Еллісіф, дочка Ярослава Мудрого: як українська княжна отримала титул королеви в двох вікінзьких країнах.
Як представниця України та донька Ярослава Мудрого, вона стала королевою вікінгів, про що повідомляє РБК-Україна.
Єлизавета з'явилася на світ приблизно в 1022 році в родині князя Ярослава Мудрого та шведської принцеси Інгігерди. Як і її сестри — Анастасія, що стала королевою Угорщини, та Анна, яка зайняла трон у Франції, Єлизавета відігравала важливу роль у масштабній дипломатичній стратегії Русі. Ця стратегія, що базувалася на шлюбних альянсах, сприяла інтеграції Київської Русі в європейський політичний контекст.
Приблизно у 1045 році вона стала дружиною короля Норвегії Гаральда Суворого (Гаральда III). Легенди, що збереглися в сагах, оповідають, що Гаральд був настільки вражений красою київської княжни, що провів тривалий час у Візантії, працюючи найманцем, аби здобути ту славу та багатство, які були б гідні її руки. Його героїчні вчинки стали темою для старонорвезьких саг, де Єлизавету називали Ellisif — красунею з Києва, "мудрою, як зірка, що освітлює Дніпро".
Їхня зустріч перетворилася на справжню легенду, що передавалася у північних сагах протягом століть. Молодий Гаральд Гардраде, який згодом стане королем Норвегії, потрапив до Києва після поразки в битві при Стікластаді у 1030 році. У той час він, ще будучи вигнанцем, шукав прихистку у Ярослава Мудрого.
Єлизавета, згідно з описами літописців, була неймовірно привабливою і відзначалася гострим розумом та вишуканою гідністю. Гаральд закохався у неї з першого погляду, проте отримав відмову - княжна не мала наміру виходити заміж за бідного воїна, позбавленого титулу. Щоб довести свою гідність і завоювати її серце, Гаральд вирушив у далекий похід до Візантії, де приєднався до славнозвісної варязької гвардії в Константинополі.
Він боровся, знаходив багатства, створював мелодії про Єлизавету — ці поетичні твори, згідно з норвезькими хроніками, вважаються одними з найраніших зразків любовної поезії в Скандинавії.
Повернувшись із багатством і славою, Гаральд знову прийшов до Києва - цього разу як гідний наречений. Весілля Єлизавети та Гаральда відбулося близько 1045 року й стало символом союзу між Руссю та Північчю.
Після весілля Єлизавета переїхала до Норвегії, де її постать відігравала значну роль у формуванні культурних і дипломатичних контактів між Руссю та Скандинавією.
Її прихід до двору додав риси східнослов'янської культури: літописці відзначали, що вона привезла з собою ікони, розкішні тканини та книги, завдяки чому двір Гаральда став одним із найрозкішніших у Європі.
Єлизавета активно залучалася до політичних справ, підтримуючи дипломатичні відносини як з рідним Києвом, так і з королівськими дворами Швеції та Данії. Крім того, вона виконувала роль довіреної особи Гаральда, супроводжуючи його під час значних подорожей.
У 1048 році Гаральд взяв ще одну дружину - Тору, яка народила йому двох синів, Магнуса та Олафа. Тора була донькою впливового норвежського магната, тому цей шлюб також був політичним і задля створення міцного союзу. Обидва сини Тори в майбутньому стали королями.
Єлизавета народила чоловікові двох доньок - Інгігерд (стала королевою Данії та Швеції) та Марію (померла у молодому віці). І титул королеви Норвегії (а також Данії) мала тільки Єлизавета, а Тору інколи називали "наложницею" Гаральда.
Після смерті чоловіка у битві при Стемфордбріджі (1066 року), вона, ймовірно, переїхала до Швеції, де жила при дворі свого родича.
За деякий час Єлизавета Ярославівна вступила у шлюб вдруге та стала королевою Данії. Красива і розумна Еллісіф, щоб укріпити владу, у 1067 році уклала шлюб з данським конунгом Свеном II Естрідсеном, ставши його третьою дружиною і, ймовірно, матір'ю його наймолодшої дочки Олени-Гунхільди.
Пізніше пасинок Еллісіф, син Свена Олафа I, який правив Данією з 1086 по 1095 рік, взяв у дружини дочку Гаральда III та Еллісіф Інґіґерду. Цей шлюб ще більше зміцнив зв'язки між Норвегією та Данією.
Цікаво, що саме з Свеном II її перший чоловік, Гарольд Суворий, вів затяжну боротьбу за здобуття данського трону. Проте, попри всі зусилля, йому так і не вдалося стати королем цієї держави, а королевою стала його вдова.
У норвезьких сагах Єлизавету називають "Елісіф з Гардаріки", що було стародавньою назвою Русі. Їй приписують участь у створенні кількох поетичних творів, зокрема елегій, присвячених Гаральду. За легендами, вона сама складала вірші, що свідчить про її освіченість та знайомство з київською літературною традицією.
Єлизавета втілила ідею "європейської інтеграції" Русі задовго до її офіційного виникнення. Завдяки їй Київ налагодив безпосередні політичні зв'язки з монархіями півночі, а культурні взаємини між Руссю та Скандинавією значно посилилися.
Вплив Єлизавети відчувається навіть у звичаях норвезького королівського двору, де можна знайти елементи київського орнаменту, що збереглися в церковному мистецтві XI-XII століть.
Її життєпис є не лише фрагментом шлюбної дипломатії, а й яскравим прикладом впливу жінок на міжнародні відносини в епоху Середньовіччя.
Українська принцеса, яка стала королевою Норвегії та Швеції, продемонструвала, що навіть у епоху, коли жінок намагалися тримати "в тіні", саме вони часто визначали майбутнє континентів.
