Європейські сили на українських землях - яким буде їх вигляд?

Якщо Росія залишатиметься непоступливою, потреба в європейському розгортанні в Україні не зменшиться

Європейська коаліція має наполягати на тому, що включення надійних і ефективних гарантій безпеки для України є обов'язковою передумовою будь-яких серйозних переговорів. І Європа повинна бути готовою надати ці гарантії самостійно, розгорнувши війська на українській території для стримування можливого масштабного російського наступу в майбутньому.

Без надійних запевнень щодо захисту України, угода про припинення вогню може виявитися набагато більш руйнівною, ніж сам військовий конфлікт. Неповне врегулювання ситуації несе ризики не лише для України, а й для цілого континенту.

Метою європейського розгортання не було надання всебічної оборонної підтримки Україні. Швидше за все, це повинна була стати сила гарантії, яка діє як стримуючий фактор проти масштабної агресії з боку Росії і здатна оперативно реагувати на можливі напади. Цю концепцію часто порівнюють з "корейською моделлю", оскільки військова присутність США в Південній Кореї виконує подібну роль у стримуванні агресії з боку Північної Кореї.

В Україні європейська військова присутність виконувала б роль щита безпеки та підтверджувала б незмінну підтримку Заходу. Це змусило б Росію утриматися від подальшої ескалації, адже нова агресія проти України могла б загрожувати серйозними наслідками для Європи та НАТО.

Військове розгортання європейської коаліції вимагало б значної кількості наземних сил, включаючи принаймні чотири-п'ять багатонаціональних бригад, що функціонують під єдиною командною структурою. Ці військові формування повинні були б бути розміщені на сході України, забезпечуючи готовність до дій, мобільність та адаптацію до місцевих умов.

Коаліція працюватиме оборонно, розташовуючись щонайменше за десяток миль від передової лінії та дотримуючись правил ведення бойових дій, що підкреслюють їхню стримувальну позицію.

Згода на подібні гарантії безпеки виглядатиме для Росії вкрай нерозумно, зважаючи на її нинішню військову силу. Москва вже відмовилася від угоди, що була запропонована в березні 2022 року, яка стала попередньою спробою завершити конфлікт, оскільки вона відкинула умови, які передбачали б активізацію гарантій безпеки у разі їхнього порушення з боку Росії.

Путін, як і на самому початку конфлікту, покладається на зниження зацікавленості США та виснаження Європи. Можливо, зараз він вважає, що вигідніше виграти час і дочекатися моменту, коли нова адміністрація Трампа стане нетерплячою, що дозволить Україні отримати умови, які зменшать її вимоги до угоди.

Москва, отже, потребує аргументів для переконання. Можливо, стане у нагоді усвідомлення того, що середньострокові прогнози для Росії не є такими оптимістичними, як може здатися на перший погляд. Значні втрати на фронті суттєво знизили як чисельність, так і якість російських військових підрозділів. Зростання підписних бонусів для новобранців вказує на труднощі, з якими стикається Москва у спробах підтримати набір в армію.

Основна частина техніки, що постачається Росією на фронт, є модернізованою та відновленою з запасів епохи холодної війни. Хоча ці запаси значні, вони все ж таки виявляються значно виснаженими. У той же час економіка Росії переживає перегрів: зростають державні витрати, інфляція та відсоткові ставки, а країна стикається з втратою людського потенціалу та технологічних переваг.

Час, коли настане критичний момент, залишається невідомим, адже багато в чому це залежить від зовнішньої підтримки, яку Росія зможе отримати. Проте існує ймовірність, що це може статися вже наприкінці наступного року. В загальному, Росія відчуває виснаження, але Україна страждає від цього ще більше. Це свідчить про те, що Путін опиняється під тиском, але Захід має посилити свої зусилля, щоб зрівняти шанси між Києвом і Москвою.

Ці дії мають включати не лише збільшення військової допомоги Україні, а й посилення економічного тиску на Росію. Як і в стратегії президента США Річарда Ніксона в 1972 році, коли він активізував бомбардування та дипломатичний тиск на Північний В'єтнам, основною метою є примусити противника сісти за стіл переговорів.

Сьогодні пряма інтервенція може виявитися неможливою, але примусові заходи здатні вплинути на стратегічні розрахунки Росії. Нещодавнє рішення США дозволити Україні використовувати далекобійне озброєння для атак на російські цілі стало довгоочікуваним кроком у правильному напрямку. Проте ще залишається багато завдань, серед яких необхідно збільшити постачання засобів протиповітряної оборони та боєприпасів, розширити фінансову підтримку та прискорити програми військової підготовки.

Країни Європи також мають можливість конфіскувати заморожені активи Росії, використавши ці кошти для прискорення постачання зброї в Україну, а також запроваджувати вторинні санкції проти постачальників з Центральної та Східної Азії, а також з Близького Сходу, які підтримують військові дії Росії. З посиленням тиску на військовому та фінансовому рівнях, Росія буде змушена розглянути угоду, що передбачатиме надійні гарантії безпеки для України.

Якщо Росія й далі буде проявляти непоступливість, Європейським країнам доведеться взяти на себе основну відповідальність за фінансову підтримку України в тривалій війні. Потреба в європейському присутності в Україні залишиться актуальною. Деякі елементи забезпечення безпеки, такі як системи протиповітряної оборони, бойові авіапатрулі або ударні підрозділи для навчальних завдань, можуть бути розгорнуті навіть в умовах активного конфлікту.

Такий підхід продемонстрував би Росії, що Європа твердо налаштована на захист українського суверенітету і що європейські війська залишаться на місці, незважаючи на будь-які обставини. Це б дало зрозуміти Путіну, що навіть у випадку зміни політичних обставин, Захід залишається непохитним у своїх намірах.

Леонід Літра, провідний аналітик Центру "Нова Європа".