Економічна справедливість як аспект екуменічної служби.
У попередньому випуску рубрики "Ойкономія: християнський погляд на економічне життя" ми розглянули екуменічну дияконію як спільне соціальне служіння, яке стає мовою єдності між християнами. Наступним кроком є уточнити де саме екуменічна дияконія набуває особливої публічної ваги сьогодні.
У контексті Тижня молитов про єдність християн (18-25 січня 2026 року) ми підкреслили, що молитва про єдність природно переходить у спільну відповідальність і дію у гуманітарному, соціальному й духовному вимірах. Ми також окреслили богословські й практичні основи цього бачення, спираючись на документ підготовлений Всесвітньою Радою Церков та ACT Alliance "Покликані до перетворення - екуменічна дияконія", де місія, дияконія та екуменізм постають як взаємопов'язані виміри церковного буття.
Цей попередній аналіз виявив, що дияконія має дві взаємодоповнюючі аспекти: по-перше, вона розглядається як біблійно-богословське поняття, яке базується на образі людини як imago Dei та закликах до співчуття і справедливості; по-друге, дияконія виступає як практика міжцерковної співпраці, що історично формувалася через міжцерковну допомогу, підтримку біженців та координацію програм у рамках екуменічного руху. Ми також підкреслили значення койнонії – спільності у вірі та житті, свідченні та служінні, в якому дияконія є одним із її природних проявів. Наступним етапом є визначення того, в яких аспектах екуменічна дияконія сьогодні має особливу публічну значимість.
Економічна справедливість як виклик сучасності.
Економічна справедливість в умовах сучасності виступає як один із ключових аспектів екуменічної дияконії, оскільки економічні механізми все більше впливають на те, хто здатен отримати гідні умови життя, а хто залишається в бідності. Глобалізована економіка створює системи, в яких ресурси, можливості та політичний вплив зосереджуються в руках невеликої групи осіб, в той час як більшість населення, зокрема найбідніші верстви, не можуть скористатися перевагами економічного зростання. Тому дискусія про економічну справедливість стосується не лише розподілу ресурсів, але й доступу до послуг, податкової справедливості, прозорості управлінських процесів та реального впливу громадян на ухвалення рішень.
У цьому контексті мета екуменічної дияконії полягає в наданні допомоги тим, хто опинився в скрутному становищі, а також у виявленні причин, чому ця потреба стає поширеною і систематичною. Зростаюча нерівність призводить до конкретних соціальних наслідків, таких як високий рівень безробіття, невеликі заробітки і небезпечні умови праці, ухилення від сплати податків, корупційні практики та зловживання владою, а також зростання злочинності і загальної соціальної нестабільності. Коли економічна система функціонує таким чином, що підтримує сильніших і покладає тягар на слабших, дияконія стикається не лише з бідністю як явищем, а й з несправедливістю, яка є складовою частиною соціального порядку.
Саме тому в екуменічному середовищі економічна справедливість вбачається як необхідна умова соціальної справедливості та справжнього розвитку тому, що без змін у політичних рішеннях і без реформування економічних моделей неможливо подолати бідність у її глибині. Тут важлива логіка дияконії, заснованої на правах, тобто спрямованої не лише на надання гуманітарної допомоги, а на те, щоб люди як носії прав могли діяти як активні громадяни, відповідно знати свої економічні й соціальні права, вимагати їх реалізації та звітності від носіїв обов'язків (держави, інституцій, роботодавців, донорів, міжнародних організацій).
Екуменічне служіння та Цілі сталого розвитку
На практиці це означає, що екуменічна дияконія охоплює адвокацію, публічний захист людської гідності, справедливі механізми розподілу ресурсів і фінансів, а також прозору податкову практику, боротьбу з корупцією, підтримку гідних умов праці та соціального захисту. У цьому контексті Цілі сталого розвитку (ЦСР) можуть слугувати корисним інструментом для ведення публічного діалогу. Варто зазначити, що ЦСР, формалізовані у документі "Перетворюючи наш світ: Порядок денний-2030 для сталого розвитку", включають 17 глобальних цілей та 169 завдань, затверджених ООН у 2015 році. Вони були розроблені як продовження й розширення восьми Цілей розвитку тисячоліття, ухвалених у 2000 році. У цьому документі акцентується на спільній відповідальності міжнародної спільноти за підтримку людської гідності, рівності та справедливості в глобальному масштабі, а також на необхідності політичного керівництва, яке повинно діяти на благо всіх, особливо найбільш уразливих груп, зокрема дітей, які є майбутнім людства.
Для екуменічної дияконії ЦСР загалом є конструктивною платформою тому, що більшість цілей добре узгоджуються з дияконійними пріоритетами. Сталий розвиток - це насамперед процес, який веде до гідного життя людини у взаємозв'язку з громадою та середовищем, що підтримує життя. Як практичний орієнтир для суспільної розмови Цілі сталого розвитку (ЦСР) можуть слугувати корисною основою: подолання бідності (ЦСР 1) прямо пов'язане із соціальним захистом і доступом до базових послуг; гідна праця (ЦСР 8) ставить питання про примусову працю, сучасне рабство й експлуатацію; зменшення нерівності (ЦСР 10) передбачає не лише економічні показники, а й інституції, які є ефективними, підзвітними та інклюзивними. Розвиток не може бути сталим, якщо він відриває людину від самої себе, від спільноти або від екосистеми. Так само не є сталим і успіх окремої території, якщо він не пов'язаний із соціальною, економічною та екологічною сталістю всієї людської родини.
Спільноти віруючих відіграють ключову роль у процесах змін, і християнська історія це яскраво демонструє, зокрема, через активну участь християн у боротьбі проти рабства в XIX столітті. Протягом століть віра стала основою для дієвої допомоги та соціальної опіки, і сьогодні вона продовжує надихати мільярди людей діяти на благо справедливості та миру. У цьому контексті, зокрема у виступах на засіданнях ООН, підкреслюється, що релігійні громади можуть відігравати важливу роль у реалізації Порядку денного-2030, сприяючи інклюзії, пропонуючи мирні рішення для конфліктів, захищаючи права найбільш уразливих верств населення, нагадуючи політичним лідерам про їхні зобов'язання забезпечувати реалізацію прав, сприяти громадській активності та ділитися досвідом у наданні допомоги бідним.
Економічний розвиток є критично важливим для благополуччя суспільства, і, згідно з документом "Покликані до перетворення - екуменічна дияконія", його не слід залишати лише в руках економістів. Відповідальність за це мають розділити політики, представники релігійних спільнот, Церкви та діячі дияконії. З точки зору віри, економіка виступає як інструмент, що сприяє забезпеченню повноти життя згідно з Божим задумом про все творіння, тому вона ніколи не повинна бути самоціллю. Як наслідок, питання економічної справедливості виходить за межі вторинних тем і стає важливим аспектом, через який екуменічна дияконія об'єднує служіння, адвокацію та пророче свідчення, аби підтримати людей у скруті та змінити системи, які постійно відтворюють цю потребу.
