Чи буде Трамп і далі проявляти інтерес до Путіна?
Взаємодія Дональда Трампа та Володимира Путіна на початку 2026 року залишається однією з найскладніших і найсуперечливіших тем у глобальному політичному дискурсі.
Ця динаміка ілюструє поєднання особистих симпатій лідерів і суворого зіткнення державних інтересів. Я вже раніше зазначав, що "дуель" між Трампом і Путіним може суттєво вплинути на формування світової політики та визначити, чи вдасться уникнути глобальної катастрофи.
Які ключові фактори можуть викликати їх конфлікти у цьому році?
Особиста дипломатія проти силового тиску -- Трамп продовжує подавати сигнали про можливість прямих угод з москвою і навіть планує провести історичний самміт на Алясці або в іншому місці. Однак на практиці його адміністрація діє жорстко: у січні 2026 року США провели військову операцію із захоплення російського танкера в Північній Атлантиці, що ставить під сумнів щирість їх стосунків, адже наказ про захоплення російського танкера віддав особисто Трамп.
Щодо війни в Україні. Трамп активно просуває план негайного припинення вогню і стверджує, що обидва лідери тепер "хочуть угоду". Тим не менше, він особисто і його адміністрація одночасно підтримує нові законопроекти про санкції проти росії і посилає "жорсткі сигнали" кремлю, намагаючись посилити свої позиції на переговорах.
Тепер розглянемо геополітичні конфлікти. Інтереси Трампа та Путіна перетинаються у Латинській Америці. Військова операція Сполучених Штатів у Венесуелі у січні 2026 року, спрямована на усунення Ніколаса Мадуро, стала яскравим викликом російському впливу в цьому регіоні. Це також ставить під сумнів справжність відносин між лідерами двох найбільших ядерних держав. Заява Трампа про те, що західна півкуля є зоною виключних інтересів США, створює складну ситуацію для союзників Путіна, таких як Куба та Нікарагуа.
Антон Трояновський у статті для The New York Times під назвою "Коли мова заходить про Росію, Трамп орієнтується в суперечливих цілях" досліджує складний і неоднозначний характер стосунків між Трампом і Путіним у своєму репортажі з Вашингтона.
"Спроби президента Трампа залицятися до президента росії володимира путіна сповнені суперечностей щодо стабільності та демонстрації американської сили.
Адміністрація Трампа заявила в грудні, що прагне "стратегічної стабільності з росією".
Ця мета стрімголов зіткнулася з ще вищим пріоритетом Трампа: демонстрацією американської сили.
У середу Сполучені Штати здійснили одну з найбільш провокаційних акцій проти Москви з моменту повернення президента Трампа до Білого дому, захопивши нафтовий танкер, що йшов під російським прапором, у Північній Атлантиці. Операція включала в себе участь підводного розвідувального літака ВМС США P-8 та потужних бойових кораблів AC-130.
Американські представники повідомили, що операція була націлена на забезпечення блокади експорту венесуельської нафти, і охарактеризували танкер, який понад два тижні ухилявся від американських властей, як "бездержавний". Проте для Росії, яка офіційно звернулася до США з проханням зупинити переслідування цього судна, цей крок став ще однією образою з боку президента, який не вагався обмежувати російські інтереси, коли це було йому вигідно.
"Це піратство сучасної ери," - підкреслив у своєму коментарі для державного інформаційного агентства ТАСС Леонід Слуцький, впливовий російський політик.
У цьому епізоді продемонстровано, як спроби пана Трампа налагодити стосунки з президентом Росії Володимиром Путіним, одночасно підкреслюючи глобальне лідерство США, містять в собі суперечності та можуть призвести до загроз для обох країн.
З одного боку, прагнення Дональда Трампа використовувати військову міць для реалізації своїх уявлень про національні інтереси перегукується з поглядами Володимира Путіна на глобальний порядок, де провідну роль відіграють великі держави. Проте акцент Трампа на силових методах також загострив відносини з Росією в таких регіонах, як Латинська Америка, де Москва все ще має проблеми в Україні.
"Яка кількість питань, що потребують вирішення, постає перед Путіним завдяки Трампу? Я вважаю, що дуже незначна", – висловив свою думку Майкл Кіммедж, керівник Інституту Кеннана у Вашингтоні, що спеціалізується на дослідженнях країн, які колись входили до складу Радянського Союзу. "Схоже, що він спричиняє більше труднощів, аніж допомагає їх розв’язати".
Незважаючи на свої широкі переговори, пан Трамп поки що не змусив Україну капітулювати перед росією і продовжує ділитися цінними американськими розвідданими з Києвом. У Європі, стверджував пан Кіммедж, розбіжності пана Трампа із західними лідерами можуть бути приємними для кремля, але збільшення інвестицій Європи у власну оборону в результаті цього є менш приємним розвитком подій для москви.
Захоплення Ніколаса Мадуро, лідера Венесуели, стало черговим ударом по правителю, близькому до москви, після авіаударів США по Ірану минулого літа та, до повернення пана Трампа на посаду президента, падіння сирійського лідера Башара Асада в грудні 2024 року.
"Схоже, ці російські системи ППО не продемонстрували свою ефективність, чи не так?" – зазначив міністр оборони Піт Хегсет у понеділок під час виступу на військово-морській базі Ньюпорт-Ньюс у Вірджинії, коментуючи російське озброєння, яке є в арсеналі Венесуели.
Каролін Лівітт, прес-секретар Білого дому, зазначила, що особисті зв'язки президента Трампа з Володимиром Путіним та Сі Цзіньпіном "триватимуть", незважаючи на існуючу напругу навколо ситуації у Венесуелі. Однак у своєму дописі в соціальних мережах у середу, де він висловлював невдоволення щодо відсутності Нобелівської премії миру, Трамп чітко підкреслив, що оцінює свої відносини з цими світовими лідерами через призму військової потужності.
"Єдина країна, що викликає страх і повагу у Китаю та Росії, — це DJT ВІДНОВЛЮЄ США," — зазначив пан Трамп, підписуючи повідомлення своїми ініціалами. Протягом більшої частини свого другого терміну він намагався знайти спільну мову з паном Путіним, навіть коли російський лідер ігнорував зусилля США, спрямовані на досягнення миру в Україні. У грудні Білий дім закріпив цей підхід у своєму оновленому документі зовнішньої політики, Стратегії національної безпеки, де завершення конфлікту в Україні та встановлення "стратегічної стабільності з Росією" стали головними пріоритетами.
Білий дім намагався представити Сполучені Штати як нейтральну сторону у переговорах, пов’язаних з Україною, хоча певна американська підтримка все ще надходить до країни. Під час зустрічі європейських лідерів з американськими та українськими чиновниками у Парижі у вівторок не вдалося прояснити обсяги участі США в запланованій військовій силі, що має стримувати можливе нове російське вторгнення після завершення поточної війни.
"Наше основне завдання полягає в тому, щоб виступати посередниками та сприяти мирним переговорам, і ми готові вжити всіх можливих заходів для досягнення цієї мети," - зазначив спеціальний посланець Дональда Трампа Стів Віткофф після завершення зустрічі.
У Західній півкулі Сполучені Штати дотримувалися більш конфронтаційного курсу щодо Росії. Американські високопосадовці охарактеризували Росію як одного з противників США, який використав своє співробітництво з Венесуелою для розширення свого впливу в Латинській Америці. Цю динаміку, на думку США, необхідно зупинити, перешкодивши продовженню влади пана Мадуро.
Сполучені Штати чинять тиск на тимчасовий уряд Венесуели з вимогою вислати шпигунів та військових з Китаю, Росії, Куби та Ірану, повідомляє The New York Times. Водночас, реалізуючи військово-морську блокаду експорту енергоносіїв з Венесуели, США намагаються зруйнувати мережу "тіньового флоту", на яку покладалися країни під санкціями для продажу своєї нафти.
У середу американські військові вжили екстрених заходів для захоплення нафтового танкера, який утік від їхньої уваги після зупинки в Карибському морі на шляху до Венесуели для завантаження нафти. Щоб уникнути арешту, судно, раніше відоме як Bella 1, змінило свій прапор на російський. Росія надіслала, щонайменше, одне військове судно для супроводу танкера та подала офіційний дипломатичний запит до США з вимогою припинити переслідування.
Проте ці дії не змогли зупинити Сполучені Штати, які надіслали військові літаки з баз у Великій Британії в рамках операції з висадки на корабель. Прессекретар Білого дому, пані Лівітт, повідомила, що екіпаж може бути перевезений до США для подальшого судового розгляду.
Російська сторона висловила думку, що захоплення суперечить міжнародним нормам, і закликала до термінового звільнення своїх громадян, які знаходяться на борту. Проте, уряд Росії не висунув жодних погроз щодо наслідків, а президент Путін разом із військовими не поспішили з коментарями стосовно інциденту з кораблем.
Це була ознака того, що москва намагається контролювати напруженість. Роблячи це, росія прагнула зберегти двері відчиненими для вигідної угоди щодо України з паном Трампом.
Але це також виявило межі власної влади.
"Росія не належить до тих держав, які можуть покладатися лише на силу примусу," - зазначив пан Кіммедж, директор Інституту Кеннана. "Ця суперечність у діях Путіна, і, варто зазначити, Трамп, можливо, сприяє виявленню цієї парадоксальної ситуації."
Однак не слід забувати, що Трамп іноді може бути непередбачуваним. Можливо, рано чи пізно він втомиться від того, що Путін, замість реальних дій для завершення конфлікту, продовжує його обманювати, лише імітуючи мирні переговори, в той час як сподівається на зміни на фронті. Трампу доведеться вжити дійсно радикальних заходів, наприклад, виявити серйозний тиск на Росію, якщо він розраховує на успіх у мирних переговорах, хоча до цього моменту не продемонстрував жодної готовності до таких кроків.
Андерс Аслунд висловлює думку, що ініціативи Дональда Трампа щодо миру не матимуть успіху, оскільки, на його думку, президент США не діє як нейтральний посередник, а швидше має симпатії до Росії.
Об'єктивно кажучи, Трамп нічого не вимагає від росії, багато чого вимагає від України, нічого не даючи Україні.
— Ні, я не вважаю, що цей процес буде корисним, — висловлює свою думку Андерс Аслунд. — По-перше, Росія значно активізувала бомбардування України після початку переговорів. По-друге, США підтримали Росію в голосуванні проти резолюції, яка отримала підтримку більшості країн світу. І по-третє, Трамп майже завжди перед розмовами з Зеленським звертається до Путіна за вказівками, що робити далі.
Аслунд різко негативно оцінює миротворчі зусилля президента Трампа, з іншого боку, нічого альтернативного за чотири роки війни запропоновано не було, і, судячи з публічних заяв президента Зеленського, Київ близький до досягнення з Вашингтоном прийнятного для українців мирного плану.
Він вважає, що Зеленський просто виконує свої обов'язки. Його поведінка з Трампом є ввічливою, адже головна небезпека для України полягає в можливому переході Трампа на бік ворога. Якщо американське суспільство, законодавці та медіа, які, безумовно, викликають у нього неприязнь, почнуть чинити на нього постійний тиск, Трамп може піддатися цьому впливу. Яскравим прикладом є новий законопроект, ініційований відомим Леслі Гремом. Деякі експерти справедливо вважають, що прийняття цього закону стане серйозним тиском на Путіна, оскільки матиме для нього надзвичайно негативні наслідки. Проте ухвалення цього законопроекту Конгресом США також створює суттєвий тиск на Трампа, який більше не може ігнорувати вимоги більшості сенаторів.
Які можуть бути наслідки цього?
1. Перехід до "миру без правил".
Експерти висловлюють думку, що зовнішня політика Трампа ставить під загрозу міжнародні правові норми та принципи ООН. Коли суверенітет і правові процедури втрачають свою значимість для великих держав, світ поступово переходить від регулювання до домінування "голої сили".
2. Змагання озброєнь.
Припинення дії договору СНВ-III та відсутність бажання Трампа зменшити ядерний арсенал США на фоні зростаючої потужності Китаю можуть призвести до нової гонки озброєнь, подібної до тієї, що існувала під час Холодної війни.
3. Економічна невизначеність.
Політика протекціонізму, разом із трансакційним підходом, який розглядає світ як низку торгових угод, призводить до непередбачуваності на ринках. У 2026 році можна очікувати уповільнення глобального зростання через високі митні тарифи та технологічні бар'єри.
4. Загроза регіональних ескалацій.
Зосередженість Трампа на угодах з росією може послабити увагу до інших регіонів, таких, як Близький Схід, де в 2026 році зберігається висока ймовірність масштабних конфліктів.
У 2026 році світ вступає в етап, який можна охарактеризувати як "хаос транзакцій", де особисті угоди між лідерами здатні забезпечити короткочасне зниження напруги. Проте брак надійних системних гарантій створює підвищений ризик випадкових конфліктів між супердержавами.
Чи буде Трамп і надалі проявляти симпатію до Путіна?
Існує безліч об'єктивних чинників, що стосуються як внутрішньої політики, так і міжнародних відносин, особливо у контексті проміжних виборів до Конгресу. Одним з ключових аспектів є щире прагнення Трампа покласти край війні Росії проти України. Він не може ігнорувати настрої своїх виборців, більшість яких підтримує справедливу боротьбу України проти агресора. Тепер у Трампа може з'явитися вагомий аргумент — Мадуро. Що саме він може запропонувати американському уряду заради свободи або збереження життів, поки що залишається питанням.
Можна з великою впевненістю передбачити, що в 2026 році світ побачить іншого Дональда Трампа.
