Ми сформувалися як національна одиниця.

Як зазначає військовий Петро Охотін, нашими ключовими пріоритетами є підтримка суверенітету та ідентичності, а також інвестування в наше майбутнє.

Які основні досягнення України за 34 роки незалежності?

Основний досягнення - ми утвердилися як незалежна нація. Незважаючи на величезний тиск та пропаганду з боку Росії, яка намагається переконати світ у тому, що Україна не є повноцінною державою, ми вистояли. Вперше таке твердження було висловлено у 2004 році Олександром Дугіним під час Помаранчевої революції. Ми спростували ці звинувачення.

Тридцять, сорок або навіть п'ятдесят років – це незначний проміжок часу для становлення національної ідентичності. Коли в Єгипті в 1952 році до керма прийшли "вільні офіцери", а президентом став Мухаммед Нагіб, багато хто стверджував, що він став першим єгипетським правителем за останні 2500 років. Таким чином, ми лише на початку нашого державного розвитку.

Сьогодні ми переживаємо війну, що призводить до втрати наших територій. Але варто пригадати Японію після Другої світової війни — країна, яка зазнала атомних бомбардувань, програла війну і втратила традиційний уклад життя. Проте тепер Японія стала однією з найдинамічніших економік світу. Не можна забувати й про Німеччину: після Першої та Другої світових війн країна пережила поділ на дві частини, але згодом знову об'єдналася і досягла значного розвитку.

Яких помилок ми припустилися?

Я не є прихильником звинувачень за допущені помилки. Люди, які займали високі посади, були обрані законно і відображали соціальні настрої українського суспільства — це стосується і Леоніда Кравчука, і Леоніда Кучми, і Віктора Ющенка, а також Віктора Януковича. Ми стикалися з величезними викликами. Часто чую питання: "Що було б, якби ми вибрали когось іншого?" Це вже спроби грати в альтернативну історію. Якщо б ми обрали В'ячеслава Чорновола, то могли б піти шляхом країн Балтії, які колись були частиною Радянського Союзу. Проте є приклади, коли до влади приходили дисиденти, як-от Звіад Ґамсахурдія в Грузії чи Абульфаз Ельчибей в Азербайджані, і це призводило до громадянських конфліктів та втрати територій на початку 1990-х.

Щодо звинувачень у передачі ядерної зброї, варто зазначити, що на той час Україна зазнавала значного тиску. Сполучені Штати сприймали Росію та Бориса Єльцина як своїх союзників. У його виборчій кампанії активно брали участь американські політичні консультанти. Можливо, вони сподівалися на демократизацію Російської Федерації, що в свою чергу могло б позитивно вплинути на весь регіон. В умовах, коли для України не було місця з ядерною зброєю, ми намагалися знайти баланс, обираючи між менш прийнятними варіантами.

На якому етапі нашої самостійності Росія ініціювала війну проти нас?

- Ми нині боремося за те, за що вся Європа почала боротися 1648-го, коли утворилася Вестфальська система (система міжнародних відносин після завершення Тридцятилітньої війни. - Країна), коли замість релігійних починають домінувати національні державні інтереси, виникають держави-нації. У нас у цей час починаються гетьманська доба, Визвольна війна, серія націєтворчих заходів. Я вважаю, що корінь нашого конфлікту з Росією - у XVII столітті, коли люди, які тут жили, сказали: ми не поляки й не московити і не є Османською імперією. Україна розпочала боротьбу за національну державу тоді, коли національні держави з'явилися як факт.

Яким чином еволюціонувало українське суспільство з моменту здобуття незалежності?

Кожне нове покоління приносить із собою свої унікальні цінності. Я не вірю, що в людей, які виросли в СРСР, залишилися старі "системи", а у тих, хто народився пізніше, з'явилися нові "операційні системи". Справжня проблема не в суспільстві, а в соціальних запитах, які формують політику та політиків. Коли громадяни прагнули стабільного керівника, вони віддали свої голоси за Кучму. Коли ж бажали змін, вони обрали Зеленського. Всі ці рішення виникають з нас самих. Щоб політика ставала більш реалістичною і приносила результати, нинішнім і майбутнім поколінням слід більше уваги приділяти освіті. Я помітив цікавий патерн в біографіях ізраїльських політиків: після війни Аріель Шарон вирушив отримувати освіту. Тодішній президент Давид Бен-Гуріон фактично витягнув його з навчального закладу і наказав сформувати спецпідрозділ 101 для боротьби з арабськими диверсантами. Сучасний прем'єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу також здобував освіту на Заході під час перерви між військовою службою.

Яким чином за останні два роки трансформувалося сприйняття України в країнах Заходу?

Слід усвідомлювати, що армія та силові структури функціонують як знаряддя політики. Тому важко передбачити, що нас чекає в майбутньому. Розробка стратегії в умовах війни, а не лише тактики і вражаючих операцій, вимагає аналізу різних сценаріїв. Чи існує ймовірність негативного розвитку, пов'язаного із призупиненням підтримки з боку Заходу? Так, це можливо. Я маю в своєму розпорядженні збірку стенограм Генрі Кіссінджера, де він веде переговори з радянським послом Анатолієм Добриніним про виведення американських військ. В результаті, В'єтнам, на відміну від Кореї, не був розділений на сфери впливу, а повністю потрапив під контроль комуністів. Тому наш пріоритет - зберегти національний суверенітет та ідентичність, інвестуючи в майбутнє через уніфікацію освітніх, військових і бізнес-процесів відповідно до західних стандартів. Адже Україна є частиною західної цивілізації. Потрібно мислити в історичному і стратегічному контексті - це основна ідея до цьогорічного ювілею незалежності.

Чи властиве таке мислення нашим керівникам?

- Те, що, станом на літо 2025 року, ми є незалежною державою, маємо армію, тримаємо економіку й навіть не припинили соціальних виплат, свідчить, що Україна життєздатна. На рішення президента й головнокомандувача чинять великий вплив ресурси та міжнародна ситуація. Нині не можна сказати, що через чиїсь помилки в Україні все пішло не так. Країна довго була зациклена на своїх політичних процесах. Тоді як Росія розвивала такі видання, як "ИноСМИ", в нас усе оберталося навколо критики своїх політиків. Тепер суспільство розплачується за те, що не цікавилося тим, що було зовні. Проблема війни вирішується в системі міжнародної безпеки, а не лише тут.

Наскільки українське суспільство заполітизоване?

Чи можна звинувачувати ізраїльське суспільство в політизованості під час війни за незалежність? Чи справді американці були байдужими до політики під час Громадянської війни? В умовах демократії нормально, що люди активно займаються політичною діяльністю. Однак існують певні труднощі: розвиток соціальних мереж призводить до виникнення великої кількості неконтрольованих повідомлень. Єдиним ефективним шляхом для зменшення цього негативного впливу є поліпшення освітньої системи, тобто з раннього віку надавати більше знань про те, як функціонує суспільство та його інститути.

На якому етапі війни ми перебуваємо нині?

Це питання про те, з ким ми сформуємо потужну коаліцію. Росія отримує підтримку від Північної Кореї, Ірану та Китаю. Які країни можуть стати нашими партнерами? Я не знаю жодної нації, здатної самостійно здолати кілька сильних союзників. Наразі ми знаходимося у стані виснажливої війни. Виживання в цій ситуації вимагає зусиль не лише військових, а й економістів, політиків та демографів. Поняття стратегії з'явилося наприкінці XVIII століття, в еру Просвітництва. Під час Першої світової війни вже проводилося планування: скільки людей потрібно мобілізувати, коли їх звільняти, як це вплине на економіку та виробництво. Також важливо визначити, яким ми хочемо бачити результат цієї війни. Лідерам армії та країни потрібно приймати складні рішення, адже вони несуть відповідальність за майбутнє. Вони повинні чітко усвідомлювати, що таке Україна, якою вона має бути, і мислити стратегічно.

Найгірше, що може трапитися у війнах, це зосереджуватися на символах, таких як міста-герої та інші подібні речі. Важливо зосередитися на людях, нації та державі.

Таким чином, нам потрібно створити потужний військовий альянс?

Не тільки в контексті військових дій, але й з економічної точки зору. Питання війни тісно пов'язане з фінансами. Це також стосується технологій – хто зможе отримати кращий доступ до штучного інтелекту, більш доступних і високоякісних розробок. Війна стає дедалі дорожчою і орієнтованою на технологічний прогрес. Нам необхідні партнери, і такі партнери існують – це Європейський Союз, зокрема Франція та Німеччина, які оголосили про значне переозброєння. Але важливо пам'ятати про власний державний егоїзм та інтереси. Інакше ми можемо опинитися у ролі буфера між Заходом і агресивною Росією.

Як змінювалися технології ведення війни з ­2022 року?

- У травні 2022 року я вперше відчув, що це таке, коли тебе атакують дрони. Стало очевидним, що треба змінювати підходи до маскування. А потім з'явилися дрони з тепловізорами. Остаточно зміни війни ми побачили 2023-го, коли відбувся контрнаступ і Росія почала запускати "Ланцети", що виводили з ладу дорогу західну техніку. Україна тоді показала себе як технологічна нація.

Сьогодні надзвичайно актуальним є питання ресурсного забезпечення та інфраструктури для виробництва дронів. Необхідно створити замкнутий цикл, що включає науково-дослідні інститути, які тісно співпрацюють з фронтом для аналізу частот та технологій, що їх використовує противник. Далі слідує технічне опрацювання та виробництво, яке здатне оперативно адаптуватися до змін обставин. Не має сенсу розробляти системи радіоелектронної боротьби, що призначені для глушіння частот, які вже не використовуються ворогом. Важливим є також впровадження стандартів. Країни, чиї збройні сили перейшли на стандартизовані підходи, демонструють вищу ефективність у порівнянні з тими, хто покладається на методи ополчення.

Фронту необхідна потужна підтримка. Яка її міцність на даний момент?

- Люди, які залишилися в Україні, не є цивільними у класичному розумінні цього слова. Важко назвати цивільною людину, що переживає декілька бомбардувань за місяць. Якщо ви не виїхали, то так чи так є учасником економічного процесу, сплачуєте податки. Нині все українське су­спільство залучене у війну, навіть попри бажання окремих його членів.

Щодо контрасту, на якому часто спекулюють у телеграм-каналах, мовляв, військові живуть у болоті, а цивільні ходять по ресторанах. З таким настроєм я повернувся після першої відпустки 2022-го у свій підрозділ на Донбасі. Тоді побратим Олег Заболотний, який пізніше зник безвісти, сказав: "Що вільніше почуваються цивільні там, то краще ми воюємо тут". Обов'язок військового - дбати, щоб тил міг функціонувати. Щодо допомоги - я не чув відмов від волонтерів. Треба максимально спростити життя для українських підприємців. Розколу українського суспільства, який так хочуть побачити росіяни, немає.

Але чому ж ми стали рідше обговорювати тему перемоги?

Конструкт перемоги, який ми спостерігали на початку 2022 року, нагадував події 9 травня 1945 року, але під новими прапорами. Багато людей, особливо моє покоління, виросло в середовищі, де домінував наратив про "велику перемогу". Це означає, що ми сприймаємо перемогу через призму радянських уявлень. Існує кілька трактувань терміна "перемога", одне з яких звучить так: "Перемога - це мир, який є кращим за той, що існував до війни". І тут ми стикаємося з реальністю: у нас менше територій і населення. Проте є приклади країн, які зазнали ще більших втрат, але змогли відновитися - наприклад, Японія, Німеччина, Фінляндія. Остання, втративши частину своїх територій і виплачуючи репарації СРСР до 1952 року, сьогодні є членом НАТО та має один із найвищих рівнів освіти у світі. Туреччина, яка внаслідок Першої світової війни втратила значну частину своїх територій і переживала складний перехід від імперії до республіки, тепер є одним із провідних регіональних гравців. Історія не закінчується на питанні перемир'я. Сьогодні ми намагаємося досягти того, що не вдалося Богдану Хмельницькому у 1654 році. Наше завдання полягає в тому, щоб уникнути регресу від західної цивілізації. Ми повинні впроваджувати стандарти ЄС і НАТО в усіх сферах: суспільстві, освіті, законодавстві та оборонних практиках.

Чи надто високі сподівання мають українці щодо перемоги?

- Так, але в цьому немає великої проблеми. Головне - не мріяти, а реалістично себе оцінювати. Будь-яке правильне рішення у стратегії спирається на спроможності. З розумінням спроможностей випливає пошук історичного моменту, коли можна зробити вирішальний крок. Нам треба концентруватися на державних інтересах. Кремль заявляє, що хоче подолати наслідки "геополітичної катастрофи" - розпаду СРСР. Отже Росія для нас є перманентно конфліктною країною, бо не бачить нас як суверенну державу. Тому потрібно вибудовувати союзи з іншими державами, орієнтуючись на власні інтереси, а не на те, яка там влада і що говорять їхні лідери. Національні інтереси мають базуватися на фундаменті економіки й оборони.

В якій державі житиме покоління українців, народжених у часи війни?

Москва має амбіції щодо України, в якій панують безграмотність, бідність і ненависть, а також крайні погляди й ксенофобія. Це створить умови для того, щоб пропаганда змогла змалювати нас як екстремістську націю. Подібні методи вже використовувалися раніше, наприклад, щодо Ічкерії, де образ борців за незалежність був спотворений до ваххабітів. Роздування теми ісламістів і провокації з боку спецслужб дозволили провести спецоперацію, паралельно з американською кампанією проти талібів в Афганістані. Не думаю, що Путін змінив свої підходи. Вони продовжать працювати на розкол суспільства, його маргіналізацію та зниження ролі освіти. Завдання української влади полягає у збереженні поваги до державних інституцій та службовців, яких намагаються скомпрометувати.

Щодо перспектив України в майбутньому. Після завершення конфлікту у нас з'явиться можливість надолужити втрачене. Життя, як раніше, вже не буде. Багато виробництв знищено. Необхідно впроваджувати нові технології та орієнтуватися на західні ринки. Україні потрібна нова еліта, яка володітиме сучасними знаннями. Важливо акцентувати на молодому поколінні, щоб вони здобували освіту в провідних західних військових закладах. Позиція державного службовця має стати престижною. Щодо тих, хто виїхав за кордон: якщо хоча б 40% з них повернуться з новими навичками, це стане суттєвим кроком до модернізації. Тому необхідно впроваджувати стандартизацію та налагоджувати зв'язки із західним світом.