Вартість війни. Спеціаліст роз'яснює, чому перекриття Ормузької протоки призводить до безпрецедентного дефіциту азотних добрив на глобальному рівні.
Поки ринки панічно стежать за ціною на нафту Brent, справжня катастрофа визріває в ґрунті. Сучасна продовольча система тримається на природному газі, з якого видобувають водень для виробництва азотних добрив, і зараз цей фундамент тріщить по швах. Блокування морських шляхів іранськими військовими зупинило поставки критичної хімії, що неминуче штовхає ціни на їжу до рекордів часів енергетичної кризи 1970-х.
Матін Каїм із Боннського університету попереджає: "Існує серйозний потенціал для переростання цієї ситуації у масштабну кризу для найбідніших верств населення". Хоча Близький Схід не асоціюється з родючими полями, він є "сірим кардиналом" світового землеробства. Лише через одну Ормузьку протоку проходить третина світових обсягів добрив.
Катар, наприклад, постачає 15% світового обсягу сечовини (карбаміду) та контролює половину міжнародної торгівлі цим продуктом. Коли цей джерело буде перекрито, заводи в Індії чи Пакистані, які залежать від імпортного газу, просто зупинять своє виробництво. Ентоні Раян із Шеффілдського університету висловлює ще більш жорстку думку: "Якщо б ми повністю відмовилися від мінеральних добрив, половина населення Землі зіткнулася б із голодом".
Фермери опинилися в складній ситуації під час весняного посівного сезону. Вартість сечовини зросла на 50%, аміаку – на 20%, а дизельне паливо, необхідне для роботи тракторів, подорожчало на 60%. У Сполучених Штатах, де аграрії вже давно боролися за виживання, ситуація стала катастрофічною: у 2025 році кількість банкрутств у сільськогосподарському секторі збільшилася на 46%.
Вирощування кукурудзи, яка вимагає величезної кількості азоту, стає економічним самогубством. Перед виробниками постає неможливий вибір: сіяти у збиток, переходити на менш вибагливі культури або залишити землю порожньою. Спеціалістка з добрив Діпіка Тхапліял констатує, що подорожчання продуктів у магазинах є неминучим -- за прогнозами, цінники на їжу можуть злетіти ще на 20-30%.
Ця війна перетворила добрива в інструмент геополітичної боротьби, що виявилося набагато впливовішим за нафту. Конфлікт в Україні у 2022 році призвів до труднощів з експортом готової продукції, тоді як ситуація в Ірані ставить під загрозу саму можливість вирощування зерна. Коли Близький Схід зазнає паралічу, контроль над ситуацією переходить до Росії та Білорусі, які є найбільшими постачальниками добрив.
У той же час, Китай, ще один велетень у цій сфері, призупинив експорт, аби підтримати свій внутрішній ринок. Уряди різних країн почали знімати санкції з постачань з Венесуели та Білорусі, однак занедбана інфраструктура цих держав не може оперативно заповнити утворену нішу.
На фоні цього дефіциту державна політика щодо біопалива виглядає як абсурд: людство продовжує буквально спалювати їжу в бензобаках. Понад 5% усіх вирощених у світі калорій перетворюється на паливо для машин. У Європі цей показник вражає: "Ми щодня спалюємо близько 15 мільйонів буханок хліба заради біопалива. Це божевільний спосіб виробництва енергії", -- обурюється Пол Беренс з Оксфорда. Замість того, щоб викинути це зерно на ринок і збити ціни, уряди США та Австралії лише збільшують частку етанолу в бензині, намагаючись врятувати рейтинг перед водіями.
Історія надає нам тривожний сигнал про те, до чого можуть призвести порожні полиці. Неврожай 1788 року став каталізатором для початку Французької революції, в той час як "весна народів" 1848 року відбулася на фоні епідемії картопляної хвороби та сплеску голоду. "Кожен раз, коли ми спостерігаємо за різким зростанням цін на продукти харчування, це зазвичай супроводжується політичною нестабільністю", -- підкреслює Беренс.
