Чому Зеленський не зможе допомогти Трампу з яйцями?
Заступник шеф-редактора УНІАН
Ще до початку знакової дискусії у Білому домі, журналісти звернули увагу на готовність Зеленського зробити США цікаву пропозицію: не лише українські ресурси, а й забезпечення Трампа яйцями. В Америці розгорілася справжня криза з яйцями, тоді як в Україні їх вдосталь, і вони відрізняються високою якістю. Більше того, ми активно їх експортуємо. Вчора цей факт отримав ще одне яскраве підтвердження - в усіх можливих аспектах.
Різні люди можуть по-різному трактувати результати учорашніх "переговорів" та емоційну стійкість президента України. Наша залежність від США є очевидною, особливо в контексті постачання ракет Patriot та розвідувальної інформації. Без підтримки з боку американців нам дійсно буде важче. Проте ми звикли вести боротьбу з обмеженими ресурсами та в умовах, коли руки зв’язані. Якби президент України обрав інший шлях, погоджуючись на відверті маніпуляції, він фактично підтвердив би путінську брехню: про те, що Україна сама винна у конфлікті; про те, що у нас немає більше жодних козирів і сил для боротьби; про те, що наша країна вже повністю знищена; про те, що Росія прагне миру, а нам ніколи не вдасться перемогти...
Якщо ми зараз беззаперечно приймемо ці тези, ми фактично надамо "зелене світло" для їх реалізації в майбутньому, і таким чином опинимося в уразливій позиції об'єкта, а не активного суб'єкта. Ми станемо тими, за кого можуть ухвалювати будь-які рішення, не чекаючи на нашу реакцію. Саме так вчинили українські лідери у 1994 році, коли підписали Будапештський меморандум, і тепер ми стикаємося з наслідками цього рішення.
Історія завжди відзначає сильних і відважних. Тих, хто не боїться приймати виклики. І ми точно не з тих, хто відступає.
Цікаво, що сьогодні ми спостерігаємо події, які сильно нагадують ситуацію лютого 2022 року. Тоді в Україні ніхто не вірив у можливість опору — Путін планував захоплення країни всього за три дні (а Трамп вважає, що без американської підтримки російському лідеру це вдалося б за два тижні), а українці, за прогнозами, мали зустрічати російські танки з квітами. На початку війни наші нинішні союзники не виявляли бажання підтримувати Україну, адже вважали, що немає сенсу вкладати кошти у "похорон", а зброю — віддавати агресору. Проте українці вразили світ своєю рішучістю: об'єднавшись, вони подолали політичні розбіжності, масово записувалися до лав армії і активно підтримували зусилля на фронті фінансовими внесками. Це кардинально змінило міжнародну ситуацію: побачивши, що Україна не здається, західні партнери почали надсилати перші гуманітарні та військові вантажі, а згодом — значно більше, що призвело до нашої поточної позиції.
І зараз, як і у перші дні та місяці війни, українці донатять - так, як не робили це вже останні два роки. Збір співзасновника monobank Олега Гороховського "на ядерку", який він запустив у відповідь на учорашній фарс, вже налічує понад 17 мільйонів гривень! Європа також одностайна (винесемо за дужки пропутінських посміховиськ - Орбана та Фіцо) - усі європейські лідери висловлюють слова підтримки та обіцяють бути з нами "стільки, скільки треба". Та й навіть в американському суспільстві починається, хоч і кволий, проте певний розкол. На сторону України стають ряд сенаторів та губернаторів окремих штатів. І це Трамп при владі лише місяць - цікаво подивитися, якою буде внутрішня підтримка його політики ще згодом, і чи досидить він до кінця свого президентського терміну. Бо сучасна цивілізація, яка не просто декларує, але й дотримується західних цінностей свободи та гідності, не любить булінгу та аб'юзу. А саме так вчора повели себе Трамп із Венсом.
Трамп обіцяв привести світ до миру через прояв сили, але поведінка американських топ-посадовців у Овальному кабінеті, окрім зневаги, продемонструвала відчай. Адже вже зараз стає очевидним, що Трамп не може покласти край війні, як він обіцяв у своїх передвиборних промовах. Путін не збирається йти на поступки та відмовлятися від намірів захопити усю нашу територію, бо без України цей невдалий політичний експеримент та недодержавне формування під назвою "російська федерація" рано чи пізно припинить своє жалюгідне існування. А такий сценарій не вигідний американському президенту, який досі бачить світ поділеним на "великі" і "маленькі" країни, де "великі" мають право вирішувати долю "маленьких". Крім того, Трамп відчайдушно хоче відтягнути росіян від китайців, зробивши їх союзниками та партнерами. Вже зараз зрозуміло, що це хибний шлях, і рано чи пізно це стане очевидно й для американського президента. Але нам своє робить - продовжувати захищати свою незалежність і сувернітет, не дозволяючи старим маразматикам... - пробачте, геополітичним стратегам - перетворити нас на розмінну монету.
Єдиний шлях для Трампа до Нобелівської премії миру - здати Україну Путіну. І він усіма силами прагне це зробити, хоча поки не має на це важелів: бо це буде прояв слабкості на міжнародній арені, ще принизливіший за Афганістан. Тому він усіма можливими способами шукає приводи для нашої капітуляції - головне, аби винним у поразці України виглядав Зеленський.
Цю карту вчора намагався використати в своїх інтересах президент Сполучених Штатів.
Згодилися на компроміси - ми вже опинилися в уразливій ситуації. Якщо відмовилися - це означає, що ми не прагнемо до миру, тому допомога нам більше не потрібна.
І за такого несприятливого для нас розкладу ми зробили найкращий хід - показали, що такий стиль "перемовин" нам не до душі, і ми продовжимо воювати тими силами, які маємо, покладаючись на решту союзників, яких американський президент недооцінює.
Для Трампа це стало найневдалішим варіантом розвитку подій, оскільки він остаточно розкрив свої справжні наміри. Це стало зрозуміло навіть тим, хто ще нещодавно вірив, що його дії - це складна геополітична стратегія, де США прагнуть знищити Росію, використовуючи підступність як засіб. Насправді, ситуація є набагато простішою: обираючи між двома сторонами, він віддав перевагу РФ, а Україні не приділяє жодної уваги, так само як і Східній Європі. Така міжнародна політика є руйнівною, оскільки остаточно підриває статус США як "лідера вільного світу" та "глобального поліцейського". Отже, цю роль тепер повинна взяти на себе інша країна, яка не має проблем з рішучістю.
А що ж далі?.. Чекаємо на зустріч європейських лідерів у Лондоні, у ході якої стане зрозуміло, чи продовжить Європа бути слабкою та забюрократизованою зоною перманентної стурбованості (як бачить її сам Трамп), чи нарешті підніме голову та покаже остаточну готовність до справді радикальних дій. Цікаво, що до цієї зустрічі доєднається також президент Туреччини Реджеп Ердоган, який, хоч номінально і є союзником США, але насправді недолюблює Америку ще дужче, ніж росію, і у об'єднанні проти США він вбачає особливий інтерес. Крім того, жодної реакції поки не виказав британський прем'єр Кір Стаймер, який, схоже, зайняв вичікувальну позицію. Не виключено, що безпосередньо зараз британці готують потужну відповідь, яка пролунає саме завтра, під час зустрічі справжніх Лідерів вільного світу.
Сьогодні сміливість є нашим найважливішим активом. У очах Старого світу ми втілюємо всі ті цінності, на яких ґрунтуються західні демократії. З цього ракурсу, події вчорашнього дня відбулися відповідно до очікувань, оскільки, за планом американських "лідерів", нам не судилося вийти з Білого дому з перемогою. Проте, ми змогли зберегти свою гідність. Як дотепно зазначили користувачі соцмереж, вперше в історії Україна відмовилася підписати те, що їй нав'язували.
...А яйця експортуватимемо комусь більш гідному.
