Унікальна формула миру для України: від вчень Арістотеля до думок Максима Сповідника.
У цій статті я досліджую тему війни та миру для України, спираючись на принципи класичної арістотелівської діалектики. Це новаторський підхід, який, наскільки мені відомо, ще не був використаний раніше. Проте я вважаю, що він здатен швидко привести нас до чітких уявлень про те, якою повинна бути концепція миру для України. Ця концепція включає в себе елементи класичної філософії та теології, що надає їй вагомості. Основними незмінними складовими в цій формулі є справедливість і моральність.
Зазвичай соціально-політичні погляди Арістотеля аналізуються на основі його ключових творів, таких як "Політика", "Афінська держава", "Риторика", "Нікомахова етика" та "Евдемова етика". У цих текстах афінський філософ розробив концепції війни, миру та справедливості, які залишаються актуальними й сьогодні. Наприклад, він представив ідею, яка сьогодні відома як "теорія справедливої війни", що стверджує, що війна може бути виправдана за певних умов. Августин, слідуючи за Арістотелем, визначив три основні умови для такої війни: справедлива причина, легітимна влада та морально прийнятні наміри.
Проте я не маю наміру узагальнювати відомі концепції війни та миру або детально аналізувати внесок Арістотеля в цю сферу. Натомість я хочу звернутися до менш дослідженого аспекту його спадщини — до його логічних трактатів, які об'єднуються під назвою "Органон". Серед них особливе місце займають "Категорії". Цей трактат не стосується політики чи етики, а концентрується на онтології. Він встановлює основи для класифікації предметів та істот на основі їхніх спільних і специфічних характеристик. Спільність і специфіка формують найосновнішу пару "категорій", яка й дала назву цьому твору. Ця пара є універсальною і може бути застосована до всіх істот. Власне, універсальність є ключовою рисою всіх категорій: кожна онтологічна категорія, за своєю суттю, є універсальною і може бути віднесена до будь-якого об'єкта чи істоти.
У період християнства ці поняття почали використовувати навіть стосовно Бога для пояснення концепції Трійці. В той же час первісні категорії Аристотеля були удосконалені. Конкретні сутності стали відомими як "іпостасі". Вони повністю відображають спільну сутність, яку назвали "усією". Було визначено, що окремі іпостасі та їхня спільна сутність можуть бути лише розрізненими, але ніколи не можуть існувати відокремлено одна від одної.
Яким чином ці категорії можуть слугувати для розуміння того, яким має бути мир в Україні? Уявімо, що мир (в контексті відсутності війни) — це не просто соціально-політичний стан країни, а об'єктивний феномен, який в давньогрецькій онтології описувався терміном "он". Щоб мир дійсно вважався річчю, тобто мав онтологічну стабільність, він мусить бути міцним і надійним. Іншими словами, це не може бути лише тимчасове перемир'я чи призупинення бойових дій, оскільки такі ситуації легко можуть перерости у новий конфлікт. Отже, мир, у своєму справжньому значенні, має бути довготривалим. Якщо це не так, ми не можемо говорити про мир, а скоріше про якусь іншу реальність, яка не підпадає під це визначення.
"Сутність миру" представляє собою загальну концепцію, що є універсальною та незмінною. Вона проявляється по-різному в різних конкретних ситуаціях: наприклад, у Франції після світових війн, у Хорватії після югославських конфліктів і, зрештою, в Україні. Ці приклади можна розглядати як різні іпостасі миру.
Згідно з традиційною онтологією, неможливо уявити собі розрив між загальною сутністю миру та її конкретними вираженнями. Кожна країна, що існує в гармонії, інтерпретує цю спільну сутність у своєму унікальному контексті, проте суть залишається незмінною. Як зазначав богослов VII століття, Максим Сповідник, іпостась визначається як "спосіб існування" ("тропос") загальних сутностей, які він також називав "логосами". Отже, мир як спільність є "логосом". Україні важливо глибоко усвідомити цю концепцію, аби втілити її у формі української іпостасі миру. Український "спосіб існування" миру буде унікальним і не повторюватиме інші приклади з світової історії чи практики. Саме нам вирішувати, яким має бути цей "тропос". Проте важливо, щоб "тропос" українського миру повністю відповідав його універсальному "логосу".
Хтось може стверджувати, що ідеального миру на землі не існує, і матиме рацію. Але таке твердження змушує нас повернутися назад до Платона. Ще до Арістотеля Платон розробив те, що ми можемо назвати протокатегоріями. Він сам називав їх "ідеями". Це спільні риси конкретних речей, і ці риси існують в ідеальній сфері, яка перебуває десь понад цим світом. Ці риси не лише спільні, але й досконалі -- на відміну від своїх недосконалих утілень у цьому світі. Якщо застосувати все це до ідеї миру, то будь-яке конкретне втілення ідеального миру є менш досконалим -- що повністю відповідає спостережуваній політичній реальності. Проте навіть у недосконалих випадках миру ідеал миру залишається незмінним і невідʼємним від реальності.
Неоплатоніки намагалися примирити Платона й Арістотеля, зокрема й щодо категорій. Один із них, Порфірій, а після нього й інші філософи та теологи, іноді представляли те, що пізніше назвали іпостассю, як поєднання властивостей. Ці властивості належать природі й походять від неї. У період між V і VII століттями, християнські богослови особливо ретельно досліджували взаємозвʼязок між сутністю і її властивостями. Було встановлено, що будь-яка зміна в першій одразу спричиняє аналогічні зміни в останніх, і навпаки. Іншими словами, сутність і сутнісні властивості є невіддільними одна від одної і від самих себе. Якщо відбувається будь-яка зміна у властивості або сутності, остання перестає бути собою.
Щодо концепції миру, це означає, що справжній мир можливий лише тоді, коли його характеристики залишаються невід'ємними і не підлягають відчуженню. На мою думку, одна з ключових рис миру — це справедливість. Стійкий мир має бути справедливим, адже без цього він не може бути тривалим і, відповідно, не може вважатися справжнім. Між поняттям миру і справедливістю немає сутнісного розриву, так само як немає розриву між сутністю та її характеристиками.
Справедливість може бути досягнута в будь-якій країні, що прагне до миру, але завжди має йти рука об руку з ним. Якщо справедливість знижується або зникає, мир перестає бути справжнім миром. Тоді його доцільно називати по-іншому. Можна вести дискусії про те, що таке справедливість і як визначити мир; однак обидва ці терміни слід розглядати як універсальні концепції.
Арістотель ділив спільні характеристики речей на більш специфічні, які він називав "видами", і на більш загальні, відомі як "роди". Обидва ці типи представляють собою спільності, але роди є більш загальними категоріями. Це ж принцип можна застосувати до концепції миру. "Справедливий" мир можна сприймати як конкретнішу рису, тоді як більш загальною основою, що підтримує справедливість, є моральність.
Ми не будемо занурюватися в детальні пошуки точних визначень моральності, а сприймемо її через призму здорового глузду. Цей підхід вказує на те, що моральність неможлива без певної шкали, яка б дозволяла оцінювати добро і зло. Саме така шкала робить етику здійсненною та актуальною. Здоровий глузд також підказує, що етика тісно пов'язана із справедливістю, яка є її підкатегорією. Якщо ми усунемо справедливість з рівняння миру, а також не будемо розрізняти добро і зло, вся етична система втрачає своє значення. І навпаки: якщо етичні принципи втрачають свою визначеність у контексті миру, справедливість стає відносною. Отже, етика служить основою для справедливості, а разом вони формують основу миру.
Сталий мир можливий лише тоді, коли він ґрунтується на справедливості та розрізненні між добром і злом. Я проілюструю це за допомогою піраміди категорій, розробленої богословом з VI століття Леонтієм Візантійським. Він виокремлював менш загальну -- сутнісну, та більш загальну -- над-сутнісну -- властивості як такі, що підтримують загальну сутність та її окремі випадки -- іпостасі:
Це ще одна ілюстрація того, за яких умов можливий стійкий мир для України. Про мир в Україні, як вже зазначалося, ми говоримо як про іпостась спільної і універсальної сутності миру. У свою чергу, ця сутність повинна ґрунтуватися на таких сутнісних і спільних для всіх випадків миру властивостях, як справедливість. Справедливість, у свою чергу, повинна ґрунтуватися на надсутнісній властивості миру, яку можна ототожнити із мораллю. Якщо ми приберемо один сегмент піраміди знизу, то те, що знаходиться нагорі, одразу ж впаде вниз.
Отже, як можна уявити реалізацію цих принципів у контексті миротворчих зусиль в Україні? Український випадок миру не є винятковим у тому, що справедливість та етика, з їхнім розмежуванням добра і зла, є ключовими елементами для досягнення стабільного миру. Без цих двох складових, досягнення сталого миру в Україні стає неможливим. Дехто може вважати це миром, але насправді це лише ілюзія, схожа на дим, який швидко розсіюється. Як тільки цей дим зникне, конфлікт може спалахнути знову. І, що ще важливіше, це може призвести до нових спалахів насильства не лише в Україні, але й в інших регіонах світу.
