Гендерна рівність виступає як зв'язуючий елемент, який об'єднує націю.

Кінець 2025 року став для України періодом нових складних випробувань. Психологічні та політичні коливання, виснажлива війна та численні внутрішні виклики не додають оптимізму, проте в такі моменти виявляється те, що справді підтримує державу. Одним із таких основних елементів стійкості, незважаючи на сумніви критиків, залишається сфера гендерної політики.

Війна кардинально змінює оптику: те, що раніше здавалося теоретичними дискусіями, сьогодні стає питанням виживання - від забезпечення голосом жінок у ЗСУ до стратегій повернення українок з-за кордону. Укрінформ системно тримає ці питання у фокусі уваги: торік ми вже аналізували підсумки року у гендерній сфері, а сьогодні підбиваємо підсумки 2025.

Про основні реперні точки року, "скляну стелю" у війську, кризу маскулінності та про те, чому гендерна рівність - це той самий "клей", який склеює розрізнені політики та суспільні групи в єдиний моноліт, говоримо з Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики Катериною Левченко.

"Не своєчасно": чому гендерна несвідомість є ризиком для національної безпеки?

Шановна Катерино, підсумовуючи 2025 рік, не можна не згадати про традиційний скептицизм: мовляв, питання гендерної рівності "не на часі" через війну. Однак, ми спостерігаємо, що понад 70 тисяч жінок вже служать у Збройних Силах України, а жіноча праця є основою економіки. Чи доводиться вам ще стикатися з такою точкою зору, і що ви відповідаєте тим, хто вважає рівність прав лише "додатком для мирного часу"?

Катерина Левченко: Розпочну з позитивного аспекту: гендерна політика в Україні активно розвивається і стає невід'ємною частиною нашого євроінтеграційного курсу. Нещодавно віцепрем'єр-міністр провів масштабну зустріч із феміністичними та громадськими організаціями, і якщо б це було "не на часі", така подія б не відбулася. Крім того, у кожному запитнику, який ми заповнюємо для оцінки готовності до вступу в ЄС, є секції, присвячені гендерній рівності. І це не просто вимога наших партнерів, а внутрішня необхідність. Ми усвідомлюємо, що жінки та чоловіки мають різні потреби, і для подолання існуючих нерівностей державі потрібні цілеспрямовані дії та політика.

Приклад із сектору оборони дуже показовий. Коли у 2015 році розпочався проєкт "Невидимий батальйон", жінки на фронті були, але система їх не "бачила". Сьогодні у ЗСУ близько 70 000 жінок, з яких 48 000 - на бойових посадах. Якщо раніше "скляною стелею" був допуск до посад чи форма, то у 2025 році основний виклик, - це культура ухвалення рішень. Вона досі лишається однобокою, бо часто не враховує досвід і погляд жінок у захисті країни.

Особисто для мене більше не звучить фраза "не на часі", адже навіть у найскладніші моменти війни, у червні 2022 року, ми змогли ратифікувати Стамбульську конвенцію та затвердити Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків, яка має тривалість до 2030 року. Це яскраво свідчить про те, що питання гендерної рівності залишаються актуальними, навіть під час війни. Важливо обговорювати зміни та необхідність їх відображення у політиці. Це стосується створення стратегічних документів і їх затвердження як Верховною Радою України, так і Кабінетом Міністрів.

Те, що я не сприймаю подібні критичні закиди, не означає, що сотні та тисячі жінок не стикаються з цими проблемами. На мій погляд, це вкрай небезпечний підхід. В умовах війни особливо важливо ефективно використовувати людські ресурси. Це питання є ключовим для стійкості держави. "Гендерна сліпота" лише знижує наш рівень безпеки, стабільності і справедливого розвитку. Керівники, які нехтують цим аспектом, фактично підривають нашу здатність до стійкості і безпеки. Це створює загрозу для нашої ідентичності та майбутнього прогресу.

2. Жінки в Збройних Силах України: Чи стане 2025 рік точкою відліку для переходу від "військової форми" до "право голосу"? Кількість жінок у військовій службі зросла, однак серед командирів середньої та вищої ланки їх досі значно менше, ніж чоловіків. Мені здається, що 2025 рік став важливим етапом: ми почали обговорювати не лише присутність жінок у ЗСУ, а й їхнє лідерство. Чи вдалося нам за цей рік остаточно перейти від обговорення побутових аспектів (таких як жіноча форма) до питання жіночого лідерства в управлінських структурах?

Катерина Левченко: Прогрес, безумовно, відбувається, хоча й не так швидко, як нам би хотілося. Нещодавно моя колега, яка зараз служить за контрактом, поділилася, що жіноча форма існує, її достатньо, і це дуже зручно. Але тепер настав час звернути увагу на її якість. Я вважаю, що це чудово відображає теперішній момент. Ми зробили великий крок з 2018 року, коли жіноча парадна форма передбачала лише спідниці та підбори. Більше того, для жінок-вищого офіцерського складу не було навіть варіанту парадної форми – секторам безпеки та оборони тоді і в голову не приходило, що жінки можуть стати генералами. Ми ж наполягали на необхідності мати два варіанти для кожної позиції – чоловічий і жіночий.

Сьогодні питання організації та допуску до посад у значній мірі вже вирішені. Тепер нашою головною метою є розвиток лідерських якостей. В Університеті оборони України імені Черняховського наразі реалізуються курси лідерства для жінок. Я мала можливість виступати там з лекціями — ці курси користуються неймовірним попитом. Ще десять років тому таке було б важко уявити.

Ще одна важлива перемога: Міністерство оборони України 13 квітня 2024 року видало наказ № 236, який затверджує методичні рекомендації щодо впровадження гендерно чутливої мови в своїй системі. Це стосується фемінітивів. Дехто може запитати: "Навіщо потрібні фемінітиви, коли існує потреба в зброї?". Безперечно, питання озброєння залишається пріоритетним, але варто пам'ятати, що 70 тисяч жінок залишаються непомітними у офіційних документах і наказах. Це питання поваги та справедливості, а також можливості для жінок активніше долучатися до армії. Впровадження фемінітивів у військовій сфері є важливим кроком у визнанні прав жінок і підкреслює правозахисний аспект нашої боротьби за захист України.

3. Як гендерна рівність допомагає чоловікам вижити у війні? Коли ми говоримо про гендерну політику, то часто фокусуємося лише на правах жінок. Проте 2025 рік підсвітив кризу чоловічої ролі: тиск "бути захисником", неможливість виявити слабкість, високий ризик суїцидів. Чи працюєте ви з поняттям "нової маскулінності"? Як гендерна політика допомагає українським чоловікам витримати цей психологічний тиск?

Катерина Левченко: Це надзвичайно складне та малодосліджене питання. Гендерна рівність - це про обидві статі. Без сумніву гендерна політика спрямована на зменшення дискримінації в суспільстві більше щодо жінок. Це пов'язано з віками патріархатної культури, практик, переконань, релігійних стереотипів тощо. Але це не означає, що в суспільстві не було обмежень для чоловіків. Нагадаю, донедавна батько, наприклад, не міг навіть перебувати з дитиною в лікарні, бо в документах було написано "дитина з мамою". І це питання вирішилось. Або надання відпустки по догляду за дитиною. Ми роками працювали над тим, щоб чоловік міг повноцінно бути батьком: брати відпустку по догляду за дитиною чи перебувати з дитиною в лікарні. Але війна додала нових викликів.

У 2025 році ми стали свідками активізації діяльності чоловічих громадських організацій — було засновано чотири нові організації для чоловіків, які пережили тортури та сексуальне насильство. Нагадаю, що у 2024 році з’явилася одна така організація. Наразі в Україні функціонує вісім організацій, які займаються цими питаннями, з яких шість є чоловічими. Всі вони є частиною нашої міжвідомчої робочої групи, що займається питаннями боротьби з сексуальним насильством, пов’язаним з конфліктами (СНПК - воєнний злочин).

Щодо маскулінності, так звана "традиційна" або "токсична" маскулінність (де чоловіки не мають права на сльози, емоції, завжди повинні бути сильними і можуть вдаватися до насильства) вже втратила свою актуальність. Більш того, такі стереотипи завдають шкоди та калічать чоловіків. Як можна стримувати сльози, коли втрачаєш товариша? Ось яскравий приклад: 17 листопада 2025 року організація "Ла Страда-Україна" за підтримки ФНООН запустила гарячу лінію психологічної допомоги для чоловіків за номером 2345 (з мобільних телефонів). Лише за перший місяць було зареєстровано 1106 дзвінків, і це без жодної рекламної кампанії.

Одна з консультанток цієї лінії сказала дуже глибоку річ, що у війні виживе та країна, яка дозволить собі гендерну рівність, зміну уявлень. Це означає відмовитися від стереотипів, дозволити собі біль і сум, горювання і прийняти новий досвід. Якщо при цьому жінки відмовляються від стереотипних установок, якою "має бути жінка в суспільстві" і йдуть захищати, то якраз багато розломів виникає щодо чоловічого стереотипу "мужності". І тут потрібно знаходити такі аргументи, інструменти аби змінювати поширений образ токсичної маскулінності.

Ось ще один приклад: у 2025 році на Національну гарячу лінію 116 123, яка займається питаннями запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації, близько 25% усіх дзвінків надійшло від чоловіків. Це свідчить про те, що з моменту початку повномасштабної війни кількість звернень від чоловіків почала зростати. У 2022 році цей показник становив приблизно 15%, у 2023 році - 18%, а у 2024 році - 22-23%. Цьогоріч ми спостерігаємо ще 2% зростання, що є значним показником.

Отже, "Гаряча лінія для чоловіків" функціонує з 14:00 до 6:00 ранку, щоб забезпечити підтримку в нічний час, адже багато чоловіків не мають куди звернутися за допомогою. Зазвичай, їхні запити стосуються суїцидальних думок, страхів, психологічних проблем, а також почуття самотності у чоловіків, чиї дружини знаходяться за кордоном або тих, хто переживає розлучення.

Вихід із цієї кризи шляхом впровадження "нової маскулінності" зміцнить наше суспільство, адже це створить гармонійніші взаємини між людьми, які відкинули стереотипи та традиційні уявлення.

4. Статистика 2025 року щодо демографії дуже тривожна. Низька народжуваність, мільйони людей за кордоном. Чи може гендерна політика стати тим інструментом, що допоможе виправити ситуацію? Як ви бачите стратегію повернення українок додому - чи готова держава запропонувати їм щось більше, ніж просто виплати, наприклад, безпечні садочки та інклюзивні робочі місця?

Катерина Левченко: Це дійсно серйозна проблема. Будь-яка політика, чи то демографічна, чи гендерна, може бути ефективною лише за умови, що ґрунтується на об'єктивних даних. На жаль, ми стикаємося з бракованістю свіжих досліджень. Проте існують помітні тенденції. Наприклад, протягом багатьох років існував стереотип, що більшість тих, хто виїхав за кордон, становлять жінки. Але нещодавно представниця Європейської комісії надала статистику щодо українців, які отримали тимчасовий захист: близько 50% з них - це жінки, 25% - діти, і ще 25% - чоловіки. Отже, чверть тих, хто отримує захист у країнах ЄС, складають чоловіки. Якщо ж ми зосереджуємося лише на поверненні жінок, ми втрачаємо можливість повноцінно оцінити ситуацію.

Інші цифри з досліджень, які тривожить: у 2024 році з 11,1 мільйона чоловіків мобілізаційного віку (25-60 років) лише 3,7 мільйона були доступні для цивільного ринку праці. Демографічне навантаження стало критичним: 2,4 до 1. Тобто на 24 жінки припадає лише 10 працюючих чоловіків.

Чи можливе підвищення народжуваності лише через увагу до жінок? На мою думку, це не так, хоча багато хто вважає, що це єдиний шлях. Питання родин та дітей стосується не тільки жінок, але й чоловіків, а також суспільної інфраструктури. Хоча в 2025 році були підвищені виплати на народження дитини, без належного середовища, яке забезпечує комфортне виховання та роботу, це не дасть бажаних результатів. Демографічна ситуація — це складний пазл, в якому мають брати участь всі: Міністерство соціальної політики, Міністерство освіти, Міністерство оборони, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство ветеранів, Міністерство економіки та інші.

Активне довголіття включає в себе спорт, культурні заходи та освіту. Перед початком повномасштабної агресії різниця в тривалості життя між жінками та чоловіками в Україні становила 10 років, причому чоловіки мали коротшу тривалість життя.

Серед цих чинників, що спричинили демографічну кризу, лише два мають біологічну природу, тоді як решта є соціальними елементами. І тепер варто врахувати також наслідки війни.

Перевагою є те, що Україна затвердила стратегію демографічного розвитку до 2040 року. У документі йдеться про зменшення рівня передчасної смертності та створення інклюзивного ринку праці. Проте питання інклюзії ще не реалізовано на всіх етапах. Але з чогось треба починати, чи не так? Я вже згадувала, що мені бракує уваги до чоловіків у цьому контексті.

5. У 2025 році в Римі під час конференції було представлено концепцію "10 блоків для гендерно-чутливого відновлення". Обговорення відновлення після війни є важливим, але як забезпечити реалізацію запропонованих ідей, щоб вони не залишилися лише на папері? Хто відповідає за те, щоб у деокупованих громадах з'явилися справжні шелтери, інклюзивні школи або групи продовженого дня?

Катерина Левченко: Будемо відверті: жінка не зможе повноцінно працювати, якщо не матиме можливості залишити свою дитину в дитячому садку чи групі продовженого дня до 18:30. Це один з елементів тих самих 10 компонентів інклюзивного відновлення. Також важливо згадати про соціальні служби, які забезпечують денний догляд — це стосується не лише літніх людей, але й ветеранів, які отримали поранення і потребують підтримки.

Ми провели аналіз більше ніж 50 громад, застосовуючи гендерні аудити безпеки. У нас є необхідні інструменти: методики для гендерного аудиту в сфері транспорту, територіях, а також експертиза нормативних документів — усе це отримало затвердження через акти Кабінету Міністрів та накази Міністерства соціальної політики. Головне питання залишається в реалізації. Наразі ми активно співпрацюємо з донорами, щоб міжнародна допомога була спрямована на виконання завдань, зазначених у цих 10 блоках.

Проте існує ще одна складність – нестача фахівців. Нас не підготували до розуміння гендерної рівності на державному та громадському рівнях. На сьогоднішній день у нас, напевно, лише одна магістерська програма, присвячена цій темі.

Нам потрібна системна освіта. Хоча є і прогрес: Вища школа публічного управління активно навчає держслужбовців, і ці курси мають шалений попит. Коли мене питають: "Що я маю робити як мер чи голова громади?", я відповідаю: використовуйте статистику з розбивкою за статтю та віком, проводьте гендерні аудити, робіть інфраструктуру доступною та впроваджуйте гендерно-орієнтоване бюджетування. Методичні рекомендації Мінфіну щодо цього існують ще з 2019 року - просто почніть їх використовувати. Такі методики дають можливість повернути громадам людей.

6. Ви вже згадували про Стамбульську конвенцію, яка була затверджена під час активної фази війни. 2025 рік мав стати терміном для звітування перед GREVIO. Які труднощі у впровадженні Стамбульської конвенції виявилися найбільш серйозними, особливо в умовах зростання насильства, пов’язаного зі стресом і посттравматичним стресовим розладом у суспільстві?

Катерина Левченко: На справді, значні зміни розпочалися в кінці 2024 року, коли було прийнято закон, за який ми тривалий час відстоювали. Цей закон уперше запроваджує адміністративну відповідальність за сексуальні домагання.

Довгий час політики вагалися щодо способів ідентифікації, щоб уникнути можливих зловживань, але зрештою закон набув чинності. Крім того, насильство на ґрунті статі було виділено в окрему статтю (173-6), відокремивши його від домашнього насильства. Проте, нам ще потрібно продовжити класифікацію різновидів цього насильства.

Щодо GREVIO: у травні 2025 року експертна група Ради Європи здійснила свій перший візит до України. Ми надали відповіді на всі запитання, які виникли. Зазвичай від моменту візиту до публікації остаточного звіту проходить близько року, проте для України планують прискорити цей процес. У січні 2026 року розпочнеться новий етап комунікації з усіма зацікавленими сторонами.

Паралельно ми працюємо над освітою. Народна депутатка Марія Мезенцева зареєструвала законопроєкт щодо реалізації положень Стамбульської конвенції в освітній сфері. Це наше велике завдання на 2026 рік. Без освіти ми не сформуємо ту саму нетоксичну маскулінність, про яку говорили, і не навчимо дівчат лідерству. Стереотипи коріняться саме в школі.

7. Україна вперше скористалася Індексом гендерної рівності і отримала 61,4 бали за методикою Європейського Союзу. Це дозволило нам випередити вісім країн ЄС. Який показник вас найбільше розчарував, а який, навпаки, став причиною гордості?

Катерина Левченко: Саме розрахунок цього Індексу свідчить про те, що ми активні та здатні до розвитку. Ми зайняли 20-те місце серед 28 країн та Європейського Союзу. Середній бал для країн ЄС становить 70,2, тоді як наш показник – 61,4. Ми обігнали вісім країн, переважно з Східної та Південної Європи.

В яких сферах ми "відстаємо"? Найнижчий показник виявився у категорії "Влада" (політичне лідерство): в Україні ми маємо 38,7 бала, тоді як у ЄС цей показник складає 59,1. Це одна з найскладніших областей навіть для самої Європи. Натомість у сфері "Здоров'я" ми демонструємо результати, близькі до європейських: 82,8 бала в Україні проти 88,5 в Євросоюзі. Спочатку я була вражена, адже Індекс оцінює не якість медичних послуг, а рівність доступу до них. Це означає, що в Україні жінки та чоловіки мають майже однакові можливості для отримання медичної допомоги.

Окремо хочу акцентувати увагу на аспекті "Час". У країнах Європейського Союзу цей показник становить 78,1, тоді як у нас – 68,5. Це стосується часу, який люди присвячують волонтерській діяльності та громадським ініціативам. У нас дійсно спостерігається значний рівень участі у волонтерстві! Проте, варто зазначити, що в цьому ж контексті є й питання неоплачуваної домашньої праці, яка в основному виконується жінками. Я б хотіла, щоб ми більш детально дослідили цей дисбаланс. Через війну Державна служба статистики стикається з труднощами в зборі даних, тому, ймовірно, ми будемо розраховувати Індекс лише раз на два-три роки.

8. Про фемінітиви та слово "Академікиня": Як мова відображає соціальний розвиток? У 2025 році ви презентували Глосарій гендерно-чутливого відновлення. Хотіла запитати у вас особисто: якими фемінітивами ви особисто поповнили свій лексикон цього року?

Катерина Левченко: Я вже давно автоматично використовую фемінітиви. Однак цього року я остаточно усвідомила два важливі моменти. По-перше, неправильно вживати словосполучення "жінки-військовослужбовиці" чи "жінки-поліціянтки". Адже ми не говоримо "чоловіки-поліцейські". Якщо ми вживаємо термін "військовослужбовиця", то це вже чітко вказує на жінку, і цього цілком достатньо.

По-друге, ми все ще прагнемо знайти адекватні форми для високих звань. Моя старша донька отримала ступінь доктора філософії в галузі філології і спеціалізується на дослідженні фемінітивів. Разом ми обговорювали, як слід вживати слово "Академік" у жіночому роді. Вирішили, що "Академікиня" — це оптимальний варіант. Чи складно? Так, але це необхідно. Наприклад, адвокати зупинили свій вибір на терміні "адвокатка", який був юридично затверджений (також були варіанти "адвокатеса" та "адвокатиня"). Тож нам потрібно напрацювати систему для позначення жінок у всіх сферах — від військового мистецтва до політики та вищого керівництва.

Мова відображає соціальні реалії. Коли кажуть: "Такого ніколи не було", я відповідаю: так, багато чого ніколи не було. Ми ж розвиваємося весь час. І мова відображає ці нові соціальні реалії. Тому це дуже добре, що мова розвивається. І це дуже справедливо щодо жінок. Я дуже за розвиток і мови теж. Це ніяк не руйнує її. Фемінітиви були в словниках Грінченка, у Харківському правописі 1926 року. Їх потім викреслювала радянська влада, щоб уніфікувати нас і показати, що української мови як окремої не існує. Тому розвиток фемінітивів сьогодні - це акт справедливості та повернення до нашої ідентичності.

9. Щодо раптового виклику: "Я усвідомила, що не можу дозволити собі розслабитися навіть на секунду". Який найбільш несподіваний виклик у 2025 році ви пережили? Які обставини змусили вас переглянути свій підхід до роботи?

Катерина Левченко: Несподіваним викликом стала раптова зупинка в імплементації Закону про правовий і соціальний статус постраждалих від сексуального насильства, пов'язаного із збройною агресією РФ проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій навесні 2025-го. Він був ухвалений ще у листопаді 2024-го, у січні створили робочу групу, ми розробляли документи... і раптом у квітні-травні все зупинилося.

Чому так сталося? Важко зрозуміти позицію попереднього керівництва Міністерства соціальної політики. Було чимало зусиль у сфері адвокації та критики, щоб спонукати їх до дій. Лише восени, з приходом нового міністра, вдалося відновити робочу групу. Зараз активно проводяться зустрічі з експертами, постраждалими та їхніми організаціями (яких уже вісім!), і процес нарешті зрушив з місця. Цей закон отримав визнання міжнародних організацій як прогресивний і навіть згадується у доповіді Генерального секретаря ООН.

Ця ситуація стала для мене уроком: фраза про те, що демократичні зміни незворотні - дуже небезпечна. Наша робота потребує постійної уваги. Зараз я бачу відповідальну позицію Мінсоцполітики і сподіваюся, що 2026 рік стане роком реального впровадження Закону.

10. Щодо "бою" 2026 року: Жінки як "основа", що підтримує націю. Уявімо собі грудень 2026 року: яка важлива зміна в системі повинна відбутися, щоб ви могли стверджувати, що цей рік пройшов недаремно? Яка ваша ключова "бійка" на найближчий рік?

Катерина Левченко: У мене багато напрямів роботи, але два з них я вважаю головними для себе. Перший - включення Російської Федерації до "списку ганьби" за систематичне скоєння сексуального насильства проти українських цивільних та військовополонених. Такий список є додатком до доповіді Генсека ООН щодо сексуального насильства в конфліктах. У 2024-му РФ отримала попередження, але ми маємо довести, що ці злочини є систематичними. Це битва за справедливість на міжнародному рівні.

Друга тема - це участь жінок у підтримці єдності країни. Я не дуже люблю термін "миробудування", який широко застосовується в міжнародних документах. Але я дуже переживаю за нашу внутрішню єдність. Поки є спільний ворог - ми монолітні. Ми прагнемо не лише сталого, але й справедливого миру, досягти якого дуже важко. І саме це може спричинити тріщини в суспільстві, розломи в громадах і колективах.

Моя головна мета - щоб жінки були активно включені в процеси миротворення та збереження згуртованості. Гендерна рівність - це той клей, який з'єднує різні політики та саме суспільство, не даючи йому розвалитися зсередини. Саме це ми маємо захистити у 2026-му.