Армія Російської Федерації скорочує числа своїх атак і здійснює скидання керованих авіабомб на власній території: які наслідки це має?
Фактор оперативної паузи міг би стати для нас вигідним. Проте такої паузи наразі не існує.
Генштаб ЗСУ протягом певного часу фіксує зниження кількості бойових зіткнень на фронті. Чи це означає, що російська окупаційна армія готується до паузи? Такі висновки робити зарано, оскільки фронт досить "сегментований" - на пріоритетних для противника напрямках його активність, як і раніше, висока. Однак через величезні втрати ворог дійсно може потребувати паузи.
Якщо така оперативна пауза справді буде, Сили оборони зможуть скористатися нею, щоб провести ротацію, підтягнути додаткові сили та ресурси. Але незалежно від активності ворога перед українською армією стоїть ще одне важливе завдання - розв'язати проблеми мобілізації.
Таку думку в інтерв'ю Тетяні Гайжевській (OBOZ.UA) висловив військовий експерт Владислав Селезньов.
Як ви гадаєте, чи спостерігається зменшення активності противника? Якщо так, які фактори можуть на це впливати?
Динаміка на фронті демонструє певну сегментованість. Є ділянки, де важко говорити про застій, наприклад, на Покровському напрямку та в боях, які тривають у Курахівському районі. Конфлікти в околицях Часового Яру та Торецька також продовжуються. Тому я б не став стверджувати, що на полі бою спостерігається суттєва стагнація.
Для мене важливішим є інший аспект — це кількість крилатих авіаційних бомб (КАБ), застосованих ворогом, зокрема 4 лютого, коли було зафіксовано 124 таких випадки. Більше половини з них вразило територію Курської області в Росії. Якщо б не активні бойові дії в цьому регіоні, цілком ймовірно, що ці КАБи були б націлені на нашу територію — Сумщину, Чернігівщину чи Харківську область. Ворог активно використовує вогневий вплив для фактичного знищення житлових будинків та соціальної інфраструктури в околицях Курської області.
Не варто стверджувати, що наступальний потенціал російських збройних сил вичерпано. Хоча можна припустити, що деяке зниження активності може бути наслідком серйозних втрат, які зазнав противник, і тепер йому потрібно хоча б тимчасове затишшя для перегрупування. Проте кількість бойових зіткнень залишається значною. Тому говорити про стагнацію на фронті наразі не зовсім коректно.
- Якщо дійсно виникне якась затримка, як ви вважаєте, чи могли б Сили оборони України використати цю можливість?
Без сумніву, це ключовий аспект, який може дати нам змогу організувати ротацію підрозділів, що тривалий час знаходяться на лінії фронту. Цей період відкриє можливості для підсилення наших сил, матеріально-технічного забезпечення та ресурсів для підрозділів, які виконують бойові місії.
Тобто фактор оперативної паузи був би сприятливим для нас. Але цієї оперативної паузи немає. Ми чекали її на початку жовтня минулого року, але цього не сталось. 80 бойових зіткнень - це також дуже багато. Безумовно, це не 250, як було у середині листопада минулого року, проте - це 80 бойових зіткнень. Багато ділянок фронту продовжують бути досить активними.
Запитання стосується особового складу та процесу мобілізації. Як ви вважаєте, за який період можливо значно поліпшити укомплектування наших підрозділів?
- Безумовно, миттєво цього не станеться. Насамперед нам необхідно серйозно змінити підходи до інформаційного забезпечення заходів, пов'язаних із мобілізацією. Є така теза: не знаєш, як діяти - дій за законом. Відкриваємо закон України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" та читаємо, що мобілізацією займаються не виключно ТЦК ЗСУ. Це державний захід, яким керує український уряд на чолі з прем'єр-міністром, у якому беруть участь і представники місцевих органів самоврядування.
Існує особливий перелік посадових осіб, які мають певний зв'язок із мобілізаційними заходами. Я не можу зрозуміти, чому в українському суспільстві основну відповідальність поклали на ТЦК. Це є серйозним спотворенням тих процесів, які повинні відбуватися в рамках мобілізаційних процедур. Це абсолютно неправильно. Тому я вважаю, що повернення до основ, до чіткого та безумовного дотримання норм українського законодавства щодо мобілізації стане надійною основою для подальших кроків.
Наступним кроком є модернізація наших навчальних центрів та полігонів, де проходить підготовка. Сирський зазначає, що тривалість навчання збільшено в 1,5 рази — з 30 до 45 днів. Проте я б звернув увагу на сутність цих навчальних програм. Чи забезпечують вони достатній рівень знань, умінь та навичок для призваних громадян? Чи є експерти, які відповідають за організацію цього процесу, справді кваліфікованими і професійними? Чи налагоджено сам процес підготовки? І чи використовується відведений час максимально ефективно?
Подальшим аспектом є питання належної організації можливості проявити свої здібності на полі бою найефективнішими командирами. Не є секретом, що існують підрозділи, до яких щосили прагнуть потрапити новобранці, тоді як інші мають погану репутацію. Відтак, кадрова політика повинна бути орієнтована на те, щоб бойовими підрозділами керували компетентні офіцери, які володіють необхідними знаннями та навичками. Також важливо переводити на посади, не пов'язані з управлінням особовим складом, тих командирів, які не користуються авторитетом і не проявляють достатньої ефективності у бойових умовах, особливо в контексті збереження життя та здоров'я своїх підлеглих.
Безперечно, фактор ресурсів також залишається актуальним. Необхідна достатня кількість озброєнь та боєприпасів до цих озброєнь, щоб українська армія була ефективною.
У підсумку: трансформація українських збройних сил не відбудеться вже завтра, але ці питання варто вирішувати не лише сьогодні, а ще з учора. Необхідно якісно та системно реорганізувати як військове управління, так і систему забезпечення в армії. Важливо почати з основ — системи мобілізації та підготовки до мобілізації.
