Де Україні знайти боєприпаси?

Необхідні комплексні перетворення для подолання кризи гострої нестачі боєприпасів на фронті.

Фронт сьогодні тримається на межі можливого. І поки армія веде важкі бої, однією з наголовніших проблем стає не відсутність мотивації чи техніки, а - боєприпасів. Наша артилерія часто мовчить не з тактичних міркувань, а через нестачу снарядів. Дрони летять з мінімальним зарядом. Міномети працюють обмежено, а складні рішення на рівні командування дедалі частіше залежать не від тактики, а від залишків на складах.

Чому так трапилося, що незважаючи на значні досягнення у військовій сфері, ми все ще стикаємось із проблемою забезпечення критично важливими боєприпасами? Які системні зміни необхідні для покращення ситуації в оборонному секторі?

Почнемо з артилерії.

Часто підкреслюється, що понад 80% ворожих цілей на полі бою знищуються завдяки нашим безпілотникам. Дійсно, вражає цифра у 89 тисяч цілей, знищених лише за травень. Проте артилерія залишається незамінним інструментом у веденні війни. Втрати противника були б значно більшими, якби Міністерство оборони та Міністерство стратегічної промисловості систематично займалися вирішенням проблем, які, на жаль, серйозно обмежують можливості наших бойових підрозділів. Від обох відомств ми часто чуємо про активне збільшення вітчизняних потужностей з виробництва боєприпасів, а також про постачання та закупівлі від міжнародних партнерів, але тим часом ситуація в самих бригадах продовжує погіршуватися.

Розглянемо снаряди калібру 155 мм. Проаналізувавши щомісячні поставки цих боєприпасів нашим збройним силам, ми можемо помітити, що з січня по травень їх обсяги знизилися втричі. Особливо важливими для стримування наступу противника та завдання йому максимальних втрат є снаряди для дистанційного мінування та касетні боєприпаси. На жаль, їх постачання до військових частин з початку року скоротилося в чотирнадцять і навіть в тисячу разів! Це означає, що середня добова доставка для військових формувань становить лише одиниці. Навіть не десятки, а всього лише кілька касетних снарядів, які виявилися надзвичайно ефективними у боротьбі з піхотою та мотоциклетними атаками ворога.

Практично всі артилерійські підрозділи, що використовують боєприпаси калібру 155 мм, повідомляють про нестачу праймерів для снарядів. Нагадаю, праймер — це капсуль-запалювач, який запускає пороховий заряд для пострілу. Це може здаватися дрібницею, але без нього навіть наявність великої кількості снарядів не має сенсу, оскільки вести вогонь неможливо. Дивно, що ця проблема не привертає уваги Міністерства оборони та Міністерства стратегічних промисловостей, хоча вона суттєво обмежує можливості нашої артилерії.

САУ "Богдана", изображение: GeneralStaff.ua

Ще одна постійна проблема останнього часу - низька якість порохів в пострілах, що закуповується до наших САУ. І це не поставки від європейських виробників, перевести стрілки немає на кого. Бойові частини отримують постріли з неякісними порохами, але з такими зарядами та з такими порохами та ж наша "Богдана" втрачає усі свої переваги за дальністю. Ми не можемо апелювати тут до партнерів, обурюватись неповороткістю європейської бюрократії, питати треба з самих себе: контроль якості порохових зарядів, які ми закуповуємо - це, зокрема, до Агенції оборонних закупівель.

Також військові повідомляють про тотальний дефіцит артбоєприпасів 105-мм калібру. Падіння в обсягах постачань за пʼять місяців - майже вп'ятеро.

Існує також проблема з боєприпасами для мінометів. Хоча обсяги постачання 120-мм мін, здається, не зменшуються, я не буду сьогодні торкатися їхньої якості. Лише зазначу, що критично бракує порохових зарядів для 120-мм мін, які повинні забезпечувати вогневу підтримку на максимальній дистанції 6-8 км. А на коротших відстанях розрахунки мінометів фактично стають мішенями. Хто нестиме відповідальність за це?

Згідно з інформацією, наданою військовими підрозділами, існує критичний дефіцит мінометних снарядів калібру 82 та 60 мм. Крім того, спостерігається нестача ручних гранат як наступального, так і оборонного призначення, а також пострілів ВОГ-17, які є важливими для піхоти. Поставки боєприпасів за окремими категоріями значно зменшилися: у деяких випадках потреби не задовольняються на 40-100%!

Яким чином з таким забезпеченням ми можемо зберегти свої позиції на передовій? Які засоби та методи повинен використовувати наш солдат піхоти у бойових діях?

Наступний аспект. Снаряди та міни є життєво необхідними, але без ефективної розвідки та точного коригування вогневих ударів навіть максимальне забезпечення боєприпасами не принесе бажаних результатів. Для артилерійського дивізіону на місяць потрібно близько 15 безпілотників "Мавік" і до 35 "Аутелів" для нічної та денній розвідки й коригування вогню. Ці дрони часто втрачаються і потребують постійної заміни — це витратний ресурс, так само як антени для збільшення дальності управління безпілотниками. Без цих елементів артилерія втрачає свою ефективність. На жаль, наша артилерія стає все більш обмеженою в своїх можливостях.

дрон на волоконно-оптичному кабелі, зображення: armyinform

Крім розвідувальних безпілотників, військові зазначають нестачу дронів на оптоволоконній основі, а також звичайних радіокерованих апаратів. Противник обійшов нас у розробці оптоволоконних дронів і зараз активно нарощує їх виробництво на державному рівні. Яскравим прикладом цього є розширення виробництва Шахедів/Гераней-2, за яким ми просто не встигаємо.

Дрони, які постачаються з радіокеруванням, потребують доопрацювання військовими безпосередньо на місці, оскільки вони не відповідають сучасним вимогам ведення бойових дій. Цей процес забирає цінний час і ресурси, які могли б бути використані для виконання бойових завдань, що, в свою чергу, створює перевагу для супротивника.

Чи про все це відомо Міноборони, Мінстратегпрому та команді з 5-6 ефективних менеджерів, які керують цими відомствами в ручному режимі? Добре відомо. Однак нічого не змінюється. Практика закупівель в Міноборони попри активну критику з різних боків продовжує зберігати системні вади.

Можна й далі прикриватись позицією, що під час війни маємо обмежувати поширення критичної інформації. Але парламентський контроль - це один з ключових демократичних способів домогтися змін для змін. Тож як народний депутат я буду говорити про те, чого воліють "не бачити" керманичі від влади, та наполягати на вирішенні проблем.

Перш ніж перейти до пропозицій, подивимось, де саме і чому дають збій механізми закупівля боєприпасів на прикладі постачання 155-мм снарядів.

З 2024 року Україна активно працює над запуском виробництва 155-мм снарядів на своїй території. Це є вкрай важливим кроком, оскільки Міністерство оборони не в змозі повністю задовольнити потреби Збройних сил України у цих боєприпасах. Поставки з США залишаються під знаком питання, а можливості європейських партнерів є обмеженими. Міністерство намагається укласти контракти на якомога більше снарядів, проте наразі цієї кількості критично не вистачає. Таким чином, українській державі дедалі більше доводиться покладатися на власні потужності для виробництва необхідних боєприпасів.

155-мм артилерійські снаряди, фото: gettyimages

Компанія "Українська бронетехніка" спільно з чеською Czechoslovak Group розпочала реалізацію амбітного проекту, що передбачає виробництво різних калібрів боєприпасів НАТО, зокрема 155-мм снарядів. Виробники пообіцяли виготовити 100 тисяч снарядів до 2025 року та 300 тисяч у 2026 році. Однак масове виробництво досі не розпочато. Це не пов'язано з нереалістичними зобов'язаннями компанії. Держава уклала контракт лише на ту частину проекту, що стосується імпорту з Чехії, не виділивши коштів на українське виробництво. Чому так сталося?

Перш за все, як зазначив Владислав Бельбас, керівник "Укрбронетехніки", плани щодо виробництва 100 тисяч снарядів у 2025 році залежать від постачання порохів. Проте, держава не змогла своєчасно укласти контракти на необхідні обсяги пороху.

По-друге, і це навіть більш суттєво, сама держава фактично закриває двері для місцевих виробників, коли постає питання вибору між ними та іноземними компаніями. Це відбувається через специфіку регуляторної політики. Система державних закупівель не надає жодних можливостей для надання переваги вітчизняним виробникам, а в найгіршому випадку може навіть покарати державного службовця, який вирішить укласти контракт з ними.

Директор Агенції оборонних закупівель Арсен Жумаділов пояснив в українських ЗМІ, що, якщо вітчизняний виробник запропонує свою продукцію за 1000 євро за одиницю, а імпортний постачальник зможе надати той же товар за 950 євро, агентство буде змушене укласти контракт на імпорт. Це відбудеться, навіть якщо локальний виробник сплатить податки до бюджету. Таким чином, основним критерієм для вибору постачальника залишатиметься ціна. Якщо компанія, що пропонує нижчу вартість, є іноземною фірмою з недоброю репутацією, їй можуть відмовити лише в авансі, запропонувавши умови післяплати. Як підкреслив Жумаділов, закон не дозволяє відхиляти пропозицію іноземних постачальників на користь більш надійних вітчизняних виробників, якщо їхня ціна вища. У випадку, якщо агентство вирішить піти цим шляхом, антикорупційні органи можуть нарахувати збитки для бюджету, помноживши різницю в ціні на кількість боєприпасів, і це призведе до серйозних наслідків для керівника. Ніхто не хоче наражати себе на ризик, тому до кінця року не слід очікувати на випуск українських боєприпасів у цій ситуації.

Отже, в 2024 році була провалена мінна програма, після чого ніхто не поніс відповідальності. Тепер схожа ситуація повторюється з постачанням 155-мм снарядів. Від влади маємо пояснення - недосконале законодавство, неефективна регуляторна політика. Але що заважає владі змінювати це законодавство, і вдосконалювати цю політику? Хіба менеджери, яких ви уповноважили на закупівлі у найвідповідальнішій під час війни сфері, перебувають по різний бік барикад з монобільшістю? Вносьте в парламент осмислені пропозиції для того, щоб замовник міг закупити снаряди в українського виробника, а не закордонного. Як представник парламентської опозиції гарантую, що пропозиції, які реально працюють на оборону країни, будуть підтримані. Врегулюйте, даруйте за каламбур, регуляторну політику - уряд теж ваш. Інша справа робіть це професійно, а не в звичному стилі. Приміром, у грудні 2024 року уряд ухвалив постанову №1275, якою взявся врегулювати закупівлю безпілотників та засобів РЕБ. Але врегулював так, що нові вимоги не спростили, а ускладнили процес.

Аналогічно в грудні минулого року з'явилась обнадійлива постанова №1504 "Зброя перемоги", ідея якої - сформувати список зразків озброєння з високим відсотком локалізації в Україні. Але на практиці за останні півроку не було укладено жодного контракту за цією постановою. І знову ми чуємо пояснення від виконавців - Агентства оборонних закупівель, що постанова не пропонує органам закупівлі чітку інструкцію, яким саме чином надати перевагу українському виробнику. Відповідно, державні закупівельники просто не беруть на себе ризики і працюють за звичними правилами. То напишіть цю інструкцію! Що заважає? Чому можна вкласти кошти та натхнення у створення дороговартісної SMM-команди, в кінематографічний монтаж та спецефекти для виїздів очільників Офісу Президента в бойові частини, що аж ніяк безпосередньо не впливає на обороноздатність, і не можна з таким же натхненням написати детальну інструкцію, від якої залежить боєздатність наших частин на фронті?

Проте існує ще одне важливе пояснення, чому влада не звертає уваги на існуючі проблеми. У рамках такої системи промислового управління в оборонному секторі продовжується практика укладення контрактів з підприємствами, які так чи інакше контролюються самою владою, в той час як компанії, які не були підпорядковані, залишаються поза увагою. Яскравим прикладом є "Українська бронетехніка", яку цей ретельний менеджмент фактично "ігнорує". Є також інше підприємство (не можу його назвати, оскільки воно не фігурує у публічних джерелах), яке минулого року після незадовільного виконання контракту (менше 50% виконання) та виробництва неякісних мін, вже в березні цього року отримало великий замовлення на 120-мм мінометні міни. Хіба це не вказує на ті ж "дві великі різниці", які влада використовує для "своїх" і "чужих"?

120-мм міни для мінометів, зображення: mezha.net

Поставки армії тисяч бракованих виробів, що не вибухають та не долітають до противника, штучні перешкоди для українських виробників з тими ж 155-мм мінами та дефіцит боєприпасів, що лише загострюється на фронті - це набагато складніша та глибша проблема, ніж просто виробничі похибки. Вона радше свідчить про суттєві прорахунки у побудові управлінської конструкції в українському оборонно-промисловому комплексі, і наслідки цих прорахунків можуть бути катастрофічними.

Як це змінити?

Згідно з оцінками експертів Консорціуму оборонної інформації, можна стверджувати, що ключовими аспектами є зниження концентрації влади та удосконалення управлінських процесів.

Для цього необхідно виключити можливість одноосібного керівництва Агентством оборонних закупівель та Державним оператором тилу. Щоб посилити контроль за кожною з цих структур, слід запровадити щомісячну звітність перед відповідним парламентським комітетом. Також важливо залучити до нагляду фахівців, які матимуть офіційний доступ до державної таємниці відповідного рівня. Цей підхід, наприклад, успішно реалізується у Швеції. Звісно, можна аргументувати проти цієї ідеї, посилаючись на те, що в Швеції немає війни, але я б радше уважно проаналізував цей механізм.

Ще однією важливою проблемою є надмірна залежність від одного виробника чи постачальника у сфері постачання боєприпасів. Наявність кількох учасників на ринку в ситуаціях, де це можливе, забезпечила б не лише розвиток наших оборонних можливостей, але й знизила б ризики, пов’язані з постачаннями та якістю боєприпасів.

Продовжимо. Очевидно, що важливим є не лише рівень конкуренції, який визначається кількістю підприємств, з якими можна укласти угоду, але й методи, якими ці угоди оформлюються - безпосередньо або через посередницькі структури.

Сучасна ситуація в Україні характеризується відсутністю можливості укладати прямі контракти між підприємствами та замовниками, зокрема Міністерством оборони. Ці контракти могли б значно знизити ймовірність помилок і підвищити відповідальність компаній-виконавців. Проте менеджмент, де ключову роль відіграють особи без офіційних повноважень, такі як "радник з стратегічних питань" Олександр Камишін, суттєво гальмує процес укладення таких угод. Однією з причин фактичної заборони на укладання прямих контрактів є намагання легітимізувати існування шкідливої структури – АТ "Укроборонпром", яка не лише паразитує на ресурсах, але й сприяє виникненню помилок у розробці та виробництві.

За даними експертів з Консорціуму оборонної інформації, державне підприємство "Шосткінський завод "Зірка" має потенціал для укладання прямих угод та самостійної організації кооперації для виробництва широкого спектра продукції, зокрема, мін повного циклу. Завод готовий налагодити співпрацю для виготовлення відсутніх складових, таких як підривачі. Проте, варто зазначити, що жодні контракти на сьогодні так і не були підписані.

Іще одне важливе питання - це контроль за процесом та якістю закупівель. У листопаді 2024 року Міністерство оборони передало 23 мільярди гривень Державній прикордонній службі для придбання зброї у польської компанії-посередника Lechmar, зробивши 100-відсотковий аванс, що суперечить основним нормам та практикам у сфері закупівлі озброєння. Більше того, у лютому 2025 року цій же компанії було надано ще 78 мільярдів. Такі ситуації потребують ретельного контролю та нагляду, зокрема має бути представлений детальний звіт про використання цих коштів. Як член парламенту, я можу запевнити, що ми готові не лише вказувати на помилки, а й взяти на себе частину відповідальності. Чому, наприклад, не відновити практику тимчасових слідчих комісій та спеціальних комісій Верховної Ради України для посилення контролю?

Щодо контролю якості, експерти вважають, що однією з основних помилок керівництва військового відомства є відсутність ротацій серед представників військової прийомки. Внаслідок цього дані фахівці поступово інтегруються в систему, встановлюючи тісні зв'язки та укладаючи домовленості з тими, хто готовий ділитися неформальними доходами. Таким чином, доцільно було б запровадити ротацію представників "військової прийомки", наприклад, кожні 12 місяців.

Нарешті, я дозволю собі ще раз звернутися до рекомендацій Консорціуму оборонної інформації. Фахівці цього консорціуму також висловлюють низку інших ініціатив.

Це впровадження конкурентних тендерів для продукції з численними аналогами, таких як FPV-дрони, вітчизняні версії "мавіків" або дрони, що працюють на основі оптоволокна.

дрон на волоконно-оптичному кабелі, зображення: armyinform

Міністерство оборони переходить на трирічні контракти з підрядниками, що відкриває нові можливості для компаній, які довели якість своїх постачань озброєння та боєприпасів. Такий крок дозволить їм планувати свою діяльність на певний період та інвестувати в розширення виробничих потужностей. Це має особливе значення для виробництва мін та артилерійських снарядів. На жаль, наразі з 21 запланованого трирічного контракту виконується лише один.

У взаєминах з компаніями, що не є виробниками зброї, однозначно слід відмовитись від 100-відсоткових авансів.

Серед іншого, частину закупівель необхідно передати до новостворених корпусів та спростити процедуру цих закупівель. Необхідно збільшити роль командирів рот, батальйонів, бригад у цьому процесі, що автоматично зменшить рівень "ручного режиму" у закупівлях.

Ось і настав час поговорити про відповідальність.

На жаль, численні порушення в сфері оборонних закупівель, незважаючи на широкий суспільний резонанс, залишилися без відповідних санкцій. Найбільша кількість таких порушень зафіксована серед компаній-спецекспортерів, проте жодне розслідування не призвело до реальних наслідків. Відсутність покарання лише сприяє подальшій безкарності. Наприклад, якщо розслідування контрактів, пов'язаних із "Спецтехноекспортом", не дасть результатів, можна очікувати нові, ще більш серйозні зловживання.