Крім того, це призводить до зростання соціальної нерівності, адже вигоду від автоматизованого виробництва отримують лише його власники, тоді як інші знову змушені покладатися на соціальні виплати та переселятися у сферу послуг. Якщо ж китайські, російські чи арабські компанії вирішать розмістити кінцеву збірку у США, прибутки все одно не залишаться в країні. Заборона на виведення капіталу також викликає питання про доцільність відкриття виробництв у США. Фінансові ресурси, скоріше за все, залишаться поза межами країни, просто через інші механізми. Звичайно, можна ввести протекційні заходи, які вимагатимуть, щоб бенефіціарами були виключно громадяни США, які постійно проживають у країні. Але виробництво – це складний процес. У США багато менеджерів, але небагато з них готові займатися виробництвом і працювати за невелику зарплату.
Як якісь там економічні радники уявлять собі результат своєї політики повернення виробництва до США сказати важко.
Звісно, можна стверджувати, що це досить підступний задум. Насправді ніхто не має наміру повертати виробництво до США; метою є лише виправлення торговельного балансу. Це всього лише хитромудра схема, щоб спонукати європейців та китайців активніше купувати американські послуги, сировину та певні товари. Як і пропонує Трамп.
Ну ок. Але от китайці не можуть купувати більше послуг від США, для них це питання національної безпеки. Не може бути у Китаї Гугла, Амазона та Нетфліксу. Це ж пропаганда буде, компартія на таке не піде, для неї це питання виживання. З європейцями звісно простіше, але ну настільки більше послуг вони купувати не зможуть. Це ж споживчій ринок, насильно підписку на Епл втюхувати?
Про ресурси. Населення США складає 4,2 відсотка від світового. А споживає ресурсів від 15 до 25% від світового споживання, дивлячись як рахувати. Різниця між цим споживанням за мінусом експорту послуг(включно з фінансовими послугами) і є тим, що нарощує американський держборг і борги корпорацій. США просто багато споживають. Саме у борг, бо стільки всього не виробляють, і навіть Волстріт та експорт інфляції не рятують.
Що пропонує Трамп? Ну якщо він каже про купівлю американських ресурсів у обсягах, які будуть заміщати життя США у борг, то що конкретно мається на увазі? Щоб ЄС та Китай споживали в рази більше ресурсів? А це взагалі можливо? Два мільярди людей повинні наростити споживання ресурсів у пару тройку разів? Чи на що це споживання піде? На заводи? А продукція з них куди піде? У США? Так це ж було вже. А якщо на внутрішній ринок, то окей, але тоді китайці, японці та європейці повинні споживати, як США. Звісно можна директивно змусити європейців, японців, корейців, індусів та китайців замістити будь-яких інших постачальників ресурсів на американців, там де це можливо. Але що стане зі всім світом, та оцими петрократіями та видобувачами колтану? Адок у світі буде знатний. Трамп в такому випадку будує фактично світову монополію, бо всі інші постачальники ригнуть, а далі він зможе встановлювати будь-які ціни на свої ресурси. Інших то вже не буде. На це навряд чи хтось піде без світової війни.
Щоб врівноважити торговий баланс США з іншими країнами, або ж Сполученим Штатам потрібно зменшити споживання, або їх основні торгові партнери повинні збільшити свої витрати. В іншому випадку, це просто не складе. Хтось може стверджувати, що можна розподілити зростання споживання серед країн, але в рамках складної глобальної економіки це навряд чи реально. Гравців занадто багато.
Звісно якщо виконати забаганки Трампа, і якось там хоч більш менш почати балансувати торгівельний баланс з основними партнерами, то американські борги будуть нарощуватися повільніше. Але будуть все одно. І рано чи пізно ця проблема знову постане. Навіть у випадку, якщо у Трампа вийде всіх прогнути.
Або Сполучені Штати мусять знизити свій рівень споживання та стати більш економічно скромними, або ж інші країни повинні досягти такого ж рівня споживчих стандартів, як у США.
