Європейський Союз розглядає Україну та Туреччину в ролі буферних країн.
Це не лише економічна, а й геополітична асоціація, - зазначає турецький експерт з політики Тогрул Ісмаїл.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв під час візиту в Італію говорив про транзит азербайджанського газу територією України. Це політичний проєкт чи економічний?
- Усі великі проєкти мають геополітичний характер, економічні параметри іноді опиняються на другому плані. Азербайджан постачає газ через Грузію та Туреччину, бо там є інфраструктура, спрямована на Південь Європи. Україна - альтернативний проєкт. У ньому зацікавлені країни Центральної Європи - Угорщина, Словаччина, Австрія та Німеччина.
Чи має це сенс? На мою думку, президент Азербайджану не просто так піднімає це питання. Всі розрахунки вже зроблені.
Як Туреччина відреагує на прокачування азербайджанського газу через Україну?
Не хвилюйтеся, адже існують альтернативи. Анкара імплементує закупівлю не лише азербайджанського газу, а й розглядає інших постачальників. Зокрема, Азербайджан і Туреччина уклали Шушинську декларацію 15 червня 2021 року, яка охоплює аспекти міжнародної співпраці, політичні та економічні відносини, культурний обмін, енергетичну безпеку та важливість Південного газового коридору. Обидві країни є союзниками, проте кожна з них залишається незалежною державою. Баку реалізує свою економічну стратегію, оскільки енергетичний сектор має для нього особливе значення. На найвищому рівні на такі питання реагуватимуть адекватно.
Звідки Туреччина бере енергоносії?
Іран, Ірак, Росія та Азербайджан є ключовими постачальниками нафти та газу. Природний газ надходить також з Катару та інших держав через морські шляхи. Географія імпорту є досить різноманітною. Найбільш витратним джерелом енергоносіїв для нас є Іран, що призвело навіть до юридичних спорів між державами.
Чи є позиція Туреччини щодо конфлікту між Україною та Росією результатом стратегічного планування, чи це спонтанна реакція на події?
- Концепція. Анкара дотримується принципів міжнародного права та визнає територіальну цілісність України в межах її визнаних кордонів. При цьому як Україна, так і Росія є для нас важливими сусідами. Тому Анкара прагне встановити мир, як це було під час зернової угоди в Стамбулі. Нам важливо забезпечити безпеку в Чорному морі та запобігти втручанню інших країн у регіон, оскільки це може змінити існуючий баланс сил. Цей баланс вже зазнав змін після анексії Криму Росією, що призвело до розвитку подій в небажаному для нас напрямку.
Туреччина єдина, мабуть, визнала війну Росії проти України війною, хоча ні РФ не оголосила війну Україні, ні навпаки. Анкара визнала війною і запровадила, на основі міжнародного права, відповідні умови Конвенції Монтре (відновила суверенітет Туреччини над протоками з Чорного моря в Середземне. - Країна). Це означає, що військові кораблі країн, що воюють, не можуть увійти в Чорне море, але можуть вийти. Торгові судна можуть вільно долати протоки.
Мир економічно вигідний Анкарі. Звісно, в нинішній ситуації Туреччина виграє від торгівлі з РФ, оскільки Захід запровадив санкції проти Росії й навпаки. Але в геополітичному сенсі Туреччина не зацікавлена у продовженні війни, бо це впливає на весь Чорноморський регіон і хоч опосередковано, але б'є по економіці країни.
До лютого 2022 року Україна мала активну співпрацю у сфері військових технологій лише з Туреччиною, тоді як з іншими державами НАТО не велося жодних спільних проектів.
Анкара підтримує подібні відносини не лише з Україною, але й з Азербайджаном, Грузією та країнами Центральної Азії. Ті, хто прагне технологічної співпраці з Туреччиною, мають можливість це реалізувати. Київ висловив бажання, тому між ними розвинулася співпраця.
На жаль, Україна завжди дивилася лише на Європу - й багато речей було втрачено. Чого тільки варта історія Зони вільної торгівлі між країнами, яка нині тільки закінчується. Це не дуже оперативний підхід (Туреччина й Україна понад 15 років готували ЗВТ, що є одним із найбільших термінів у світі. - Країна).
По-друге, така форма співпраці не суперечить основам НАТО. Туреччина самостійно розробляє деякі види озброєння, зокрема безпілотники. Відповідно до угоди з Альянсом, вона не має права постачати військову техніку союзному Азербайджану, якщо йдеться про зброю, вироблену іншими державами НАТО. Сполучені Штати виступали проти співпраці з Баку, незважаючи на те, що територія Азербайджану була під контролем вірменських сил. Проте, на двосторонньому рівні, Туреччина взаємодіє з усіма країнами і може експортувати озброєння, виготовлене власними силами.
Отже, чи є у вас прагнення вдосконалити свій оборонний промисловий сектор?
Чим більше власних ресурсів, тим менше залежності від інших. Це яскраво продемонстрував конфлікт в Сирії. В той період деякі держави, зокрема Німеччина, забрали свої системи протиповітряної оборони "Петріот" з сирійсько-турецького кордону. Сполучені Штати також проявили інтерес до ситуації, оскільки Сенат заборонив продаж "Петріотів" Туреччині. У відповідь на це Туреччина оголосила тендер для закупівлі власної системи ППО, в якому перемогли китайські компанії. Американці одразу висловили заперечення, але Туреччина залишилася непохитною. Коли ж вони знову звернулися з проханням про продаж "Петріотів", їхнє прохання знову було відхилене.
Після цього Анкара домовилася з РФ купити С-400. Американці спочатку мовчали. Ми заявили, що систему буде використано в межах Туреччини й не буде приєднано до натовської. Незважаючи на це, після купівлі С-400 Штати запровадили санкції проти Туреччини.
Ці подвійні критерії формують наші уявлення про поведінку. В свою чергу, власне озброєння надає нам ширші можливості для дій.
Чому Німеччина прибрала зенітно-ракетні комплекси "Петріот", після того як турецький винищувач збив російський бомбардувальник?
Це слід запитати у німців. Можу припустити, що в той час Берлін вів свої власні ігри і не прагнув конфліктувати з Москвою.
Які настрої в суспільстві Туреччини стосовно Криму, рідної землі кримських татар?
Анкара виступає за збереження територіальної цілісності України. Немає жодних намірів щодо приєднання Криму до Туреччини. За часів Ататюрка було визначено концепцію турецьких національних кордонів, до яких Крим не належить.
Проте він духовно важливий для нас. Кримські хани вважаються прямими спадкоємцями османського двору. Якби рід Османів припинився, то хтось із ханів міг би посісти престол.
В Туреччині проживає значна кількість кримських татар, які переселилися сюди в різні етапи історії. Вони активно підтримують зв'язок із своєю історичною батьківщиною. У зв'язку з цим, Анкара прагне надати допомогу Україні у звільненні кримських татар, які були затримані Москвою. Турецька сторона високо цінує Мустафу Джемілєва, лідера Меджлісу кримськотатарського народу, і розглядає Крим виключно як частину України, водночас визнаючи його як рідну землю кримських татар.
В Туреччині, Азербайджані та країнах Центральної Азії концепція єдності тюрків викликає позитивні відгуки. Як же виник цей союз із "русским миром", якого всі остерігаються?
Мова йде не про політичне об'єднання всіх тюркомовних народів під єдиним керівництвом, а про їх культурну інтеграцію. Наприклад, у Азербайджані деякий час офіційна мова носила назву турецька, маючи на увазі не лише анатолійський варіант, а саме азербайджанську турецьку. В той час запрошували викладачів із Туреччини. У минулому в Криму виходила газета "Терджиман" під редакцією Ісмаїла Гаспрали (в українській історіографії — Ісмаїл Гаспринський), яку могли вільно читати в Казані, Баку, Стамбулі та інших тюркських містах. Проте під час радянської епохи відбулися зміни в алфавіті на кирилицю та в стилі мови, що призвело до віддалення тюркських мов одна від одної. Сьогодні ж триває процес культурного зближення і єднання. Створено Об'єднання тюркських держав, яке не має на меті протиставлення комусь іншому.
Чому концепція "русского мира" викликає таке обурення? Витоки цього явища можна простежити ще з епохи Катерини ІІ, яка пропагувала ідеї панславізму. Однак саме царська Росія, в альянсі з німецькими державами, здійснила розподіл Польщі. Цей процес відбувався чотири рази, починаючи з 1774 року й завершуючи в 1939-му. Тюркські народи не пережили такого негативного досвіду, тому їх це питання не хвилює.
Цікаво, що Україна має можливість стати частиною Об'єднання тюркських держав, адже кримські татари офіційно визнані корінним народом України. Що стосується Росії, вона також могла б приєднатися, якщо перегляне свої позиції.
Тюркізм можна розглядати як духовну спільність всіх тюркських народів, яка не передбачає політичної інтеграції під єдиним керівництвом. Це явище не містить в собі агресивних намірів, і жоден з народів не прагне заволодіти чужими землями під цими принципами.
Казахстан висловив готовність виступити посередником у переговорах між Україною та Росією. Це питання активно обговорюється. Чи могли б Баку або Астана стати вдалими майданчиками для таких зустрічей?
Чому б і ні? Коли ворожнеча виникає між двома європейськими країнами, наслідки відчувають також ті держави, які прагнуть підтримувати з ними дружні зв'язки. Туреччина, Азербайджан і Казахстан мають позитивні стосунки як з Україною, так і з Росією. При цьому всі три країни мають спільні кордони з Росією: Туреччина - морський, а Азербайджан та Казахстан - сухопутний.
Для наших держав важливо, щоб цей конфлікт був вирішений відповідно до норм міжнародного права. Якщо сьогодні буде ухвалене невірне рішення, і Захід дозволить розділити Україну, це стане для нас серйозною загрозою. З іншого боку, якщо Захід буде спонукати до розпаду Росії, це також викликатиме у нас занепокоєння.
Оптимальний варіант розвитку подій передбачає збереження територіальної цілісності як України, так і Росії, завершення збройного конфлікту, відведення військових підрозділів та укладення угод. Росія стурбована можливим приєднанням України до НАТО — необхідно знайти рішення. Київ, у свою чергу, хвилюється за свою безпеку — варто вести переговори.
Міжнародне право є необхідним для нас, а не лише для великих держав, які можуть без зусиль його ігнорувати.
Існує жарт, що всі моря об'єднують інтереси держав, тоді як Чорне море, навпаки, розділяє їх. Яким би міг бути оптимальний формат співпраці між країнами Чорного моря, Каспійського регіону та Середземномор'я?
Чорне море протягом тривалого часу служило містком між народами. Альянс країн Каспійського, Чорного та Середземного морів можливий лише в тому випадку, якщо учасники досягнуть згоди та дотримуватимуться угод. Це вимагає стабільності та врахування економічних інтересів усіх учасників. Наприклад, Туреччина стала членом НАТО не випадково; це стало наслідком сталінських територіальних претензій до країни та вимоги радянської військової бази в Стамбулі. Тому Анкара була змушена шукати зовнішню підтримку.
В сучасному світі чимало викликів, пов'язаних з трьома морями, можуть бути вирішені на рівні двосторонніх відносин. Однак існує й безліч конфліктів: наприклад, між Україною та Росією, Грузією та Росією, Азербайджаном та Вірменією, а також Туреччиною та Грецією.
Євросоюз має свої специфічні інтереси, а США – свої. Кожен сприймає цей регіон по-своєму, відповідно до власних цілей і прагнень.
Яким чином Україні орієнтуватися в цьому вирі суперечностей?
Для України важливо дотримуватися багатовекторності. Справа не лише у наших прагненнях, а в тому, що як Росія, так і Європейський Союз сприймають Україну як буферну державу. Подібна ситуація спостерігається і з Туреччиною, яку також розглядають як буферну зону, не бажаючи приймати її в ЄС. Приєднання Туреччини чи України до Європейського Союзу означатиме вихід ЄС у проблемні регіони, тоді як європейські країни прагнуть жити у спокої, залишаючи іншим вирішення цих складностей.
У минулому Європейський Союз представив ініціативу "Східне партнерство" для держав Східної Європи та Південного Кавказу. Ця ініціатива передбачала створення буферної зони для шести країн: Білорусі, України, Молдови, Грузії, Вірменії та Азербайджану. Основна ідея полягала в тому, що ці держави не зобов’язані наслідувати європейський шлях, але повинні виконувати певні вимоги, вигідні ЄС.
Європейський Союз є не лише економічним, а й політичним союзом. Чому ж країни Балтії стали частиною НАТО та ЄС, незважаючи на відсутність економічних підстав? Справа в тому, що це дозволило Європейському Союзу та НАТО зміцнити свій контроль над Балтійським морем.
Чому Україні та Туреччині не надають членства в Альянсі, тоді як Балтійські держави вже стали його частиною?
- Через геополітичні чинники Греція була прийнята до ЄС у той період, коли її економічна ситуація була вкрай складною. Про демократію в цій країні теж не можна було говорити. Однак Греція володіла Егейським морем та контролем над важливими протоками! Чи приймали Іспанію в ЄС через її сильну економіку чи давні демократичні традиції? Зовсім ні, основною причиною була стратегічна важливість Гібралтарської протоки. Тим часом, французи тривалий час не бажали приймати Великобританію до ЄС.
ЄС - це політичний проєкт, тому країни Балтії прийняли в ЄС та НАТО, виходячи з геополітичних інтересів. Навіть якщо Україна виконає всі умови для вступу в Євросоюз - це не матиме значення. Країни ЄС самі ухвалюють рішення, кого приймати, а кого - ні.
Європейський Союз розглядає Україну та Туреччину як певний буфер. Важливо, щоб Україна активно встановлювала двосторонні зв'язки з іншими країнами, усвідомлюючи реалії щодо своїх перспектив у складі ЄС.
