Є три явні фактори, які пояснюють, чому Трамп почав демонструвати жорсткішу позицію щодо Путіна та активізував тиск на Росію. Інтерв'ю з дипломатом Веселовським.

Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп оголосив про скасування зустрічі з Володимиром Путіним, запланованої в Будапешті, аргументуючи своє рішення "невдалим часом" і відсутністю позитивних перспектив. Він зазначив, що Путін відкритий до діалогу стосовно України, проте висуває надмірні вимоги. "Ми не бажаємо, щоб він отримав все, що хоче", - підкреслив лідер США, пояснюючи свою позицію.

На цьому тлі Вашингтон перейшов до відкритого тиску. Трамп оголосив про жорсткі санкції проти російських енергетичних компаній, а Сенат США схвалив одразу три законопроєкти: про використання заморожених активів Росії на користь України, визнання РФ спонсором тероризму і покарання Китаю за підтримку Москви. "Сподіваюся, що санкції зроблять Путіна розумнішим", - заявив з цього приводу Трамп.

Європа, тим часом, синхронізується: ухвалює 19-й пакет санкцій та обговорює "репараційну позику" на 140 мільярдів євро для України. Союзники України готують варіанти перемир'я, здатні влаштувати Трампа. За зачиненими дверима європейських столиць формується 12-пунктний план завершення війни - документ, який має водночас зупинити російську агресію і порадувати американського президента.

Дипломат Андрій Веселовський, який обіймав посаду надзвичайного і повноважного посла України та представляв нашу країну в Європейському Союзі у 2008-2010 роках, поділився своїми думками з приводу цих питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA.

Отже, давайте почнемо з тієї зустрічі, що так і не відбулася в Будапешті. Головне питання полягає в тому, чому Трамп ухвалив таке рішення?

- Є кілька пояснень. Одне з них - роль держсекретаря США Марко Рубіо. Він мав розмову з міністром закордонних справ РФ - Лавровим, після чого доповів про її зміст, а головне - про тон. І цей тон був показовий. До цього Рубіо долучив цитати прессекретаря Путіна - Пєскова, який, звісно, не говорить без дозволу господаря. І все це разом створило негативне враження. Там ще й висловлювання заступника міністра закордонних справ РФ Рябкова, а це не просто дипломат, це людина, яка двадцять років займається стратегічними, у тому числі ядерними питаннями з США. І все це, зібране разом, могло лягти на стіл Трампа.

Другий аспект: зростаюча хвиля критики щодо дій Трампа у відносинах з Росією в американських ЗМІ. Коли про тебе пише "це огидне, зрадницьке, негідне" видання New York Times, як зазначає сам Трамп, це одне. Коли ж про це пише ще більш "огидна" CNN, це вже інша справа. Але коли до критики приєднуються Washington Times, Wall Street Journal — голоси великого капіталу, а також NBC, яку він, за його словами, любить, а не ABC, тоді це створює справжній хор, що заглушає навіть ту "радість перемоги", яку він намагається приписати собі на Близькому Сході.

У цей критичний момент Трамп усвідомлює, що вести розмови з Путіним у Будапешті — це зовсім не найкраща ідея. Адже делегація НАТО наголошує: ми військовий союз, ситуація небезпечна, і росіяни можуть суттєво просунутися, якщо ми будемо пасивними. Україні потрібно не просто "допомагати", а дійсно підтримувати її у важкій ситуації — зрілому, відповідальному способом. Це, безумовно, могло вплинути на його рішення. Проте є й інший важливий аспект. Через тиждень у Трампа запланована зустріч із китайським лідером Сі Цзіньпіном. І для того, щоб виглядати переконливо на цій зустрічі, американському президенту потрібно продемонструвати силу, а це можливо тільки через публічний демарш проти Путіна. І, врешті-решт, саме цей демарш ми стали свідками. Все це злилося в одне ціле. Тож Трамп заявляє: "Досить мене обманювати". І тепер, коли Путін також планує його "обдурити на очах у всього світу", Трамп вирішує — вистачить. Він скасовує зустріч.

- Для Путіна це дійсно ляпас? І чи справді це втрата великої можливості для нього?

- Безперечно. І головне - Трамп не змінив своєї фундаментальної думки: "намагатися купити Росію". Це нікуди не зникло. Це все залишається внизу, у його логіці. Він просто шукає кращу позицію для торгу. Але саме зараз він дає Путіну публічного ляпаса. Бо весь світ уже говорив про надмірну залежність Трампа від Кремля. Після тієї "Аляски" всі казали: ти ж залежний від нього. Він приїхав до тебе: "поїв, ноги помив, залишив брудну воду, а ти залишився ні з чим". Тоді Трамп ще не сів у літак, летіти додому, а всі ЗМІ вже повідомляють, що він програв. І ось ця картина залежності - зруйнована одним публічним жестом. Трамп каже: "Ні, я не буду в нього на побіганках. Він буде в мене". А коли він додає: "Я йому все не віддам", то це не лише про Україну. Це взагалі про геополітичну гру.

У контексті наслідків скасування, Дональд Трамп повідомив, що Міністерство фінансів США запроваджує санкції проти провідних російських нафтових компаній "Роснефть" і "Лукойл", а також закликає Москву терміново погодитися на мирне врегулювання конфлікту.

"Я сподіваюся, що ці санкції змусить Путіна задуматися", - висловив свою думку Дональд Трамп стосовно нових санкцій проти Росії. Міністр фінансів США Бессент зазначив, що ці обмеження стануть одними з найсуворіших. Як ви вважаєте, чи можуть ці санкції змінити поведінку Путіна на краще?

- Ці прогнози лише підтверджують: усе це має насамперед антикитайський напрямок, а не суто антиросійський. Щодо Індії, то там не йдеться про "повну відмову". Є англійський термін phasing out, тобто поступовий вихід. Не cutting down - не "відрізати". Це означає, що нічого не станеться завтра. Процес триватиме місяцями, не тижнями. Поступове зменшення закупівель - ось що це таке. Тому говорити, що "сьогодні санкції запроваджені, а завтра російські танкери не знатимуть, куди подіти нафту" - неправильно. Цю нафту все одно хтось купить, можливо, в менших обсягах, але купить.

Інше питання - чи відмовиться Китай? Ні в якому разі. Ба більше - він збільшить закупівлі, але знизить ціну. Чи зробить це Путіна розумнішим? Так, але не зараз. Тобто жодної зміни в парадигмі війни проти України, Європи й частково решти світу поки не видно. Чи є ознаки того, що Кремль почав думати інакше? Ні. Є лише повідомлення, що російські генерали вже визначили дати "взяття" Куп'янська і Покровська. А якщо визначили, то йти до цього вони будуть будь-якою ціною.

Це означає, що небезпека зростає. Вони можуть перекинути сили з інших ділянок фронту. Адже так само Путіну зараз потрібна демонстрація сили перед самітом Сі Цзіньпіна і Трампа. Він хоче показати себе "незламним". Отже, маємо найгарячішу фазу з усіх гарячих. І жодних ознак, що Путін передумав, немає.

- А ось це "відпрацювання ядерних ударів", цей демонстративний запуск ракети "Ярс", показова активність ядерної тріади - це "я нічого не боюся і продовжуватиму далі"?

Ці тестування проводилися демонстративно у відповідь на аналогічні заходи, що відбувалися в країнах НАТО. Хоча в них не використовувалися три середовища - вода, земля і повітря, а лише одне, сам факт проведення таких випробувань свідчить про реакцію.

Крім того, ці маневри приурочено до зібрання в Південно-Східній Азії. Це вже другий "кульмінаційний" момент для КНР. Перший був 3 вересня, на святкуванні перемоги Китаю у Другій світовій війні - тоді йшлося про чисто військову демонстрацію. А нині - про економічно-фінансову. Китай зараз прагне показати свою першість у індо-тихоокеанському регіоні, якщо не в усьому світі. І Путін демонструє таким чином свою "цінність" для Сі Цзіньпіна. Бо в арсеналі Сі сьогодні немає того, що має Путін у ядерній сфері. Так, можливо, це з'явиться через 5-10 років, але не зараз. Путін ніби каже: "Ви не можете домовитися з Трампом між собою? Я тут. І я не третій. Я рівний. Без мене цей світ не буде стабільним". Ось, власне, в цьому і полягає сенс цієї демонстрації ядерної тріади.

Що стосується дозволу на удари? "Wall Street Journal" повідомив, що США скасували обмеження на використання українською стороною західних ракет великої дальності. Однак Трамп у відповідь на це протягом кількох годин заявив, що це всього лише фейк: ніяких обмежень не знімали, жодного дозволу не надавали. Що ж насправді сталося?

Це – справжня гра. Дуже інтелектуальна. В одній з газет повідомили: "Обмеження скасовано". Проте насправді використовуються європейські ракети, зокрема Storm Shadow. Трамп говорить правду: "Ми нічого не скасовували". Адже насправді не США знімали обмеження, а європейські країни. Проте є один важливий момент: ці ракети не можуть бути використані без американського "поштовху".

Там також присутні американські деталі.

Так, саме так. Але ці ракети не були передані Україні "вчора". Вони зберігалися на складах протягом кількох місяців. І ось зараз пролунало те саме "постріл". Раз. Потім прозвучала заява міністра фінансів про санкції. Два. І, звісно, реакція Трампа. Три. Це можна розглядати як ще одну "тріаду", але вже в політичному контексті. "Wall Street Journal" має рацію у своїх висновках, а Трамп також правий, стверджуючи, що нічого не скасовував. Бо формально й не було нічого, що можна було б скасувати.

Тепер про ситуацію в Європі. Вчора в Брюсселі відбувся саміт лідерів ЄС, а сьогодні в Лондоні проходить "коаліція охочих". Було затверджено 19-й пакет санкцій. Обговорення питання використання заморожених російських активів для фінансування допомоги Україні ускладнене, але триває. Чи можна сподіватися на якісь суттєві рішення найближчим часом?

Перед початком саміту ЄС стало очевидно, що ключовим питанням буде використання заморожених російських активів, які перебувають у бельгійському Euroclear. Це питання є найбільш важливим та складним на порядку денному. Якщо б зараз надійшов чіткий сигнал від Сполучених Штатів, що вони підтримують цю ініціативу, це могло б суттєво змінити позицію тих країн, які все ще мають сумніви. Серед таких країн – Бельгія, Франція та, можливо, частково Австрія. Німеччина вже висловила свою згоду з тим, що це надзвичайно важливо. Нідерланди, здається, також на цьому шляху. Проте ці кілька столиць все ще залишаються в роздумах. Нам слід залишатися наполегливими, проте не переходити межу. Європейці є нашими партнерами, а не підлеглими, яким можна віддавати накази. Зараз важливіше обрати правильний тон, ніж ідеально сформульовані слова.

Європа нарешті досягла важливого етапу - вирішення питання про використання заморожених російських активів. Ще рік тому сама ідея викликала у них шок. Було безліч аргументів проти: від загрози фінансовій стабільності до правових труднощів. А що змінилося тепер? Чи закінчуються ресурси, чи просто з’явилося розуміння, що конфлікт затягнеться довше, ніж очікувалося?

Як і те, так і інше. У всіх країнах Європи спостерігається заборгованість. У деяких з них, як, наприклад, у Франції, вона досягла катастрофічних масштабів. Водночас активізуються як ліві, так і праворадикальні популістські сили. Обидві сторони виголошують: "Спрямовуйте кошти на нас!" або "Вигнати іммігрантів!" Але є один парадокс: працювати замість іммігрантів вони не прагнуть. Таким чином, внутрішня політична ситуація в Європі така, що відкрито виділяти значні суми Україні стає ризикованим кроком.

Логіка проста: ми можемо або забезпечити пенсії нашим громадянам, або українським. Це не просто питання для політиків — це питання, яке турбує мільйони виборців. Тому, якщо потрібно знайти фінансування, його слід шукати там, де це не викличе невдоволення у власного електорату, наприклад, у Росії. Адже наші громадяни поки що не готові до цього, "не дозріли". Цікаво, що навіть поляки, які завжди були надійними союзниками України, зараз стали значно обережнішими. Вони менш охоче готові виділяти кошти та брати участь у нових програмах допомоги, зосереджені на своїх внутрішніх проблемах та переосмисленні історії. Питання пам'яті, безумовно, важливе, але питання майбутнього є ще більш критичним. Отже, якщо спростити: або Україна виживе — разом із Польщею та Європою, або не залишиться ані України, ані Польщі, ані Європи.

Генеральний секретар НАТО Рютте напередодні провів зустріч з Дональдом Трампом. Він прибув до Білого дому з 12-пунктовим планом, який наразі активно аналізується. Цей план передбачає не лише припинення вогню, а й поступове зняття санкцій з Москви, що містить "пропозиції від Трампа, які можуть бути вигідні йому", а також відкриває можливість для здобуття статусу миротворця.

Так, саме так. Це той же план. Ви бачите, що попередній "близькосхідний" варіант було скорочено з 20 до 12 пунктів. Проте головна відмінність не в кількості. У близькосхідному плані не було відповіді на ключове питання: "Хто буде це реалізовувати?" У новому 12-пунктному плані ця відповідь є. Чітко зазначено, що всі дії виконуються під егідою НАТО, яка здійснює контроль і координує процеси. У старому варіанті ХАМАС і ЦАХАЛ залишалися самостійними, тоді як у новому варіанті присутня сила, структура та механізм контролю.

Проте, наскільки реально здійснити цей план? Адже НАТО є тією червоною лінією, яку Путін не може перетнути. Чи це просто стратегічний маневр, щоб продемонструвати, що Путін знову дав відмову?

І те, й інше. Коли звучить слово "НАТО", це зовсім не означає, що всі країни, від Кіпру до Ісландії, завтра вийдуть з бронетранспортерами на Псков. Насправді йдеться про коаліцію тих, хто готовий до співпраці. НАТО забезпечує логістичну, розвідувальну, фінансову та організаційну підтримку. Але воюють не всі разом, а лише ті, хто готовий до дій. Це, до речі, ідеально підходить для Трампа, оскільки він не залучає своїх військових, а використовує інші країни. Йому важливо, щоб «робили інші, а винагорода діставалася йому». Саме тому Європа охоче підтримує цю концепцію. Вони пропонують йому стати «головним безпековим координатором» - як в Україні, так і на Близькому Сході. Тобто, його роль — бути глобальним спостерігачем за стабільністю. І, можливо, в результаті він отримає свою Нобелівську премію.

В основному, ідеться про те, що альянс бере на себе відповідальність за захист України. Не стільки за війну між Україною та Росією, скільки за безпеку країни. Як саме це відбувається? Через надання озброєння, фінансування та страхових гарантій. Якщо лінія фронту залишиться такою, якою вона є на сьогодні, саме НАТО забезпечить, щоб її ніхто більше не порушив.