Безжальний план Росії — як агресор, завдаючи ударів по логістичній інфраструктурі, формує в Україні контрольований хаос.
У війні існує дві різні "темпи".
Одна — для інформаційних потоків, що фіксують "удари" та "знищення".
Другий аспект стосується стратегій, що розробляються не в ніч перед атакою, а за декілька днів, тижнів чи навіть місяців до неї.
І якщо ми хочемо зрозуміти, що відбувається насправді, нам доведеться дивитися саме на другу швидкість.
Масовані удари по українській енергетиці й логістиці -- це не про "випадкові цілі" і не про "хаотичний терор". Це про керований сценарій, у якому енергетика, транспорт і інформаційні вкиди працюють як єдина система.
"Документ знаходився на столі ще до події 3 лютого."
Розпочати варто з хронології, яка є надзвичайно показовою.
Намір ворога завдати ударів по транспортній інфраструктурі, зокрема по "Укрзалізниці", був озвучений ще 31 січня, тобто до масштабної атаки, що відбулася в ніч на 3 лютого. Це не просто таємні натяки, а відкриті заяви у російському Telegram-просторі.
Зокрема, російські телеграм-канали з більш ніж 1,5 мільйонами підписників активно обговорювали, як скористатися "вікном можливостей" під час так званого "енергетичного перемир'я". Водночас вони звертали увагу на вразливі місця української залізничної інфраструктури, спираючись на опубліковані аналітичні дослідження.
Це принциповий момент. Коли подібні речі озвучуються заздалегідь -- це не імпровізація і не "реакція на ситуацію". Це спланована кампанія.
І тут виникає складне, але невідворотне питання: якщо "плани" супротивника доступні для всіх, чому ж їх не аналізують систематично? Непроведення превентивного моніторингу в умовах війни має серйозні наслідки — особливо коли йдеться про логістичні цілі.
Європейська комісія, прозорі доповіді та аспекти контррозвідки.
У тих же матеріалах, які я навів раніше, противник посилається на статистику, що свідчить про критичний стан українського залізничного парку: більше 90% техніки є зношеною, а середній вік електровозів перевищує 40 років. Ці цифри не є "вигаданими" — вони отримані з відкритих джерел, зокрема з публікацій міжнародних медіа та звітів Європейської комісії.
І в цьому місці я висловлюю своє запитання відкрито та безкомпромісно.
Як так сталося, що інформація про стан стратегічного об'єкта, яким є "Укрзалізниця", опинилася у режимі вільного доступу -- в момент повномасштабної війни?
Це запитання стосується як наших європейських союзників, так і контррозвідувальних заходів в Україні. Коли противник готує атаки, покладаючись на доступні "аналітичні звіти", це вже не просто питання інформаційної безвідповідальності. Це суттєво впливає на стабільність тилових позицій і на життя громадян.
Від залізничних шляхів до потужностей для обслуговування та ремонту.
Наступним кроком стане розвиток тактичних засад.
Удари противника по коліях виявилися обмежено ефективними. Колії відновлюють швидко -- інколи за добу-дві. Країна-окупант це побачила і зробила висновки.
Отже, акцент змістився. Мова йде не про рейки, а про тягову силу, депо, ремонтні станції та підприємства, які займаються модернізацією рухомого складу.
Це вже не про "символічні удари". Це про гру у довгу -- про спробу зменшити пропускну спроможність системи на місяці.
Це і є причиною, чому обираються атаки на важливі точки, такі як Фастів. Не дивно, що удари по цьому місту були зафіксовані ще раніше — зокрема, в ніч на 6 грудня 2025 року. Стратегія вибору цілей стає зрозуміла, якщо проаналізувати хронологію подій.
Тепер знову звернемося до ночі напередодні 3 лютого 2026 року. В цей час відбулася масштабна атака на енергетичну інфраструктуру, яку українські джерела охарактеризували як одну з найбільш потужних за останні роки, супроводжувана одночасним тиском на логістичні системи. Це не два окремі елементи, а єдине ціле.
Пастка, створена штучним способом для затримки руху.
Логіка далі проста і цинічна.
Коли залізничні колії виходять з ладу, увесь вантажний трафік переходить на автомобільні шляхи. Проте, пропускна здатність автомобільних доріг не зможе витримати одночасно військові перевезення та масову евакуацію.
Таким чином, виникає штучний колапс. Це вже не питання фронту, а тилу як території контролюючої штучну кризу. Тут і проявляється ефект затору, зриви в перерозподілі ресурсів та конфлікти потоків — те, що я називаю пасткою тилу.
Недостатньо оцінений аспект: КАБи
Поки громадськість зосереджена на Shahed і ракетних ударах, насправді найбільш руйнівні наслідки для міст, що знаходяться поблизу фронту, викликані широкомасштабним використанням керованих авіабомб.
3 лютого були опубліковані відомості про безпрецедентну кількість КАБів, що перевищила 300 одиниць за добу. Однак проблема полягає не лише в цій статистиці. Справа в тому, що КАБи оснащені набагато більш ефективними бойовими частинами, а засоби для їх нейтралізації залишаються вкрай обмеженими.
Згідно з даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, супротивник почав використовувати авіабомби ФАБ-500Т з модулями підвищеної дальності УМПIK-ПIД ще в 2024 році. Ці модулі оснащені розширеним крилом та подовженою силовою рамою, а також 12-елементною системою "Комета-М12" і модернізованим блоком "CMAPT", що дозволяє значно збільшити дальність їхньої дії.
Згідно з інформацією, наданою українською розвідкою, основним підприємством, яке займається розробкою УМПК та виконує державне оборонне замовлення, є корпорація "Тактичне ракетне озброєння". Варто зазначити, що шість із зазначених у переліку ГУР МОУ підприємств досі не підпадають під санкції жодної з країн, що входять до санкційної коаліції. Це створює можливості для противника безперешкодного імпорту товарів та технологій з-за кордону, а також для проведення фінансових операцій через міжнародні банки.
Тому можемо констатувати, що масове застосування керованих авіабомб противником -- це ще один елемент тієї самої операції, а саме: удари по містах плюс удари по логістиці = стимулювання штучної міграції. Людей підштовхують до простого й небезпечного висновку: "краще поганий мир, ніж жити без світла, тепла і під бомбами".
"Перемир'я" як димова завіса
Окрема частина стосується політики.
Країна-окупант намагається демонструвати "договороспроможність": мовляв, "тиждень не били". Але паралельно диверсифікує удари -- виносить у пріоритет логістику, ремонтні бази, транспортні вузли, цивільну інфраструктуру. А потім завжди може сказати: "це ж не енергетика".
Ось чому я вважаю це дипломатичною виделкою.
І теза про те, що "пауза була потрібна для накопичення ракет", виглядає слабкою. Високоточні засоби не з'являються за тиждень у потрібних кількостях. Це означає лише одне: операції такого рівня готуються завчасно.
Які висновки можна зробити з цього?
По-перше, удари по енергетичній системі та логістиці слід аналізувати в цілісному контексті, а не розглядати їх як ізольовані випадки.
Друге. Якщо ворог змістив увагу до рухомого складу, депо і ремонту -- захист має реагувати адекватно: розосередження, РЕБ, мобільні вогневі групи, ППО навколо ключових точок.
Третє. Моніторинг ворожих інформаційних майданчиків -- це інструмент раннього попередження.
І найважливіше.
Мета Росії полягає не лише в тому, щоб створити окремий транспортний вузол чи викликати один блекаут. Справжня мета — підірвати рішучість до опору, впроваджуючи контрольований хаос.
Отже, відповідь полягає не лише в ремонті після атак, а й у відмові від виконання чужих планів. Це стосується як логістичних процесів, так і інформаційної сфери, а також небезпечних ілюзій щодо "перемир'я", яке може виявитися лише маскою.
