"Розбірна сфера" Трампа та варіанти нової глобальної організації.
Які теми обговорюватимуть на Мюнхенській конференції з безпеки в умовах нестабільності?
Мюнхенська безпекова конференція (MSC) 2026 року стане 62-ю за рахунком і відбудеться 13-15 лютого. Вона викликає особливий інтерес на тлі такої глобальної турбулентності, якої у світі не було дуже давно. Хоча в останнє, принаймні, десятиліття так здається щороку. При цьому сам той факт, що конференція проходить за планом, у середині лютого, виглядає "острівцем стабільності".
Як завжди, очікується потужне представництво: 120 країн, більше 200 представників урядів, з них майже 60 глав держав і урядів, 56 міністрів закордонних справ і понад 30 очільників оборонних відомств, а також керівники понад 40 міжнародних організацій.
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД І УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ
Українську делегацію, як очікується, очолить Президент Володимир Зеленський. Хоча сам він сказав, що його участь залежатиме від безпекової ситуації в державі. А її передбачити нереально.
Українська тема набуде особливого значення не лише через те, що незабаром мине чотири роки з початку російської агресії, а й тому, що в цей час багато людей – як оптимістично налаштованих, так і скептично налаштованих – уважно спостерігають за розвитком "мирних переговорів".
У цьому році організатори вирішили вручити премію Евальда фон Кляйста, засновника Мюнхенської конференції з безпеки, "відважному українському народу" як вияв глибокої вдячності за їхню сміливість, самопожертву та незламну рішучість у боротьбі за власну свободу та свободу всієї Європи, а також на пам’ять про тих, хто загинув або отримав поранення.
Голова Мюнхенської безпекової конференції, посол Вольфганг Ішингер, підкреслив, що українці вже більше десяти років ведуть боротьбу за свою свободу, незалежність та гідність. Це починалося в Криму та на Донбасі після російської агресії 2014 року і продовжилося по всій країні з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії.
"Упродовж останніх місяців ця боротьба набула небувалої інтенсивності, оскільки українці зіткнулися з поєднаним натиском зимових морозів і російських ракет, які цілеспрямовано атакують цивільну енергетичну інфраструктуру. Росія, імітуючи готовність до переговорів, водночас продовжує тероризувати мирних жителів України", - зазначив посол, який нещодавно дав інтерв'ю впливовій німецькій газеті, викликавши неоднозначні реакції серед українського суспільства.
Окрім церемонії нагородження, яка приверне велику кількість відвідувачів, вперше в цьому році поряд з конференцією функціонуватиме "Український дім", де проходитимуть різноманітні події. Організацію "Українського дому" здійснюють Фонд Віктора Пінчука у співпраці з MSC, Офісом Президента України та Асоціацією оборонної промисловості України, що суттєво вплине на напрямок діяльності цього простору.
"Український ланч", ініційований Ялтинською європейською стратегією (YES) та Фондом Віктора Пінчука, вже став звичним заходом. Цього року він відбудеться вперше під девізом "Україна: на передовій майбутнього". Очікується рекордна кількість учасників – майже 400 гостей! Серед них будуть відомі спікери, зокрема президенти, прем'єр-міністри, міністри, а також провідні експерти та військові фахівці.
Поряд із місцем проведення конференції пройде традиційний масовий мітинг "Разом проти війни", на якому буде висловлено підтримку Україні з участю німецьких політиків. Водночас, як це вже стало звичним, російські спецслужби планують реалізувати масштабну гібридну кампанію, залучаючи так звані "пацифістські" рухи. Головне управління розвідки України застерігає, що одним із ключових учасників цієї вигідної для Кремля кампанії, яка передбачає проведення вуличних антиукраїнських акцій та скоординовану інформаційну діяльність, стане Friedensbewegung ("Рух за мир"). Цю організацію представляє група відомих особистостей радянського походження, які вже тривалий час привертають увагу німецьких органів безпеки.
ТРАНСАТЛАНТИЧНА КРИЗА ДОВІРИ
При тому, що тема України стане одною з головних, на перше місце організатори все ж винесли трансатлантичні відносини.
У минулому році стала очевидною "глибока криза довіри" між партнерами з обох боків Атлантики, що проявилася під час вражаючого виступу нового віцепрезидента США Джей Ді Венса. Цей виступ справив сильне враження на присутніх, особливо на європейських учасниках. Цього року Венса не буде на конференції в Мюнхені, хоча традиційно віцепрезиденти США відвідують цей захід. Замість нього представником США стане держсекретар Марко Рубіо, який, до речі, займає кілька посад у адміністрації. Проте делегація США, як завжди, буде великою — понад 50 членів Конгресу, губернатори, мери та урядовці. "Америка — це не тільки Білий дім," — відзначив Ішингер, колишній посол Німеччини в США, додавши, що подібна зустріч американських законодавців під одним дахом відбувається лише у Вашингтоні.
На жаль, прем'єр-міністр Канади, "зірка Давосу" Карні, не зможе відвідати Мюнхен через трагічні події, що сталися в його країні. Це мав бути його дебютний візит до цього міста.
Знову на захід запрошено кілька "добрих руських", але, звісно, офіційні особи не з'являться. До речі, Ішингер поділився, що у 2022 році він розіслав запрошення на конференцію численним представникам Росії різного рівня. За кілька днів до початку російський посол зателефонував йому і повідомив, що вся делегація відмовляється від участі. Через кілька днів стало зрозуміло, чому так сталося...
"Світовий порядок, сформований після 1945 року, переживає процес розпаду, оскільки США відмовляються від своєї традиційної ролі незаперечного захисника Європи. Це відбувається на фоні війни, яку Росія веде проти України, а також її гібридних агресивних дій щодо Європи", - таку оцінку було наведено у Munich Security Report, важливому аналітичному документі, що публікується перед конференцією і фактично визначає напрямок та рамки обговорень триденного заходу. Цьогорічний звіт отримав назву "Under Destruction" ("Під руйнуванням").
"ЗНИЩЕННЯ ЖАГИ" І ГОЛОВНИЙ "ЗНИЩУВАЧ" ТРАМП
Автори звіту відкривають своїм викладом вражаючу, майже кінематографічну метафору. У жовтні 2025 року команди працівників розпочали демонтаж значної частини Східного крила Білого дому — "однієї з найвідоміших архітектурних споруд у світі".
Замість проведення ремонту або навіть обговорення цієї теми, вирішено повністю знести стару будівлю та збудувати нову розкішну бальну залу за фінансування приватних меценатів.
Для прихильників Трампа це є символом реалізації обіцянки "потрясти" Вашингтон, оскільки їхній лідер виступає в ролі "головного архітектора". У той же час, для його критиків це наочна демонстрація ставлення Трампа до норм, правил і державних інститутів: руйнування без детального плану, нехтування процедурами та сприйняття влади як особистої власності.
"Дехто помітив ще один трампівський "знак" у ранній моделі нового Східного крила, де вікна та сходи сходилися без чіткого майданчика. Це, кажуть вони, типово для підходу Трампа: руйнувати щось, не продумавши життєздатної альтернативи", - йдеться у доповіді.
Ця історія стає потужною метафорою для зовнішньої політики адміністрації Трампа: "wrecking-ball politics" - політики "демонтажної кулі", яка руйнує все, що вважається застарілим чи невигідним.
Трамп є лише найяскравішим прикладом більш широкого тренду. Серед глобальної політичної сцени з'являється все більше "демонтажників": Хав'єр Мілей, який з бензопилою на мітингах в Аргентині, Ілон Маск з його ініціативою Департаменту урядової ефективності (DOGE) та безліч політиків, які відкрито виступають за ліквідацію бюрократії, судових систем або міжнародних угод. Їх об'єднує не стільки ідеологія, скільки підхід: "руйнуй швидко, розмірковуй пізніше".
Автори звертаються до робіт німецьких соціологів, які характеризують цей феномен терміном "Zerstörungslust", що перекладається як "пристрасть до руйнування". Ця тенденція виникає з глибокого розчарування громадян, які втратили віру в те, що уряди можуть поліпшити життя майбутніх поколінь через проведення реформ.
Дані Munich Security Index 2026 (опитування майже 11 тис. респондентів у країнах Групи Семи + Бразилія, Індія, Китай, ПАР) підтверджують: у всіх країнах G7 частка тих, хто очікує, що політика урядів погіршить життя дітей, значно перевищує частку оптимістів. У Франції, Британії та Німеччині - абсолютна більшість. Зростає відчуття безпорадності та втрати контролю над майбутнім.
Найнебезпечнішим автори звіту вважають те, що за кермом екскаватора з "демонтажною кулею" сидить Дональд Трамп, президент країни, яка володіє "надзвичайною політичною, економічною, військовою та технологічною силою".
"Іронія у тому, що президент країни, яка зробила більше за будь-яку іншу, щоб сформувати, підтримувати та захищати міжнародний порядок після 1945 року, тепер стоїть на передовій його демонтажу", - додають автори доповіді.
Додаткову загрозу вони бачать у тому, що напад адміністрації Трампа на три основи післявоєнного світового порядку - мультилатералізм і міжнародні норми, відкриті економічні відносини та вільну торгівлю, а також просування ліберально-демократичних цінностей - "підсилюється ослабленням обмежень президентської влади".
"Для більшості європейців Сполучені Штати сьогодні невпізнавані. Більшість Європи спостерігає за зануренням США в "конкурентний авторитаризм" зі зростаючим занепокоєнням чи навіть жахом, запитуючи, наскільки стійкою є американська демократія", - йдеться у дослідженні.
Його автори також задаються питанням, яким буде світовий порядок під впливом політики "демонтажної кулі". І їх висновки невтішні, адже усі можливі сценарії, які сьогодні вимальовуються, мають спільну рису: вони надають перевагу потужним акторам - державам та лідерам, а не суспільствам, що очікували від "зламу системи" покращення власного становища
У стислій формі можна зазначити, що новий (без)порядок може розвиватися за трьома ключовими сценаріями:
- Сфери впливу (Großraumpolitik) - глобальна структура розподілу, де великі держави контролюють певні регіони: США панують у Західній півкулі, Росія домінує в Східній Європі, а Китай займає провідні позиції в Східній Азії.
Порядок, що базується на угодах, створює середовище, де домовленості відбуваються "за зачиненими дверима", замість того, щоб керуватися чіткими правилами та угодами. У цьому контексті все може стати предметом торгу: території, гарантії, ресурси.
Неороялістичний порядок характеризується тим, що основними учасниками є не держави, а суверенні монархи та їхні елітні групи. У цьому контексті політичні рішення визначаються приватними інтересами, амбіціями та ілюзіями лідерів і їхнього оточення.
І усі ці сценарії несуть особливу загрозу для України, яка може стати першою жертвою нового (без)порядку - параметри мирного врегулювання можуть бути нав'язані зверху сильними цього світу.
В Україні, де логіка сфер впливу, індивідуальні угоди та торги за принципом взаємовигідного обміну все більше переплітаються, ми можемо спостерігати появу однієї з перших жертв нового світового порядку. Замість того, щоб розглядати конфлікт переважно як питання суверенітету та міжнародного права, війна все частіше може бути переосмислена як арена переговорів між впливовими лідерами. У цих переговорах території, гарантії безпеки та навіть природні ресурси стають предметом торгівлі, зазначають експерти. Тепер мир не сприймається лише як врегулювання, засноване на правах і підтримуване правовими нормами та інституціями, а як примусове управління конфліктом через "угоди зверху", укладені потужними гравцями. Таким чином, існує ймовірність виникнення "миру переможця", який буде досягнуто завдяки "інструментам, витягнутим із смітника історії".
Сполучені Штати відходять, і Європа повинна визнати цю дійсність.
Водночас автори доповіді підкреслюють: жоден із цих сценаріїв нового світового (без)порядку не є неминучим. Подальший напрям розвитку залежить від реакції інших акторів. Передусім - об'єднаної Європи.
Автори формулюють відправну точку без дипломатичних недомовок: епоха, коли Європа могла "процвітати під американською парасолькою безпеки", завершилася. Війна РФ проти України та гібридна агресія Москви проти Європи "зруйнувала ілюзії щодо тривалого миру", а поступове віддалення Вашингтона оголило "незавершеність військового потенціалу Європи". Друга адміністрація Трампа, за оцінкою авторів, чітко дала зрозуміти: захист континенту і підтримка України - насамперед відповідальність самих європейців.
У цьому контексті підкреслюється, що агресивні дії Росії становлять "найбільшу та найочевиднішу загрозу" для країн НАТО і Європи. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну "піддало руйнації систему кооперативної безпеки в Європі" та порушило принцип територіальної цілісності "в найбільш тривожний і яскравий спосіб з часів закінчення Другої світової війни".
В контексті гібридних загроз, що походять з боку Російської Федерації, автори також підкреслюють ризик виникнення гарячої війни. Оцінки, надані різними розвідувальними службами, свідчать про те, що Росія може адаптувати свої військові сили для ведення "регіональної війни" в Балтійському регіоні протягом двох років після можливого припинення вогню в Україні, а для "локальної" війни з одним із сусідів - лише за шість місяців.
У цьому контексті Сполучені Штати подають змішані сигнали щодо темпів і масштабів свого "відходу", а також щодо загальної стратегії в сфері європейської безпеки, яка варіюється між "заспокоєнням, умовами та примусом". Європейці, прагнучи зберегти присутність США в європейському безпековому порядку, відкладають більш складне завдання - "підготовку до майбутнього, в якому США можуть відійти незалежно від обставин".
Автори доходять до висновку, що Європа вступила в "тривалий період конфлікту" та повинна змінити свою роль з пасивного споживача безпеки на активного її постачальника. Це вимагає не лише стабільного зростання оборонних витрат, але й швидкого узгодження спільних пріоритетів у сфері спроможностей, охоплюючи такі напрямки, як протиповітряна та протиракетна оборона, безпілотники, стратегічна логістика, розвідка та кіберзахист. Водночас важливо підвищити цивільну готовність та координувати дії для виявлення, протидії і стримування гібридної кампанії з боку Росії.
"Час, коли Європа могла вважати США незаперечним гарантом своєї безпеки, минув. Лідери європейських країн повинні усвідомити цю нову реальність та відповідно реагувати на неї", - йдеться в одному з висновків доповіді.
На цьому фоні автори підкреслюють: "Дотримання принципів, закріплених у Статуті ООН - суверенітету, територіальної цілісності та відмови від використання сили - залишається основою для досягнення тривалого миру як в Європі, так і за її межами". У короткостроковій перспективі це вимагатиме стійкої та рішучої дипломатичної активності, щоб забезпечити, що "будь-яке врегулювання конфлікту між Україною та Росією буде міцно основане на цих принципах".
Аналітики підкреслюють, що для моніторингу нових актів агресії з боку Росії після можливого укладення мирної угоди знадобляться надійні та юридично обов'язкові гарантії безпеки.
Таким чином, Європа вступила в тривалий період конфронтації. Їй доводиться одночасно протистояти Росії та адаптуватися до поступового зменшення впливу США. Проте виникають сумніви щодо того, чи вистачить нинішніх зусиль європейських країн, щоб компенсувати послаблення Pax Americana. Під час обговорень у Мюнхені це питання стане одним з центральних - чи зможе Європа, стикаючись із російською воєнною загрозою та непередбачуваністю з боку США, перетворитися з об'єкта геополітичних ігор на активного гравця.
Організатори Мюнхенської безпекової конференції представляють свій захід як провідний форум для обговорення, де щорічно збираються одні з найбільш впливових "вирішувачів" – політиків, аналітиків і експертів. Проте, хоча це не є місцем для ухвалення рішень (хоча іноді в кулуарах відбуваються неформальні домовленості), Вольфганг Ішингер зазначив, що близько 120 країн, які братимуть участь у конференції, представляють дві третини членів ООН. Він також підкреслив, що не бажає порівнювати ці два формати. І це справедливо, адже ООН останнім часом не є тим органом, який здатний забезпечити гарантії та ефективно врегулювати конфлікти. Які результати принесе його "альтернатива", Рада миру Дональда Трампа, поки що залишається невідомим.
Отже, у даний момент, напевно, саме такі формати, де ключові питання обговорюються в затишних куточках "Баварського двору", можуть сприяти пошуку рішень і шляхів. Ішингер висловлює сподівання, що учасники зуміють ефективно скористатися можливостями конференції. Ми, в свою чергу, також хочемо це почути і побачити.
