Харарі вважає, що Дональд Трамп дотримується думки, що слабші повинні відступати перед сильнішими, і в такому випадку конфлікти можна уникнути.
На думку письменника, те, як президент США бачить світ, призведе до глобальної війни та екологічної катастрофи.
Несподіванка в політичних актах Дональда Трампа полягає в тому, що багато людей досі вражені його діями. Кожного разу, коли він знову критикує основи ліберального порядку (наприклад, підтримує претензії Росії на українські території або ініціює торгові конфлікти), новини не втрачають можливості висловити свій шок. Проте політика Трампа є настільки послідовною, а його уявлення про світ — настільки ясними, що будь-яка нова несподіванка тепер може бути пояснена лише свідомим самообманом. Історик, філософ і письменник Ювал Ной Харарі висловлює ці думки в своїй статті для Financial Times.
Харарі вказує, що прихильники ліберального порядку бачать світ як потенційно виграшну модель співпраці. На їх думку, конфлікт не є неминучим, адже співпраця може бути взаємовигідною. І це має філософське коріння: ліберали вважають, що усі люди мають спільні інтереси, які можуть стати основою для глобальних цінностей, інститутів та міжнародних законів. До прикладу, усі ненавидять хвороби та хочуть запобігти інфекціям. Виходить, що усі країни виграють від обміну медичними знаннями, глобальних зусиль з викорінення епідемій та створення інституцій, таких як Всесвітня організація охорони здоров'я. Те ж стосується й торгівлі: потік ідей, товарів і людей між країнами ліберали бачать як потенційну взаємну вигоду, а не експлуатацію.
Трамп сприймає світ як гру з нульовою сумою, в якій завжди є ті, хто виграє, і ті, хто програє. Це ставлення призводить до того, що він вважає рух ідей, товарів і людей підозрілим. В його уявленні міжнародні угоди, організації та правові норми виглядають як змови, метою яких є ослаблення одних країн на користь інших. Він також може бачити це як спробу підірвати суверенність всіх націй заради вигод тіньової космополітичної еліти.
"Ідеальний світ Трампа - це мозаїка фортець, де країни розділені високими фінансовими, військовими, культурними та фізичними стінами. Він відмовляється від потенціалу взаємовигідної співпраці, але Трамп і його однодумці-популісти стверджують, що це запропонує країнам більше стабільності та миру", -- пише письменник.
Одночасно Харарі зазначає, що у поглядах Трампа бракує важливого елемента. Тисячолітня історія демонструє, що кожна держава прагне до більшої безпеки, добробуту та територіального розширення за рахунок сусідів. Однак виникає питання: як би конкуруючі держави вирішували свої конфлікти без загальноприйнятих цінностей, міжнародних інститутів і правових норм?
Трамп пропонує просте рішення: щоб уникнути конфліктів, слабкі повинні підкорятися вимогам сильних. На його думку, конфлікти виникають тільки тоді, коли слабкі не визнають існуючої реальності. Отже, у війнах завжди винні саме слабші сторони, -- зазначив Харарі.
Історик зауважує, що коли Трамп звинуватив Україну у конфлікті, багато людей не могли зрозуміти, як він міг дотримуватися такої абсурдної точки зору. Дехто почав припускати, що на нього вплинула російська пропаганда, але існує простіше пояснення: у світі Трампа поняття справедливості, моралі та міжнародного права не мають значення, адже в міжнародних відносинах все визначається силою. Оскільки Україна є слабшою за Росію, вона, на його думку, має капітулювати.
На погляд Трампа, мир є синонімом капітуляції, і оскільки Україна не погодилась на це, війна вважається її провиною. Аналогічно, щодо Гренландії: якщо Данія, яка вважається слабкою, не погодиться віддати острів набагато могутнішим США, то вона буде нести всю відповідальність за будь-які наслідки, включаючи можливу агресію з боку Штатів.
Харарі підкреслює, що існує три ключові проблеми з концепцією, згідно з якою суперницькі фортеці можуть уникнути конфліктів, якщо визнають реальність і укладуть угоди. По-перше, це ставить під сумнів правдивість ствердження, що в умовах світової системи фортець кожен буде почуватися в більшій безпеці, а держави матимуть змогу зосередитися на мирному розвитку своїх культур та економік. Проте, насправді потужні фортеці поглинуть слабкі, перетворюючись з національних утворень на складні багатонаціональні імперії.
Письменник вказує на імперські плани Трампа: поки американський президент будує стіни, щоб захистити територію та ресурси, він також звертає хижі погляди на землі та ресурси інших країн. Як приклад Харарі наводить Данію, яка десятиліттями вона була одним із найнадійніших союзників США, а після терактів 11 вересня з ентузіазмом виконала свої зобов'язання перед НАТО. Країна мала найвищий рівень смертності на душу населення в Афганістані: сорок чотири данські солдати загинули там, а Трамп не потрудився сказати "дякую". Натомість він очікує, що Данія капітулює перед його імперськими амбіціями. Харарі зазначає, що Трамп явно хоче мати васалів, а не союзників.
"Наступна проблема полягає в тому, що жодна з фортець не може дозволити собі слабкість, тому всі вони опиняться під величезним тиском, аби зміцнити свою військову потужність. Це призведе до перенаправлення ресурсів з економічного розвитку та соціальних програм на оборонні потреби. Внаслідок цієї гонки озброєнь добробут кожного знизиться, але відчуття безпеки не покращиться для жодного з них," – зазначив автор.
Харарі також звертає увагу на третю проблему, пов'язану з концепціями Трампа: його уявлення про світ передбачає, що слабші піддадуться сильнішим, але не надає чіткого критерію для оцінки сили. В історії було безліч випадків, коли країни недооцінювали своїх опонентів. Наприклад, Сполучені Штати були впевнені у своїй перевазі над Північним В'єтнамом, проте в'єтнамці не визнали американську силу, витримали тиск і здобули перемогу у війні. Аналогічна ситуація сталася в 1914 році, коли як Німеччина, так і Росія були переконані у своїй перемозі у Першій світовій війні до Різдва, але їхні прогнози не справдилися — конфлікт затягнувся на багато років. До 1917 року в Росії спалахнула революція, а Німеччина не змогла забезпечити перемогу через несподіване втручання США.
У нинішній торговій суперечці між Китаєм і США, хто ж повинен зробити мудрий крок і поступитися першим? Можливо, ви скажете, що замість того, щоб спостерігати за світом в таких обставинах, всім державам слід об'єднати зусилля для досягнення спільного процвітання. Проте, якщо ви так вважаєте, ви ігноруєте ключові засади погляду Трампа, -- зазначає Харарі.
Автор зазначає, що погляди Трампа не є чимось новим. На протязі століть його уявлення домінували у світовій думці, поки не виник ліберальний світовий порядок. "Формула", яку пропонує американський президент, була перевірена багаторазово і зазвичай призводить до безкінечного циклу імперських експансій і воєн. У 21 столітті, однак, країнам-суперникам потрібно вирішувати не лише військові конфлікти, а й нові виклики, пов’язані зі зміною клімату та розвитком надрозумного штучного інтелекту. Історик підкреслює, що без потужного міжнародного співробітництва справитися з цими глобальними викликами неможливо. Трамп не пропонує адекватних рішень ані для проблеми зміни клімату, ані для викликів, пов’язаних із ШІ; його стратегія полягає у простому запереченні їхньої реальності.
Перші ознаки занепокоєння щодо стабільності ліберального світового порядку з'явилися в 2016 році, коли Дональда Трампа обрали президентом США. Після десяти років невизначеності та плутанини, ми тепер можемо чітко розпізнати нову постліберальну глобальну структуру: ліберальна концепція світу як кооперативної мережі поступається місцем уявленню про світ як мозаїку укріплених фортець.
Сучасне сприйняття світу вже втілюється в життя, і навколо нас зростають нові бар'єри. Якщо ця тенденція продовжиться, Харарі вважає, що найближчими наслідками можуть стати торгові конфлікти, зростання військових арсеналів та імперські амбіції. В кінцевому підсумку це може призвести до глобальної війни, екологічного кризи та неконтрольованого розвитку штучного інтелекту.
"Ми можемо відчувати розчарування та гнів через ці події й намагатися змінити ситуацію, але більше немає жодної підстави для здивування. Ті, хто прагне захистити погляди Трампа, повинні відповісти на важливе питання: як можуть суперечливі національні інтереси мирно регулювати свої економічні та територіальні конфлікти без спільних цінностей або обов'язкових міжнародних норм?" — підсумовує автор.
