Лобістська діяльність в Україні: особливості нового законодавства та чому це не є проявом корупції.
Ольга Драчевська – засновниця та керуючий партнер юридичної фірми "Інколанс", а також радник голови правління одного з комерційних банків.
Новий закон встановлює нові принципи, які дають можливість підприємствам відкрито відстоювати свої інтереси та бути почутими. Це суттєвий крок до відповідності європейським нормам і зміцнення взаємодії між державою та громадськістю.
У Сполучених Штатах, Канаді та країнах Європейського Союзу лобіювання вже давно стало невід'ємною складовою політичного процесу. У Вашингтоні [1] лобісти відкрито відстоюють інтереси підприємств, профспілок, неурядових організацій та навіть урядів інших країн, маючи свої асоціації, етичні кодекси та механізми звітності. У Брюсселі Європейська комісія управляє Transparency Register [2][3] — відкритим реєстром, де фіксуються всі особи та організації, які прагнуть впливати на процес ухвалення політичних рішень.
Україна наразі починає розробку своєї власної моделі цього процесу — з 1 вересня 2025 року став чинним Закон України "Про лобіювання" №3606 (далі – Закон) [4].
Лобіювання -- це діяльність, спрямована на вплив (або спробу впливу) на органи державної влади чи місцевого самоврядування в комерційних інтересах певної особи або групи осіб. Йдеться про легальний механізм просування інтересів бізнесу або професійних спільнот у сфері нормотворчості -- наприклад, під час розробки законів, постанов, регуляторних актів тощо.
Основна мета його діяльності полягає в тому, щоб забезпечити прозорість, підзвітність та зрозумілість процесу ухвалення рішень для громадськості. У минулому взаємодія бізнесу з політичною сферою відбувалася "за закритими дверима", але тепер цей процес повинен бути офіційно задокументованим і під контролем державних органів. Таким чином, лобістська діяльність виходить з тіні та переходить у легальну площину.
Закон № 3606 окреслює ключові принципи, учасників та рамки лобістської діяльності.
Ключові терміни:
Основним механізмом контролю стане Реєстр прозорості, що веде Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). У цьому реєстрі будуть опубліковані відомості про всіх лобістів, їх клієнтів, предмети лобіювання, розміри винагород, укладені угоди та способи взаємодії з державними представниками. Доступ до реєстру буде відкритим і безкоштовним, що надасть суспільству змогу бачити, хто і в чиїх інтересах впливає на процеси створення законів.
Кожен лобіст зобов'язаний раз на пів року подавати звіт про проведену діяльність, зустрічі з посадовцями та отриману винагороду. Для професійної етики НАЗК також затвердило Правила етичної поведінки лобістів, що регулюють стандарти доброчесності, заборону конфлікту інтересів і навіть правила взаємної поваги між колегами.
Закон однозначно визначає межі лобіювання, відокремлюючи його від інших способів взаємодії з владою. До лобіювання не зараховуються:
Таким чином, лобіювання -- це завжди діяльність за винагороду, у комерційних інтересах і з метою впливу на конкретні рішення.
Комерційний інтерес, згідно з законодавством, означає грошові кошти, власність або інші вигоди, як матеріального, так і нематеріального характеру, які особа може здобути в результаті лобістської діяльності. Ця характеристика є визначальною для відмінності лобіювання від інших форм громадської або політичної активності.
Водночас, фахівці попереджають, що через занадто широке тлумачення даного терміна можуть виникати ризики неоднозначних інтерпретацій. Наприклад, якщо громадська організація виступає за зміни, які впливають на економічні інтереси конкретної сфери. У таких ситуаціях саме Національне агентство з питань запобігання корупції та судові органи будуть вирішувати, чи можна вважати це лобіюванням згідно з чинним законодавством.
Законодавством передбачено ряд обмежень:
Недотримання законодавчих норм призводить до адміністративних санкцій — від накладення штрафів до виключення з Реєстру прозорості. Повторні правопорушення можуть стати підставою для заборони на ведення лобістської діяльності в майбутньому.
Головна різниця між лобіюванням і корупцією полягає у відкритості. Лобіювання -- це легальний, публічний процес, який контролюється державою і відображається у звітності. Корупція -- це тіньові домовленості, хабарі, зловживання владою заради приватної вигоди.
Водночас важливо не плутати лобіювання з адвокацією. Адвокація -- це вплив на рішення влади заради суспільно важливих цілей, без комерційного інтересу. Наприклад, кампанії за екологічні ініціативи, прозорі вибори чи гендерну рівність -- це адвокація, а не лобізм.
Ухвалення Закону про лобіювання стало однією з ключових рекомендацій Європейської комісії для України в межах процесу наближення до стандартів ЄС. Його головна мета -- вивести "ринок впливів" із тіні, зменшити корупційні ризики та зробити політичний процес зрозумілішим для суспільства.
Для бізнесу -- це шанс діяти відкрито, представляти свої інтереси в правовий спосіб, брати участь у розробці політик і нормативних актів. Для громадян -- можливість бачити, хто стоїть за тими чи іншими законодавчими ініціативами.
Ці механізми становлять фундамент успішної демократії, в якій взаємодія між бізнесом і урядом відбувається не за закритими дверима, а через прозорі механізми підзвітності.
Лобіювання -- це не "легалізована корупція", а цивілізований спосіб впливу на державні рішення. Закон "Про лобіювання" створює в Україні умови для формування прозорого ринку впливу, у якому головними принципами мають бути відкритість, етичність і доброчесність.
Ефективність цієї системи визначається тим, наскільки добросовісно функціонуватим контроль, наскільки стабільно держава створить однакові умови для всіх учасників, а також чи зможе український бізнес насправді навчитися взаємодіяти з владою без "неофіційних посередників", а через легально зареєстрованих експертів.
