Ефект метелика: як заборона експорту сої та ріпаку може призвести до кризи в аграрному секторі

Короткозорі наміри Міністерства агрополітики та продовольства стосовно введення обмежень або повної заборони на експорт ріпакової та соєвої сировини, а також відкриття ринків для імпортних ГМО-продуктів, можуть загрожувати деградацією всього аграрного сектору. Таку думку висловлюють "Українські новини".

Головним ризиком є ймовірність запровадження несподіваних регуляцій, які можуть призвести до скорочення посівних площ для цих культур. Це, в свою чергу, негативно позначиться на загальній рентабельності земельних ділянок, що вплине на прибутки виробників, податкові надходження, а також на рівень і якість зайнятості в аграрній сфері.

Якщо уряд бажає збільшити переробку сировини - є набагато більш "екологічні" альтернативи. Наприклад, стимулювання будівництва переробних потужностей, пільгове кредитування посівів, розвиток нових напрямків експорту готової продукції, а головне - гарантія стабільного законодавчого і регулярторного поля задля впевненості хоча б вітчизняних інвесторів, не кажучи вже про іноземців.

У кулуарах Міністерства аграрної політики та в профільних асоціаціях виробників, експортерів і переробників зернових тривають активні обговорення щодо можливого введення нових мит або навіть заборони на експорт ріпаку та сої з України. Ці дискусії тривають вже кілька тижнів.

У Міністерстві аграрної політики впевнені, що Україні необхідно перейти від ролі "сировинного придатку" до більш поглибленої переробки продукції. В якості позитивного прикладу наводять олію та насіння соняшника, 95% яких вже обробляється на вітчизняних підприємствах. В асоціації "Укроліяпром" пропонують ще радикальніші заходи, зокрема заборону експорту ріпаку і сої або введення квот на експорт, обмежуючи їх до 50% від урожаю через недостатнє завантаження заводів сировиною (яке наразі оцінюється на рівні 65%). Інші аналітики вказують на можливість запровадження додаткових мит.

Низький рівень завантаження виробничих потужностей зумовлений кількома чинниками, зокрема затримкою продажу сировини аграрними виробниками в очікуванні вигідніших цін. Це призводить до нерівномірного постачання, що ускладнює створення стабільної сировинної бази для підприємств переробної промисловості. Однак, незважаючи на ці труднощі, обсяги переробки сої в Україні демонструють зростання. У маркетинговому році 2024/2025 переробка сої перевищила 2,5 мільйона тонн, що стало рекордним результатом.

Виробники миттєво відреагували на пропозиції щодо введення обмежень. По-перше, це свідчить про очевидний перерозподіл доходів на користь підприємств переробної промисловості, що негативно позначається на виробниках, які отримують значну частину експортних надходжень (до третини всього аграрного експорту як у фінансовому, так і в обсяговому вимірі).

Заступник голови Всеукраїнської Аграрної Ради (ВАР) Михайло Соколов підкреслив, що "зменшення експорту означає вилучення коштів у аграріїв на користь переробних підприємств", адже в умовах штучного дефіциту експортних можливостей ці компанії зможуть купувати сировину за нижчими цінами.

По-друге, існує суттєвий ризик втрати частини зовнішніх ринків збуту, який не обмежується лише країнами "третього світу". Наприклад, серед п'яти найбільших імпортерів українського ріпаку можна виділити Німеччину, Румунію, Нідерланди, Бельгію та Францію (з огляду на обсяги прямих поставок, частина продукції згодом може бути перепродана на інші ринки). Що стосується сої, то головними покупцями є Єгипет, Туреччина, а також Німеччина, Нідерланди та Греція.

У разі, якщо Україна несподівано призупинить свій експорт або значно його скоротить, потреби на ринку швидко заповнять такі великі країни, як Австралія, Канада, Німеччина, Франція (в контексті ріпаку), а також США і Бразилія (щодо сої). Відновити втрачені позиції буде надзвичайно складно.

Третє питання стосується зниження інвестиційної привабливості України загалом, а також окремо аграрного сектору, включаючи переробну галузь, про яку так піклується уряд. Непередбачувані зміни в регуляторній політиці, особливо в розпал сезону, не створюють сприятливого середовища для довгострокових інвестицій. Це особливо стосується амбітних і системних проектів, таких як перехід від "сировинної" економіки до "переробної", а також збільшення частки тваринництва порівняно з рослинництвом.

Деякі експерти відзначають, що низка інвесторів у переробні потужності і без того уже пожалкували про свої поспішні вкладення. Це одна із причин надмірного обсягу вільних переробних ємностей для переробки сої та ріпаку, які тепер профільні асоціації намагаються заповнити через ініціативи дозволити ввезення ГМО-сировини, а також заборонити експорт внутрішнім виробникам. Тож про нові вкладення в умовах регуляторної турбулентності годі говорити.

Не можна ігнорувати існування тіньових та корупційних практик, які зазвичай виникають у відповідь на будь-які обмеження та введення квот. Досвід "сірого" експорту українських зернових свідчить про те, що ринок, у разі потреби, завжди знайде спосіб отримати прибуток, ігноруючи державні органи. Внаслідок цього, офіційні надходження податків і валютних коштів до бюджету зменшаться, що призведе до недоотримання податкових платежів та втрати валютних надходжень для країни. Цей аспект також не є позитивним показником для прозорості економіки, яка потребує фінансування для відновлення і закликає інвесторів з бездоганною репутацією.

Ще один важливий наслідок можливого введення квот, заборон, додаткових мит та інших обмежень з боку уряду, про який поки що не ведеться активних дискусій, — це зниження вартості сільськогосподарських земель. Це, у свою чергу, призведе до зменшення капіталовкладень у весь аграрний сектор. Причини такого розвитку подій зрозумілі. Останніми роками близько 14-15% посівних площ займають олійні культури та ріпак, але через зміни погодних умов і ряд інших причин ці площі поступово зменшуються.

Якщо буде запроваджено мита та інші обмеження, що призведуть до зниження цін на ці культури на внутрішньому ринку (через штучно створену відсутність конкуренції), впаде рентабельність посівів, а відтак - і капіталізація самих земель. Це, в свою чергу, призведе не тільки до подальшого зменшення посівних площ під ріпаком і соєю, а й до загального падіння цін на землю. За найбільш оптимістичним сценарієм, незасіяні цими культурами площі мали б бути переорієнтовані під інші, більш привабливі в таких економічних умовах зернові чи олійні з більшим рівнем маржинальності.

Однак у реальних ринкових умовах країни, що воює, очевидно, що частина площ, передбачених під сою та ріпак за умов коректної, продуманої на кілька років наперед сівозміни, залишаться взагалі незасіяними: хтось не встигне зорієнтуватися, не знайде додаткових ресурсів, або взагалі відмовиться займатися сільським господарством як таким.

За таких умов, на фоні зниження врожайності на понад 10% та обсягів експорту на 22% з подальшою негативною динамікою - наділи взагалі перестають бути інвестиційно привабливим активом, що може призвести до численних банкрутств фермерських господарств, суттєве падіння орендної плати або й зовсім припинення виплат власникам паїв, банкрутств по кредитам, зниження загального рівня взаємної довіри по галузі.

Таким чином, наслідки кризи матимуть вплив не лише на сільськогосподарські підприємства, але й на всю аграрну екосистему, включно із жителями сіл та їхніми сімʼями, які становлять до 30% всього населення країни, і значна частина яких напряму залежні від оренди паїв та роботи на них.

Тут також ідеться про скорочення бюджетів громад, погіршення добробуту селян, зниження податкових надходжень у місцеві бюджети. Менше грошей у селі - менше можливостей для розвитку інфраструктури, освіти, медицини на місцях.Відтік робочої сили з села може прискоритися.

І це ще не враховуючи зменшення надходжень до бюджету, обсягів експорту, а також - як би це не було дивно - кількості сировини для внутрішньої обробки. Такі зміни можуть призвести до подальшого зниження завантаження підприємств, що викликає занепокоєння у профільних асоціацій та Міністерства аграрної політики. Схоже, що замість створення умов для реального переходу до переробної економіки, відповідно до урядової стратегії до 2030 року, "легкі рішення" і "швидкі шляхи до успіху" можуть обернутися серйозною кризою та хаосом.

На їхньому тлі інвестиційна привабливість України може залишитися поза увагою на багато років. Відновлення активного втручання держави в збалансований і інтегрований у світову економіку ринок викликає побоювання. Такі дії уряду прямо суперечать оголошенням про намір створити сприятливі умови для залучення інвестицій в країну.

Усі ці наслідки свідчать про дестабілізацію нещодавно запущеного ринку землі в Україні. Зниження прибутковості агровиробництва та падіння цін на землю можуть призвести до втрати інтересу з боку потенційних інвесторів, як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел. Це, у свою чергу, негативно вплине не лише на переробну галузь, а й на можливість купівлі або тривалих інвестицій у земельні ділянки. Така ситуація уповільнює розвиток ринку землі та зменшує приплив капіталу в аграрний сектор. В результаті, це підриває саму ідею перетворення землі на товар, який міг би стати каталізатором для розвитку виробництва в агросекторі та активізувати процес кредитування.

Варто підкреслити, що зменшення доходів від експорту та скорочення фінансових надходжень для фермерів призведе до суттєвого погіршення фінансових результатів агрокомпаній. Це, в свою чергу, може викликати труднощі з погашенням банківських кредитів і збільшенням заборгованості в секторі. Аграрний бізнес є одним із основних і стабільних позичальників, і втрата їхньої надійності, а також зростання ризиків і рівня неповернень позик можуть спровокувати серйозні проблеми в уже й так нестабільній фінансовій системі.

Крім обмеження фінансових можливостей самих агровиробників, це може викликати застій у кредитуванні для всієї економіки, що, в свою чергу, призведе до некерованих інфляційних явищ, проблем з поверненням депозитів, нових банкрутств фінансових установ тощо.

Важко оцінити, якими можуть бути наслідки "ефекту метелика" від урядових рішень щодо квот на експорт певних культур або введення нових мит у прагненні досягти "ідеального" балансу між експортом сировини та внутрішньою переробкою. Проте, очевидно, що, якщо б автори цих ініціатив врахували хоча б частину можливих наслідків, вони могли б виявити безліч більш прийнятних для ринку варіантів.

Серед можливих заходів можуть бути податкові знижки для підприємств, що займаються переробкою, державні грантові програми, а також доступні кредити на оновлення олійних заводів. Важливою є також підтримка інновацій у сферах глибокої переробки та тваринництва, яке є основним споживачем переробленої продукції. Помірне експортне мито може бути запроваджене за умови, що зібрані кошти будуть інвестовані назад у цей сектор, наприклад, через дотації для фермерів або розвиток інфраструктури.

Якщо з'явиться новий місткий ринок всередині країни, аграрії самі будуть зацікавлені продавати більше сировини на внутрішній ринок без жодних квот. Так само уряду варто працювати над розширенням експортних можливостей для готової продукції - наприклад, домовлятися про кращі умови доступу української рослинної олії та шроту на ринки ЄС, Азії, Африки. Це підвищить рентабельність переробки і зробить її привабливою без адміністративного тиску.

Також важливим фактором мало б стати гарантування прогнозованої та стабільної аграрної політики, посилення взаємної довіри між усіма сторонами процесу. Прозорі та стабільні правила гри на аграрному ринку, разом із більш загальними кроками, такими як судова реформа, захист прав власності, страхування воєнних ризиків для інвестпроектів - дадуть відчуття надійності і безпеки у залученні інвестицій в Україну.