Дитинство в умовах окупації: як переживають свої дні діти під контролем росії.
Дитинство в полоні. Приблизно 20 тисяч українських дітей стали жертвами незаконної депортації з боку російських загарбників. Цю інформацію надає Офіс Генерального прокурора. Для агресора наші діти перетворюються на інструмент війни. Російська сторона намагається їх переорієнтувати, аби в майбутньому вони стали на бік ворога і виступили проти своєї рідної країни. Якими є будні маленьких українців в умовах окупації та як повернути їх додому – про це йтиметься в нашому наступному репортажі.
Віталій – хлопчик, якого примусово вивезли до Росії.
- Чого ти найбільше побоювався? - Не повернутися назад додому.
Невозможность повернення на рідну землю - це найгірший страх для українських дітей, які стали жертвами незаконної депортації з боку Росії. Віталій, який народився в Херсонщині, пережив окупацію свого регіону на початку повномасштабного вторгнення. Коли нове керівництво школи організувало екскурсію до табору, хлопець, як і багато інших учнів, вирішив приєднатися до цієї подорожі.
Віталій – хлопчик, якого примусово вивезли до Росії.
Ми прибули в табір близько пів на першу ночі. Нам повідомили, що завтра буде їжа. Лягли спати, але не було ані білизни, ані зручностей. Вранці нас зобов'язали відвідати церемонію відкриття табору та виконання гімну Росії. Ми провели там цілих 4 години, під музику гімну, який грав безперервно.
Місце для дитячого відпочинку виявилось плацдармом для психологічної обробки. Школярів змушували вихваляти путіна та проклинати Україну. Їх годували гнилою їжею та відмовляли в елементарній гігієні.
Віталій – хлопчик, якого примусово вивезли до Росії.
У однієї дівчини був український прапор. Астахов зайшов і спалив його. Він казав: "Ходіть, подивитеся, як ваша країна згорає". Він також додав, що якщо ми не вийдемо на ранкову гімнастику, нас не нагодують протягом усього дня, а в душ ми не зможемо піти цілих чотири дні.
Віталію доставили назад до України в рамках п’ятої місії Save Ukraine.
Психологічне, фізичне та сексуальне насильство, яке переживають діти в тимчасово окупованих регіонах, є не випадковим явищем, а свідомо спланованим актом геноциду українського народу, підкреслюють у Офісі Генерального прокурора. На те, що вони називають "патріотичним вихованням", держава-агресор лише в цьому році виділила приблизно півмільярда доларів США.
Юлія Усенко, начальник департаменту захисту інтересів дітей та протидії насильству Офісу Генерального прокурора:
Це чітка політика самої держави, вищого військово-політичного керівництва, яка спрямоване на те, що ми бачимо зараз в окупованому Криму. Тобто це виростити дітей, які потім підуть воювати проти власної держави, проти власного народу.
Арман Акопян, виконуючий обов’язки директора Департаменту моніторингу дотримання прав дітей Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Це не лише трансформація освітньої системи, а й процес індоктринації, що охоплює впровадження нових навчальних предметів не тільки у школах, а й у дитячих садках. Розміщення українських дітей у прийомних родинах в Росії, публікація їхніх фотографій на сайтах усиновлення, а також залучення до так званих оздоровчих таборів і збройних угруповань - усе це стає частиною цієї проблеми.
Згідно з інформацією, наданою Уповноваженим з прав людини, під час війни в Росію примусово вивезли близько 20 тисяч українських дітей. Вдалося повернути лише трохи більше ніж 500. Понад півтора мільйона дітей продовжують страждати від утисків, живучи на тимчасово окупованих територіях. Фахівці зазначають, що порятунок кожної дитини є надзвичайно складним завданням.
Марія Суляніна, керівниця Центру громадянської освіти "Альменада":
Ми не в змозі фізично евакуювати півтора мільйона дітей з територій під окупацією та перевести їх на українську землю. Лише процес деокупації зможе відновити їхні права. Можна говорити про різноманітні механізми та інструменти, які працюють з депортованими дітьми, проте реалії показують, що лише поодинокі діти повертаються з величезної кількості, яка залишилася.
Ільяс походить із Криму. Його підліткові роки припали на 2014 рік, коли розпочалася окупація півострова. Пізніше він вирушив до Туреччини для навчання, але досі з гіркотою згадує той складний час.
Ільяс Шейхіслямов, син політв'язня, громадський діяч:
Коли чуєш українську мову від людей, підходиш до них, починаєш розмовляти українською, а вони перелякано реагують і відштовхуються, ніби не знають тебе – це справді дуже прикро. Прогулюючись, ти бачиш поліцейського і відчуваєш внутрішній страх. Ми з друзями, коли намагалися щось обговорити, вимикали телефони і шукали тихі місця, щоб уникнути слухачів.
Викрадення дітей - це злочин, порушення українського та світового права, зокрема, Конвенції ООН з прав дитини, наголошують в офісі Генпрокурора. Проте глобальної системи визволення чи захисту прав дітей світ наразі не має. Українські правозахисники та правоохоронці намагаються фіксувати кожен злочин і надавати цим історіям міжнародного розголосу, щоби врятувати кожного маленького українця.
