"Ми завдаємо ударів нашим супротивникам, і я вважаю цілком природним, що вони намагаються діяти у відповідь", - зазначив керівник ГУР МО Кирило Буданов.
Керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов в обширному інтерв'ю поділився своїми думками про те, хто і з якою метою розколює українське суспільство, чому 2014 рік став переломним у світовій історії, а також яке місце займає Україна в новій глобальній реальності. Він також обговорив можливі сценарії завершення війни між Росією та Україною, а також основні принципи діяльності ГУР.
П'ять років назад, 5 серпня 2020 року, на офіційному веб-сайті президента України було опубліковано інформацію про ваше призначення на пост керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Ви вступили на цю позицію у непрості часи. Які кроки ви б вжили, знаючи, що до початку повномасштабного вторгнення Росії залишається півтора року?
Це надзвичайно філософське питання: що б я вчинив у такій ситуації? Можливо, на моєму місці кожен стверджував би, що вніс би зміни, акцентуючи увагу на чомусь важливішому. Проте я не став би нічого коригувати. Все, що ми зробили, було зроблено так, як і повинно було бути.
Мені надзвичайно подобається висловлювання Оскара Уальда. Хоча, можливо, це не зовсім відповідає запитанню, на мою думку, воно має відношення: жодна людина не є настільки заможною, щоб викупити свої помилки. Всі наші вчинки залишилися в минулому. Це вже частина історії, і все сталося так, як повинно було.
Чи могли б ви розповісти, як довго тривали зусилля України та її партнерів у боротьбі з вторгненням? Які саме механізми та канали взаємодії використовувалися в цьому процесі?
Багато країн до кінця намагалися зрозуміти, які межі у можливих майбутніх дій РФ. Було дуже багато дискусій з цього приводу: на що вони здатні, на що можуть піти, а на що піти не можуть... Багато тоді було думок у різних наших партнерів.
Необхідно об'єктивно оцінювати можливості країн впливати одна на одну, особливо коли йдеться про таку потужну державу, як Росія, навіть якщо це може викликати у нас неприємні відчуття. Багато держав намагалися щось змінити, проте ці зусилля, на жаль, не призвели до запобігання подіям, які ми нині переживаємо.
Чи стратегічно наші європейські і американські партнери зрозуміли у 22-му році, що ця війна не носитиме локальний характер, що вона буде розповзатися?
Моя особиста думка: ні. На жаль, я не певен, що навіть зараз всі розуміють, які будуть наслідки у цієї війни, навіть після того, як вона завершиться. Наслідки будуть відчувати ще багато років і в багатьох куточках світу.
Давайте розглянемо можливі варіанти завершення конфлікту. Аналітичний центр геополітики інвестиційного банку JP Morgan Chase, відомий своїми глибокими дослідженнями, виділяє чотири основні сценарії: "грузинський", "ізраїльський", "південнокорейський" та "білоруський". Як ви вважаєте, в якому з цих сценаріїв перебуває Україна на даний момент? Які корективи ви б запропонували, якби така можливість з'явилася?
По-перше, важливо усвідомлювати, що це всього лише можливі сценарії розвитку подій, а не абсолютна істина — це лише варіації. Я згоден, що JP Morgan є вагомою організацією, і їхню думку не можна просто ігнорувати. Однак я хотів би запропонувати вам розглянути ситуацію з іншого кута зору. Суть не в тому, що може трапитися. Ключове питання полягає в тому, чого ми прагнемо досягти для себе. Якщо нам вдасться знайти відповідь на це запитання, процес стане набагато простішим.
Здається, що пропозиції щодо Білорусі та Грузії навряд чи викликатимуть позитивну реакцію в нашому суспільстві. Альтернативи у вигляді ізраїльської чи південно-корейської моделей, ймовірно, виглядають більш привабливо, хоча це все ще предмет для полеміки.
На мою думку, важливо зосередитися на тому, як нам жити в нинішніх умовах. Потрібно розмірковувати про те, як зберегти нашу державу, суспільство, культуру та національну ідентичність. Також необхідно обміркувати, як ми можемо відновити те, що втратили на певний період — це, безумовно, найскладніше завдання в цій ситуації. Проте саме це є ключовим питанням, яке потрібно вирішити.
Поговорімо про те, як виглядає оцей нинішній етап війни - про зброю і кількість живої сили, яких цей етап потребує, про "позиційний тупик". Війна на даному технологічному етапі "впирається в стінку"?
Війна значно сповільнилася завдяки спочатку певному технічному прогресу, а зараз — через нові технології. Це можна стверджувати з упевненістю. Однак, якщо ми виходимо з того, що сучасні технологічні досягнення практично унеможливлюють присутність особового складу на полі бою, то виникає питання: в якому напрямку ми насправді рухаємося, і як, на жаль, іноді рухається наш противник?
Вочевидь, технологія, на даному етапі технологічних рішень, не може повністю замінити живу силу на полі бою. Це треба визнати. Коли, можливо, ми дійдемо до технології масованого застосування штучного інтелекту з відповідними технологічними рішеннями, і воювати будуть, умовно кажучи, термінатори, тоді так, люди, ймовірно, будуть не сильно потрібні. Але поки такого нема, на жаль, конвенційний, як то кажуть, солдат буде завжди потрібен. І від нього буде залежати, що зрештою станеться на полі бою.
Недавно ви зазначали, що Росія має намір інвестувати приблизно 1,1 трильйона на модернізацію озброєння до 2036 року. Така масштабна програма свідчить про наявність певних цілей і напрямків. Які саме це напрямки? Чи йдеться про Фінляндію, Норвегію, країни Балтії, або ж про Європу в цілому?
Завдання №1, яке прописано в цьому системному документі, це підготувати РФ до війни з НАТО на 2030 рік. Саме на це направлені всі ці дії і всі ці бюджети. Основна частина суми має бути витрачена приблизно до 2030 року. Далі вже піде все на спад.
Навесні в одному з відомих французьких видань вийшла стаття Юрія Суркова - колишнього помічника російського диктатора Володимира Путіна, в якій він, серед іншого, прогнозує розпад ЄС та НАТО за результатами проведеної США політики перебудови. На вашу думку, чи є такі загрози для Північноатлантичного альянсу та Євросоюзу? І які нові альянси можуть дати Україні шанс вижити в сучасній геополітиці?
Можу поділитися лише власними роздумами. Загалом, я не повністю переконаний у доцільності великих альянсів. Вважаю, що вони можуть мати реальне існування та діяти ефективно, але лише протягом обмеженого періоду часу.
Я переконаний у важливості двосторонніх зв'язків. Вважаю, що альянси, засновані на спільній економічній вигоді, колективному захисті своїх інтересів та спільному відстоюванні чи просуванні цих інтересів, є надзвичайно цінними.
Обговорюючи позицію пана Суркова (якого я, чесно кажучи, дуже не люблю за все те, що він зробив для нашої країни), я боюся, що це може стати одним з можливих сценаріїв розвитку подій, якщо ситуація залишиться незмінною. Ні, я не стверджую, що це абсолютно ймовірно, але це один із можливих варіантів.
Можна просто заплющувати весь час очі, кажучи, що ми всі співчуваємо, Росія робить погано, Україна молодець. Але коли ніхто не спромігся зробити різкі кроки, щоб змінити це все, це штовхає всіх в питання невпевненості в майбутньому розвитку існуючих зараз геополітичних утворень.
Питання не тільки в гонці озброєнь?
Ні, гонка озброєнь є лише наслідком. Усі проблеми носять стратегічний характер, а це вже стосується методів їх вирішення.
Нагадаючи про програму модернізації збройних сил Росії до 2036 року, особливо з акцентом на 2030 рік, слід зазначити, що справа не стільки в збільшенні кількості танків чи вдосконаленні ракет. Головне — підготуватися до можливого конфлікту до 2030 року. Все інше є другорядним.
Я хотіла б обговорити з вами стабільність влади в Росії. Напевно, ви вже чули про загадкову смерть колишнього міністра транспорту РФ Романа Старовойта... Людина або сама завдала собі вогнепального поранення, або ж це сталося з чиєїсь вини. І ось на його похорон приходять люди, яким влада і посади були надані Путіним...
Російська Федерація має зовсім іншу структуру, ніж Україна, і це порівняння є недоречним. У них існує чітка ситуація, де всі знають, хто віддавав накази і хто які дії здійснив, можливо, навіть були свідками цих подій. Вони виходять на публіку з незворушними виразами облич і виконують свої обов'язки відповідно до встановлених процедур.
Хіба це не свідчить про розподіл сил та розбрат у керівництві Російської Федерації?
Мені важко це висловлювати, і, напевно, багатьом буде незручно це слухати. Проте їхня система є досить стабільною та витривалою до стресів. Навіть після відходу чинного лідера країни ситуація не зазнає суттєвих змін. Вони створили таку структуру, що наступник залишиться в рамках тієї ж самої парадигми.
У 2022 році активно обговорювали тему операції "Преемник". Чи залишилася вона на порядку денному?
У них усе готово. Хоча вони періодично змінюють кандидатури, це пов'язано з різними подіями, які відбуваються. Проте, в цілому, все ретельно сплановано.
Наступник, який через збіг будь-яких обставин, до прикладу, зараз приходить, він нічого не змінить. Все буде рухатись саме так, як і було. З невеличкими корегуваннями, але не великими.
Це - система. Яскравий приклад - Північна Корея. Там як прийшов тоталітарний режим 50-х роках, так він і тримається. І вони системно підходять до підготовки наступників - Кім Ір Сен, Кім Чен Ир, Кім Чен Ин... Ну, буде у нього наступник. Там буде те саме. Нічого не зміниться.
Дозвольте поділитися ще однією думкою. Я мав нагоду спостерігати за спілкуваннями з полоненими, і це відкриває багато цікавого. У Росії вже сформувався цілий клас людей, які з'явилися на світ за часів президентства Путіна, живуть під його керівництвом і багато хто з них вже загинув в його епоху. Вони не можуть уявити собі інший спосіб життя, оскільки система там, на жаль, стала досить стабільною для нас.
Нещодавно я почула від російських блогерів, що Росії, мовляв, потрібно прориватися на Придністров'я...
Це їхня стара, а тепер вже й нереальна мрія.
А вибори в Молдові?
Питання Придністров'я та прагнення Росії встановити коридор у цьому регіоні не залишиться без уваги. Бажання Російської Федерації зміцнити свій вплив у Молдові, перевершуючи нинішні масштаби, є очевидним для всіх. Вона вже активно працює над цим. Які наслідки це матиме, покаже час. Ми також не залишаємося без дій. Незабаром все стане зрозуміло. До виборів залишилося всього кілька місяців.
Ми також маємо спільний кордон з Білоруссю. З'являлися повідомлення про те, що в цій країні російські війська нібито встановили систему "Орєшнік". Чи можете ви пояснити, за яких обставин Лукашенко міг би надати росіянам дозвіл на проходження?
Складне питання. Наразі він абсолютно не готовий прийняти це рішення і навряд чи змінить свою позицію. Зараз.
Врешті-решт, ми всі згадуємо 2022 рік, коли трапилося те, що стало очевидним для всіх. Нам потрібно залишатися стійкими та бути готовими до будь-яких викликів. Тоді ми зможемо уникнути несподіванок. Все залежить лише від нас.
Чи вважаєте ви, що внаслідок останніх подій може з'явитися новий Хельсінкський договір? Або, можливо, нова Ялтинська угода?
В прямому сенсі, думаю, саме зараз це поки що неможливо. В переносному, на жаль, думаю, що це може статися. Питання, хто будуть ці люди, які будуть сидіти [за столом цих переговорів]. Це - відкрите питання.
Чи я помиляюся, чи у ваших словах відчувається певний жаль?
Ні, це лише вам привиділося.
З прикрістю відзначаю, що ситуація дійшла до цього. Насправді, було б доцільніше зберігати навіть той ненадійний світовий порядок, який хоч і не був ідеальним і не таким сильним, як вважали багато, все ж існував до 2014 року. Саме тоді почалися всі труднощі. Проблеми виникли внаслідок того, що всі спостерігали за порушенням міжнародних норм і не вжили жодних дій.
Давайте обговоримо внутрішні сценарії. Щодо грузинського сценарію 2008 року, я вважаю, що Державний департамент фактично передав Грузію Російській Федерації. Нагадаю, тоді Саакашвілі були запропоновані або змушені провести позачергові вибори, після чого до влади прийшов олігарх Іванішвілі, бізнесмен, на якого покладали великі надії. Проте він став інструментом російського впливу на Грузію, що яскраво виявилося в протестах на вулицях Тбілісі. Чи може щось подібне статися в Україні?
На даний момент – абсолютно ні. Це просто не реально. Навіть якщо б хтось намагався повернути Україну в орбіту Росії, це було б неможливо. І ті події, які ми спостерігаємо сьогодні в нашому суспільстві, ще раз доводять цю істину.
Однак, як я вже зазначав, основне питання полягає в тому, що відбудеться далі. Якщо ми не будемо готові до змін і не почнемо серйозно ставитися до нашої реальності, нас можуть чекати різні, далеко не найприємніші наслідки.
Чому я не зовсім розділяю вашу думку стосовно подій 2008 року? Ви стверджуєте, що в цій ситуації діяло лише двоє учасників, але я з цим не погоджуюсь. По-перше, не варто забувати про Грузію. Вона була ключовим гравцем у цих подіях, оскільки все відбувалося на її території та стосувалося її населення. Події того часу безпосередньо вплинули на її становище та вибір майбутнього. І питання, хто і як скористався цими обставинами, знову ж таки, слід адресувати країні, на території якої все це сталося.
Я займаюся колекціонуванням марок і можу з гордістю назвати себе філателістом. Це захоплення з'явилося відносно недавно – всього лише близько 150 років тому. Більшість марок у моїй колекції датуються початком 1900-х років. Коли я переглядаю свої експонати і поповнюю колекцію, мене вражає, що чимало країн, марки яких я збираю, вже перестали існувати. Тому всі ці заяви про те, що країни не можуть зникати через різні події, насправді є ілюзією. Лише за короткий проміжок часу я можу навести приклади 20 країн, які більше не існують, і це стосується не лише африканських держав, а й країн Європи.
Тому важливо серйозно замислитись над тим, що ми робимо і в якому напрямку рухаємось. Нам необхідно чітко визначити свої цілі: якщо цього не зробимо самі, їх можуть нав'язати інші. Тож краще самостійно сформулювати свою стратегічну мету – хто ми, куди прагнемо йти, а також яку роль граємо у цьому світі. Після цього можна буде обрати відповідні інструменти для досягнення поставлених цілей. Інакше є ризик стати просто частиною чужої історії. Ось така алегорія.
Нещодавно ми стали свідками вуличних протестів. Я підтримую бажання молоді, я сама двічі виходила на протести і двічі ці протести ставали революціями. Чому мені стало страшно нині? Тому що війна. Моя алегорія - історичний факт - свого часу у схожій ситуації вороги скористалися юною УНР... Чи ви бачите хороше рішення з "картонної" реальності?
Дякую вам за таке глибинне питання. Вихід я бачу. Але почну здалеку. В нашій Конституції сказано, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. І це правильно. Щоб не відбулось (ми можемо з вами мати абсолютно різні думки з цього приводу), але найголовніше, як на це реагують і як виходять ситуації. Суспільство, як то кажуть, проявило свій заклик до тих чи інших вимог. І я вдячний президенту, що він почув народ і не зробив помилки, які я теж в своєму житті бачив, які робилися в нашій державі. Найстрашніші - взимку 2013-2014 років. Коли влада вирішила, що воля народу не так багато значить. До чого це призвело, ми всі пам'ятаємо. Тож я певен, що ми не повторимо таку трагічну помилку зараз.
Щодо подій, що сталися в минулому, приблизно століття тому, вони мають багато спільного з тим, що трапилося у 2013-2014 роках. Влада не змогла налагодити співпрацю з населенням і адекватно реагувати на ситуацію. Розпочалося звичне розділення на протилежні табори. На різні сторони почали впливати зовнішні сили, переважно з західних країн, а з іншого боку – залишки імперських структур Росії. Однак ми не змогли зберегти свою єдність і з'єднатися.
Якщо б зараз голос народу залишився непочутим, це могло б мати руйнівні наслідки для нашої війни, адже в суспільстві може виникнути бінарний поділ думок. А варто зазначити, що саме з цього суспільства формується армія.
Це те, чим дуже намагалися і намагаються зараз, та й будуть намагатись далі правильно для себе скористатися наші вороги. У них були всі ці плани розроблені до того. Вони кілька разів за 2024-й рік намагались це зробити - не пішло. Зараз знову намагались... Поки що не вдається, сподіваюсь, і не вийде.
Усі ці стратегії зосереджені на одному принципі – створенні розколу в суспільстві. Розділяй і пануй. Цей підхід залишається незмінним і, ймовірно, завжди буде таким.
Я своїм гостям за останні дні дискусій про те, що відбулося, ставила питання: якщо "картонні" протести у нас викликали таку полярність думок, то що буде, коли Україна почне виходити з війни? Очевидно, що суспільна дискусія не буде легкою. І теж будуть полярні думки щодо того, на який компроміс Україна може погодитися. На це накладеться втома суспільства від війни, думка армії і тих людей, які втратили побратимів... А бенефіціари нашого виходу з війни можуть проживати будь-де...
Ви називаєте всіх довкола нас, окрім нас самих. Зрозуміло, що багато хто, можливо, захоче повпливати, щоб розділяти і володарювати. Але я повторюсь: все залежить від нас. Якщо ми зможемо отримати хоча б формальну єдність суспільства, трошки більше, ніж формальну єдність суспільства, ми це подолаємо.
Те, що будуть проблеми, це нормально. А в яких країнах після завершення війни не було проблем? Таких країн не існує. І марно вірити, що Україна стане першою з таких, це - повна маячня.
Отже, ви все ще вважаєте, що Україна зможе отримати самостійний голос після закінчення війни?
Україна точно буде мати суб'єктний голос під час виходу з війни. Як би це не не хотілося бачити різним світовим гравцям.
І ви погоджуєтеся зі мною, що питання єдності, воно є достатньо тригерним і болючим?
Це надзвичайно важливо. Пригадайте, будь ласка, 2022 рік, коли, напевно, досяглася найвища ступінь єдності нашого суспільства. Тоді військові комісаріати не потребували мобілізації — люди самостійно прибували до них, штурмували військкомати, приходили до солдатів, входили до військових частин і відправлялися на фронт навіть без офіційних документів. Це яскраво демонструє, наскільки ми були єдині. І варто задуматися: як би склалася ситуація, якби ця єдність не проявилася в той критичний момент? Як військовий керівник, можу стверджувати: без цієї підтримки ми б не змогли вистояти.
Це не наш військовий якийсь там, чи військовополітичний геній це все зупинив, ні. Це наше суспільство зробило. Всі ми разом. Коли ми єдині, ми можемо робити дива.
А які інструменти можуть сприяти єдності? Як можна впливати на цю єдність?
Це складний і багатогранний процес. Не існує універсальної інструкції, яка б вказувала, як діяти правильно, а як - ні. Що можу зазначити? Найважливіше - це вміти слухати та реагувати на потреби суспільства. Лише так можна зберегти єдність.
Держава повинна спиратися на певні основи. Армія та правоохоронні органи є критично важливими для функціонування будь-якої країни. Проте в сучасному світі можна легко дискредитувати будь-яку особу. Моральні авторитети також піддаються атакам. Наприклад, у жовтні 2024 року "Українська правда" публікує розслідування Михайла Ткача під назвою "Купівля ГУР: як Україна переплачує компаніям десятки мільйонів євро за затримане озброєння". У цій статті йдеться про те, що "ГУР налагодило бізнес на закупівлі озброєння, в якому є корупційні елементи, а батальйони просять про вогневу підтримку".
...Я пам'ятаю цю дискредитаційну кампанію дуже гарно...
Ви думаєте, що це приниження?
Я можу навести конкретні факти для пояснення. Врешті-решт, чи вдалося знайти все, про що він згадував? Якщо так, то де ці матеріали, і хто поніс відповідальність? А можливо, це було зроблено з зовсім іншими намірами?
З якою метою це робиться?
Дискредитація. Відповідь надзвичайно проста.
Знову ж таки, ми у війні. Коли ви закуповуєте озброєння, а я розумію, що на ринку озброєння немає сталої ціни...
Це абсолютно унікальна ситуація, яка не підлягає оцінці в традиційному сенсі. Якщо ви запитаєте, яку ціну мають, наприклад, БМП-1 чи танк "Леопард", ви виявите, що вона варіюється в залежності від країни. Деяким державам ці техніки можуть продавати, а іншим — ні, і жодна з них не отримає можливість обійти це правило. Багато країн можуть отримати ці машини за узгодженою ціною, але через посередників. Отже, говорити про конкретну ціну в даному випадку неможливо.
Це правда, що за результатом цієї кампанії ми втратили кілька контрактів?
Не просто кілька, а дещо більше, ніж лише кілька. І при цьому з країн, які можна вважати проблемними, скажімо так.
Вони так і не з'явилися знову?
Ні, це неможливо. Для них розголос - це найстрашніше.
Останнім часом ми активно обговорюємо, що проблеми, які з’являються, часто пов'язані з недостатньою комунікацією. Журналісти вже й так виявляють певну самоцензуру, а інколи навмисно уникають тем, які можуть стати вигідними для ворога, здатного їх експлуатувати.
Я вам дуже вдячний за це. Бо ми з вами пам'ятаємо про єдність суспільства. І головне - не розділяти суспільство, і не допомагати іншим розділяти...
Проте, у цьому конкретному випадку, розглядаючи тему "Укрспецтехноекспорту", мені все ж цікаво запитати: яким чином це вплинуло на ситуацію на фронті?
Яким чином може проявитися невиконання контрактів? Яким чином? Залишимо це питання відкритим, з трьома крапками...
Чи підраховуєте ви кількість спроб, спрямованих проти вас?
Точної цифри назвати не можу. Мабуть, їх більше десяти. Якщо бути відвертим, вважаю, що їх близько двадцяти.
Цікаво, як влаштована психологія людини з погонами, яка живе таким життям?
Нормально, абсолютно. Це мій свідомий вибір. Давайте так, ми несемо смерть нашим ворогам, і для мене нормально, що вони намагаються відповісти нам тим самим. Я навіть не засуджую їх, коли йде мова про мене чи офіцерів, які займаються такими речами.
Чи замислювалися ви коли-небудь про той час, коли можна буде безтурботно прогулятися містом з дружиною, не турбуючись про охорону, або відправити дітей до школи, не маючи потреби в телохранителях?
Слухайте, я сповнений енергії та рішучості. Я впораюся з будь-яким викликом. Зупинятися ми не плануємо. Моє головне завдання - зробити все можливе для цієї країни, щоб вона стала величною і сильною. Мене не цікавлять дрібні досягнення.
В час від часу ми чуємо розмови про вашу можливу відставку, про ваші тертя і суперечності з керівництвом держави. Як ви цього ставитеся?
Я маю адекватне ставлення до всього. Проте, вважаю, що інформаційна ситуація в нашій країні залишає бажати кращого. У цьому винні всі, без винятків. У нас поширено висловлювати думки і обговорювати їх на публіці.
Демократична система.
Це не демократія. У моєму дитинстві я читав книгу під назвою "Зроби себе сам", де був короткий розділ, присвячений демократії. Мабуть, це не є абсолютною істиною, але цей уривок залишив у мені глибокий слід. У ньому йшлося про те, що демократія — це не просто можливість робити те, що хочеш, а здатність виконувати необхідні дії так, як ти вважаєш за потрібне. І що важливо, це має бути свідомий вибір, а не результат примусу. Саме це і є сутність демократії.
Чи вам пропонували посаду головкома?
Чи поділитесь ви з кимось деталями вашої участі у відновленні міністра єдності Чернишова?
Яка ж тоді наша місія?
Цю інформацію вже обговорюють навіть на парканах.
У нас багато що пишуть... Все, що добре для держави, ми будемо робити. Все, що несе зло для держави, - ні.
Останнім часом ГУР, а також невідомі безпілотники, ракети та кіберспеціалісти провели чимало операцій на території Російської Федерації. Чи могли б ви пояснити, коли підрозділи, подібні до ваших, планують свої дії? Чи взаємодієте ви з американськими, європейськими партнерами або Мі-6 у цій роботі?
Досить рідко. Якщо б ми здійснювали кроки, здатні стратегічно вплинути на геополітичні інтереси різних сторін, ми, напевно, проводили б певні переговори з іншими учасниками. Але оскільки це питання виключно нашого інтересу, ми діємо самостійно.
Чи стало простіше ГУР організовувати свої дії після переходу від президентства Байдена до Трампа?
Ви досить так цікаво сформулювали питання. Ми все ж таки Управління розвідки України, а не Сполучених Штатів. У нас свої спроможності. Ми користуємось спроможностями наших партнерів з різних країн, але у нас основа своя.
Можете згадати той рік, коли ГУР масштабувався в своїх операціях, вийшов далеко за рамки?
Нехай дослідники минулого вирішують це питання. Особисто я вважаю, що це сталося приблизно в 2021 році.
Я уважно дивлюся за тим, що відбувається в середній Азії, південому Кавказі, а там відбувається розростання Турана.
Це давня мрія багатьох людей.
Український інтерес в ньому може бути?
Якщо там не буде українського інтересу, то ми втратимо зв'язки з цим всім регіоном. І ми маємо всюди мати інтерес, де хочемо надалі мати хоч якусь співпрацю. Маю на увазі політичну, економічну, фінансову, наукову, військову, тут багато може бути варіантів. Якщо нас нема десь, то ці ринки для нас закриті. Це - проста правда.
А Глобальний південь, а також Близький Схід... Які зміни відбулися після семиденної війни в Ізраїлі?
Це велике запитання...
США повернули собі беззаперечне військове лідерство в світі. Іран бомбили з території США. Це було зроблено умисно, щоб показати всьому світу, що вони так можуть. Вони зробили максимально потужний демонстраційний крок. Вони цим показали, що насправді, якщо потрібно, дістануть будь-кого у будь-якій точці.
Чи справило це вплив на Путіна?
Це справило на нього величезне враження. Надзвичайно сильне. Подібне ніхто раніше не здійснював. І навряд чи хтось зможе це повторити.
Усе це відбулося з неймовірною обережністю та високим рівнем професіоналізму.
Поки США наносять удари по ядерним об'єктам в Ірані, Росія укладає угоду з Талібаном, офіційно визнаючи цю групу, а також налагоджує співпрацю з Північною Кореєю та набирає найманців з різних країн. Чи варто нам побоюватися, що на російсько-українському фронті можуть з'явитися таліби, які мають досвід ведення бойових дій у маневреній війні? Чи це те, на що ви могли б очікувати?
Я не прогнозую масового розвитку подій. Це питання вже не вперше піднімається. Російська Федерація і раніше намагалася налагодити стосунки з талібами, але ті не виявляють до цього інтересу. У них накопичилось чимало невирішених питань до РФ. Отже, наразі я не бачу жодних загроз у цій ситуації.
Чи застосовуєте ви штучний інтелект у своїй діяльності? Можливо, користуєтеся якимось чат-ботом?
Для роботи в безпілотних системах використовуємо, експериментуємо. Для роботи з базами, а вони у нас масштабні і максимально різного спрямування, максимально різних форматів. Те, що люди робили годинами, штучний інтелект зараз робить швидше. Це просто факт. Це треба визнати.
Безсумнівно, з точки зору освіти, це є справжнім проривом. Але чому це викликає побоювання? Згадаємо ситуацію з Ілоном Маском, коли сталася аварія системи Старлінк...
Монополія - це завжди страшно. У будь-якій країні є антимонопольний комітет, це інституція, яка має існувати.
Разом з тим, ми цілком усвідомлюємо, що існують глобальні сили, які контролюють певні сфери, а також ті, хто прагне до цього контролю. Чому ж вони прагнуть до монополії? Відповідь проста: для отримання надприбутків та впливу на інших учасників ринку. Ті, хто вже досягнув монополії, вживають усіх заходів, аби зберегти цю владу назавжди.
Наскільки глибоко аналітичні служби ГУР аналізують політичні і наукові еліти США? Маю на увазі Кьортіса, Ярвіна, Ціля, Сакса, Венса...
В основному, ми саме так і діємо. Це є вірною відповіддю на ваше запитання.
Не так давно Ілон Маск висловився щодо Третьої партії. Тому я стурбований, наскільки серйозно ви ставитеся до цього напряму. Чи можна побачити в цьому ознаки змін у форматі американського державного устрою та західного світу загалом?
В США, на відміну від багатьох інших політичних систем, існує концепція "золотої акції", або "золотого голосу". Оскільки їхня політична структура є двопалатною, поява так званої Третьої сили може дійсно створити ефект "золотої акції". Коли кількість місць у Сенаті та Конгресі практично порівнується між двома основними партіями, наявність навіть кількох представників цієї третьої сили стає критично важливою, адже всі будуть змагатися за їх підтримку.
Я вважаю, що, будучи успішним підприємцем, він усвідомлює всі можливості, які відкриває перед ним цей шлях, і розуміє, які значні дивіденди (я не лише про фінанси, а й про вплив та репутацію) він може здобути. Чи є це позитивним чи негативним – це, насамперед, питання внутрішньої політики США, а ми просто спостерігаємо за розвитком подій.
Ви зазначили, що світ зазнав змін.
Світ зазнав значних змін. Ті, хто сподівається, що все повернеться до стану, яким воно було до 2014 року, на мою думку, живуть ілюзіями. Реальність тепер інша. Потрібно адаптуватися, шукати своє призначення та місце в цьому новому середовищі, а також активно відстоювати свої позиції.
Чи свідчить це про те, що, наприклад, український політичний контекст також потребує трансформацій і має потенціал для змін?
Отже, якщо подивитися на те, як змінився світ, ви зрозумієте, про що я говорю. Я не лише про політичні зміни, а про глобальну трансформацію. Все, що здавалося звичним до 2014 року, більше не актуально. Світ став на шлях сили. Він вимагає від нас міцності, якщо хочете. Місце для слабкості в сучасному світі стає дедалі менше. І якщо ви запитаєте мою думку, то вважаю, що слабким не буде місця взагалі. Отже, ми повинні або стати сильними, або просто зникнути з поля зору.
А як часто ви займаєтеся політичною діяльністю?
Я аполітична людина. Я насправді апелітична людина. Я не ходжу в будь-які партії. Ви мене не побачите на зборах якоїсь сили. Немає цього.
Але чи знаєте ви щось про політичні інтриги?
Отже, це справжні інтриги! Інтриги є невід'ємною складовою будь-якої системи управління, від офісу приватної компанії до верхівки державної влади.
Мені завжди кортить поставити вам звичайні людські питання, які звучать дуже просто: як ви тримаєтеся в цьому? Як ви тримаєтеся, коли ви знаєте, що у вас будні складаються в тому числі із похорон або зі звісток про те, що ви когось втратили? Як це можна витримати?
Відповідь надзвичайно проста: моєю незамінною підтримкою є моя дружина. Вона для мене – найцінніший скарб. Завжди поруч, ми разом можемо подолати будь-які труднощі у цьому житті. Немає нічого, з чим би ми не впоралися, адже ми єдині.
Знову ж таки питання єдності. Ми разом, у нас є єдність. Ми подолаємо будь-що в цьому світі. Нема такого, що нас зламає.
Ви натякаєте, що вона є вашим джерелом енергії?
Вона для мене все.
Чи не хвилює вас висловлювати це в умовах війни?
А чого я маю боятися? Я маю дякувати, а не боятись це визнавати.
Чи вже траплялося так, що вона зазнавала удару?
Отже, чого ж варто боятися? Очевидно, що деякі сили також усвідомлюють це.
Чи це викликає у вас значний дискомфорт?
Оскільки ми разом, ми це все долаємо. Я не можу спрогнозувати, як би я реагував при негативному розвитку подій.
Чи не відчуваєте ви жодного докору за те, як ваші дії вплинули на життя цієї молодої жінки?
Зовсім ні. Це був обдуманий вибір з її боку, і мій також. Вона, як кажуть, "знала, на що йде". І я можу відзначити те ж саме. Це наш усвідомлений вибір, і повернення назад вже немає.
А коли йдеться про загибель побратимів, чи не виникало у вас за всі ці роки питання: чому він, чому не я?
Зможу зануритись у такі проблеми лише після того, як усе вляжеться. Тоді я дам собі можливість розмірковувати над цим тривалий час. Якщо зараз занурюся в ці роздуми, це призведе до фатальних наслідків.
Що ви скажете своєму сумлінню по завершенню всієї цієї історії?
Своєму сумлінню? Нічого не скажу. З моїм сумлінням все добре. Я не роблю речі, які не вкладаються в моєму світобаченні того, що таке є добро, що таке є зло. Я роблю все, що можу і буду робити, все що можу для держави. Якщо державі потрібно, щоб ми пролили чиюсь кров, ми це зробимо. Якщо потрібно, щоб щось побудували, теж зробимо. Причому будувати набагато краще, ніж щось руйнувати.
Ви прихильник фаталізму?
Ні, я не вважаю себе фаталістом. Я людина з оптимістичним світоглядом. Який тут може бути фатум? Я вірю у вічні істини, стародавні закони та моральні заповіді. Загалом, я є релігійною особистістю. Якщо ти порушуєш те, що написано в правилах, чого ж ти сподіваєшся досягти?
А коли кажуть, що Буданов оточив себе різноманітними зрадниками та злочинцями?
Зрадників тут, безумовно, не виявлено. Я уявляю, про що ви говорите, але все робиться на благо держави. Якщо певний елемент, структура, особа або організація можуть бути використані для досягнення наших цілей, ми їх залучимо.
Врешті-решт, хочу висловити свою думку: це справжня професійна філософія. Насправді всі спецслужби, варто це усвідомити, мають справу з не зовсім добрими або навіть дуже поганими особами. Адже порядні люди, як правило, не викликають інтересу — не можна назвати хорошою особу, яка зраджує свою країну. А ті, з ким ми взаємодіємо в інших країнах, для своїх вони, по суті, є зрадниками...
Ми працюємо з криміналітетом. Коли потрібно когось ліквідувати, знищити, ви думаєте, ви знайдете праведника з гарвардською освітою? Ну, ні. Абсолютно ні. Треба використовувати все, що у нас є, ефективно. І ми ніколи не чуралися будь-яких кліше на людях, організаціях, фірмах там і так далі. Якщо це дасть результат, ми це зробимо.
